Конкурсы

Стрім-відео, стрімінг та стрімери – терміни, що стали знайомими пересічним українцям через події на Євромайдані з листопада 2013 року. Саме революційні події у центрі Києва вимагали нестандартного висвітлення, яке вже не могло забезпечити традиційне телебачення. Нові потреби співпали з новими можливостями: зросла пропускна здатність мереж та кількість користувачів інтернету. Стрім-відео – потокова мультимедійна інформація стала доступною широкому колу глядачів.

Фактично завдяки стрімерам: Олександру Аронцю, Богдану Кутєпову, Богдані Бабич та іншим, Україна могла спостерігати за всім тим, що відбувалось у «гарячій точці» – центрі Києва.

Згодом, події, що почали розгортатись починаючи з березня 2014 року у південному та східному регіонах України – анексія Криму, криваві події в Одесі, сепаратизм на Донеччині та Луганщині, потребували оперативного висвітлення. Інформувати громадськість та провадити стрім поїхали туди і стрімери з Києва. Однією з них стала журналістка Катерина Сергацкова. Її стрім та репортажі з Криму та Одеси швидко стали відомими та набрали популярності.

– Катерино, розкажіть, що вас привело до стімінгу та змотивувало працювати у цьому виді медіа?

 Коли почалася анексія Криму, тут у Києві важко було отримати оперативно інформацію про те: які настрої у людей, що відбувається на вулицях, чим живе Крим у стані так би мовити «окупації». Тому я зібрала речі й поїхала туди для того, щоб зрозуміти, що там відбувається та донести до українців достовірну інформацію. У перший же день як приїхала, я почала стрімити: вийшла на площу Леніна у Сімферополі та задавала людям питання стосовного того: як вони відносяться до всього того, що відбувається. Ось таким і був мій перший досвід стрімінгу.

«Зброя третьої світової війни» – фото з facebook-сторінки Катерини Сергацкової

– Крим – це ж не ваш рідний регіон?

 Не зовсім. Я жила в Криму більше чотирьох років. У мене там зараз сім’я і друзі. Я добре знаю цей регіон. Саме це мені дуже допомогало стрімити там.

– Чи продовжуєте зараз стрімити та, які події висвітлюєте?

 Останні три місяці я постійно їжджу по різним регіонам, у яких відбуваються важливі події і, коли там проходять акції, мітинги, чи щось неочікуване, як це було 2 травня в Одесі, я завжди беру з собою ipad і знімаю стрім. Отримую відео, яке люди можуть бачити у прямому ефірі.

– Як сприймають роботу стрімера і чи розуміє громадськість, що стрімер – журналіст?

 Сприймають по-різному. Можна навіть прослідкувати деяку хронологію відношення до стрімінгу. Спочатку в Криму, стрімерів сприймали краще, ніж журналістів. Вважалось, що журналісти, що знімають відео для телеканалів, щоб потім зробити з них сюжет, перевертають факти, даючи неправильну картину. А стрімерів, навпаки, сприймали як людей, що знімають відео у прямому ефірі. А це означало, що люди могли сказати все, що думають у прямому ефірі і ніхто цього не вирізав би, не перекрутив. Але поступово, так звана, самооборона Криму зрозуміла, що для них стрімінг також є небезпечним. Це відбулось тоді, коли вони почали захоплювати військові частини. І тоді стрімерів також перестали пускати, як і всіх журналістів, щоб ніхто не бачив, що там насправді відбувається. Тому що відбувались незаконні речі.

Зараз у Східних регіонах, в Одесі, стрімерів так само сприймають по-різному. З однієї сторони їх приймають, оскільки – це прямий ефір, з другої сторони – бували вже випадки, коли стрімерів самооборона вистежувала, затримувала та била. Оскільки вважала, що вони роблять якісь небезпечні речі – на кшталт шпигунства.

– Чи було агресивне сприйняття саме твоєї роботи і чи загрожувало це твоєму здоров’ю? Наведи конкретні приклади.

 Так. Неодноразово. Наприклад, у Криму, коли проходило два мітинги біля військової частини у Сімферополі, з однієї сторони стояли проросійські активісти та самооборона Криму, а з іншої – проукраїнські. Коли я знімала стрім, на мене напали хлопці з самооборони. Почали забороняти знімати, закривали камеру, вихоплювали планшет, виштовхували мене на проїжджу частину, щоб я не знімала та близько до них не підходила. Вони боялися, що я зніму їх обличчя і потім їх зможуть спіймати.

У Ялті був випадок: я знімала прямий ефір – проходив український мітинг, на який прийшли російські байкери і один з них побив чоловіка, який все фотографував і силою забрав у нього фотоапарат. Мене він вдарив по носу та намагався також забрати планшет. Але це в нього не вийшло.

Ще був один випадок: ми стояли біля кримського військкомату та чекали на будь-яку інформацію про активістів, що були затримані та знаходились там у полоні. Я дістала планшет, почала знімати. І тут вийшло шість хлопців у чорних масках з автоматами та почали у всіх забирати техніку і у мене в тому числі, викручуючи руки. У кінці кінців у всіх все відібрали, а в мене ні – бо я вже навчилась тримати планшет (сміється).

База морських піхотинців в Страйгородку неподалік Керчі, Крим. Катерина робила репортажі звідти. Фото - facebook-сторінка Катерини Сергацкової

– Чому саме так – піддаючи себе постійно ризику, ви вирішили висвітлювати події?

 Мною рухає почуття обов'язку. Мені здається, що я відповідальна як журналіст за подання об'єктивної інформації – картинки того, що відбувається. Тому у мене немає ніяких страхів. Точніше, я не повинна боятись, інакше, якщо я буду боятися – я не зможу працювати.

– Ваші слова викликають повагу.

 Я б висловила повагу тим активістам, громадським діячам, які перебували зі мною у Криму і також знімали стріми. Це – Костянтин Реуцький з Луганську та його колега – Антон Голобородько. Вони також багато разів знімали у прямому ефірі і їх багато разів затримували, намагались відібрати техніку, але вони все одно продовжували знімати і зараз продовжують це робити вже у Луганську. Вони самі навчились робити стріми. Роблять велике діло. Молодці.

– Чи подаєте у письмовому вигляді після стріму інформацію про подію?

 Якщо говорити про стріми, то я викладаю найбільш цікаві кадри на youtube. А що до письма – так, звісно, я пишу репортажі, якщо мені здається, що про це важливо написати.

– Ви пишете під відео, що викладено на youtube?

 Ні, ні. Це зовсім різні жанри, що ніяк між собою не пересікаються.

– Чи необхідно постійно вести розмову з глядачем: пояснювати те, що відбувається під час стрімінгу?

 Постійно говорити не потрібно. Усе залежить від контексту. Якщо відбувається щось подібне тому, що відбувалось в Одесі 2 травня, коли люди почали відкрите протистояння один одному, то важливо періодично нагадувати, що зараз відбувається, як це почалося і де.

Тобто відповідати на головні питання: ЩО, ДЕ, КОЛИ, ХТО і ЧОМУ та робити це періодично, а не постійно. І коли події змінюються, розвиваються – додавати елементи інформації, яких не вистачає.

Якщо особливо нічого не відбувається, але, наприклад, проходить мітинг, варто розпитати у людей стосовно того, що вони думають про свій вихід на мітинг. Бо не всі виходять заради одного й того самого. Тому бажано стрімеру у цей момент поспілкуватись з людьми.

– У чому вбачаєте переваги та найбільші недоліки стрімінгу?

 Недоліки – по-перше погана якість картинки. Ми не зможемо в кінці отримати гарний матеріал, який варто показувати по телебаченню, хоча його все одно показують. По-друге – при зйомці лімітованим є запас зарядного пристрою, що дає змогу знімати. Потрібно постійно з собою носити велику кількість різного обладнання, щоб планшет не розряджався.

Кадр зі стрім-трансляції Катерини Сергацкової

– Зйомка закінчується тоді, коли сідає батарея?

 Все закінчується тоді, коли закінчується картинка, яку знімали. Мітинг закінчується – все закінчується, показувати більше не має чого.

– Якщо знімали і закінчився заряд батареї, у такому випадку, що ви робите – біжите у кафе поряд?

 У таких випадках використовую додаткові батареї. Ми їх називаємо «банками». Але, якщо заряд закінчується і у них, то тоді необхідно бігти справді до кафе. До того ж, може бути поганим зв’язок – стрім падає і це глядача постійно дратує.

Ще один недолік стрімінгу: постійно необхідно тримати в руках планшет і ніхто не знає скільки часу це триватиме. В Одесі я знімала 7 годин поспіль і дуже втомилась. Також недоліком стрімінгу є те, що картинка показується лише з однієї сторони. Бажано, щоб було декілька стрімерів у різних точках однієї події, щоб глядачі могли бачити все об’єктивніше.

Переваги стрімінгу – це, звісно, прямий ефір. Люди дивляться прямий ефір, бачать все, що відбувається насправді. Також плюсом є фіксація моменту та громадської думки. Не кожен згоден розповісти щось під запис, а коли йде прямий ефір – всі є більш розслабленими та готовими до розмови.

– Що є найбільш важливим та цікавим при висвітленні події?

 Найбільш цікавим для тих людей, хто дивиться стріми, є «action». Якщо відбувається протистояння: вибухають гранати, летить каміння, – глядач хоче, щоб стрімер був якомога ближче до вогнища вогню, щоб можна було бачити все, що відбувається у самій серцевині. Але це достатньо складно. І тут важливим є той факт, що я дівчина без бронежилету та каски. Зовсім близько я підійти не можу. Я просто боюсь за своє життя.

Ще цікаво, коли в кадрі з’являються люди, що висловлюються експресивно, весело, цікаво. Тобто, тоді коли подана інформація не дає глядачу сумувати. Коли ж стрімер відчуває, що перед ним не достатньо цікавий співрозмовник, необхідно скоріше підійти до когось більш цікавого.

– Богдан Кутєпов називав одну з переваг стрімінгу – мобільність. Могли б привести приклад застосування мобільності, що вам дала змогу зняти цікавий матеріал?

 Рівень мобільності залежить від рівня активності стрімера. Якщо йому вдалось кудись пролізти – значить він проліз. Мобільність тут дещо в іншому. А саме: у тому, що ти можеш швидко дати картинку, тебе можуть швидко вивести в ефір всі, хто має посилання на твій стрім.

У мене було багато таких випадків. Та ж Одеса. Я побігла за хлопцями, що пішли воювати чи, коли у Сімферополі самооборона закрила у кафе помічника генсека ООН, я була найближче до цієї людини та знімала все зблизька. Знімала і представників самооборони, їх обличчя. Потім ці матеріали були передані до міліції.

– На скільки відсотків із 100 стрімінг є небезпечним саме під чс революційних подій?

 Як і все в житті – 50 на 50. Звісно писати статтю набагато безпечніше.

– Як забезпечуєте себе безпекою під час виконання стрімінгу?

 Якщо людина зі зброєю вимагає, щоб ви зупинили зйомку, прибрали  камеру – краще прибрати камеру. А взагалі, необхідно людям пояснювати, що ми знаходимось у незалежній країні і можна знімати все, що не є закритим об’єктом.

– Ви говорите людям, що ви при виконанні обов’язків?

 Я кажу, що я журналіст, маю право на зйомку. Якщо мені забороняють знімати, то прошу показати мені письмовий документ, що аргументує це. Тоді у цілях безпеки краще припинити зйомку. Божевільних ніщо не зупиняє.

– Ви бачите майбутнє за стрімінгом? Це є початком чогось більшого? І якщо більшого, то чого?

 Стрімінг – це дуже важлива річ, вона розвиває громадський та медіа активізм. Це новий спосіб донесення інформації нетрадиційним методом. Шляхом стрімінгу можна не лише показувати події, але й моделювати їх.

– Яким саме чином моделювати – брати у них участь?

 Тут я звичайно приводжу приклад Богдана Кутєпова, що у своїй програмі «Нічна варта» на hromadske.tv виступав з баяном. Фактично він сам створював контент у прямому ефірі: давав справжні концерти та знімав їх на стрім. Але для цього потрібна неабияка майстерність.

Журналіст Богдан Кутєпов з баяном, Катерина Сергацкова. Фото - з facebook-сторінки  Катерина Сергацкової

Чим більше у нас буде стрімерів, що знімають різні події – не лише трагічні, а й культурні: будуть подавати їх цікаво, а не лише транслювати те, що відбувається, тим більше буде розвиватись громадянське суспільство. Це цікаво, тому що громадськість підключається до процесів, при цьому не витрачаючи час спеціально на відвідування певного заходу. Для людей, що не мають можливості бути присутніми на події – це прекрасний шанс бути причетними до неї іншим способом.

Я не можу сказати, що за стрімінгом майбутнє, але я точно можу сказати – це зовсім інше альтернативне телебачення, яке можна дуже цікаво розвивати.

– Якщо заглянути на 20 років вперед з тим, що максимально розвивається економіка, технології в країні, чи бачите ви майбутнє за таким форматом висвітленням подій?

 Я думаю, що розвиток техніки дійде до такого етапу, коли ми будемо через стрім отримувати якісне зображення. Залишиться невеличкий планшет з яким професійний журналіст буде  ходити та передавати інформацію – якісне зображення. І це суттєво вплине на розвиток телебачення загалом. Тобто, журналістам не треба буде сидіти та монтувати сюжети, вони зможуть просто бути присутніми на події. Це розвиватиме і майстерність журналіста, бо він буде у прямому ефірі «монтувати свій сюжет», на місці робити його цікавим. Тут ще є фактор аудиторії. Стрімер тримається на безпосередньому зв’язку з глядачем. Люди часто задають питання, просять підійти до певного спікера, задати наболіле питання. Вони знаходяться у тісному зв’язку з людиною біля камери. Тому дуже важливим є зв'язок з аудиторією. Стрімер може зразу зрозуміти, що подобається аудиторії, як і на що вона зреагує. Це дуже цікавий процес та цікаво спостерігати, як це буде розвиватися.

– На скільки має стрімер бути професійним журналістом? Чи можуть студенти старших курсів, наприклад, цим займатись?

 Насправді це питання внутрішнього талану та такту. Якщо говорити про професійні стандарти, то стрімеру варто бути нейтральним та обережним, коли він коментує подію. Я знаю ряд прикладів, коли стрімери – не професійні журналісти, коментували події на Майдані тільки з однієї сторони. Вони підтримували націоналістичні гасла, кричали, наприклад: «Давай кидай коктейль Молотова». Тобто такі речі, які глядачем сприймались неоднозначно. В умовах війни краще залишатися нейтральним, тому що ніхто не знає, як це потім повернеться.

Друге діло – це редакторська подача, постановка питання, усе залежить від контексту. Наприклад, якщо це культурна подія, то можна її цікаво повернути. Стрімер повинен розуміти те, що він знімає; приймати позицію нейтралітету; намагатися створити цікавий сюжет у прямому ефірі.

– Стрімерство, що провадиться під час революційних подій та воєнних дій – надзвичайно небезпечна та важка робота. Чи можна прирівнювати роботу стрімера у таких випадках з роботою журналіста-репортера, що перебуває у гарячих точках?

Абсолютно. Немає ніякої різниці. І не тільки між журналістами, але й людьми, що знаходяться у «гарячих точка». Кожен знаходиться у небезпеці.

Публикация подготовлена для издания  «Нова Україна»  и предоставлена для конкурса журналистских материалов о работе журналистов во время социально-политических и военных конфликтов, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурсmymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Стрім-відео, стрімінг та стрімери – терміни, що стали знайомими пересічним українцям через події на Євромайдані з листопада 2013 року. Саме революційні події у центрі Києва вимагали нестандартного висвітлення, яке вже не могло забезпечити традиційне телебачення. Нові потреби співпали з новими можливостями: зросла пропускна здатність мереж та кількість користувачів інтернету. Стрім-відео – потокова мультимедійна інформація стала доступною широкому колу глядачів.

Фактично завдяки стрімерам: Олександру Аронцю, Богдану Кутєпову, Богдані Бабич та іншим, Україна могла спостерігати за всім тим, що відбувалось у «гарячій точці» – центрі Києва.

Згодом, події, що почали розгортатись починаючи з березня 2014 року у південному та східному регіонах України – анексія Криму, криваві події в Одесі, сепаратизм на Донеччині та Луганщині, потребували оперативного висвітлення. Інформувати громадськість та провадити стрім поїхали туди і стрімери з Києва. Однією з них стала журналістка Катерина Сергацкова. Її стрім та репортажі з Криму та Одеси швидко стали відомими та набрали популярності.

– Катерино, розкажіть, що вас привело до стімінгу та змотивувало працювати у цьому виді медіа?

 Коли почалася анексія Криму, тут у Києві важко було отримати оперативно інформацію про те: які настрої у людей, що відбувається на вулицях, чим живе Крим у стані так би мовити «окупації». Тому я зібрала речі й поїхала туди для того, щоб зрозуміти, що там відбувається та донести до українців достовірну інформацію. У перший же день як приїхала, я почала стрімити: вийшла на площу Леніна у Сімферополі та задавала людям питання стосовного того: як вони відносяться до всього того, що відбувається. Ось таким і був мій перший досвід стрімінгу.

«Зброя третьої світової війни» – фото з facebook-сторінки Катерини Сергацкової

– Крим – це ж не ваш рідний регіон?

 Не зовсім. Я жила в Криму більше чотирьох років. У мене там зараз сім’я і друзі. Я добре знаю цей регіон. Саме це мені дуже допомогало стрімити там.

– Чи продовжуєте зараз стрімити та, які події висвітлюєте?

 Останні три місяці я постійно їжджу по різним регіонам, у яких відбуваються важливі події і, коли там проходять акції, мітинги, чи щось неочікуване, як це було 2 травня в Одесі, я завжди беру з собою ipad і знімаю стрім. Отримую відео, яке люди можуть бачити у прямому ефірі.

– Як сприймають роботу стрімера і чи розуміє громадськість, що стрімер – журналіст?

 Сприймають по-різному. Можна навіть прослідкувати деяку хронологію відношення до стрімінгу. Спочатку в Криму, стрімерів сприймали краще, ніж журналістів. Вважалось, що журналісти, що знімають відео для телеканалів, щоб потім зробити з них сюжет, перевертають факти, даючи неправильну картину. А стрімерів, навпаки, сприймали як людей, що знімають відео у прямому ефірі. А це означало, що люди могли сказати все, що думають у прямому ефірі і ніхто цього не вирізав би, не перекрутив. Але поступово, так звана, самооборона Криму зрозуміла, що для них стрімінг також є небезпечним. Це відбулось тоді, коли вони почали захоплювати військові частини. І тоді стрімерів також перестали пускати, як і всіх журналістів, щоб ніхто не бачив, що там насправді відбувається. Тому що відбувались незаконні речі.

Зараз у Східних регіонах, в Одесі, стрімерів так само сприймають по-різному. З однієї сторони їх приймають, оскільки – це прямий ефір, з другої сторони – бували вже випадки, коли стрімерів самооборона вистежувала, затримувала та била. Оскільки вважала, що вони роблять якісь небезпечні речі – на кшталт шпигунства.

– Чи було агресивне сприйняття саме твоєї роботи і чи загрожувало це твоєму здоров’ю? Наведи конкретні приклади.

 Так. Неодноразово. Наприклад, у Криму, коли проходило два мітинги біля військової частини у Сімферополі, з однієї сторони стояли проросійські активісти та самооборона Криму, а з іншої – проукраїнські. Коли я знімала стрім, на мене напали хлопці з самооборони. Почали забороняти знімати, закривали камеру, вихоплювали планшет, виштовхували мене на проїжджу частину, щоб я не знімала та близько до них не підходила. Вони боялися, що я зніму їх обличчя і потім їх зможуть спіймати.

У Ялті був випадок: я знімала прямий ефір – проходив український мітинг, на який прийшли російські байкери і один з них побив чоловіка, який все фотографував і силою забрав у нього фотоапарат. Мене він вдарив по носу та намагався також забрати планшет. Але це в нього не вийшло.

Ще був один випадок: ми стояли біля кримського військкомату та чекали на будь-яку інформацію про активістів, що були затримані та знаходились там у полоні. Я дістала планшет, почала знімати. І тут вийшло шість хлопців у чорних масках з автоматами та почали у всіх забирати техніку і у мене в тому числі, викручуючи руки. У кінці кінців у всіх все відібрали, а в мене ні – бо я вже навчилась тримати планшет (сміється).

База морських піхотинців в Страйгородку неподалік Керчі, Крим. Катерина робила репортажі звідти. Фото - facebook-сторінка Катерини Сергацкової

– Чому саме так – піддаючи себе постійно ризику, ви вирішили висвітлювати події?

 Мною рухає почуття обов'язку. Мені здається, що я відповідальна як журналіст за подання об'єктивної інформації – картинки того, що відбувається. Тому у мене немає ніяких страхів. Точніше, я не повинна боятись, інакше, якщо я буду боятися – я не зможу працювати.

– Ваші слова викликають повагу.

 Я б висловила повагу тим активістам, громадським діячам, які перебували зі мною у Криму і також знімали стріми. Це – Костянтин Реуцький з Луганську та його колега – Антон Голобородько. Вони також багато разів знімали у прямому ефірі і їх багато разів затримували, намагались відібрати техніку, але вони все одно продовжували знімати і зараз продовжують це робити вже у Луганську. Вони самі навчились робити стріми. Роблять велике діло. Молодці.

– Чи подаєте у письмовому вигляді після стріму інформацію про подію?

 Якщо говорити про стріми, то я викладаю найбільш цікаві кадри на youtube. А що до письма – так, звісно, я пишу репортажі, якщо мені здається, що про це важливо написати.

– Ви пишете під відео, що викладено на youtube?

 Ні, ні. Це зовсім різні жанри, що ніяк між собою не пересікаються.

– Чи необхідно постійно вести розмову з глядачем: пояснювати те, що відбувається під час стрімінгу?

 Постійно говорити не потрібно. Усе залежить від контексту. Якщо відбувається щось подібне тому, що відбувалось в Одесі 2 травня, коли люди почали відкрите протистояння один одному, то важливо періодично нагадувати, що зараз відбувається, як це почалося і де.

Тобто відповідати на головні питання: ЩО, ДЕ, КОЛИ, ХТО і ЧОМУ та робити це періодично, а не постійно. І коли події змінюються, розвиваються – додавати елементи інформації, яких не вистачає.

Якщо особливо нічого не відбувається, але, наприклад, проходить мітинг, варто розпитати у людей стосовно того, що вони думають про свій вихід на мітинг. Бо не всі виходять заради одного й того самого. Тому бажано стрімеру у цей момент поспілкуватись з людьми.

– У чому вбачаєте переваги та найбільші недоліки стрімінгу?

 Недоліки – по-перше погана якість картинки. Ми не зможемо в кінці отримати гарний матеріал, який варто показувати по телебаченню, хоча його все одно показують. По-друге – при зйомці лімітованим є запас зарядного пристрою, що дає змогу знімати. Потрібно постійно з собою носити велику кількість різного обладнання, щоб планшет не розряджався.

Кадр зі стрім-трансляції Катерини Сергацкової

– Зйомка закінчується тоді, коли сідає батарея?

 Все закінчується тоді, коли закінчується картинка, яку знімали. Мітинг закінчується – все закінчується, показувати більше не має чого.

– Якщо знімали і закінчився заряд батареї, у такому випадку, що ви робите – біжите у кафе поряд?

 У таких випадках використовую додаткові батареї. Ми їх називаємо «банками». Але, якщо заряд закінчується і у них, то тоді необхідно бігти справді до кафе. До того ж, може бути поганим зв’язок – стрім падає і це глядача постійно дратує.

Ще один недолік стрімінгу: постійно необхідно тримати в руках планшет і ніхто не знає скільки часу це триватиме. В Одесі я знімала 7 годин поспіль і дуже втомилась. Також недоліком стрімінгу є те, що картинка показується лише з однієї сторони. Бажано, щоб було декілька стрімерів у різних точках однієї події, щоб глядачі могли бачити все об’єктивніше.

Переваги стрімінгу – це, звісно, прямий ефір. Люди дивляться прямий ефір, бачать все, що відбувається насправді. Також плюсом є фіксація моменту та громадської думки. Не кожен згоден розповісти щось під запис, а коли йде прямий ефір – всі є більш розслабленими та готовими до розмови.

– Що є найбільш важливим та цікавим при висвітленні події?

 Найбільш цікавим для тих людей, хто дивиться стріми, є «action». Якщо відбувається протистояння: вибухають гранати, летить каміння, – глядач хоче, щоб стрімер був якомога ближче до вогнища вогню, щоб можна було бачити все, що відбувається у самій серцевині. Але це достатньо складно. І тут важливим є той факт, що я дівчина без бронежилету та каски. Зовсім близько я підійти не можу. Я просто боюсь за своє життя.

Ще цікаво, коли в кадрі з’являються люди, що висловлюються експресивно, весело, цікаво. Тобто, тоді коли подана інформація не дає глядачу сумувати. Коли ж стрімер відчуває, що перед ним не достатньо цікавий співрозмовник, необхідно скоріше підійти до когось більш цікавого.

– Богдан Кутєпов називав одну з переваг стрімінгу – мобільність. Могли б привести приклад застосування мобільності, що вам дала змогу зняти цікавий матеріал?

 Рівень мобільності залежить від рівня активності стрімера. Якщо йому вдалось кудись пролізти – значить він проліз. Мобільність тут дещо в іншому. А саме: у тому, що ти можеш швидко дати картинку, тебе можуть швидко вивести в ефір всі, хто має посилання на твій стрім.

У мене було багато таких випадків. Та ж Одеса. Я побігла за хлопцями, що пішли воювати чи, коли у Сімферополі самооборона закрила у кафе помічника генсека ООН, я була найближче до цієї людини та знімала все зблизька. Знімала і представників самооборони, їх обличчя. Потім ці матеріали були передані до міліції.

– На скільки відсотків із 100 стрімінг є небезпечним саме під чс революційних подій?

 Як і все в житті – 50 на 50. Звісно писати статтю набагато безпечніше.

– Як забезпечуєте себе безпекою під час виконання стрімінгу?

 Якщо людина зі зброєю вимагає, щоб ви зупинили зйомку, прибрали  камеру – краще прибрати камеру. А взагалі, необхідно людям пояснювати, що ми знаходимось у незалежній країні і можна знімати все, що не є закритим об’єктом.

– Ви говорите людям, що ви при виконанні обов’язків?

 Я кажу, що я журналіст, маю право на зйомку. Якщо мені забороняють знімати, то прошу показати мені письмовий документ, що аргументує це. Тоді у цілях безпеки краще припинити зйомку. Божевільних ніщо не зупиняє.

– Ви бачите майбутнє за стрімінгом? Це є початком чогось більшого? І якщо більшого, то чого?

 Стрімінг – це дуже важлива річ, вона розвиває громадський та медіа активізм. Це новий спосіб донесення інформації нетрадиційним методом. Шляхом стрімінгу можна не лише показувати події, але й моделювати їх.

– Яким саме чином моделювати – брати у них участь?

 Тут я звичайно приводжу приклад Богдана Кутєпова, що у своїй програмі «Нічна варта» на hromadske.tv виступав з баяном. Фактично він сам створював контент у прямому ефірі: давав справжні концерти та знімав їх на стрім. Але для цього потрібна неабияка майстерність.

Журналіст Богдан Кутєпов з баяном, Катерина Сергацкова. Фото - з facebook-сторінки  Катерина Сергацкової

Чим більше у нас буде стрімерів, що знімають різні події – не лише трагічні, а й культурні: будуть подавати їх цікаво, а не лише транслювати те, що відбувається, тим більше буде розвиватись громадянське суспільство. Це цікаво, тому що громадськість підключається до процесів, при цьому не витрачаючи час спеціально на відвідування певного заходу. Для людей, що не мають можливості бути присутніми на події – це прекрасний шанс бути причетними до неї іншим способом.

Я не можу сказати, що за стрімінгом майбутнє, але я точно можу сказати – це зовсім інше альтернативне телебачення, яке можна дуже цікаво розвивати.

– Якщо заглянути на 20 років вперед з тим, що максимально розвивається економіка, технології в країні, чи бачите ви майбутнє за таким форматом висвітленням подій?

 Я думаю, що розвиток техніки дійде до такого етапу, коли ми будемо через стрім отримувати якісне зображення. Залишиться невеличкий планшет з яким професійний журналіст буде  ходити та передавати інформацію – якісне зображення. І це суттєво вплине на розвиток телебачення загалом. Тобто, журналістам не треба буде сидіти та монтувати сюжети, вони зможуть просто бути присутніми на події. Це розвиватиме і майстерність журналіста, бо він буде у прямому ефірі «монтувати свій сюжет», на місці робити його цікавим. Тут ще є фактор аудиторії. Стрімер тримається на безпосередньому зв’язку з глядачем. Люди часто задають питання, просять підійти до певного спікера, задати наболіле питання. Вони знаходяться у тісному зв’язку з людиною біля камери. Тому дуже важливим є зв'язок з аудиторією. Стрімер може зразу зрозуміти, що подобається аудиторії, як і на що вона зреагує. Це дуже цікавий процес та цікаво спостерігати, як це буде розвиватися.

– На скільки має стрімер бути професійним журналістом? Чи можуть студенти старших курсів, наприклад, цим займатись?

 Насправді це питання внутрішнього талану та такту. Якщо говорити про професійні стандарти, то стрімеру варто бути нейтральним та обережним, коли він коментує подію. Я знаю ряд прикладів, коли стрімери – не професійні журналісти, коментували події на Майдані тільки з однієї сторони. Вони підтримували націоналістичні гасла, кричали, наприклад: «Давай кидай коктейль Молотова». Тобто такі речі, які глядачем сприймались неоднозначно. В умовах війни краще залишатися нейтральним, тому що ніхто не знає, як це потім повернеться.

Друге діло – це редакторська подача, постановка питання, усе залежить від контексту. Наприклад, якщо це культурна подія, то можна її цікаво повернути. Стрімер повинен розуміти те, що він знімає; приймати позицію нейтралітету; намагатися створити цікавий сюжет у прямому ефірі.

– Стрімерство, що провадиться під час революційних подій та воєнних дій – надзвичайно небезпечна та важка робота. Чи можна прирівнювати роботу стрімера у таких випадках з роботою журналіста-репортера, що перебуває у гарячих точках?

Абсолютно. Немає ніякої різниці. І не тільки між журналістами, але й людьми, що знаходяться у «гарячих точка». Кожен знаходиться у небезпеці.

Публикация подготовлена для издания  «Нова Україна»  и предоставлена для конкурса журналистских материалов о работе журналистов во время социально-политических и военных конфликтов, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурсmymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *