Конкурсы

У місті з півмільйонним населенням, де живуть і прихильники ДНР, і єдиної України, і учасники Євромайдану відсутня будь-яка дискусійна платформа. Нею могли б стати місцеві ЗМІ. Натомість вони вирішили звести свою діяльність переважно до інформування про поточні події, позбавивши маріупольців можливості дізнатися більше один про одного.

Вулицею прогулюються дві жінки з дитячими візками. Аби не розбудити немовлят розмовляють майже пошепки. З їхньої жестикуляції і виразів обличчя зрозуміло, що мова йде точно не про перші досягнення новонароджених. Єдине що вдається розібрати: «В Киеве не слышат Донбасс, не понимают, что мы не такие как они».

Останні три місяці показали, що не тільки «Київ не чує Донбас». Відсутнє порозуміння і між самими мешканцями Сходу.

Певною мірою у цьому винні місцеві медіа. В гонитві за прибутками, відстоюванні інтересів власника, журналісти та редактори вирішили полегшити собі життя. Вони не займаються аналітикою, фактично не відображають настрої громади, а історії потенційних героїв матеріалу не викликають у редакцій інтересу. Журналістика зводиться до банального і бездумного інформування.

Нічого крім новин

Сьогодні в Маріуполі працюють більше 10 інтернет-видань. Жодне з яких не намагається дати читачеві щось більше ніж просто новини. Останні інтерв’ю на деяких сайтах датуються 2013 роком. Раз на місяць на найбільшому інформаційному порталі міста може вийти аналітична стаття. Якісний репортаж чи огляд – це те, з чим місцеві журналісти ніколи не мали справи.

«В першу чергу людина заходить на будь-який сайт за інформацією і хоче отримати її швидко, оперативно і без пустослів’я. Серед таких ресурсів конкуренція в Маріуполі досить велика і я розумію чому – це відвідуваність, а значить реклама, а потім і бюджет фірми. Другий фактор такої виключно «новинної» політики в тому, що люди розівчилися читати. Аналітика поступово йде з маріупольських сайтів, стаючи окремою рубрикою або під неї відводиться окремий день тижня або блог, але і вони стосуються тільки гострих тем, щоб привернути увагу», – пояснює переважання суто інформаційних сайтів в Маріуполі колишній шеф-редактор міського інтернет-видання «Надо.ua» Дар’я Громова.

Три роки тому «Надо.ua» був одним найцікавіших і якісних медіапроектів міста, над яким працювала достатньо молода команда. Окрім щоденних новин на сайті постійно публікувалися інтерв’ю з відомими і вартими уваги маріупольцями, опитування, статті, фоторепортажі та спецпроекти.

В маріупольському медіасередовищі існує думка, що в місті, де більша частина населення працює на металургійних заводах не варто писати нічого крім новин

«Не буде попиту», - найпопулярніший аргумент. Натомість Дар’я Громова зазначає, що в Надо.ua їм вдалося сформувати певну аудиторію, яка регулярно читала великі тексти. «Аналітика, яку ми намагалися робити регулярною для сайта, користувалася попитом лише у так званого «розумного» читача, який в коментарях до матеріалу міг вільно вести дискусію з автором. Свою аудиторію на таких матеріалах ми тоді, безперечно, напрацювали», - додає вона.

Щоправда жанрове та тематичне розмаїття не врятувало проект від закриття. Головна причина: «Надо» не витримав конкуренції з потужним порталом – 0629. «Поступово ми втрачали наших читачів, які йшли до них. І справа не в тому, що наші новини були нецікаві чи запізнілі, аж ніяк, в більшості випадків вони були більш розгорнуті, нестандартні та інформативні. Але щоб ресурс працював, його треба розвивати і особливо просувати в інтернеті, пошукових система і соціальних мережах. Зараз це називається розумним словом СММ. Тоді в «Надо» цим ніхто не займався і навіть не підозрював про важливість просування сайту. На пошуковий запит в Google «новости Мариуполя» наше видання знаходилося в кінці першої сторінки. Читачі до нас просто не доходили і ми померли як новинний ресурс», – резюмує Громова.

Сіре місто без лідерів

Наприкінці квітня на телеканалі «1+1» показали сюжет про Маріуполь. Вже наступного дня в інтернеті з’явилася петиція невдоволених маріупольців, адресована гендиректору «плюсів» Олександру Ткаченко. Вимога - зняти сюжет-спростування. Справа в тому, що кореспондету ТСН Наталці Пісні місто здалося сірим та депресивним. І, на її думку, «звичний обід у Маріуполі – це біляш та півлітра пива».

Насправді Пісня частково мала рацію. Місцеві ЗМІ роками формували депресивний імідж міста. Це зараз усі новини стосуються ДНР і їхніх потуг встановити свою владу. А в давні мирні часи топ-темами міських сайтів були зведення з моргів, МВС, ДАІ та лікарень. Саме така інформація користувалася популярністю серед читачів. Дозувалося все звітами з засідань міськради і передруком прес-релізів про приїзд чергового посла чи професора в один з університетів.

В маріупольському інформаційному просторі сьогодні не існує лідерів думок. Медіа не створюють місцевих зірок спорту, культури, науки. Інтерв’ю з маріупольськими спортсменами, переможцями та призерами Чемпіонатів світу, Європи, України публікують переважно всеукраїнські видання. У місцевих виданнях повідомляють лише про їхню чергову перемогу.

«Усі ЗМІ переслідують єдину мету – заробіток. На слуху переважно матеріали про ДТП , катаклізми , трагедії , двійню Пугачової ... Тому редакціям цікаво перш за все те, що шокує і принесе сайту відвідуваність. Так, у Маріуполі багато талановитих спортсменів. Але інтерв'ю з ними, на думку більшості редакторів місцевих інтернет-видань, не користуватиметься популярністю. Тому для них важливіше оперативність, часто на шкоду якості та потік новин, ніж все інше», – зауважує Марія Токарєва, маріупольский спортивний кореспондент.

Але бувають і винятки. У 2013 році «Сайт міста Маріуполя. 0629.com.ua» розпочав проект «Люди нашого города». «Маріуполь завжди пишався своїми людьми. Імена маріупольців, які стали знаменитими на весь світ, добре відомі. Але чи багато ми знаємо про тих, хто без слави та почестей, своєю сумлінною щоденною працею робить наше місто кращим?», – йшлося в описанні проекту. На білбордах міста з’явилися фотографії спортсменів, лікарів, громадських активістів, вчителів, культурних діячів. Однак на сайті видання вирішили обмежитися лише загальними біографічними історіями про кожного героя, без розлогих інтерв’ю чи портретних нарисів про героїв проекту.

Президент Української академії преси, професор та медіа-експерт Валерій Іванов зазначає, що «в усьому світі сила місцевих медіа в тому, що вони пишуть про те, що відбувається «на сусідній вулиці», тобто поруч з нашою домівкою. Саме тому люди витрачають свої гроші та час на спілкування с регіональними медіа».

У Маріуполі ж згідно місцевим новинами, у «сусідів» крім аварій, вбивств та комунальних проблем нічого цікавого не відбувається

ЗМІ, яким не цікаві історії

Під час революції на центральних телеканалах неодноразово розповідали про мешканців Сходу, у тому числі й Маріуполя, які стояли на Майдані Незалежності. Але ні під час зимових подій, ні зараз жодне видання не поцікавилося, чому люди з наче проросійського міста вимагали підписання Асоціації з ЄС.

Студент одного з місцевих університетів Іван Синєпалов поїхав до Києва ще на студентський Євромайдан і був там в ніч з 29 на 30 листопада, коли «Беркут» здійснював зачистку. Тому додому він повернувся вже зі зломаною рукою. «Відколи я приїхав зі столиці ніхто з місцевих журналістів до мене не звертався. Лише одного разу якась дівчинка представилась кореспондентом міського сайту новин і попросила сфотографувати мене. З наліпкою «янек підарешт» для рубрики фотофакт. Це й все. Хоча я цієї фотографії на сайті так і не побачив», – розповідає Іван.

20 лютого мати трьох дітей вийшла на центральну вулицю Маріуполя. В руках у неї був плакат з написом: «Янукович приказывает украинцам убивать украинцев». За це на неї напали невідомі, а у відділку міліції їй довелося вислуховувати від правоохоронців усю їх «любов» до євроінтеграції. Журналісти вирішили, що подібна історія заслуговує на висвітлення максимум у вигляді замітки.

Так само ігнорують місцеві ЗМІ і проросійську частину населення і тих, хто сьогодні підтримує Донецьку народну республіку.

В результаті склалася ситуація, коли хіпстерському інтернет-виданню з Росії цікавіше за місцевий сайт, дізнатися, що думають маріупольці про референдум 11 травня, як ставляться до київської влади і чи вірять в майбутнє ДНР. А київські та московські кореспонденти приїжджають до Маріуполя, щоб написати репортажі про збройні протистояння між «ополченцями» і українськими військовими та розповісти історії загиблих жителів.

«Хвора сама система маріупольских медіа, – вважає Громова. – Щоб її вилікувати, потрібно, виховати нове покоління фахівців. Фахівців, які будуть вміти вимикати громадянську позицію і включати об'єктивність. Зараз ми зіштовхнулися з тим , що аналітичних статей про поточний стан справ, про політичну, а тим більше, суспільну ситуацію в місті, області, країні маріупольці не мають. Журналісти , які раптом стали друзями ДНР (зараз, до речі, вони активно про це забувають) видають в ефір, на сторінки видань і новинні стрічки популістські заяви та пропагандистські гасла, які при детальному розгляді гроша ламаного не варті, а люди, по-старому, вірять».

Вирішення проблеми кадрів, переосмислення місцевими журналістами місії журналістики та пошуки нових методів роботи з інформацією могли б вивести маріупольські медіа на новий рівень та створити ту саму дискусійну платформу, яка є необхідною в умовах громадянського продистоянння. Натомість поки редакції обмежуються переважно сухим та низькоякісним інформуванням, позбавляючи тим самим мешканців міста можливості почути один одного та налагодити діалог.

Публикация предоставлена для конкурса журналистских материалов о местных СМИ, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

У місті з півмільйонним населенням, де живуть і прихильники ДНР, і єдиної України, і учасники Євромайдану відсутня будь-яка дискусійна платформа. Нею могли б стати місцеві ЗМІ. Натомість вони вирішили звести свою діяльність переважно до інформування про поточні події, позбавивши маріупольців можливості дізнатися більше один про одного.

Вулицею прогулюються дві жінки з дитячими візками. Аби не розбудити немовлят розмовляють майже пошепки. З їхньої жестикуляції і виразів обличчя зрозуміло, що мова йде точно не про перші досягнення новонароджених. Єдине що вдається розібрати: «В Киеве не слышат Донбасс, не понимают, что мы не такие как они».

Останні три місяці показали, що не тільки «Київ не чує Донбас». Відсутнє порозуміння і між самими мешканцями Сходу.

Певною мірою у цьому винні місцеві медіа. В гонитві за прибутками, відстоюванні інтересів власника, журналісти та редактори вирішили полегшити собі життя. Вони не займаються аналітикою, фактично не відображають настрої громади, а історії потенційних героїв матеріалу не викликають у редакцій інтересу. Журналістика зводиться до банального і бездумного інформування.

Нічого крім новин

Сьогодні в Маріуполі працюють більше 10 інтернет-видань. Жодне з яких не намагається дати читачеві щось більше ніж просто новини. Останні інтерв’ю на деяких сайтах датуються 2013 роком. Раз на місяць на найбільшому інформаційному порталі міста може вийти аналітична стаття. Якісний репортаж чи огляд – це те, з чим місцеві журналісти ніколи не мали справи.

«В першу чергу людина заходить на будь-який сайт за інформацією і хоче отримати її швидко, оперативно і без пустослів’я. Серед таких ресурсів конкуренція в Маріуполі досить велика і я розумію чому – це відвідуваність, а значить реклама, а потім і бюджет фірми. Другий фактор такої виключно «новинної» політики в тому, що люди розівчилися читати. Аналітика поступово йде з маріупольських сайтів, стаючи окремою рубрикою або під неї відводиться окремий день тижня або блог, але і вони стосуються тільки гострих тем, щоб привернути увагу», – пояснює переважання суто інформаційних сайтів в Маріуполі колишній шеф-редактор міського інтернет-видання «Надо.ua» Дар’я Громова.

Три роки тому «Надо.ua» був одним найцікавіших і якісних медіапроектів міста, над яким працювала достатньо молода команда. Окрім щоденних новин на сайті постійно публікувалися інтерв’ю з відомими і вартими уваги маріупольцями, опитування, статті, фоторепортажі та спецпроекти.

В маріупольському медіасередовищі існує думка, що в місті, де більша частина населення працює на металургійних заводах не варто писати нічого крім новин

«Не буде попиту», - найпопулярніший аргумент. Натомість Дар’я Громова зазначає, що в Надо.ua їм вдалося сформувати певну аудиторію, яка регулярно читала великі тексти. «Аналітика, яку ми намагалися робити регулярною для сайта, користувалася попитом лише у так званого «розумного» читача, який в коментарях до матеріалу міг вільно вести дискусію з автором. Свою аудиторію на таких матеріалах ми тоді, безперечно, напрацювали», - додає вона.

Щоправда жанрове та тематичне розмаїття не врятувало проект від закриття. Головна причина: «Надо» не витримав конкуренції з потужним порталом – 0629. «Поступово ми втрачали наших читачів, які йшли до них. І справа не в тому, що наші новини були нецікаві чи запізнілі, аж ніяк, в більшості випадків вони були більш розгорнуті, нестандартні та інформативні. Але щоб ресурс працював, його треба розвивати і особливо просувати в інтернеті, пошукових система і соціальних мережах. Зараз це називається розумним словом СММ. Тоді в «Надо» цим ніхто не займався і навіть не підозрював про важливість просування сайту. На пошуковий запит в Google «новости Мариуполя» наше видання знаходилося в кінці першої сторінки. Читачі до нас просто не доходили і ми померли як новинний ресурс», – резюмує Громова.

Сіре місто без лідерів

Наприкінці квітня на телеканалі «1+1» показали сюжет про Маріуполь. Вже наступного дня в інтернеті з’явилася петиція невдоволених маріупольців, адресована гендиректору «плюсів» Олександру Ткаченко. Вимога - зняти сюжет-спростування. Справа в тому, що кореспондету ТСН Наталці Пісні місто здалося сірим та депресивним. І, на її думку, «звичний обід у Маріуполі – це біляш та півлітра пива».

Насправді Пісня частково мала рацію. Місцеві ЗМІ роками формували депресивний імідж міста. Це зараз усі новини стосуються ДНР і їхніх потуг встановити свою владу. А в давні мирні часи топ-темами міських сайтів були зведення з моргів, МВС, ДАІ та лікарень. Саме така інформація користувалася популярністю серед читачів. Дозувалося все звітами з засідань міськради і передруком прес-релізів про приїзд чергового посла чи професора в один з університетів.

В маріупольському інформаційному просторі сьогодні не існує лідерів думок. Медіа не створюють місцевих зірок спорту, культури, науки. Інтерв’ю з маріупольськими спортсменами, переможцями та призерами Чемпіонатів світу, Європи, України публікують переважно всеукраїнські видання. У місцевих виданнях повідомляють лише про їхню чергову перемогу.

«Усі ЗМІ переслідують єдину мету – заробіток. На слуху переважно матеріали про ДТП , катаклізми , трагедії , двійню Пугачової ... Тому редакціям цікаво перш за все те, що шокує і принесе сайту відвідуваність. Так, у Маріуполі багато талановитих спортсменів. Але інтерв'ю з ними, на думку більшості редакторів місцевих інтернет-видань, не користуватиметься популярністю. Тому для них важливіше оперативність, часто на шкоду якості та потік новин, ніж все інше», – зауважує Марія Токарєва, маріупольский спортивний кореспондент.

Але бувають і винятки. У 2013 році «Сайт міста Маріуполя. 0629.com.ua» розпочав проект «Люди нашого города». «Маріуполь завжди пишався своїми людьми. Імена маріупольців, які стали знаменитими на весь світ, добре відомі. Але чи багато ми знаємо про тих, хто без слави та почестей, своєю сумлінною щоденною працею робить наше місто кращим?», – йшлося в описанні проекту. На білбордах міста з’явилися фотографії спортсменів, лікарів, громадських активістів, вчителів, культурних діячів. Однак на сайті видання вирішили обмежитися лише загальними біографічними історіями про кожного героя, без розлогих інтерв’ю чи портретних нарисів про героїв проекту.

Президент Української академії преси, професор та медіа-експерт Валерій Іванов зазначає, що «в усьому світі сила місцевих медіа в тому, що вони пишуть про те, що відбувається «на сусідній вулиці», тобто поруч з нашою домівкою. Саме тому люди витрачають свої гроші та час на спілкування с регіональними медіа».

У Маріуполі ж згідно місцевим новинами, у «сусідів» крім аварій, вбивств та комунальних проблем нічого цікавого не відбувається

ЗМІ, яким не цікаві історії

Під час революції на центральних телеканалах неодноразово розповідали про мешканців Сходу, у тому числі й Маріуполя, які стояли на Майдані Незалежності. Але ні під час зимових подій, ні зараз жодне видання не поцікавилося, чому люди з наче проросійського міста вимагали підписання Асоціації з ЄС.

Студент одного з місцевих університетів Іван Синєпалов поїхав до Києва ще на студентський Євромайдан і був там в ніч з 29 на 30 листопада, коли «Беркут» здійснював зачистку. Тому додому він повернувся вже зі зломаною рукою. «Відколи я приїхав зі столиці ніхто з місцевих журналістів до мене не звертався. Лише одного разу якась дівчинка представилась кореспондентом міського сайту новин і попросила сфотографувати мене. З наліпкою «янек підарешт» для рубрики фотофакт. Це й все. Хоча я цієї фотографії на сайті так і не побачив», – розповідає Іван.

20 лютого мати трьох дітей вийшла на центральну вулицю Маріуполя. В руках у неї був плакат з написом: «Янукович приказывает украинцам убивать украинцев». За це на неї напали невідомі, а у відділку міліції їй довелося вислуховувати від правоохоронців усю їх «любов» до євроінтеграції. Журналісти вирішили, що подібна історія заслуговує на висвітлення максимум у вигляді замітки.

Так само ігнорують місцеві ЗМІ і проросійську частину населення і тих, хто сьогодні підтримує Донецьку народну республіку.

В результаті склалася ситуація, коли хіпстерському інтернет-виданню з Росії цікавіше за місцевий сайт, дізнатися, що думають маріупольці про референдум 11 травня, як ставляться до київської влади і чи вірять в майбутнє ДНР. А київські та московські кореспонденти приїжджають до Маріуполя, щоб написати репортажі про збройні протистояння між «ополченцями» і українськими військовими та розповісти історії загиблих жителів.

«Хвора сама система маріупольских медіа, – вважає Громова. – Щоб її вилікувати, потрібно, виховати нове покоління фахівців. Фахівців, які будуть вміти вимикати громадянську позицію і включати об'єктивність. Зараз ми зіштовхнулися з тим , що аналітичних статей про поточний стан справ, про політичну, а тим більше, суспільну ситуацію в місті, області, країні маріупольці не мають. Журналісти , які раптом стали друзями ДНР (зараз, до речі, вони активно про це забувають) видають в ефір, на сторінки видань і новинні стрічки популістські заяви та пропагандистські гасла, які при детальному розгляді гроша ламаного не варті, а люди, по-старому, вірять».

Вирішення проблеми кадрів, переосмислення місцевими журналістами місії журналістики та пошуки нових методів роботи з інформацією могли б вивести маріупольські медіа на новий рівень та створити ту саму дискусійну платформу, яка є необхідною в умовах громадянського продистоянння. Натомість поки редакції обмежуються переважно сухим та низькоякісним інформуванням, позбавляючи тим самим мешканців міста можливості почути один одного та налагодити діалог.

Публикация предоставлена для конкурса журналистских материалов о местных СМИ, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *