Articles

Листопад цього року може стати вирішальним для України: або ми зробимо крок назустріч Європі, або залишимося на місці. Залежить це від підписання або не підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у Вільнюсі. Якщо Європа прийме Україну, то одним із можливих варіантів розвитку подій стануть кардинальні реформи освіти, що спрямовані на її європеїзацію. Але, не дивлячись на це, відкритими залишаються декілька питань. Наскільки реальною є ідея визнання європейських дипломів в Україні і навпаки? Чи готова, а головне – чи хоче Європа приймати на роботу українських студентів? Що станеться з візовим режимом?

Петро вчиться на першому курсі Донецького національного університету. Він мріє стати економістом. По закінченню вузу планує працювати у одному із провідних банків Європи і отримувати близько 5500 гривень заробітної плати. Але що Петро знає про реформи в освіті та Угоду про Асоціацію загалом? «Я політикою не цікавлюся. Євросоюз та я це несумісні речі. Про намір України вступити до Євросоюзу чув. Але що це я не знаю», - відповідає студент. І це при тому, що він є безпосереднім учасником запланованих урядом змін.
Це і не дивно. Власне проведене опитування показало, що серед 30-ти людей (їх вік від 17 до 65 років) лише двоє знають про те, що Україна збирається підписувати Угоду. А от пояснити її зміст та мету респондентам уже складніше – не вистачає знань. Ті, хто знав про підписання Угоди, реформування освіти вбачають у тому, що їхні діти будуть вчитися в Європі і отримуватимуть високу заробітну плату.

Корисно наголосити, що підписання Угоди про асоціацію – це не є вступ України до Євросоюзу, це лише один із кроків, що зможе наблизити країну до цього. За словами українського історика та політолога Олексія Гараня Асоціація – це «певна винагорода країні, яка досягла прогресу. Але наразі цей прогрес в Україні не такий, якого б нам хотілося». Експерт зазначив, що Угода – це потужний інструмент трансформації, елемент впливу на внутрішні процеси в Україні. Тобто Асоціація передбачає внесення реформ у різні сфери життя людей.

Із заяв політиків та політологів Петро знає лише те, що будуть проведені реформи. Одні із них позитивно впливатимуть на життя студентів. Але Петро хоче зрозуміти, що дійсно чекає на українську освіту, а зокрема і студентів. Перш за все його треба попередити – навряд чи за час його навчання студентів чекають кардинальні зміни. На думку аналітиків та політологів кожна реформа буде впроваджуватися близько п’яти – десяти років.

Ліквідація освітніх «хвороб»

Петру необхідно знати, що основа для реформування освіти – Болонський процес. Проблема ще й у тому, що не кожен студент знає, що це таке. Болонський процес – це процес реформування освіти, який передбачає створення умов для успішного навчання студентів, надання їм можливості подальшого працевлаштування та шансів конкурувати з іншими студентами. Серед його учасників окрім європейських країн є й Україна.

Петро запитує: «Якщо освіта більшості європейських країн побудована за Болонським процесом, то які у ньому можуть бути недоліки?». Недоліки є не у кожній країні. «Головна проблема Болонського процесу в Україні – реєстр реформ лише на папері, а не в реальності», - зазначає перший віце-ректор Українського католицького університету, доктор філософії, експерт із питань модернізації та реформування освіти Тарас Добко. «Я сподіваюся, що з підписанням Угоди наше правління буде переходити від європейської риторики до європейської дії. Я бачу позитивний результат від підписання Угоди. Буде змога апелювати, адже болонські зауваження окрім того, щоб підписати Угоду, мають рекомендаційний характер».

Думку про реформування Болонського процесу підтримує і Тарас Качка – перший заступник директора державного департаменту з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Міністерства юстиції України. Але, за його словами, змін зазнає не лише вища освіта. «У вищій освіті буде реформуватися Болонський процес, ЄС надаватиме додаткову підтримку. Цікавіші речі відбуватимуться в професійно-технічній освіті. ЄС налаштовує способи сприяння Україні у цьому напрямку», - говорить експерт. Тобто професійна-технічна освіта повинна готувати спеціалістів, що можуть працювати на сучасному обладнанні — зварювальники, електрики, механіки, слюсарі. Зараз більшість із них практикується на техніці, виготовленій за радянських часів. «Реформування професійно-технічної освіти може принести більше користі, ніж реформи у вищій освіті. Адже Болонський процес не є такий глобальний», - зазначає Качка.

З кожним кроком Петро розуміє, який складний механізм реформування освіти. Наступною сходинкою є автономізація університетів – їх самостійність. Якщо зараз майже кожен вуз підпорядковується Міністерству освіти і науки України, то після підписання Асоціації буде поставлено питання про те, щоб вузи самі вирішувати проблеми, впроваджувати програми, контролювати навчальний процес. Але головне – це самостійна видача дипломів.

Зараз для того, щоб Петро отримав диплом, його вуз повинен клопотатися про це у Міністерстві освіти. Процес затягується, виникають неточності, які вирішуються тижнями через: по-перше, чергу, утворену великою кількістю вузів, що подали клопотання; по-друге, відстань. Думку про цю проблему висловив Тарас Добко: «Мене лякає намір централізувати видачу дипломів. Адже їх кількість велика, а час видачі може затягнутися надовго. Мені здавалося, що логічніше передати університету право не лише виготовляти виписки до диплому, а й право на їх видачу. Тобто це можна робити не в Києві, а безпосередньо на місці».

Ще один пункт – видача студентам з 2014 року дипломів європейського зразка. Це збільшить шанси випускників вступити до Європи та знайти себе там. Петра це тішить, бо він ніколи не бував у Європі і його зацікавили нові можливості. І знову гарні новини з вуст аналітиків – спрощення віз. Але тут є свої нюанси. Петро може обрати для себе європейську програму, що передбачає обмін студентів. Та через проблеми з візою він не зможе виїхати з України. На цьому наголошує український політик та економіст Олег Рибачук: «Дуже часто елементарні візові питання не дозволяли навіть тим студентам, які пройшли відбір, поїхати на навчання».

Окрім цього Петро, залежно від сфери інтересів, зможе стажуватися у Європі: в європейських університетах, в бізнес-компаніях. Журналіст Ольга Герасим’юк говорить: «Наші студенти повинні їхати закордон, щоб привнести щось своє, набратися нових якісних знань і досвіду. Опісля вони зобов’язані розповсюдити по Україні ці знання – розповідати про це в регіонах, в своїх домівках». За даними одного із сайтів, що спеціалізується на соціологічних дослідженнях, українські студенти мало їздять закордон з метою навчання. Головна причина – відсутність знань про програми та гранти. Є велика надія на те, що після листопаду Петро та його друзі почнуть більше цікавитися такими речами, адже буде відкрито більше можливостей, які враховуватимуть їх інтереси.

Тотальні плюси?

Звичайно, що після всього почутого настрій у Петра піднесений. Нехай не він, так його діти зможуть вчитися у Європі, вільно подорожувати, отримуватимуть європейську освіту в Україні. Але поруч із цим існує ряд факторів, що залишаються поза увагою. Прикро, але у кожної медалі є своя темна сторона. Наш герой має право знати про те, що ще може трапитися після тотального реформування освіти.

Чи зможуть студенти, а далі вже випускники реалізувати себе у Європі? Звичайно що після заяв про доступність європейських знань та безвізовий режим може скластися враження, що до успішної кар’єри у майбутньому рукою подати. Але слід лояльно поставитися до цього. Випускник може отримати диплом європейського рівня одного із провідних вузів Німеччини чи Великобританії і шукатиме роботу безпосередньо за місцем навчання. Проблема полягає у тому, що йому буде дуже важко «зачепитися» у Європі, адже тут є велика кількість інших випускників, які прагнуть отримати гарну роботу. Тоді він повертаються до України. Перші труднощі, з якими він може зіткнутися – невизнання в Україні закордонного диплому. Така абсурдна ситуація негативно впливає на подальшу кар’єру, адже випускник змушений буде самостійно вирішувати цю проблему.

Друга палка в колесах – відсутність тієї роботи, на яку очікували. Приміром випускник має диплом інженера-будівельника сучасних роботів. Але де в Україні можна застосувати ці знання? Таку думку підтверджує Олег Рибачук: «Сьогодні у студентів один ризик – ви можете мати відмінний диплом, але не можете знайти роботу, у тому числі через відсутність потрібної сфери у своїй країні. В Європі практично немає куди вставитися, навіть якщо у тебе відмінний диплом».

Під час моніторингу переваг та проблем на шляху до вступу в ЄС, Петро може натрапити на думку, що європейським країнам вигідно приймати у свій союз Україну, бо це надасть їм дешеву робочу силу. Олег Рибачук скептично ставиться до цієї проблеми: «Європейці бояться, що йде дешева робоча сила з України, яка все заполонить. Я навпаки не чув, що українці боялися за те, що приїдуть люди із Європи і заберуть всі робочі місця».

Думку про набіг дешевої робочої сили спростовує і Андреас Умланд – німецький політолог, доцент кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». За його словами Німеччина зацікавлена у випускниках, які мають високий потенціал та є спеціалістами у своїй сфері. «У нас деякі області потребують спеціалістів. В основному це технічні спеціальності. Тому ми зовсім не проти отримати розумних студентів».

Треба пам’ятати про те, що говорити і обіцяти можна багато чого, а втілювати це у справі – то вже набагато складніше. Не потрібно забувати і про те, що ми ще не підписали Асоціацію, а лише плануємо це зробити. Звичайно, що вірити у позитивний результат варто, але навіть якщо ми цього і не зробимо, то не треба складати руки. У одному зі своїх виступів Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Данія в Україні Мерете Юль сказала: «Якщо ви не приймите Угоду про асоціацію, то Європа не буде вас за це карати. Це не методи Євросоюзу».

Прикро, що сьогодні більшість людей асоціює політику із негативом. Відповідно будь-які політичні дії теж викликають відразу і небажання ними цікавитися. Але все ж хочеться сказати, що бути в курсі подій – це важливо. Тим більше це потрібно, коли твоя країна знаходиться на етапі розвитку. Розповідати людям про Угоду з ЄС треба, адже вони і є тими, для кого ці реформи проводяться. Зайнятися цим повинні ЗМІ, політики, громадські організації. Наряду з цим варто знати, що зміни у освіті не позбавлені ризиків. Але, як кажуть, хто не ризикує, той не п’є шампанського!

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA welcomes the use, reprint and distribution of materials published on our site.
  • 2Mandatory conditions of using MYMEDIA materials are an indication of their authorship, pointing mymedia.org as the primary source and an active link to the original material on our site.
  • 3If only part of material is republished it must be mentioned in the text.
  • 4No changes of the content, names or facts, mentioned in material, are allowed as well as its other transformations that can cause distortion of the meaning and intent of the author.
  • 5MYMEDIA reserves the right at any time to revoke the permission to use our materials.

Листопад цього року може стати вирішальним для України: або ми зробимо крок назустріч Європі, або залишимося на місці. Залежить це від підписання або не підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у Вільнюсі. Якщо Європа прийме Україну, то одним із можливих варіантів розвитку подій стануть кардинальні реформи освіти, що спрямовані на її європеїзацію. Але, не дивлячись на це, відкритими залишаються декілька питань. Наскільки реальною є ідея визнання європейських дипломів в Україні і навпаки? Чи готова, а головне – чи хоче Європа приймати на роботу українських студентів? Що станеться з візовим режимом?

Петро вчиться на першому курсі Донецького національного університету. Він мріє стати економістом. По закінченню вузу планує працювати у одному із провідних банків Європи і отримувати близько 5500 гривень заробітної плати. Але що Петро знає про реформи в освіті та Угоду про Асоціацію загалом? «Я політикою не цікавлюся. Євросоюз та я це несумісні речі. Про намір України вступити до Євросоюзу чув. Але що це я не знаю», - відповідає студент. І це при тому, що він є безпосереднім учасником запланованих урядом змін.
Це і не дивно. Власне проведене опитування показало, що серед 30-ти людей (їх вік від 17 до 65 років) лише двоє знають про те, що Україна збирається підписувати Угоду. А от пояснити її зміст та мету респондентам уже складніше – не вистачає знань. Ті, хто знав про підписання Угоди, реформування освіти вбачають у тому, що їхні діти будуть вчитися в Європі і отримуватимуть високу заробітну плату.

Корисно наголосити, що підписання Угоди про асоціацію – це не є вступ України до Євросоюзу, це лише один із кроків, що зможе наблизити країну до цього. За словами українського історика та політолога Олексія Гараня Асоціація – це «певна винагорода країні, яка досягла прогресу. Але наразі цей прогрес в Україні не такий, якого б нам хотілося». Експерт зазначив, що Угода – це потужний інструмент трансформації, елемент впливу на внутрішні процеси в Україні. Тобто Асоціація передбачає внесення реформ у різні сфери життя людей.

Із заяв політиків та політологів Петро знає лише те, що будуть проведені реформи. Одні із них позитивно впливатимуть на життя студентів. Але Петро хоче зрозуміти, що дійсно чекає на українську освіту, а зокрема і студентів. Перш за все його треба попередити – навряд чи за час його навчання студентів чекають кардинальні зміни. На думку аналітиків та політологів кожна реформа буде впроваджуватися близько п’яти – десяти років.

Ліквідація освітніх «хвороб»

Петру необхідно знати, що основа для реформування освіти – Болонський процес. Проблема ще й у тому, що не кожен студент знає, що це таке. Болонський процес – це процес реформування освіти, який передбачає створення умов для успішного навчання студентів, надання їм можливості подальшого працевлаштування та шансів конкурувати з іншими студентами. Серед його учасників окрім європейських країн є й Україна.

Петро запитує: «Якщо освіта більшості європейських країн побудована за Болонським процесом, то які у ньому можуть бути недоліки?». Недоліки є не у кожній країні. «Головна проблема Болонського процесу в Україні – реєстр реформ лише на папері, а не в реальності», - зазначає перший віце-ректор Українського католицького університету, доктор філософії, експерт із питань модернізації та реформування освіти Тарас Добко. «Я сподіваюся, що з підписанням Угоди наше правління буде переходити від європейської риторики до європейської дії. Я бачу позитивний результат від підписання Угоди. Буде змога апелювати, адже болонські зауваження окрім того, щоб підписати Угоду, мають рекомендаційний характер».

Думку про реформування Болонського процесу підтримує і Тарас Качка – перший заступник директора державного департаменту з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Міністерства юстиції України. Але, за його словами, змін зазнає не лише вища освіта. «У вищій освіті буде реформуватися Болонський процес, ЄС надаватиме додаткову підтримку. Цікавіші речі відбуватимуться в професійно-технічній освіті. ЄС налаштовує способи сприяння Україні у цьому напрямку», - говорить експерт. Тобто професійна-технічна освіта повинна готувати спеціалістів, що можуть працювати на сучасному обладнанні — зварювальники, електрики, механіки, слюсарі. Зараз більшість із них практикується на техніці, виготовленій за радянських часів. «Реформування професійно-технічної освіти може принести більше користі, ніж реформи у вищій освіті. Адже Болонський процес не є такий глобальний», - зазначає Качка.

З кожним кроком Петро розуміє, який складний механізм реформування освіти. Наступною сходинкою є автономізація університетів – їх самостійність. Якщо зараз майже кожен вуз підпорядковується Міністерству освіти і науки України, то після підписання Асоціації буде поставлено питання про те, щоб вузи самі вирішувати проблеми, впроваджувати програми, контролювати навчальний процес. Але головне – це самостійна видача дипломів.

Зараз для того, щоб Петро отримав диплом, його вуз повинен клопотатися про це у Міністерстві освіти. Процес затягується, виникають неточності, які вирішуються тижнями через: по-перше, чергу, утворену великою кількістю вузів, що подали клопотання; по-друге, відстань. Думку про цю проблему висловив Тарас Добко: «Мене лякає намір централізувати видачу дипломів. Адже їх кількість велика, а час видачі може затягнутися надовго. Мені здавалося, що логічніше передати університету право не лише виготовляти виписки до диплому, а й право на їх видачу. Тобто це можна робити не в Києві, а безпосередньо на місці».

Ще один пункт – видача студентам з 2014 року дипломів європейського зразка. Це збільшить шанси випускників вступити до Європи та знайти себе там. Петра це тішить, бо він ніколи не бував у Європі і його зацікавили нові можливості. І знову гарні новини з вуст аналітиків – спрощення віз. Але тут є свої нюанси. Петро може обрати для себе європейську програму, що передбачає обмін студентів. Та через проблеми з візою він не зможе виїхати з України. На цьому наголошує український політик та економіст Олег Рибачук: «Дуже часто елементарні візові питання не дозволяли навіть тим студентам, які пройшли відбір, поїхати на навчання».

Окрім цього Петро, залежно від сфери інтересів, зможе стажуватися у Європі: в європейських університетах, в бізнес-компаніях. Журналіст Ольга Герасим’юк говорить: «Наші студенти повинні їхати закордон, щоб привнести щось своє, набратися нових якісних знань і досвіду. Опісля вони зобов’язані розповсюдити по Україні ці знання – розповідати про це в регіонах, в своїх домівках». За даними одного із сайтів, що спеціалізується на соціологічних дослідженнях, українські студенти мало їздять закордон з метою навчання. Головна причина – відсутність знань про програми та гранти. Є велика надія на те, що після листопаду Петро та його друзі почнуть більше цікавитися такими речами, адже буде відкрито більше можливостей, які враховуватимуть їх інтереси.

Тотальні плюси?

Звичайно, що після всього почутого настрій у Петра піднесений. Нехай не він, так його діти зможуть вчитися у Європі, вільно подорожувати, отримуватимуть європейську освіту в Україні. Але поруч із цим існує ряд факторів, що залишаються поза увагою. Прикро, але у кожної медалі є своя темна сторона. Наш герой має право знати про те, що ще може трапитися після тотального реформування освіти.

Чи зможуть студенти, а далі вже випускники реалізувати себе у Європі? Звичайно що після заяв про доступність європейських знань та безвізовий режим може скластися враження, що до успішної кар’єри у майбутньому рукою подати. Але слід лояльно поставитися до цього. Випускник може отримати диплом європейського рівня одного із провідних вузів Німеччини чи Великобританії і шукатиме роботу безпосередньо за місцем навчання. Проблема полягає у тому, що йому буде дуже важко «зачепитися» у Європі, адже тут є велика кількість інших випускників, які прагнуть отримати гарну роботу. Тоді він повертаються до України. Перші труднощі, з якими він може зіткнутися – невизнання в Україні закордонного диплому. Така абсурдна ситуація негативно впливає на подальшу кар’єру, адже випускник змушений буде самостійно вирішувати цю проблему.

Друга палка в колесах – відсутність тієї роботи, на яку очікували. Приміром випускник має диплом інженера-будівельника сучасних роботів. Але де в Україні можна застосувати ці знання? Таку думку підтверджує Олег Рибачук: «Сьогодні у студентів один ризик – ви можете мати відмінний диплом, але не можете знайти роботу, у тому числі через відсутність потрібної сфери у своїй країні. В Європі практично немає куди вставитися, навіть якщо у тебе відмінний диплом».

Під час моніторингу переваг та проблем на шляху до вступу в ЄС, Петро може натрапити на думку, що європейським країнам вигідно приймати у свій союз Україну, бо це надасть їм дешеву робочу силу. Олег Рибачук скептично ставиться до цієї проблеми: «Європейці бояться, що йде дешева робоча сила з України, яка все заполонить. Я навпаки не чув, що українці боялися за те, що приїдуть люди із Європи і заберуть всі робочі місця».

Думку про набіг дешевої робочої сили спростовує і Андреас Умланд – німецький політолог, доцент кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». За його словами Німеччина зацікавлена у випускниках, які мають високий потенціал та є спеціалістами у своїй сфері. «У нас деякі області потребують спеціалістів. В основному це технічні спеціальності. Тому ми зовсім не проти отримати розумних студентів».

Треба пам’ятати про те, що говорити і обіцяти можна багато чого, а втілювати це у справі – то вже набагато складніше. Не потрібно забувати і про те, що ми ще не підписали Асоціацію, а лише плануємо це зробити. Звичайно, що вірити у позитивний результат варто, але навіть якщо ми цього і не зробимо, то не треба складати руки. У одному зі своїх виступів Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Данія в Україні Мерете Юль сказала: «Якщо ви не приймите Угоду про асоціацію, то Європа не буде вас за це карати. Це не методи Євросоюзу».

Прикро, що сьогодні більшість людей асоціює політику із негативом. Відповідно будь-які політичні дії теж викликають відразу і небажання ними цікавитися. Але все ж хочеться сказати, що бути в курсі подій – це важливо. Тим більше це потрібно, коли твоя країна знаходиться на етапі розвитку. Розповідати людям про Угоду з ЄС треба, адже вони і є тими, для кого ці реформи проводяться. Зайнятися цим повинні ЗМІ, політики, громадські організації. Наряду з цим варто знати, що зміни у освіті не позбавлені ризиків. Але, як кажуть, хто не ризикує, той не п’є шампанського!

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1
  • 2
  • 3Как вы провели лето? *