Статьи

Коли я збирався у це відрядження, то до кінця не знав куди і за чим їду. Сказали лише коротко, що «на Схід». Зрозуміло було лише, що там небезпечно, і тому це буде незвичайна поїздка так би мовити в «зону бойових дій».

Родичам про свій візит на Донбас не говорив, щоб не переймались. Та і зараз вони не знають, що я там був. Коли прийде час – розкажу, можливо… Перед від’їздом спитав у керівника групи чи є з собою «аргументи», бо без них їхати тупо. У відповідь отримав підтвердження про «заряження». Рушаймо! З Богом. 

Дорога на Схід була неспокійною: кілька хвостів, постійні перевірки на блок-постах, даїшники все норовили дізнатись паспортні дані всієї групи. Розмовляти з ними можна лише з позиції сильного і нахабного. Інакше вони не розуміють.

Після приїзду на базу виявилось, що бандформування кримінального угруповання «Оплот» пустило щупальця спрута не лише на Донбасі, а й у сусідніх областях. Серйозної зброї у них нема, однак є фінансування, і досить солідне, якого вистачає на підкуп начальників міліції та інших силових структур для забезпечення лояльності під час переворотів та захоплень адмінбудівель. Головна мета цих бандформувань – захопити побільше зброї.

Кілька днів, і група «колорадів»-оплотовців спіймана. На руках у них прапори ДНР та розстрільні списки з паспортними даними та адресами всіх українських активістів, ультрасів та представників «правого сектору». Але згодом, як виявилось, «правоохоронці» випустили терористів…

Донбас виявився не таким і «колорадським», як показують ЗМІ. Вулиці не лише в закликах ватників, але і рідних надписах, типу «Слава Україні», «Слава Небесній Сотні». Наші надписи сепаратисти постійно намагаються обписати або затерти, але при цих спробах відбуваються справжні локальні бої між місцевою самообороною та сепарами.

По приїзді дізналися, що т.зв. «мірноє насєлєніє» слідкує за переміщеннями нашої групи (чим палиться по «зело» та міліцейських каналах) та ходить з пістолетами. Це ж «насєлєніє» за кілька днів до нашого приїзду під виглядом добрих тьоть нагодувало наших солдатиків на блокпості борщем із клофеліном. Всі хлопці відрубились (слава Богу – живі після таких «гостинців») але потрапили в заручники, а їх зброю (АК-74 та РПК) почали використовувати терористи з бандформування ДНР.

По «зело» сепаратори розмовляють про нашу групу: «гаварят па-бандерштату, но прі абращєніі пєрєходят на русскій», «кієвская хунта», «правосєкі» тощо.

Терористи злили сусідній з нами військовій частині інформацію, що на базу заїхало 150 озброєних сепаратистів. Увечорі бачимо над базою попереджувальну чергу 30-міліметровими з трасерами і тривожні червоні ракети. Терміново знаходимо контакт з комбатом. На нічних переговорах наші військові висловлюють одноголосну думку: стоїмо до кінця; будемо захищати свою землю від бандитів попри все; хай і сто років у нас будуть перевибори, – це не дає права сусіднім державам втручатись у наші справи і лізти на НАШУ ( з наголосом!) землю. Крапка!»

Згодом військові вибачаються за те, що наводили на нас «Град» – думали і справді сепаратюги – хотіли накрити «гостинцем» – на них періодично нападають банди терористів. Навколо посилені сторожі і варти з блок-постами. Ще солдати розказують про «мірноє насєлєніє» – в більшості бухий або обдовбаний контингент. Тверезих і адекватних там мало. В голові і справді «вата»…  

За кілька днів група підсилюється і перетворюється у батальйон «Азов». «Чорні чоловічки» навели справжнього жаху на місцеву вату…

Серед усіх політиків, які зараз намагаються піаритись на трагічних подіях боротьби з криміналом, я бачив там лише одного. Розумію, що в такий період це можуть назвати «джинсою», однак там, на передовій, не просто перед камерами позує але й справді робить справу лише Олег Ляшко, який реально допоміг батальйону «Азов», і допомагав доставляти впійманих терористів в безпечне місце, звідки їх продажні мусора вже не випустять…

Під час патрулювання з військовими на одну з мобільних груп відбувся напад. Як виявилось – керував нападом сам «міністр оборони ДНР» Ігор Хакімзянов. Зброєю нападу були стволи, які забрали у захоплених в заручники солдат, нагодованих борщем з клофеліном… У результаті бою один сеператист убитий, ще двоє захоплені в полон. Згодом виявилось, що за гучним назвиськом «міністр оборони» для більшості місцевих краян Хакімдзянов був більш відомий як кримінальний авторитет, на рахунку якого чимало невинно убієнних підприємців…

Вночі наші вартові по рації докладають: «в нічник бачу «прибори»! Це – снайпери! Скільки ж їх тут! П’ять, сім, десять, дванадцять! Їх дванадцять! Двоє затушили «прибори». Мабуть зайняли позиції і прикривають відхід основної групи! Відстань – 3-2,5 км!» Зі снайперами зазвичай іде від 3 до 5 чоловік супроводу-охорони. Тобто група достатньо велика! Мабуть – не просто до нас у гості, не просто розвідка боєм, а за своїм «міністром оборони»…

Терористи наближаються «зеленкою» і яром. На безмісячну ніч впав густий туман. «Нічник» з верху вже майже нічого не бачить. БМП і танки там не пройдуть – перекинуться. Вдарити по групі непоміченим техніці також не вдасться. Та і невідомо чи є у них «джмелі» чи інша техніка. Група вирішує обійти зеленкою їм у фланг і вдарити у відповідь. Так і зробили. Обійшли ліском і обстріляли. Група снайперів відступила. Нарешті світає. Снайпери таки втекли…

Наступного дня батальйон ловить ще кілька важливих колорадів. Ними виявились організатори нападів на блок-пости та військові частини. Всіх спійманих терористів доправляють до центру країни. Для безпеки. В ті дні мені довелося поговорити з начальником маріупольської ДАІ Віктором Олександровичем Саєнком, який трагічно загинув під час бою 9 травня у Маріуполі. Це був нетиповий даїшник, і тим більше – нетиповий начальник. Таких, на жаль, мало в нашій країні. І справді боляче, що він вже не з нами… Говорив красивою російською літературною мовою, але підкреслював те, що він – українець. Палкий патріот України і рідного краю. Серед підлеглих навів зразкову дисципліну.

В розмові він пояснив головну суть того, що відбувається і відбувалось на Донбасі за останні 25 років: «Ще наприкінці 80-х у нас почався справжній геноцид проти «середнього класу». Всіх, хто хоч якось фінансово піднімався з колін обкладали даниною, або просто вирізали родинами різнорідні відморозки. Вирізали навіть не десятками, а сотнями за рік. Зараз ви спостерігаєте наслідки такої «політики». Більшість населення – залякане і зомбоване «населення». На жаль…

Це не означає, що нормальних людей немає. Є вони. Але впливу фактично не мають. Всім тут, на Донбасі, у всіх галузях керує різношерстний криміналітет. Між ними поділені всі райони і все, що приносить прибутки. Тут стало нормою, що злочинці і колишні гопники очолюють владні посади або й сидять у правоохоронних органах. Бандформування тут династійні або кланові. Кримінальні угруповання дуже небезпечні. Так, на весь Донбас давно наводить жах один начальник УБОЗу, який «підтягнув» своїх синів-відморозків та їх неадекватних друзів. Спеціалізуються на розбоях з убивствами. Жертв катують і вбивають. Після цього, користуючись посадою, справу просто «зливають».

Населення вже втомилося від цих безкінечних убивств і пограбувань краю. Кожне нове призначення з центру закінчується тим, що черговий чиновник просто максимально розграбовує все, що дозволяє взяти йому зайнята посада. Місцеві бандити закладають у голову краянам, що в цьому винні чиновники у Києві і центральна влада. Тому-то і треба «федералізувати» країну. Однак, це не усуває головної проблеми краю: на посадах дуже багато чиновників не на своїх місцях. Всі знають, що понад 90% посадовців сидять у кріслах за хабар. Реальних спеціалістів у нас фактично немає. Тому і живемо так, що на керівних посадах сидять ті, хто не на своєму місці… Питання мови у нас взагалі не існує. Є купка відморозків-україноненависників, але це ніяк не відображає реального ставлення населення до питання. Більшість селян у нас говорять суржиком. Саму ж «проблему» штучно нагнітають перед виборами, невротизуючи населення надуманою проблемою для відволікання уваги від головного – животіння населення в умовах криміналізації краю…»

Після звістки, що Віктор Олександрович Саєнко загинув, стало невимовно шкода за цю справді велику і світлу людину. Терористи йому давно погрожували, родину довелося переховувати, а сам він розумів, що знаходиться на вістрі атаки, і відступати вже нема куди… Царство Небесне цьому великому чоловікові! Мабуть і його включили до «розстрільних списків»…

Більшість «чорних чоловічків» на Сході це ті, хто був на майдані, і не може спокійно сидіти вдома, коли їх країна гине. Випадково став свідком телефонної розмови кількох із них з родичами, які не розуміють що вони роблять на цій неоголошеній війні. Один з них довго кричав на тещу і тітку, мозок якиї залитий пропутінською пропагандою, і які чекають на «визвольні війська Рассєюшкі». В результаті він сказав їм не дзвонити до нього, поки не порозумнішають, і не викинуть цей маразм з голови. Потім повертається до мене і питає: «ну як можна жити з такими? Що їм говорити? Знають, що я воюю тут, а ведуться на дебільну пропаганду Путєна, і вірять в ту порнографію… «бандєровци убівают і расстрєлівают мірних житєлєй», «нас заставят гаваріть по-украінскі» і т.д.» Що відповісти йому?

В мене самого є родичі на Донбасі, у яких також промиті мізки риго-совковим спамом. Я сам із ними майже не контактую, і довести неправильність їх поглядів – складно. Але для всіх них мабуть було б відкриттям, що серед «чорних чоловічків» на Сході є безліч не просто російськомовних патріотів, але й представників інших національностей і навіть громадян Російської федерації. Всі вони воюють за Велику Україну і проти кремлівської окупації. Всі вони щиро бажають нашої перемоги і нашої ж підмоги їм у подальшій боротьбі з кримінальним кремлівським угрупованням. І це гріє душу, що ми – не самі у нашій боротьбі!

***

Невдовзі мені довелося їхати до столиці. Як виявилось – мусора злили нас. Потрібно переформатувати всю групую. До Запоріжжя спетляли на швидкісній машині зі швидкістю 180-220 км за годину. Дякую місцевій самообороні. Наступного дня, по приїзді, дізнався про трагічні події 9 травня та бій у Маріуполі. Там загинули двоє моїх добрих знайомих – Родіон Добродомов та начальник маріупольського ДАІ Віктор Олександрович Саєнко… І охоплює невимовний жаль, що гинуть такі світлі та позитивні люди. На війні без фронтів гинуть люди. Кращі сини Вітчизни. І гинуть через те, що більшість правоохоронців – бездіяльні, чиновники – не на своїх місцях, а в центральній владі люди, які торгують посадами…

В соцмережах боляче читати пости про те, що «давайте віддамо цей Донбас», «хай роблять що хочуть» і т.д. Боляче, бо там, у цьому кривавому гнійнику нашої країни я втратив двох добрих знайомих. Там майже щодня гинуть невинні люди. Терористи залякують активістів, патріотів України. Вони щодня ризикують своїми життями, здоров’ям, майном, своїми близькими. Вони поставили у цій неоголошеній війні все, що мають. Заради того, щоб їх рідний край, невід’ємна частина нашої країни не перетворилась остаточно на подобу Сомалі або Нігерію, де стадо відморозків безкарно вирізає місцеве населення і грабує наявні ресурси. Місцеві патріоти виборюють право залишитись цивілізованими людьми з національним гімном та національними героями, як Тарас Шевченко, Василь Симоненко та інші славні козацькі предки, а не кримінальна гопота, Анна Ахмєтова з бандитсько-шансонськими пісеньками замість гімну.

Донбас – це український край. І наші патріоти стоять і будуть за нього стояти до скону. І я не розумію чому певні особини закликають його віддати в руки кримінальних банд та Путіна. Хіба ви не знаєте, що під час усіх захоплень адмінбудівель засвітилися всі місцеві кримінальні авторитети з їхніми бригадами. Тільки після їхнього заходу сповзалися люмпенізовані бабусі-дідусі-ватники. Після того відбувається маразматичний сюр-карнавал: під крики «дєдиваєвалі» та іконізованим Сталіним вивішувались церковні хоругви і «прапори ДНР».

Для того, щоб навести лад у нашому краї, Донбасі, потрібно зібратись усім, хто в змозі тримати в руках зброю, і зачистити край від бандитів та «гостей» з сусідньої країни. Адже відомо, що тут працюють «грушники». Тільки після цього можна говорити про початок наведення якогось ладу в краї. А ще я на правах людини, яка була у гарячій точці нашої країни запрошую всіх крикунів та критиканів «правого сектору» на Схід, на Донбас. Туди, де стріляють.

Це край, де без вагомих аргументів патріотів ловлять і вбивають. Тут весь час потрібно бути жорстким і обачливим. Треба вміти працювати в команді, вчитися довіряти себе і своє життя іншим. Тут радієш, що поруч є побратими і однодумці, які охороняють твій сон і час споживання їжі. Тут вчишся користуватися зброєю в бойових умовах, бо без неї шансів на плідний діалог з терористами мізерний. Без «вагомих аргументів» і засобів захисту тут взагалі почуваєш себе незручно. Тому вчишся її приховано носити під одягом. А ще – дивуєшся відчайдушності місцевих активістів і тому, як вони відстоюють свою українськість. Я переконаний, що вони не здадуться, але їм потрібно допомогти. Як казали наші предки-запорожці – «якщо всім разом дмухнути – розгориться велике полум’я». 

Публикация подготовлена для блога проекта Spilno.tv и предоставлена для конкурса журналистских материалов о работе журналистов во время социально-политических конфликтов и военных действий, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Коли я збирався у це відрядження, то до кінця не знав куди і за чим їду. Сказали лише коротко, що «на Схід». Зрозуміло було лише, що там небезпечно, і тому це буде незвичайна поїздка так би мовити в «зону бойових дій».

Родичам про свій візит на Донбас не говорив, щоб не переймались. Та і зараз вони не знають, що я там був. Коли прийде час – розкажу, можливо… Перед від’їздом спитав у керівника групи чи є з собою «аргументи», бо без них їхати тупо. У відповідь отримав підтвердження про «заряження». Рушаймо! З Богом. 

Дорога на Схід була неспокійною: кілька хвостів, постійні перевірки на блок-постах, даїшники все норовили дізнатись паспортні дані всієї групи. Розмовляти з ними можна лише з позиції сильного і нахабного. Інакше вони не розуміють.

Після приїзду на базу виявилось, що бандформування кримінального угруповання «Оплот» пустило щупальця спрута не лише на Донбасі, а й у сусідніх областях. Серйозної зброї у них нема, однак є фінансування, і досить солідне, якого вистачає на підкуп начальників міліції та інших силових структур для забезпечення лояльності під час переворотів та захоплень адмінбудівель. Головна мета цих бандформувань – захопити побільше зброї.

Кілька днів, і група «колорадів»-оплотовців спіймана. На руках у них прапори ДНР та розстрільні списки з паспортними даними та адресами всіх українських активістів, ультрасів та представників «правого сектору». Але згодом, як виявилось, «правоохоронці» випустили терористів…

Донбас виявився не таким і «колорадським», як показують ЗМІ. Вулиці не лише в закликах ватників, але і рідних надписах, типу «Слава Україні», «Слава Небесній Сотні». Наші надписи сепаратисти постійно намагаються обписати або затерти, але при цих спробах відбуваються справжні локальні бої між місцевою самообороною та сепарами.

По приїзді дізналися, що т.зв. «мірноє насєлєніє» слідкує за переміщеннями нашої групи (чим палиться по «зело» та міліцейських каналах) та ходить з пістолетами. Це ж «насєлєніє» за кілька днів до нашого приїзду під виглядом добрих тьоть нагодувало наших солдатиків на блокпості борщем із клофеліном. Всі хлопці відрубились (слава Богу – живі після таких «гостинців») але потрапили в заручники, а їх зброю (АК-74 та РПК) почали використовувати терористи з бандформування ДНР.

По «зело» сепаратори розмовляють про нашу групу: «гаварят па-бандерштату, но прі абращєніі пєрєходят на русскій», «кієвская хунта», «правосєкі» тощо.

Терористи злили сусідній з нами військовій частині інформацію, що на базу заїхало 150 озброєних сепаратистів. Увечорі бачимо над базою попереджувальну чергу 30-міліметровими з трасерами і тривожні червоні ракети. Терміново знаходимо контакт з комбатом. На нічних переговорах наші військові висловлюють одноголосну думку: стоїмо до кінця; будемо захищати свою землю від бандитів попри все; хай і сто років у нас будуть перевибори, – це не дає права сусіднім державам втручатись у наші справи і лізти на НАШУ ( з наголосом!) землю. Крапка!»

Згодом військові вибачаються за те, що наводили на нас «Град» – думали і справді сепаратюги – хотіли накрити «гостинцем» – на них періодично нападають банди терористів. Навколо посилені сторожі і варти з блок-постами. Ще солдати розказують про «мірноє насєлєніє» – в більшості бухий або обдовбаний контингент. Тверезих і адекватних там мало. В голові і справді «вата»…  

За кілька днів група підсилюється і перетворюється у батальйон «Азов». «Чорні чоловічки» навели справжнього жаху на місцеву вату…

Серед усіх політиків, які зараз намагаються піаритись на трагічних подіях боротьби з криміналом, я бачив там лише одного. Розумію, що в такий період це можуть назвати «джинсою», однак там, на передовій, не просто перед камерами позує але й справді робить справу лише Олег Ляшко, який реально допоміг батальйону «Азов», і допомагав доставляти впійманих терористів в безпечне місце, звідки їх продажні мусора вже не випустять…

Під час патрулювання з військовими на одну з мобільних груп відбувся напад. Як виявилось – керував нападом сам «міністр оборони ДНР» Ігор Хакімзянов. Зброєю нападу були стволи, які забрали у захоплених в заручники солдат, нагодованих борщем з клофеліном… У результаті бою один сеператист убитий, ще двоє захоплені в полон. Згодом виявилось, що за гучним назвиськом «міністр оборони» для більшості місцевих краян Хакімдзянов був більш відомий як кримінальний авторитет, на рахунку якого чимало невинно убієнних підприємців…

Вночі наші вартові по рації докладають: «в нічник бачу «прибори»! Це – снайпери! Скільки ж їх тут! П’ять, сім, десять, дванадцять! Їх дванадцять! Двоє затушили «прибори». Мабуть зайняли позиції і прикривають відхід основної групи! Відстань – 3-2,5 км!» Зі снайперами зазвичай іде від 3 до 5 чоловік супроводу-охорони. Тобто група достатньо велика! Мабуть – не просто до нас у гості, не просто розвідка боєм, а за своїм «міністром оборони»…

Терористи наближаються «зеленкою» і яром. На безмісячну ніч впав густий туман. «Нічник» з верху вже майже нічого не бачить. БМП і танки там не пройдуть – перекинуться. Вдарити по групі непоміченим техніці також не вдасться. Та і невідомо чи є у них «джмелі» чи інша техніка. Група вирішує обійти зеленкою їм у фланг і вдарити у відповідь. Так і зробили. Обійшли ліском і обстріляли. Група снайперів відступила. Нарешті світає. Снайпери таки втекли…

Наступного дня батальйон ловить ще кілька важливих колорадів. Ними виявились організатори нападів на блок-пости та військові частини. Всіх спійманих терористів доправляють до центру країни. Для безпеки. В ті дні мені довелося поговорити з начальником маріупольської ДАІ Віктором Олександровичем Саєнком, який трагічно загинув під час бою 9 травня у Маріуполі. Це був нетиповий даїшник, і тим більше – нетиповий начальник. Таких, на жаль, мало в нашій країні. І справді боляче, що він вже не з нами… Говорив красивою російською літературною мовою, але підкреслював те, що він – українець. Палкий патріот України і рідного краю. Серед підлеглих навів зразкову дисципліну.

В розмові він пояснив головну суть того, що відбувається і відбувалось на Донбасі за останні 25 років: «Ще наприкінці 80-х у нас почався справжній геноцид проти «середнього класу». Всіх, хто хоч якось фінансово піднімався з колін обкладали даниною, або просто вирізали родинами різнорідні відморозки. Вирізали навіть не десятками, а сотнями за рік. Зараз ви спостерігаєте наслідки такої «політики». Більшість населення – залякане і зомбоване «населення». На жаль…

Це не означає, що нормальних людей немає. Є вони. Але впливу фактично не мають. Всім тут, на Донбасі, у всіх галузях керує різношерстний криміналітет. Між ними поділені всі райони і все, що приносить прибутки. Тут стало нормою, що злочинці і колишні гопники очолюють владні посади або й сидять у правоохоронних органах. Бандформування тут династійні або кланові. Кримінальні угруповання дуже небезпечні. Так, на весь Донбас давно наводить жах один начальник УБОЗу, який «підтягнув» своїх синів-відморозків та їх неадекватних друзів. Спеціалізуються на розбоях з убивствами. Жертв катують і вбивають. Після цього, користуючись посадою, справу просто «зливають».

Населення вже втомилося від цих безкінечних убивств і пограбувань краю. Кожне нове призначення з центру закінчується тим, що черговий чиновник просто максимально розграбовує все, що дозволяє взяти йому зайнята посада. Місцеві бандити закладають у голову краянам, що в цьому винні чиновники у Києві і центральна влада. Тому-то і треба «федералізувати» країну. Однак, це не усуває головної проблеми краю: на посадах дуже багато чиновників не на своїх місцях. Всі знають, що понад 90% посадовців сидять у кріслах за хабар. Реальних спеціалістів у нас фактично немає. Тому і живемо так, що на керівних посадах сидять ті, хто не на своєму місці… Питання мови у нас взагалі не існує. Є купка відморозків-україноненависників, але це ніяк не відображає реального ставлення населення до питання. Більшість селян у нас говорять суржиком. Саму ж «проблему» штучно нагнітають перед виборами, невротизуючи населення надуманою проблемою для відволікання уваги від головного – животіння населення в умовах криміналізації краю…»

Після звістки, що Віктор Олександрович Саєнко загинув, стало невимовно шкода за цю справді велику і світлу людину. Терористи йому давно погрожували, родину довелося переховувати, а сам він розумів, що знаходиться на вістрі атаки, і відступати вже нема куди… Царство Небесне цьому великому чоловікові! Мабуть і його включили до «розстрільних списків»…

Більшість «чорних чоловічків» на Сході це ті, хто був на майдані, і не може спокійно сидіти вдома, коли їх країна гине. Випадково став свідком телефонної розмови кількох із них з родичами, які не розуміють що вони роблять на цій неоголошеній війні. Один з них довго кричав на тещу і тітку, мозок якиї залитий пропутінською пропагандою, і які чекають на «визвольні війська Рассєюшкі». В результаті він сказав їм не дзвонити до нього, поки не порозумнішають, і не викинуть цей маразм з голови. Потім повертається до мене і питає: «ну як можна жити з такими? Що їм говорити? Знають, що я воюю тут, а ведуться на дебільну пропаганду Путєна, і вірять в ту порнографію… «бандєровци убівают і расстрєлівают мірних житєлєй», «нас заставят гаваріть по-украінскі» і т.д.» Що відповісти йому?

В мене самого є родичі на Донбасі, у яких також промиті мізки риго-совковим спамом. Я сам із ними майже не контактую, і довести неправильність їх поглядів – складно. Але для всіх них мабуть було б відкриттям, що серед «чорних чоловічків» на Сході є безліч не просто російськомовних патріотів, але й представників інших національностей і навіть громадян Російської федерації. Всі вони воюють за Велику Україну і проти кремлівської окупації. Всі вони щиро бажають нашої перемоги і нашої ж підмоги їм у подальшій боротьбі з кримінальним кремлівським угрупованням. І це гріє душу, що ми – не самі у нашій боротьбі!

***

Невдовзі мені довелося їхати до столиці. Як виявилось – мусора злили нас. Потрібно переформатувати всю групую. До Запоріжжя спетляли на швидкісній машині зі швидкістю 180-220 км за годину. Дякую місцевій самообороні. Наступного дня, по приїзді, дізнався про трагічні події 9 травня та бій у Маріуполі. Там загинули двоє моїх добрих знайомих – Родіон Добродомов та начальник маріупольського ДАІ Віктор Олександрович Саєнко… І охоплює невимовний жаль, що гинуть такі світлі та позитивні люди. На війні без фронтів гинуть люди. Кращі сини Вітчизни. І гинуть через те, що більшість правоохоронців – бездіяльні, чиновники – не на своїх місцях, а в центральній владі люди, які торгують посадами…

В соцмережах боляче читати пости про те, що «давайте віддамо цей Донбас», «хай роблять що хочуть» і т.д. Боляче, бо там, у цьому кривавому гнійнику нашої країни я втратив двох добрих знайомих. Там майже щодня гинуть невинні люди. Терористи залякують активістів, патріотів України. Вони щодня ризикують своїми життями, здоров’ям, майном, своїми близькими. Вони поставили у цій неоголошеній війні все, що мають. Заради того, щоб їх рідний край, невід’ємна частина нашої країни не перетворилась остаточно на подобу Сомалі або Нігерію, де стадо відморозків безкарно вирізає місцеве населення і грабує наявні ресурси. Місцеві патріоти виборюють право залишитись цивілізованими людьми з національним гімном та національними героями, як Тарас Шевченко, Василь Симоненко та інші славні козацькі предки, а не кримінальна гопота, Анна Ахмєтова з бандитсько-шансонськими пісеньками замість гімну.

Донбас – це український край. І наші патріоти стоять і будуть за нього стояти до скону. І я не розумію чому певні особини закликають його віддати в руки кримінальних банд та Путіна. Хіба ви не знаєте, що під час усіх захоплень адмінбудівель засвітилися всі місцеві кримінальні авторитети з їхніми бригадами. Тільки після їхнього заходу сповзалися люмпенізовані бабусі-дідусі-ватники. Після того відбувається маразматичний сюр-карнавал: під крики «дєдиваєвалі» та іконізованим Сталіним вивішувались церковні хоругви і «прапори ДНР».

Для того, щоб навести лад у нашому краї, Донбасі, потрібно зібратись усім, хто в змозі тримати в руках зброю, і зачистити край від бандитів та «гостей» з сусідньої країни. Адже відомо, що тут працюють «грушники». Тільки після цього можна говорити про початок наведення якогось ладу в краї. А ще я на правах людини, яка була у гарячій точці нашої країни запрошую всіх крикунів та критиканів «правого сектору» на Схід, на Донбас. Туди, де стріляють.

Це край, де без вагомих аргументів патріотів ловлять і вбивають. Тут весь час потрібно бути жорстким і обачливим. Треба вміти працювати в команді, вчитися довіряти себе і своє життя іншим. Тут радієш, що поруч є побратими і однодумці, які охороняють твій сон і час споживання їжі. Тут вчишся користуватися зброєю в бойових умовах, бо без неї шансів на плідний діалог з терористами мізерний. Без «вагомих аргументів» і засобів захисту тут взагалі почуваєш себе незручно. Тому вчишся її приховано носити під одягом. А ще – дивуєшся відчайдушності місцевих активістів і тому, як вони відстоюють свою українськість. Я переконаний, що вони не здадуться, але їм потрібно допомогти. Як казали наші предки-запорожці – «якщо всім разом дмухнути – розгориться велике полум’я». 

Публикация подготовлена для блога проекта Spilno.tv и предоставлена для конкурса журналистских материалов о работе журналистов во время социально-политических конфликтов и военных действий, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *