Статьи

Я ненавиджу телебачення. Шоу-бізнес, новини, серіали, усереднений гумор – суть телебачення, його ідеологія та естетика. Кожен, хто хоч трохи знається на ТБ розуміє, що справжні рейтинги, а отже, і обличчя роблять три речі: гумор, новини, світські хроніки. Тому, у прайм-таймі переможно лідирують ток-шоу, нагадуючи тарілку слизької манної каші, яку виливають тобі на голову.

Гумористичні програми, від яких хочеться ридати кровавими сльозами, незмінні ведучі, та вічно аплодуючий зал, здається, що усе це дивом вижило з часів динозаврів. Шоу, де пропонують танцювати, співати, готувати, жартувати з зіркою чи без – байдуже. Враження одне – ти у глибокому наркотичному сні. Поряд з ток-шоу, звичайно, стоять серіали. У цивілізованому світі вважається, що більшість серіалів - це «кіно для бідних», дешевий і поганий варіант кіновидовища, яке прагне дорости до чогось вищого. В Україні - це, очевидно, пов'язано з тим, що знайомство вітчизняного глядача з серіалами почалося з «Рабині Ізаури» і «Санта – Барбари», які вийшли у прокат саме у кінці 80-х початку 90-х. Зрозуміло, що глядач відразу «підсів» на неймовірну казку, де Хуан буде по-справжньому любити Хуаніту, яка невдовзі зустріне Енріке... Попереду як мінімум 100 серій, усі щасливі.

Але, домогосподаркам, що проводять своє дозвілля на кухні, помішуючи капусту у борщі, є чим зайняти свою фантазію крім серіалів. Для них люб’язно підготували свіжоспечені світські новини. Джолі, Піт, діаманти, леді-міледі, коні-поні, червоні доріжки, та руський бомонд, хто, кого, за що придбав та продав, пропустити таку можливість зазирнути у дверну щілину зіркового життя неможливо.

«Треба ще пучок укропу нарізати, м'ясо розморозити на завтра», - думає собі домогосподарка Валентина. А тим часом з телевізора на Валю дивиться, якась красуня,  юна супутниця респектабельного товстуна, і в подробицях розказує який готель у Дубаях найкращий. Нагадує, якщо чесно сучасну, огламурену радянську пропаганду. «А в нашому колхозі корова аж 50 літрів молока за раз надоїла,  рекорд по області!». І, Валя, мабуть, ніколи не зніме собі номер, у тому самому найкрутішому готелі, тому що фінансові можливості ніяк не пов’язані з реальністю. Та і кому потрібен телеглядач, здатний повторити чийсь успіх? Адже перше, що він зробить - це вимкне телевізор, висмикне роутер з мережі і викине ваше телебачення до біса.

І останне, у фаворі, як то кажуть – новини. Якщо виключити вуличні бійки, ДТП,  п'яні істерики та вбивства, зафіксовані на мобільні телефони або відео реєстратори, залишиться політика. Яка, по суті, нічим не відрізняється від попереднього. Враження від неї таке, ніби ти сидиш на сумній вечірці з давно мертвими людьми, які чомусь вміють говорити. Відмінне тільки те, що кожен канал поливає фактами та судженнями ту чи іншу подію, як торт глазурю. Новини перетворюють сьогодення в епоху постійних тривог, а тривоги тут же апелюють до своїх двійників – анемії та апатії. І потім усі питають – чому так багато розлючених, невдоволених і просто тих, для кого «його хата з краю».

І головне, що у цьому божевіллі ти не один. Перемикаєш канал…

Єдина думка: «Чому ці люди не знають, що гарячо-памаранчевий усіх вже давно бісить». Знову клацаєш – «життя яскраве». Стоп, стоп, а 5 хвилин тому мені казали зовсім інше. Звідси і відчуття, що нам намагаються впарити старе лайно, але в новій упаковці. Покоління, яке виросло у 90-ті та нульові гарно пам’ятають картинку, яку вони бачили тоді. Чому нам намагаються всунути той самий екран, але з новими зачісками-костюмами, яскравий  і дуже-дуже «сучасний». Радянський союз розпався, а ТБ чому не розпалось?

Можливо тому, що воно сформовано дуже давно, і не переносить великих потрясінь чи глобальних революцій, а зазнає лише косметичних змін – переробку дизайну, зміну ведучих, перевтілення. Нікому не потрібно робити телебачення розумним. Інтелектуалізація телебачення тягне за собою практично 100 % загрозу фінансового провалу та комерційну нерентабельність.

І потім - телевізор включають не для того, щоб думати, а для занурення в стан глибокого наркотичного сну. Нормальну аналітичну програму або довгу філософську лекцію просто ніхто не буде дивитися. Телевізор і телеіндустрія - з одного боку, і телеаудиторія - з іншого, утворюють  систему. Формат, якої орієнтується на усереднені стандарти, зводить нанівець всі переваги по- справжньому розумних міркувань.

У телевізорі повинні бути яскраві, красиві, або ж парадоксальні герої. Простіше кажучи, ті, хто готовий брати участь в шоу, бути смішним, бути по-екранному розумним, міркувати на вічні теми, а це, як правило, не дуже розумні люди. «Розумного» телебачення ніколи не було. Кому потрібно продавати розум? Екранний сурогат із швидкоплинних банальностей. Специфіка телебачення не дозволяє бути серйозним і відповідальним у словах. Телебачення, як сегмент мас- медіа, діє за закономірностям перекладання «високої» культури в продукти масового споживання.  Є звичайно, «інтелектуальні програми». Але - по-перше, ефірні рамки просто не дозволять довести справу до кінця, вимушуючи бути спрощенними та іноді примітивними. Глядачу доводитися кружляти у трьох соснах банальностей, ефірним часом у 60 хвилин з п’ятьма перервами на рекламу.  Формат швидкості, лаконічності, спрощеності, «ясності» народжує усереднене уявлення про інтелектуала, для якого і готують медійний аперетив. І як це усі перетворити на розумне бачення, а не rigor mortis..

Як тільки в суспільстві виникає посилення якогось явища, весь світоустрій  починає змінюватися, щоб вбудувати в себе цю новинку. Як тільки в суспільстві з'являється нова технологія, вона тут же міняє всю структуру цього суспільства. Отже, нова технологія - революційний по своїй натурі інгредієнт. В особливо гострий час для українського суспільства, телебачення може якщо не наповнити нормальним контентом свій ефірний час, то хоча б не вбивати рештки здорового глузду у більшості населення, для якого воно залишається найбільш доступним та вагомим способом отримання інформації.

Напевно, треба створювати нове, бо те, що зараз - остаточно покрилося пліснявою  комерції, рейтингів та бобла. Може треба знайти шляхи, для того, щоб глядачі не тільки клацали-клацали-клацали, а й робили щось інше? Не просто казати людям «Біжи, Форест, біжи», а показати куди саме треба бігти? Розумний шлях - важкий шлях, але чому б телебаченню не стати орієнтиром та не подарувати Форесту нові кросівки.

У цьому тексті словосполучення «громадське мовлення» не згадане жодного разу, не враховуючи назву. Але ж усі розуміють, що пригадати його треба, пригадати і запам’ятати якщо не на завжди, то на дуже довгий проміжок часу.

------

Про автора

Інна Чут, студентка 2-го курсу НПУ ім. Драгоманова

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Я ненавиджу телебачення. Шоу-бізнес, новини, серіали, усереднений гумор – суть телебачення, його ідеологія та естетика. Кожен, хто хоч трохи знається на ТБ розуміє, що справжні рейтинги, а отже, і обличчя роблять три речі: гумор, новини, світські хроніки. Тому, у прайм-таймі переможно лідирують ток-шоу, нагадуючи тарілку слизької манної каші, яку виливають тобі на голову.

Гумористичні програми, від яких хочеться ридати кровавими сльозами, незмінні ведучі, та вічно аплодуючий зал, здається, що усе це дивом вижило з часів динозаврів. Шоу, де пропонують танцювати, співати, готувати, жартувати з зіркою чи без – байдуже. Враження одне – ти у глибокому наркотичному сні. Поряд з ток-шоу, звичайно, стоять серіали. У цивілізованому світі вважається, що більшість серіалів - це «кіно для бідних», дешевий і поганий варіант кіновидовища, яке прагне дорости до чогось вищого. В Україні - це, очевидно, пов'язано з тим, що знайомство вітчизняного глядача з серіалами почалося з «Рабині Ізаури» і «Санта – Барбари», які вийшли у прокат саме у кінці 80-х початку 90-х. Зрозуміло, що глядач відразу «підсів» на неймовірну казку, де Хуан буде по-справжньому любити Хуаніту, яка невдовзі зустріне Енріке... Попереду як мінімум 100 серій, усі щасливі.

Але, домогосподаркам, що проводять своє дозвілля на кухні, помішуючи капусту у борщі, є чим зайняти свою фантазію крім серіалів. Для них люб’язно підготували свіжоспечені світські новини. Джолі, Піт, діаманти, леді-міледі, коні-поні, червоні доріжки, та руський бомонд, хто, кого, за що придбав та продав, пропустити таку можливість зазирнути у дверну щілину зіркового життя неможливо.

«Треба ще пучок укропу нарізати, м'ясо розморозити на завтра», - думає собі домогосподарка Валентина. А тим часом з телевізора на Валю дивиться, якась красуня,  юна супутниця респектабельного товстуна, і в подробицях розказує який готель у Дубаях найкращий. Нагадує, якщо чесно сучасну, огламурену радянську пропаганду. «А в нашому колхозі корова аж 50 літрів молока за раз надоїла,  рекорд по області!». І, Валя, мабуть, ніколи не зніме собі номер, у тому самому найкрутішому готелі, тому що фінансові можливості ніяк не пов’язані з реальністю. Та і кому потрібен телеглядач, здатний повторити чийсь успіх? Адже перше, що він зробить - це вимкне телевізор, висмикне роутер з мережі і викине ваше телебачення до біса.

І останне, у фаворі, як то кажуть – новини. Якщо виключити вуличні бійки, ДТП,  п'яні істерики та вбивства, зафіксовані на мобільні телефони або відео реєстратори, залишиться політика. Яка, по суті, нічим не відрізняється від попереднього. Враження від неї таке, ніби ти сидиш на сумній вечірці з давно мертвими людьми, які чомусь вміють говорити. Відмінне тільки те, що кожен канал поливає фактами та судженнями ту чи іншу подію, як торт глазурю. Новини перетворюють сьогодення в епоху постійних тривог, а тривоги тут же апелюють до своїх двійників – анемії та апатії. І потім усі питають – чому так багато розлючених, невдоволених і просто тих, для кого «його хата з краю».

І головне, що у цьому божевіллі ти не один. Перемикаєш канал…

Єдина думка: «Чому ці люди не знають, що гарячо-памаранчевий усіх вже давно бісить». Знову клацаєш – «життя яскраве». Стоп, стоп, а 5 хвилин тому мені казали зовсім інше. Звідси і відчуття, що нам намагаються впарити старе лайно, але в новій упаковці. Покоління, яке виросло у 90-ті та нульові гарно пам’ятають картинку, яку вони бачили тоді. Чому нам намагаються всунути той самий екран, але з новими зачісками-костюмами, яскравий  і дуже-дуже «сучасний». Радянський союз розпався, а ТБ чому не розпалось?

Можливо тому, що воно сформовано дуже давно, і не переносить великих потрясінь чи глобальних революцій, а зазнає лише косметичних змін – переробку дизайну, зміну ведучих, перевтілення. Нікому не потрібно робити телебачення розумним. Інтелектуалізація телебачення тягне за собою практично 100 % загрозу фінансового провалу та комерційну нерентабельність.

І потім - телевізор включають не для того, щоб думати, а для занурення в стан глибокого наркотичного сну. Нормальну аналітичну програму або довгу філософську лекцію просто ніхто не буде дивитися. Телевізор і телеіндустрія - з одного боку, і телеаудиторія - з іншого, утворюють  систему. Формат, якої орієнтується на усереднені стандарти, зводить нанівець всі переваги по- справжньому розумних міркувань.

У телевізорі повинні бути яскраві, красиві, або ж парадоксальні герої. Простіше кажучи, ті, хто готовий брати участь в шоу, бути смішним, бути по-екранному розумним, міркувати на вічні теми, а це, як правило, не дуже розумні люди. «Розумного» телебачення ніколи не було. Кому потрібно продавати розум? Екранний сурогат із швидкоплинних банальностей. Специфіка телебачення не дозволяє бути серйозним і відповідальним у словах. Телебачення, як сегмент мас- медіа, діє за закономірностям перекладання «високої» культури в продукти масового споживання.  Є звичайно, «інтелектуальні програми». Але - по-перше, ефірні рамки просто не дозволять довести справу до кінця, вимушуючи бути спрощенними та іноді примітивними. Глядачу доводитися кружляти у трьох соснах банальностей, ефірним часом у 60 хвилин з п’ятьма перервами на рекламу.  Формат швидкості, лаконічності, спрощеності, «ясності» народжує усереднене уявлення про інтелектуала, для якого і готують медійний аперетив. І як це усі перетворити на розумне бачення, а не rigor mortis..

Як тільки в суспільстві виникає посилення якогось явища, весь світоустрій  починає змінюватися, щоб вбудувати в себе цю новинку. Як тільки в суспільстві з'являється нова технологія, вона тут же міняє всю структуру цього суспільства. Отже, нова технологія - революційний по своїй натурі інгредієнт. В особливо гострий час для українського суспільства, телебачення може якщо не наповнити нормальним контентом свій ефірний час, то хоча б не вбивати рештки здорового глузду у більшості населення, для якого воно залишається найбільш доступним та вагомим способом отримання інформації.

Напевно, треба створювати нове, бо те, що зараз - остаточно покрилося пліснявою  комерції, рейтингів та бобла. Може треба знайти шляхи, для того, щоб глядачі не тільки клацали-клацали-клацали, а й робили щось інше? Не просто казати людям «Біжи, Форест, біжи», а показати куди саме треба бігти? Розумний шлях - важкий шлях, але чому б телебаченню не стати орієнтиром та не подарувати Форесту нові кросівки.

У цьому тексті словосполучення «громадське мовлення» не згадане жодного разу, не враховуючи назву. Але ж усі розуміють, що пригадати його треба, пригадати і запам’ятати якщо не на завжди, то на дуже довгий проміжок часу.

------

Про автора

Інна Чут, студентка 2-го курсу НПУ ім. Драгоманова

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *