Статьи

Репортаж – один із найживіших журналістських жанрів. Саме через нього автор прагне передати все, що чув і бачив сам, так, аби у читачів склалося враження присутності.

Цей жанр добре підходить для висвітлення подій різного плану: культурні зустрічі, вуличні акції, політичні заходи. Саме напередодні майбутніх парламентських виборів в Україні в Українському Католицькому Університеті стратувала програма «Школа політичного репортажу», де досвідчені журналісти розказали, чим же насправді є репортаж. 

Репортаж відродився із революцією

Репортаж в Україні отримав друге дихання разом із початком революційних подій, вважає журналістка Катерина Сєргацкова. Вона пише як для російських, так і для українських медіа. Робить репортажі також із місць конфліктів: неодноразово була в Криму, на Сході України. 

Катерина Сергацкова під час майстер-класу в УКУ. Фото - FB-сторінка Магістерської програми з журналістики УКУ

Навіть у епоху мультимедіа, цифрових технологій та швидкісного інтернету, репортаж популярний на рівні зі стрімами з місця подій. Чому? Бо він дозволяє описати те, що журналістові не вдалося з певних причин зафіксувати на фото чи відео. Саме тут в нагоді стає слово. 

«Репортаж добре підходить для опису абсурдних ситуацій. Вибори – якраз одна з таких ситуацій», – говорить Катерина Сєргацкова

Коли йдеш на репортаж, маєш знати, що хочеш отримати в результаті, яким буде кінцевий продукт. Саме тоді матеріал вийде якісним, каже Сєргацкова. І виділяє такі види репортажу, як: замальовка – невеликий за обсягом, без зайвої аналітики; репортаж-екшн – мітинги, акції та інші динамічні події, репортаж-портрет, де ключовими є люди, та аналітичний репортаж.

Вона зауважує: треба пам’ятати про деталі. Коли пишеш про політику, протистояння чи конфлікти, важливо правильно розставити акценти. Інакше репортаж матиме певне ідеологічне забарвлення,через що одразу втрачає об’єктивність. 

Одна хитрість від Сєргацкової: вміння підслухувати чужі розмови дуже часто стає в нагоді під час написання репортажу. Іноді це навіть дозволяє перевірити якусь інформацію чи дістати ексклюзив

Про війну в російських ЗМІ пишуть інакше. Основна відмінність – брак деталей і відсутність персоніфікації, каже Катерина:

«Пропагандистські історії в Росії – це узагальнені історії. Там журналістів спеціально вчать не писати про особистостей, не розкривати імена, не показувати обличчя. Бо коли ти це робиш, коли показуєш окрему людину, як особистість, її життя, тоді тобі її шкода. Не хочеш, аби вона помирала». 

Подібним чином працювали ЗМІ в часи інших воєн і конфліктів. Наприклад, під час геноциду в африканській Руанді в 1994 році. Тоді тутсі називали комахами, для того, аби уподібнити їх до цього рівня і принизити. Нині таким шляхом ідуть російські медіа, коли говорять про українців зневажливо - «хунта».

Ще одне правило від Катерини Сєргацкової: коли пишеш репортаж, маєш уявляти, хто твій читач, як він читатиме і як сприйматиме текст.

Як знайти героя для репортажу

Теми і герої – довкола нас. Для того, аби знайти, про що написати, не треба ходити далеко, каже харківська журналістка Анна Гін. Якщо ви обрали репортаж-портрет, пам’ятайте, що його епіцентром має бути людина. 

«Головне – увага до героя і до того людського, що є у ньому. Герой має бути цікавий як особистість. Питання мають бути спрямовані на конкретну людину. Ставте дитячі питання, на які, здавалося би, відповідь очевидна», – ділиться досвідом журналістка.

Розпочинати розмову треба обережно, з легких і загальних тем. Важливо уникати гострих питань у лоб у перші хвилини – це налякає співрозмовника, він закриється від вас. 

Анна Гін під час майстер-класу в УКУ. Фото - FB-сторінка Магістерської програми з журналістики УКУ

«Під час інтерв’ю не заглядайте у листок із питаннями. Це має бути тільки як підготовка для вас напередодні самої розмови, ваша чернетка. Насправді ж, розмова йде легше, коли вона природна. Треба бути чесним як із собою, так і з іншою людиною», – радить Анна Гін. 

У стані війни, який ми маємо зараз, щодня доводиться стикатися із повідомленнями про смерті. Нерідко журналістів відправляють поговорити із родичами загиблих, висвітлити похорони. В цьому випадку журналіст має сам для себе вирішити, чи може і чи вміє він це робити, переконана Анна. Особисто для неї подібні речі – табу. Бо як і що можна спитати в людини, у якої трапилося горе?

У політиці багато що вирішують пристрасті

Правильний журналіст має постійно дивуватися тому, що бачить навколо себе. Звикати до чогось, значить – підійти надто близько, впевнений польський журналіст Павел Решка. Він розповідає про те, як написати якісний політичний репортаж.

Перш за все, політичну фігуру не варто оцінювати тільки по вже сформованому іміджу та стереотипам

«Розповсюджена помилка у журналістів – писати і думати про політиків так, як уже звикли. Тобто, йти по слідах інших ЗМІ. Треба не звертати увагу на суспільну думку, а покопатися глибше», – роздумує Павел. 

Павел Рєшка під час майстер-класу в УКУ. Фото - Олександри Чернової

Якщо є відверта симпатія, або, навпаки, відверта ненависть до людини, краще не робити із нею матеріал, радить він. 

«У політиці багато що вирішують пристрасті звичайних людей. Тому політика слід шукати в тих умовах, у яких він би не хотів, щоб його бачили», – каже Павел. Ілюструє прикладами з власного життя: коли писав, як польський прем’єр грає у футбол зі своїми підлеглими. Такі ситуації – прості, життєві, показують, якою є людина насправді, коли на неї не спрямовані десятки телекамер.

Етика журналіста – запорука його безпеки

Безпека журналіста, який працює у зоні військового конфлікту, напряму залежить від професійної етики, вважає польський журналіст Пьотр Андрусечко. Він акцентує увагу на роботі журналістів саме у гарячих точках. Зокрема, говорить про Схід України.

Сам Пьотр у матеріалах принципово уникає вживання таких слів, як «терористи», «сепаратисти», «фашисти». Називає все тими назвами, якими люди себе називають: «ополченці», ЛНР, ДНР, бойовики, тощо. Без жодного забарвлення. 

Пьотр Андрусечко під час майстер-класу в УКУ. Фото - FB-сторінка Магістерської програми з журналістики УКУ

Пояснює: робить це для того, аби убезпечити себе. Бойовики на Сході теж читають газети, і, якщо вони побачать, що їх назвали терористами, наступного разу тебе вже не пустять на свою територію. Або можуть оголосити у розшук. Тож доводиться йти на певні жертви, щоб взагалі не втратити можливість висвітлювати ситуацію «з поля».

Головна помилка, якої тут припускаються журналісти – вступають у дискусію з опонентами

Наприклад, українські репортери, які спілкуються із проросійсько налаштованою стороною, починають сперечатися про те, хто правий. «Журналіст іде висвітлювати ситуацію, а не дискутувати про неї», – резюмує Пьотр Андрусечко. 

Слово редактора: Матеріaл створено для сайту mymedia.org.ua. Передрук вітається за умови активного посилання на першоджерело.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Репортаж – один із найживіших журналістських жанрів. Саме через нього автор прагне передати все, що чув і бачив сам, так, аби у читачів склалося враження присутності.

Цей жанр добре підходить для висвітлення подій різного плану: культурні зустрічі, вуличні акції, політичні заходи. Саме напередодні майбутніх парламентських виборів в Україні в Українському Католицькому Університеті стратувала програма «Школа політичного репортажу», де досвідчені журналісти розказали, чим же насправді є репортаж. 

Репортаж відродився із революцією

Репортаж в Україні отримав друге дихання разом із початком революційних подій, вважає журналістка Катерина Сєргацкова. Вона пише як для російських, так і для українських медіа. Робить репортажі також із місць конфліктів: неодноразово була в Криму, на Сході України. 

Катерина Сергацкова під час майстер-класу в УКУ. Фото - FB-сторінка Магістерської програми з журналістики УКУ

Навіть у епоху мультимедіа, цифрових технологій та швидкісного інтернету, репортаж популярний на рівні зі стрімами з місця подій. Чому? Бо він дозволяє описати те, що журналістові не вдалося з певних причин зафіксувати на фото чи відео. Саме тут в нагоді стає слово. 

«Репортаж добре підходить для опису абсурдних ситуацій. Вибори – якраз одна з таких ситуацій», – говорить Катерина Сєргацкова

Коли йдеш на репортаж, маєш знати, що хочеш отримати в результаті, яким буде кінцевий продукт. Саме тоді матеріал вийде якісним, каже Сєргацкова. І виділяє такі види репортажу, як: замальовка – невеликий за обсягом, без зайвої аналітики; репортаж-екшн – мітинги, акції та інші динамічні події, репортаж-портрет, де ключовими є люди, та аналітичний репортаж.

Вона зауважує: треба пам’ятати про деталі. Коли пишеш про політику, протистояння чи конфлікти, важливо правильно розставити акценти. Інакше репортаж матиме певне ідеологічне забарвлення,через що одразу втрачає об’єктивність. 

Одна хитрість від Сєргацкової: вміння підслухувати чужі розмови дуже часто стає в нагоді під час написання репортажу. Іноді це навіть дозволяє перевірити якусь інформацію чи дістати ексклюзив

Про війну в російських ЗМІ пишуть інакше. Основна відмінність – брак деталей і відсутність персоніфікації, каже Катерина:

«Пропагандистські історії в Росії – це узагальнені історії. Там журналістів спеціально вчать не писати про особистостей, не розкривати імена, не показувати обличчя. Бо коли ти це робиш, коли показуєш окрему людину, як особистість, її життя, тоді тобі її шкода. Не хочеш, аби вона помирала». 

Подібним чином працювали ЗМІ в часи інших воєн і конфліктів. Наприклад, під час геноциду в африканській Руанді в 1994 році. Тоді тутсі називали комахами, для того, аби уподібнити їх до цього рівня і принизити. Нині таким шляхом ідуть російські медіа, коли говорять про українців зневажливо - «хунта».

Ще одне правило від Катерини Сєргацкової: коли пишеш репортаж, маєш уявляти, хто твій читач, як він читатиме і як сприйматиме текст.

Як знайти героя для репортажу

Теми і герої – довкола нас. Для того, аби знайти, про що написати, не треба ходити далеко, каже харківська журналістка Анна Гін. Якщо ви обрали репортаж-портрет, пам’ятайте, що його епіцентром має бути людина. 

«Головне – увага до героя і до того людського, що є у ньому. Герой має бути цікавий як особистість. Питання мають бути спрямовані на конкретну людину. Ставте дитячі питання, на які, здавалося би, відповідь очевидна», – ділиться досвідом журналістка.

Розпочинати розмову треба обережно, з легких і загальних тем. Важливо уникати гострих питань у лоб у перші хвилини – це налякає співрозмовника, він закриється від вас. 

Анна Гін під час майстер-класу в УКУ. Фото - FB-сторінка Магістерської програми з журналістики УКУ

«Під час інтерв’ю не заглядайте у листок із питаннями. Це має бути тільки як підготовка для вас напередодні самої розмови, ваша чернетка. Насправді ж, розмова йде легше, коли вона природна. Треба бути чесним як із собою, так і з іншою людиною», – радить Анна Гін. 

У стані війни, який ми маємо зараз, щодня доводиться стикатися із повідомленнями про смерті. Нерідко журналістів відправляють поговорити із родичами загиблих, висвітлити похорони. В цьому випадку журналіст має сам для себе вирішити, чи може і чи вміє він це робити, переконана Анна. Особисто для неї подібні речі – табу. Бо як і що можна спитати в людини, у якої трапилося горе?

У політиці багато що вирішують пристрасті

Правильний журналіст має постійно дивуватися тому, що бачить навколо себе. Звикати до чогось, значить – підійти надто близько, впевнений польський журналіст Павел Решка. Він розповідає про те, як написати якісний політичний репортаж.

Перш за все, політичну фігуру не варто оцінювати тільки по вже сформованому іміджу та стереотипам

«Розповсюджена помилка у журналістів – писати і думати про політиків так, як уже звикли. Тобто, йти по слідах інших ЗМІ. Треба не звертати увагу на суспільну думку, а покопатися глибше», – роздумує Павел. 

Павел Рєшка під час майстер-класу в УКУ. Фото - Олександри Чернової

Якщо є відверта симпатія, або, навпаки, відверта ненависть до людини, краще не робити із нею матеріал, радить він. 

«У політиці багато що вирішують пристрасті звичайних людей. Тому політика слід шукати в тих умовах, у яких він би не хотів, щоб його бачили», – каже Павел. Ілюструє прикладами з власного життя: коли писав, як польський прем’єр грає у футбол зі своїми підлеглими. Такі ситуації – прості, життєві, показують, якою є людина насправді, коли на неї не спрямовані десятки телекамер.

Етика журналіста – запорука його безпеки

Безпека журналіста, який працює у зоні військового конфлікту, напряму залежить від професійної етики, вважає польський журналіст Пьотр Андрусечко. Він акцентує увагу на роботі журналістів саме у гарячих точках. Зокрема, говорить про Схід України.

Сам Пьотр у матеріалах принципово уникає вживання таких слів, як «терористи», «сепаратисти», «фашисти». Називає все тими назвами, якими люди себе називають: «ополченці», ЛНР, ДНР, бойовики, тощо. Без жодного забарвлення. 

Пьотр Андрусечко під час майстер-класу в УКУ. Фото - FB-сторінка Магістерської програми з журналістики УКУ

Пояснює: робить це для того, аби убезпечити себе. Бойовики на Сході теж читають газети, і, якщо вони побачать, що їх назвали терористами, наступного разу тебе вже не пустять на свою територію. Або можуть оголосити у розшук. Тож доводиться йти на певні жертви, щоб взагалі не втратити можливість висвітлювати ситуацію «з поля».

Головна помилка, якої тут припускаються журналісти – вступають у дискусію з опонентами

Наприклад, українські репортери, які спілкуються із проросійсько налаштованою стороною, починають сперечатися про те, хто правий. «Журналіст іде висвітлювати ситуацію, а не дискутувати про неї», – резюмує Пьотр Андрусечко. 

Слово редактора: Матеріaл створено для сайту mymedia.org.ua. Передрук вітається за умови активного посилання на першоджерело.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *