Статьи

Місто на Вінниччині, що живе з лікеро-горілчаного заводу, знов голосує радикально.

Виборча дільниця в Немирові
 
У Немирові нас відразу попередили: не дарма він так називається. Не можуть тут люди примиритись.

Чотири роки тому посварились акціонери компанії Nemiroff. Потім проти горілчаного заводу ополчилися мешканці міста, вимагаючи, щоб підприємство працювало на повну потужність і давало людям роботу. Немирівські політики й бізнесмени незадоволені тим, що горілчані магнати втручаються у справи міста. Конфліктують і між собою – з політичних мотивів. Хоча дружать, бо сусіди.


Горілчаний завод Nemiroff
 

У Немирові немає проблем

 

– У нас тут є дві перспективи: або за кордон, або працювати на заводі Nemiroff, – окреслює своє майбутнє один немирівський старшокласник.

Старший хлопець додає: – В Немирові немає проблем. Просто купуєш квиток до Києва і їдеш. Заробити на квиток не важко.

Ми сидимо у молодіжному кафе «Портал», де не продають алкоголю, зате можна пограти у відеоігри та настільний теніс. Бармен «Порталу» Влад із своїм другом Степаном заснували спортивний центр. Але молодь із Немирова все одно їде. Роботи на заводі не вистачає, розваг нема. Багато років стоїть пусткою кінотеатр «Іскра». За містом весь час горить сміттєзвалище – не можуть загасити.

Центральна площа з порожнім постаментом від Леніна тепер іронічно називається Європейською. Головна вулиця так і лишилася – Леніна. Мешканці міста ніби й не проти перейменування, але пропонують просто повісити таблички з новою назвою, а в документах нічого не міняти, щоб не марнувати грошей.


Центральна площа з порожнім постаментом від Леніна
 

В останній день, коли дозволена агітація, мешканці Немирова зібрались до будинку культури послухати дебати. Холодна зала, рипучий паркет, пурпурові завіси над сценою. Кремезний молодик Максим цікавиться в одного з кандидатів, чому той занедбав молокозавод.

– До чого тут молокозавод? – обурюється інший слухач. – Запитай тих чотирьох, як вони розвалили лікьорку!

 
Суперечка на дебатах містян 
 
 

– Куди гроші пішли?! Гроші куди пішли, я тебе питаю?! 

Галина Василівна, не дочекавшись завершення дебатів, виходить. Уже за дверима п’ятдесятирічна жінка, що працює прибиральницею в міській раді, каже, що підтримує Віктора Качура – кандидата в мери від партії Ляшка:

– Коли Качур був мером, почало щось робитись. Раніше був якийсь прогрес. Якби його не засадили, в нас у Немирові лялічка була б. Кажуть, він побудувався. От візьміть у Львові Садовського, ото в нього дворєц. А в Качура звичайний будинок. І Ляшко мені нравиться. Я по своїй суті радикалка.

 «Свобода» їй також подобається: 

– Я не впевнена, що це вони зробили в Києві. Я думаю, це Аваков. І взагалі, нам зараз стало хуже жити, ніж при Януковичі. Ціни зараз сумашедші. Цибуля – десять гривень. При Сталіні, при Брежнєві судили таких спекулянтів, а тепер підприємцями називають.

Сильна жінка

Валентина Вечірко опікується дітьми у немирівській школі-інтернеті. Коли почалась війна на Сході, їздила до вінницького госпіталю допомагати пораненим. Згодом із волонтерами з римо-католицької спільноти стала передавати на фронт аптечки, генератори та буржуйки. А ще незвичні харчі – наприклад, сухі борщі. Сушили овочі у сауні та місцевому мінімаркеті «Малина». На передовій солдати заливали суміш водою з томатною пастою.

 
Валя і Володимир
 

– Цього року стільки не вийде. Сильно подорожчав газ і продукти. Нам фермери допомагали, а тепер усе, – нарікає Валентина. Вона почала волонтерити, коли чоловік пішов на війну. Свій намір від дружини приховував до останнього.

– У липні в моєї подруги було весілля, а в нього взуття зношене. Він упирався: не треба нових, я ще в цих піду. Я на нього нагримала, купили ті туфлі.

Він у мене веселий, а це був понурий якийсь, не пив. На другий день йому вже була повістка на руках.

Володя потрапив у 128 бригаду, що воювала в Дебальцевому. Довідавшись про котел, Валентина разом з іншими жінками поїхала до Києва. В Генштабі пообіцяли, що займуться порятунком бійців. Згодом військовим, що вийшли з оточення, говорили, що їх урятували дружини.

Володя довго не виходив на зв’язок: вивозив своїх.

– Він сказав: усі речі нафіг, аби людей вивезти. Хлопці психували, а він сказав, що ті, кого не влаштовує, підуть пішки. В нього всюди сиділи люди, лише маленьке віконечко перед носом було, щоб дорогу бачити.

Пересувались колоною під вогнем. Лише у машині Володимира ніхто не загинув і не був поранений. Колесо стерлося вщент – тепер воно лежить у музеї, облаштованому в інтернаті. Тепер Володя з іншими бійцями намагаються отримати землю під забудову в Немирові, але в міськраді сказали, що вільних ділянок немає.  Ветерани збираються звертатись до прокуратури, бо впевнені, що таки є.

Після Дебальцевого Володимир змінився: 

– Він не такий веселий. Розчарувався. Стільки хлопців віддали життя… В нього на очах загинув друг. Раніше, щоб вивести його з себе, треба було постаратися, а зараз пшшш – і горить, – каже Валя.

Жодна копійка не йде в Москву

Робота в Немирові є тільки на лікеро-горілчаному. Православна церква теж лише одна – Московського патріархату. Хоча настоятель храму, розташованого на території санаторію «Авангард», називати її московською не погоджується:

– Нема в Україні Московського патріархату. З 1990 року ми є окремою одиницею. Жодна копійка не йде в Москву!

Щосуботи тут моляться за загиблих на Донбасі військових. Отець Василь говорить, що церква помагає своїм парафіянам, що воюють на сході. Але щодо війни має свою думку:

– В нас іде громадянська війна. Країна розкололася, брат іде на брата. Вони звернулися по допомогу в Росію, але ми ж також не самі – заручились допомогою Європи.

Майдан отець Василь не підтримував: досі впевнений, що протести були кимось зрежисовані. Називає себе українським патріотом – і дитям СРСР: із гордістю згадує, що народився в Таджикистані. А насамкінець показує брошуру про не канонічність Київського патріархату.


Отець Василь УПЦ (МП)
 

– Ми тут любимо Україну не менше, ніж у західних областях. Ми громадяни України, але нам не подобається все, що нам нав’язує держава. Зокрема війна, – додає дружина священика.

На дверях храму прейскурант послуг і зелена табличка «Відчинено» – як у продуктовій крамниці

Церкви Київського патріархату в Немирові немає, але громада є: вони будують каплицю, біля якої згодом сподіваються звести і храм. Православні Київського патріархату мають свого отця, теж Василя.  

– Міськрада виділила землю, ми збираємо кошти. На великі свята приходимо молитися до каплиці, – каже один із парафіян, підприємець Олександр. Про велику православну церкву у центрі міста розповідає: – Вона приватна! Галіни-матушки! До чого дійшло вже!? На молитви за мир і Небесну Сотню приходять усі, крім Московського патріархату…

«Ми тут усі дружимо»

– Ми тут не за гроші, а за ідею, – говорить один із шести юнаків, що сідають у білий мікроавтобус і вирушають роздавати агітки «Самопомочі». У цей час хлопці мали би бути на заняттях у будівельному коледжі. – Мені ще голосувати не можна, але я переконую маму і бабцю голосувати за «Самопоміч».

Керівниця немирівської «Самопомочі» Світлана Гончарук нарікає на відсутність фінансування від центрального офісу партії. Зате помагає завод. У списку кандидатів від «Самопомочі» до місцевих рад більшість – колишні чи чинні співробітники Nemiroff.

– Я ж працюю там із персоналом. Начальство мене знає. Знає, що я активна, завжди щось організовую. Взагалі, керівництво наше поза політикою.

До штабу заходить високий худорлявий чоловік.

– Знайомтеся, – каже Світлана, – це наш друг – керівник штабу Радикальної партії. В них офіс у сусідній кімнаті. Ми тут усі дружимо, місто маленьке, всі один одного знають. Нам із радикалами нинішня влада палиці в колеса встромляє. Кажуть, приїжджав Гройсман і дав указівку, щоб партії не допустили до виборів. – Світлана показує агітаційну газету, де на місці фото кандидата до міської ради –  біла пляма. – Бачите, як із нами борються! Всі друкарні їм належать.

– Нема в нас конфліктів, – заперечує літня жінка у виборчій комісії. – Хто вам сказав, що ми когось не реєстрували? Кандидатів від «Солідарності» так само не реєстрували. Ми всі дружимо.

На столі лежить блокнот із символікою партії УКРОП.

 
Блокнот Укроп
 

– Я підтримую дії Петра Порошенка, – каже жінка. – Він хоче врегулювати конфлікт на Донбасі.

– Ви вважаєте, він робить для цього достатньо?

– Звичайно! Ви читали Мінські угоди?

За попередніми результатами підрахунків мером Немирова вже в першому турі обраний Віктор Качур, кандидат від Радикальної партії. Він змінить на посту міського голови свого сина Олександра, який очолював список партії до Вінницької облради. За попередніми даними, радикали до облради проходять.

Материал подготовлен в рамках Школы политического репортажа, организованной Школой журналистики Украинского католического университета и MYMEDIA (проект, который реализует NIRAS / ВВС при финансовой поддержке DANIDA)

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Місто на Вінниччині, що живе з лікеро-горілчаного заводу, знов голосує радикально.

Виборча дільниця в Немирові
 
У Немирові нас відразу попередили: не дарма він так називається. Не можуть тут люди примиритись.

Чотири роки тому посварились акціонери компанії Nemiroff. Потім проти горілчаного заводу ополчилися мешканці міста, вимагаючи, щоб підприємство працювало на повну потужність і давало людям роботу. Немирівські політики й бізнесмени незадоволені тим, що горілчані магнати втручаються у справи міста. Конфліктують і між собою – з політичних мотивів. Хоча дружать, бо сусіди.


Горілчаний завод Nemiroff
 

У Немирові немає проблем

 

– У нас тут є дві перспективи: або за кордон, або працювати на заводі Nemiroff, – окреслює своє майбутнє один немирівський старшокласник.

Старший хлопець додає: – В Немирові немає проблем. Просто купуєш квиток до Києва і їдеш. Заробити на квиток не важко.

Ми сидимо у молодіжному кафе «Портал», де не продають алкоголю, зате можна пограти у відеоігри та настільний теніс. Бармен «Порталу» Влад із своїм другом Степаном заснували спортивний центр. Але молодь із Немирова все одно їде. Роботи на заводі не вистачає, розваг нема. Багато років стоїть пусткою кінотеатр «Іскра». За містом весь час горить сміттєзвалище – не можуть загасити.

Центральна площа з порожнім постаментом від Леніна тепер іронічно називається Європейською. Головна вулиця так і лишилася – Леніна. Мешканці міста ніби й не проти перейменування, але пропонують просто повісити таблички з новою назвою, а в документах нічого не міняти, щоб не марнувати грошей.


Центральна площа з порожнім постаментом від Леніна
 

В останній день, коли дозволена агітація, мешканці Немирова зібрались до будинку культури послухати дебати. Холодна зала, рипучий паркет, пурпурові завіси над сценою. Кремезний молодик Максим цікавиться в одного з кандидатів, чому той занедбав молокозавод.

– До чого тут молокозавод? – обурюється інший слухач. – Запитай тих чотирьох, як вони розвалили лікьорку!

 
Суперечка на дебатах містян 
 
 

– Куди гроші пішли?! Гроші куди пішли, я тебе питаю?! 

Галина Василівна, не дочекавшись завершення дебатів, виходить. Уже за дверима п’ятдесятирічна жінка, що працює прибиральницею в міській раді, каже, що підтримує Віктора Качура – кандидата в мери від партії Ляшка:

– Коли Качур був мером, почало щось робитись. Раніше був якийсь прогрес. Якби його не засадили, в нас у Немирові лялічка була б. Кажуть, він побудувався. От візьміть у Львові Садовського, ото в нього дворєц. А в Качура звичайний будинок. І Ляшко мені нравиться. Я по своїй суті радикалка.

 «Свобода» їй також подобається: 

– Я не впевнена, що це вони зробили в Києві. Я думаю, це Аваков. І взагалі, нам зараз стало хуже жити, ніж при Януковичі. Ціни зараз сумашедші. Цибуля – десять гривень. При Сталіні, при Брежнєві судили таких спекулянтів, а тепер підприємцями називають.

Сильна жінка

Валентина Вечірко опікується дітьми у немирівській школі-інтернеті. Коли почалась війна на Сході, їздила до вінницького госпіталю допомагати пораненим. Згодом із волонтерами з римо-католицької спільноти стала передавати на фронт аптечки, генератори та буржуйки. А ще незвичні харчі – наприклад, сухі борщі. Сушили овочі у сауні та місцевому мінімаркеті «Малина». На передовій солдати заливали суміш водою з томатною пастою.

 
Валя і Володимир
 

– Цього року стільки не вийде. Сильно подорожчав газ і продукти. Нам фермери допомагали, а тепер усе, – нарікає Валентина. Вона почала волонтерити, коли чоловік пішов на війну. Свій намір від дружини приховував до останнього.

– У липні в моєї подруги було весілля, а в нього взуття зношене. Він упирався: не треба нових, я ще в цих піду. Я на нього нагримала, купили ті туфлі.

Він у мене веселий, а це був понурий якийсь, не пив. На другий день йому вже була повістка на руках.

Володя потрапив у 128 бригаду, що воювала в Дебальцевому. Довідавшись про котел, Валентина разом з іншими жінками поїхала до Києва. В Генштабі пообіцяли, що займуться порятунком бійців. Згодом військовим, що вийшли з оточення, говорили, що їх урятували дружини.

Володя довго не виходив на зв’язок: вивозив своїх.

– Він сказав: усі речі нафіг, аби людей вивезти. Хлопці психували, а він сказав, що ті, кого не влаштовує, підуть пішки. В нього всюди сиділи люди, лише маленьке віконечко перед носом було, щоб дорогу бачити.

Пересувались колоною під вогнем. Лише у машині Володимира ніхто не загинув і не був поранений. Колесо стерлося вщент – тепер воно лежить у музеї, облаштованому в інтернаті. Тепер Володя з іншими бійцями намагаються отримати землю під забудову в Немирові, але в міськраді сказали, що вільних ділянок немає.  Ветерани збираються звертатись до прокуратури, бо впевнені, що таки є.

Після Дебальцевого Володимир змінився: 

– Він не такий веселий. Розчарувався. Стільки хлопців віддали життя… В нього на очах загинув друг. Раніше, щоб вивести його з себе, треба було постаратися, а зараз пшшш – і горить, – каже Валя.

Жодна копійка не йде в Москву

Робота в Немирові є тільки на лікеро-горілчаному. Православна церква теж лише одна – Московського патріархату. Хоча настоятель храму, розташованого на території санаторію «Авангард», називати її московською не погоджується:

– Нема в Україні Московського патріархату. З 1990 року ми є окремою одиницею. Жодна копійка не йде в Москву!

Щосуботи тут моляться за загиблих на Донбасі військових. Отець Василь говорить, що церква помагає своїм парафіянам, що воюють на сході. Але щодо війни має свою думку:

– В нас іде громадянська війна. Країна розкололася, брат іде на брата. Вони звернулися по допомогу в Росію, але ми ж також не самі – заручились допомогою Європи.

Майдан отець Василь не підтримував: досі впевнений, що протести були кимось зрежисовані. Називає себе українським патріотом – і дитям СРСР: із гордістю згадує, що народився в Таджикистані. А насамкінець показує брошуру про не канонічність Київського патріархату.


Отець Василь УПЦ (МП)
 

– Ми тут любимо Україну не менше, ніж у західних областях. Ми громадяни України, але нам не подобається все, що нам нав’язує держава. Зокрема війна, – додає дружина священика.

На дверях храму прейскурант послуг і зелена табличка «Відчинено» – як у продуктовій крамниці

Церкви Київського патріархату в Немирові немає, але громада є: вони будують каплицю, біля якої згодом сподіваються звести і храм. Православні Київського патріархату мають свого отця, теж Василя.  

– Міськрада виділила землю, ми збираємо кошти. На великі свята приходимо молитися до каплиці, – каже один із парафіян, підприємець Олександр. Про велику православну церкву у центрі міста розповідає: – Вона приватна! Галіни-матушки! До чого дійшло вже!? На молитви за мир і Небесну Сотню приходять усі, крім Московського патріархату…

«Ми тут усі дружимо»

– Ми тут не за гроші, а за ідею, – говорить один із шести юнаків, що сідають у білий мікроавтобус і вирушають роздавати агітки «Самопомочі». У цей час хлопці мали би бути на заняттях у будівельному коледжі. – Мені ще голосувати не можна, але я переконую маму і бабцю голосувати за «Самопоміч».

Керівниця немирівської «Самопомочі» Світлана Гончарук нарікає на відсутність фінансування від центрального офісу партії. Зате помагає завод. У списку кандидатів від «Самопомочі» до місцевих рад більшість – колишні чи чинні співробітники Nemiroff.

– Я ж працюю там із персоналом. Начальство мене знає. Знає, що я активна, завжди щось організовую. Взагалі, керівництво наше поза політикою.

До штабу заходить високий худорлявий чоловік.

– Знайомтеся, – каже Світлана, – це наш друг – керівник штабу Радикальної партії. В них офіс у сусідній кімнаті. Ми тут усі дружимо, місто маленьке, всі один одного знають. Нам із радикалами нинішня влада палиці в колеса встромляє. Кажуть, приїжджав Гройсман і дав указівку, щоб партії не допустили до виборів. – Світлана показує агітаційну газету, де на місці фото кандидата до міської ради –  біла пляма. – Бачите, як із нами борються! Всі друкарні їм належать.

– Нема в нас конфліктів, – заперечує літня жінка у виборчій комісії. – Хто вам сказав, що ми когось не реєстрували? Кандидатів від «Солідарності» так само не реєстрували. Ми всі дружимо.

На столі лежить блокнот із символікою партії УКРОП.

 
Блокнот Укроп
 

– Я підтримую дії Петра Порошенка, – каже жінка. – Він хоче врегулювати конфлікт на Донбасі.

– Ви вважаєте, він робить для цього достатньо?

– Звичайно! Ви читали Мінські угоди?

За попередніми результатами підрахунків мером Немирова вже в першому турі обраний Віктор Качур, кандидат від Радикальної партії. Він змінить на посту міського голови свого сина Олександра, який очолював список партії до Вінницької облради. За попередніми даними, радикали до облради проходять.

Материал подготовлен в рамках Школы политического репортажа, организованной Школой журналистики Украинского католического университета и MYMEDIA (проект, который реализует NIRAS / ВВС при финансовой поддержке DANIDA)

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *