Статьи

Журналіст і ведучий Польського радіо Ернест Зозунь про те, як створювати образ і простір у радіоісторіях.

Ернест Зозунь починав двадцять п’ять років тому як ведучий дитячої телепрограми на польському телебаченні. Згодом висвітлював війну в Іраку та інші конфлікти, вів політичні програми, а зараз є співведучим ранкового шоу на третьому каналі Польського радіо.  Проте його пристрасть – художній радіорепортаж. Цей жанр, досить екзотичний для українського слухача, є популярним і запитаним у Польщі.  Про те, як розповідати на радіо історії так, щоб глядач побачив, Ернест Зозунь, розповів на майстер-класі у Школі журналістики Українського католицького університету.

День Незалежності

Ернест Зозунь жартує, що радіорепортер, що записує звук, має вигляд божевільного: на шиї висить техніка, на вухах навушники, та й сам радіомікрофон має незвичну форму. Саме так записується звук, який згодом дає слухачам змогу побачити певне місце твоїми очима. 

Записати набір звуків – лише початок справи. Їх потрібно поєднати. Дві поліфонічні колонки – це рамка образу, який ми хочемо намалювати слухачеві. Двоканальність забезпечує повне звукове оточення, й усі записані звуки повинні скластись, викликаючи ефект присутності, створюючи цілісний образ.

Допомогти в цьому може, по-перше, пряма мова журналіста, який вводить слухачів у тему. По-друге, звукові ефекти – наприклад, як шкварчить сало на грилі, як вибухають феєрверки. По-третє, голоси з місця події, а також музика, записана там. Наприклад, поєднавши звуки феєрверків і шкварчання сала на грилі з патріотичною музикою та словами диктора, можна комічно, але цілком виразно зобразити святкування Дня незалежності Америки.

Репортаж із вікна

У лютому 2014 року Ернест Зозунь разом із іншими іноземними журналістами мешкав у готелі «Україна» в центрі Києва.

«Янукович зробив нам виставу під вікнами, – розповідає він. –  Це була страшна розправа. Ми навіть не мусили виходити з того готелю – достатньо було відкрити вікно і записувати на мікрофон».

Матеріал, який вийшов, поділяється на дві частини – два образи вулиці Інститутської. У першій частині – звукові ефекти, розмови з людьми, звуки пострілів; усе це працює на драматичний розвиток подій. Далі – ретроспектива, де автор нагадує слухачеві, чому він там, показує архівний образ. Потім – повернення в теперішній час.

«У Києві я був не вперше. Приїжджав іще в 90-х, і нещодавно, перед Майданом. Пам’ятаю ту вулицю нормальною, а тепер вона перекрита. У самому центрі міста –  вулиця, на якій абсолютна тиша. Не їздять машини, не ходять пішоходи. Це дивно, бо зовсім близько – Хрещатик», – говорить журналіст. Сюжет побудований на зміні образів: спершу драма, далі тиша, спокійна вулиця. Ефект, що дозволяє вивільнити емоції слухачів.

«Така наша робота: часом мусимо оперувати людськими емоціями, щоб презентувати подію якнайкраще. Щоб слухач теж відчув те, що там відбувається, які емоції з цим місцем пов’язані. Шукаємо звуки, пов’язані з цією подією. Не обов’язково звідти – тут, наприклад, допомогла пісня “Плине кача”. В цей моент відбувається повна зміна настрою, зміна темпу монтажу», – пояснює Зозунь. В іншому матеріалі, присвяченому окупації Криму, настрій допомогла створити пісня Джамали «1944».

«В першій частині події розгортаються швидко, й темп є відповідним. Там, де тиша – уповільнюється. У першій частині три різні голоси лунали в межах 15 секунд, у другій – за 45 секунд»,  – розповідає Ернест Зозунь про репортаж із Майдану. І додає, що, готуючи матеріал на Майдані, переживав ті самі емоції, що й кожна людина: «бігати з мікрофоном, коли навколо стріляють – не найлегша робота». 

 

Уникайте пластикового звуку

Техніка дає змогу поєднувати багато елементів звукоряду. Але Ернест Зозунь принципово не використовує більше чотирьох звукових доріжок – інакше є ризик перевантажити вухо слухача.

«Коли я тільки починав роботу на радіо, я прийшов на студію начитати текст разом із старшим диктором, який мав поважний стаж роботи в ефірі. Я почав читати найкраще, як тільки вмів. А він, подивившись мені глибоко в очі, сказав: “Молодий чоловіче! Добре, що ти маєш стільки кольорів, що вмієш так гарно читати. Але з усього, що маєш, обирай щоразу тільки два кольори – ті, які найбільш потрібні”», – говорить журналіст.

У роботі з записами важливо втриматись від спокуси підправити звук. Звичайно, його можна довести до ідеалу, зробити таким, як у кіно. Але слухач відчує це. Він може не розумітись на технічній стороні, пропорціях, але почує – й не повірить.

«Не робіть звук пластиковим, штучним, бо втратиться вся автентичність. Водночас, не варто давати звуку, який слухачі не зрозуміють і сприймуть як шум», – рекомендує Ернест Зозунь.

Як на війні

В Іраку робити репортажі з вікна готельного номеру не вдавалося. «Ми жили в готелі “Палестина” в центрі Багдада, оточеному бетонними блоками та п’ятиметровим муром. Ніхто без акредитації не міг туди потрапити, й на вході всіх обшукували», – згадує Ернест Зозунь.

Головне, що він радить пам’ятати журналістові, що їде на війну: ви – не солдат. Журналіст не має бути схожим на солдата, носити військову форму, а бронежилет можна вдягати лише тоді, коли переїжджаєш на інше місце. Решту часу слід зберігати цивільний вигляд – він сигналізує про те, що ви не маєте зброї й не воюєте ні на чиїй стороні.

«Ви ж не приходите до чийогось дому в бронежилеті, щоб поговорити? – пояснює Зозунь. – Найгірше, що я бачив – це журналісти з російського телебачення, які мали зброю й носили військову форму. Це вже не журналістика. Журналістська робота – показувати життя людей за різних обставин, у різних життєвих ситуаціях, із різними наслідками».

Чи має журналіст під час бою допомогти пораненому, що лежить поруч із ним? Відповідь Ернеста Зозуня – ні: «Ви журналіст. Це не ваша робота. Для цього є спеціальні люди». 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Журналіст і ведучий Польського радіо Ернест Зозунь про те, як створювати образ і простір у радіоісторіях.

Ернест Зозунь починав двадцять п’ять років тому як ведучий дитячої телепрограми на польському телебаченні. Згодом висвітлював війну в Іраку та інші конфлікти, вів політичні програми, а зараз є співведучим ранкового шоу на третьому каналі Польського радіо.  Проте його пристрасть – художній радіорепортаж. Цей жанр, досить екзотичний для українського слухача, є популярним і запитаним у Польщі.  Про те, як розповідати на радіо історії так, щоб глядач побачив, Ернест Зозунь, розповів на майстер-класі у Школі журналістики Українського католицького університету.

День Незалежності

Ернест Зозунь жартує, що радіорепортер, що записує звук, має вигляд божевільного: на шиї висить техніка, на вухах навушники, та й сам радіомікрофон має незвичну форму. Саме так записується звук, який згодом дає слухачам змогу побачити певне місце твоїми очима. 

Записати набір звуків – лише початок справи. Їх потрібно поєднати. Дві поліфонічні колонки – це рамка образу, який ми хочемо намалювати слухачеві. Двоканальність забезпечує повне звукове оточення, й усі записані звуки повинні скластись, викликаючи ефект присутності, створюючи цілісний образ.

Допомогти в цьому може, по-перше, пряма мова журналіста, який вводить слухачів у тему. По-друге, звукові ефекти – наприклад, як шкварчить сало на грилі, як вибухають феєрверки. По-третє, голоси з місця події, а також музика, записана там. Наприклад, поєднавши звуки феєрверків і шкварчання сала на грилі з патріотичною музикою та словами диктора, можна комічно, але цілком виразно зобразити святкування Дня незалежності Америки.

Репортаж із вікна

У лютому 2014 року Ернест Зозунь разом із іншими іноземними журналістами мешкав у готелі «Україна» в центрі Києва.

«Янукович зробив нам виставу під вікнами, – розповідає він. –  Це була страшна розправа. Ми навіть не мусили виходити з того готелю – достатньо було відкрити вікно і записувати на мікрофон».

Матеріал, який вийшов, поділяється на дві частини – два образи вулиці Інститутської. У першій частині – звукові ефекти, розмови з людьми, звуки пострілів; усе це працює на драматичний розвиток подій. Далі – ретроспектива, де автор нагадує слухачеві, чому він там, показує архівний образ. Потім – повернення в теперішній час.

«У Києві я був не вперше. Приїжджав іще в 90-х, і нещодавно, перед Майданом. Пам’ятаю ту вулицю нормальною, а тепер вона перекрита. У самому центрі міста –  вулиця, на якій абсолютна тиша. Не їздять машини, не ходять пішоходи. Це дивно, бо зовсім близько – Хрещатик», – говорить журналіст. Сюжет побудований на зміні образів: спершу драма, далі тиша, спокійна вулиця. Ефект, що дозволяє вивільнити емоції слухачів.

«Така наша робота: часом мусимо оперувати людськими емоціями, щоб презентувати подію якнайкраще. Щоб слухач теж відчув те, що там відбувається, які емоції з цим місцем пов’язані. Шукаємо звуки, пов’язані з цією подією. Не обов’язково звідти – тут, наприклад, допомогла пісня “Плине кача”. В цей моент відбувається повна зміна настрою, зміна темпу монтажу», – пояснює Зозунь. В іншому матеріалі, присвяченому окупації Криму, настрій допомогла створити пісня Джамали «1944».

«В першій частині події розгортаються швидко, й темп є відповідним. Там, де тиша – уповільнюється. У першій частині три різні голоси лунали в межах 15 секунд, у другій – за 45 секунд»,  – розповідає Ернест Зозунь про репортаж із Майдану. І додає, що, готуючи матеріал на Майдані, переживав ті самі емоції, що й кожна людина: «бігати з мікрофоном, коли навколо стріляють – не найлегша робота». 

 

Уникайте пластикового звуку

Техніка дає змогу поєднувати багато елементів звукоряду. Але Ернест Зозунь принципово не використовує більше чотирьох звукових доріжок – інакше є ризик перевантажити вухо слухача.

«Коли я тільки починав роботу на радіо, я прийшов на студію начитати текст разом із старшим диктором, який мав поважний стаж роботи в ефірі. Я почав читати найкраще, як тільки вмів. А він, подивившись мені глибоко в очі, сказав: “Молодий чоловіче! Добре, що ти маєш стільки кольорів, що вмієш так гарно читати. Але з усього, що маєш, обирай щоразу тільки два кольори – ті, які найбільш потрібні”», – говорить журналіст.

У роботі з записами важливо втриматись від спокуси підправити звук. Звичайно, його можна довести до ідеалу, зробити таким, як у кіно. Але слухач відчує це. Він може не розумітись на технічній стороні, пропорціях, але почує – й не повірить.

«Не робіть звук пластиковим, штучним, бо втратиться вся автентичність. Водночас, не варто давати звуку, який слухачі не зрозуміють і сприймуть як шум», – рекомендує Ернест Зозунь.

Як на війні

В Іраку робити репортажі з вікна готельного номеру не вдавалося. «Ми жили в готелі “Палестина” в центрі Багдада, оточеному бетонними блоками та п’ятиметровим муром. Ніхто без акредитації не міг туди потрапити, й на вході всіх обшукували», – згадує Ернест Зозунь.

Головне, що він радить пам’ятати журналістові, що їде на війну: ви – не солдат. Журналіст не має бути схожим на солдата, носити військову форму, а бронежилет можна вдягати лише тоді, коли переїжджаєш на інше місце. Решту часу слід зберігати цивільний вигляд – він сигналізує про те, що ви не маєте зброї й не воюєте ні на чиїй стороні.

«Ви ж не приходите до чийогось дому в бронежилеті, щоб поговорити? – пояснює Зозунь. – Найгірше, що я бачив – це журналісти з російського телебачення, які мали зброю й носили військову форму. Це вже не журналістика. Журналістська робота – показувати життя людей за різних обставин, у різних життєвих ситуаціях, із різними наслідками».

Чи має журналіст під час бою допомогти пораненому, що лежить поруч із ним? Відповідь Ернеста Зозуня – ні: «Ви журналіст. Це не ваша робота. Для цього є спеціальні люди». 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *