Статьи

Робота журналіста на війні вимагає особливого підходу й розуміння ситуації. Про свій досвід військового кореспондента студентам Школи журналістики Українського католицького університету розповів Пьотр Андрусечко, польський журналіст українського походження. До репортерської роботи він прийшов через науку, а конфлікти в Україні були його дослідницькою спеціалізацією.

Тим, як українські ЗМІ висвітлюють бойові дії на Сході, Пьотр Андрусечко незадоволений. «У Маріуполі відбувся проукраїнський мітинг, на якому було не більше тисячі людей, - розповідає він. – А в українському медійному просторі з’явилися цифри 30-40 тисяч мітингувальників. Звичайно, українським журналістам важко, але вони мусять запитати себе: чи є я журналістом, чи учасником інформаційної війни?».

Залучення журналістів до пропаганди потягне за собою втрату довіри аудиторії

Критикує він і українську владу: «Одного дня вони заявляють, що було знищено триста бойовиків, іншого – двісті п’ятдесят. Такі цифри викликають, м’яко кажучи, недовіру. Великою проблемою інформаційної війни є намагання української сторони показати, що всі руйнування – наслідок дій бойовиків. Такого, перепрошую, на війні не буває… Це викликає недовіру не тільки в мешканців Донбасу, але й в усіх, хто розуміє, що таке війна».

Вміння правильно оперувати інформацією особливо важливе для журналіста в час війни

«Іноді ти отримуєш інсайдерську інформацію, яка є лише в тебе, й від неї залежить чиєсь життя, - пояснює Пьотр Андрусечко. – Наприклад, ми заїхали з батальйоном “Донбас” до їхньої нової бази, розташованої на електростанції Ахметова. Звичайно, це чудова новина – можна було повідомити, що Ахметов почав допомагати українській стороні. Але ми поговорили з директором цієї станції, й виявилось, що у двадцяти кілометрах від нас стояли “гради”. Якби ми поширили цю інформацію, невідомо, що могло би статися».

Непростий етичний вибір доводиться робити, коли спілкуєшся з людьми, постраждалими під час війни. «Коли ми приїхали до щойно обстріляного селища, перше, що почули, було “блин, опять журналисты”. Що було робити? Тут мені подобається підхід hromadske.tv – спочатку вони говорять із людьми. Залишаємо всю техніку, не лякаємо нею людей. Якщо дати їм більше часу, вони відкриваються. Ми пробули на місці кілька годин. Спочатку вони казали “ні, ми не хочемо, щоб нас записували на камеру”. Пізніше це вже не було проблемою», – розповідає польський журналіст. Він докоряє українським колегам за суперечки з місцевими мешканцями: «Потрібно поставити собі питання: ми йдемо сюди, щоб переконати когось  у чомусь, чи щоб показати, що тут відбувається? Ми, журналісти, маємо слухати. Дуже важливо показати іншу сторону конфлікту. Довіра – це дуже важлива річ. Якщо тобі довіряють, ти маєш інформацію й можеш почуватись більш безпечно».

У зоні бойових дій журналіст повинен пильнувати не лише вчинки, але й слова

«Я ніколи не називав бойовиків Донбасу терористами, - наводить він приклад. – GazetaWyborcza, для якої я пишу, не називала терористами бойовиків у Чечні, тож існує певна традиція. Крім того, це питання безпеки. Що важливіше – називати їх певним чином чи показати їхні дії? Читач сам розуміє, ким вони є». Якось через неправдиве звинувачення в тому, що він називає бойовиків ДНР терористами, Андрусечко мусив покинути Слов’янськ.

«На війні буває страшно і смішно водночас, – каже Пьотр Андрусечко. – Коли мені потрібно було виїхати зі Слов’янська, я не знав, як це зробити. Таксисти не хотіли їхати, але тут я побачив китайське телебачення. Домовився з водієм-перекладачем і таким чином покинув місто. З китайськими друзями безпечно – їх ніхто не перевіряє. Хоча насправді це було телебачення з Гонконгу, а прилетіли вони з Лондона». Польський репортер радить завжди наперед продумувати, як покидатимеш небезпечне місце. Каже, що волів би працювати в день виборів 26 жовтня на Донбасі, однак доведеться, скоріш за все, висвітлювати перебіг підрахунку голосів у Києві.

Пьотр Андрусечко прочитав лекцію в рамках Школи політичного репортажу, яку Школа журналістики Українського католицького університету провела 26-27 вересня за підтримки проекту MYMEDIA.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Робота журналіста на війні вимагає особливого підходу й розуміння ситуації. Про свій досвід військового кореспондента студентам Школи журналістики Українського католицького університету розповів Пьотр Андрусечко, польський журналіст українського походження. До репортерської роботи він прийшов через науку, а конфлікти в Україні були його дослідницькою спеціалізацією.

Тим, як українські ЗМІ висвітлюють бойові дії на Сході, Пьотр Андрусечко незадоволений. «У Маріуполі відбувся проукраїнський мітинг, на якому було не більше тисячі людей, - розповідає він. – А в українському медійному просторі з’явилися цифри 30-40 тисяч мітингувальників. Звичайно, українським журналістам важко, але вони мусять запитати себе: чи є я журналістом, чи учасником інформаційної війни?».

Залучення журналістів до пропаганди потягне за собою втрату довіри аудиторії

Критикує він і українську владу: «Одного дня вони заявляють, що було знищено триста бойовиків, іншого – двісті п’ятдесят. Такі цифри викликають, м’яко кажучи, недовіру. Великою проблемою інформаційної війни є намагання української сторони показати, що всі руйнування – наслідок дій бойовиків. Такого, перепрошую, на війні не буває… Це викликає недовіру не тільки в мешканців Донбасу, але й в усіх, хто розуміє, що таке війна».

Вміння правильно оперувати інформацією особливо важливе для журналіста в час війни

«Іноді ти отримуєш інсайдерську інформацію, яка є лише в тебе, й від неї залежить чиєсь життя, - пояснює Пьотр Андрусечко. – Наприклад, ми заїхали з батальйоном “Донбас” до їхньої нової бази, розташованої на електростанції Ахметова. Звичайно, це чудова новина – можна було повідомити, що Ахметов почав допомагати українській стороні. Але ми поговорили з директором цієї станції, й виявилось, що у двадцяти кілометрах від нас стояли “гради”. Якби ми поширили цю інформацію, невідомо, що могло би статися».

Непростий етичний вибір доводиться робити, коли спілкуєшся з людьми, постраждалими під час війни. «Коли ми приїхали до щойно обстріляного селища, перше, що почули, було “блин, опять журналисты”. Що було робити? Тут мені подобається підхід hromadske.tv – спочатку вони говорять із людьми. Залишаємо всю техніку, не лякаємо нею людей. Якщо дати їм більше часу, вони відкриваються. Ми пробули на місці кілька годин. Спочатку вони казали “ні, ми не хочемо, щоб нас записували на камеру”. Пізніше це вже не було проблемою», – розповідає польський журналіст. Він докоряє українським колегам за суперечки з місцевими мешканцями: «Потрібно поставити собі питання: ми йдемо сюди, щоб переконати когось  у чомусь, чи щоб показати, що тут відбувається? Ми, журналісти, маємо слухати. Дуже важливо показати іншу сторону конфлікту. Довіра – це дуже важлива річ. Якщо тобі довіряють, ти маєш інформацію й можеш почуватись більш безпечно».

У зоні бойових дій журналіст повинен пильнувати не лише вчинки, але й слова

«Я ніколи не називав бойовиків Донбасу терористами, - наводить він приклад. – GazetaWyborcza, для якої я пишу, не називала терористами бойовиків у Чечні, тож існує певна традиція. Крім того, це питання безпеки. Що важливіше – називати їх певним чином чи показати їхні дії? Читач сам розуміє, ким вони є». Якось через неправдиве звинувачення в тому, що він називає бойовиків ДНР терористами, Андрусечко мусив покинути Слов’янськ.

«На війні буває страшно і смішно водночас, – каже Пьотр Андрусечко. – Коли мені потрібно було виїхати зі Слов’янська, я не знав, як це зробити. Таксисти не хотіли їхати, але тут я побачив китайське телебачення. Домовився з водієм-перекладачем і таким чином покинув місто. З китайськими друзями безпечно – їх ніхто не перевіряє. Хоча насправді це було телебачення з Гонконгу, а прилетіли вони з Лондона». Польський репортер радить завжди наперед продумувати, як покидатимеш небезпечне місце. Каже, що волів би працювати в день виборів 26 жовтня на Донбасі, однак доведеться, скоріш за все, висвітлювати перебіг підрахунку голосів у Києві.

Пьотр Андрусечко прочитав лекцію в рамках Школи політичного репортажу, яку Школа журналістики Українського католицького університету провела 26-27 вересня за підтримки проекту MYMEDIA.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *