Статьи

«Те, що зі мною на 5 каналі робив Рома Скрипін – пекло», – розповідає телеведуча Наталя Мосейчук на зустрічі зі студентами в Українському католицькому університеті. За плечима у неї понад 20 років журналістської практики, п’ять телеканалів та звання однієї з найуспішніших телеведучих України за версією «Фокусу».

Пропонуємо найцікавіші витримки з її лекції «Редакційна політика ЗМІ в умовах війни: інформувати чи пропагувати». 

Журналісти в Росії не з пером,  а з сокирою 

Мені дуже важко говорити на тему пропаганди, але точно можу сказати, що українські журналісти пропагувати не вміють. А якщо ти чогось не вмієш, то й не треба за це братися. До того ж, пропаганда настільки дискредитувала себе в одній з колись «дружніх» до нас країн, що братися за це діло означає, що довго потім руки доведеться мити. Ми на ТСН вже вивчили манеру та способи, які використовують російські журналісти під час пропаганди. Ми знаємо, як вони будуть розповідати про Дебальцеве, як про Волноваху і т.д. Але нам такі речі робити не хочеться. 

Якщо порівнювати сюжети українського телебачення та російського, то очевидно, що в Росії новини дуже злі, спікери злі, герої злі й, звісно, злі журналісти. Російські новини акумулюють зло, вони крутяться в орбіті зла та роблять це зі своїми людьми. Ми ж маємо інформувати, а не займатися пропагандою.

Українські синхрони – це, зазвичай, прохання миру та завершення війни, а російські – прокльони і бажання помсти

Я щоночі молюся за російських журналістів, бо Росія, на відміну від України, розвивається циклічно: їх спочатку дуже затискає, а потім починається відлига. І так по колу – дивна країна, дивні люди, дивні журналісти.  Тому за декілька років російські журналісти будуть каятися, їм доведеться перевчатися, і ми навіть не впізнаємо в них колишніх пропагандистів. Діма Кисельов виїде кудись на зароблені гроші, а інші будуть казати: «як ми раніше не помічати цього жахливого режиму?». 

У російському інформаційному просторі діє таке правило: якщо людина висловлює не загальноприйняту думку, то вона автоматично стає ворогом. В Україні же, зокрема на ТСН, ми все одно вважаємо таких українців нашими, хай і вони трохи заблукали. 

Робити Захарченку піар-кампанію ми не збираємось

Журналісти завжди знають трохи більше, ніж кажуть про це оточуючим. Зараз є багато інформації, яка не додає стійкості українцям, тому її не варто озвучувати – якщо вона не має особливою важливості, а тільки сіє паніку. Я не вважаю це порушенням стандартів журналістики, бо ми не брешемо, а просто не кажемо того, що може завдати школи. Нині психологічна допомога потрібна не тільки солдатам, а й звичайним українцям. 

Будь-який сюжет у ТСН проходить через декількох людей, а потім його читає редактор, який все знає й постійно «в темі». І якщо в тексті чи на відео є щось, що не відповідає контексту наших новин чи викликає забагато питань, ми прощаємось з такими сюжетом. Але в жодному разі не робимо те, чого хоче влада, якою б демократичною вона не була.

Керівником журналіста ніколи не має ставати президент чи його люди, бо є шеф-редактор, якого й треба слухати. Це питання професійності та відповідальності

Ця відповідальність, зокрема, проявляться й у питанні, чи давати слово терористам? Є засади інформаційної політики, де чорним по білому написано – терористам слова не дають. Це правило діє по всьому світу. Робити Захарченку піар-кампанію ми не збираємось. Колись американці наступили на подібні граблі, давши слово Усаму бен Ладену. 

Одна справа, якщо терористи з ДНР та ЛНР справді припинять вогонь, будуть дотримуватися мінських домовленостей, створять буферну зону – тоді можна буде казати про можливість отримати слово в ефірі. А поки ми називаємо речі своїми іменами: терористів – «терористами», бандитів – «бандитами». А ось з мирним населенням Сходу працювати можна й потрібно. 

Війна все перетворює на статистику. І правда, три місяці бойових дій роблять з жертв звичайну статистику. Зараз на телебаченні не кажуть всіх імен загиблих. З одного боку, бо едостатньо інформації, щоб впевнено називати імена, а з іншого – це питання етики, бо ефір можуть почути родичі загиблого. Також треба намагатися дотримуватися інформаційної безпеки. Ми на ТСН вирішили підписувати українських військових, які дають нам коментарі, виключно позивними, щоб у випадку полону, сепаратисти не мали змоги дізнатися, хто ці люди.

P.S. Не буває ікон 

В нас на 5 каналі було правило – щогодини перед випуском новин ми мали писати собі нові підводки до сюжетів. Це була сувора вимога – Рома Скрипін все перевіряв. Взагалі, те, що зі мною на 5 каналі робив Рома Скрипін – пекло. Правда, я тоді пройшла особисте пекло. Це зараз Рома може наварити каструлю борщу, принести її в редакцію та посадити всіх його їсти. Тоді ж все було інакше, він мав своєрідну нездорову ненависть до людей. Пам’ятаю випадок: Рома покликав всіх журналістів обговорювати теми, а в мене був ефір через 20 хвилин і я попросила піти, щоб підготуватися. На що Рома відповів: «Ти і так не наробляєш на гроші, які отримуєш, тому сідай і роби». Це він сказав при всіх, мені було так соромно, що хотілось зникнути. Тоді жодної симпатії до Скрипіна не мала, зараз же він мій кум. Але це був хороший досвід, бо не буває геніальних ведучих, не буває ікон. Є ведучі, які просто «набивають руку». 

Які основні журналістські принципи? Не треба змушувати мене казати про журналістські принципи. Вважаю, що існує тільки один принцип – не треба робити аморальних вчинків. 

Матеріал написано стипендіаткою програми MYMEDIA, що навчаються у Школі журналістики Українського католицького університету. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

«Те, що зі мною на 5 каналі робив Рома Скрипін – пекло», – розповідає телеведуча Наталя Мосейчук на зустрічі зі студентами в Українському католицькому університеті. За плечима у неї понад 20 років журналістської практики, п’ять телеканалів та звання однієї з найуспішніших телеведучих України за версією «Фокусу».

Пропонуємо найцікавіші витримки з її лекції «Редакційна політика ЗМІ в умовах війни: інформувати чи пропагувати». 

Журналісти в Росії не з пером,  а з сокирою 

Мені дуже важко говорити на тему пропаганди, але точно можу сказати, що українські журналісти пропагувати не вміють. А якщо ти чогось не вмієш, то й не треба за це братися. До того ж, пропаганда настільки дискредитувала себе в одній з колись «дружніх» до нас країн, що братися за це діло означає, що довго потім руки доведеться мити. Ми на ТСН вже вивчили манеру та способи, які використовують російські журналісти під час пропаганди. Ми знаємо, як вони будуть розповідати про Дебальцеве, як про Волноваху і т.д. Але нам такі речі робити не хочеться. 

Якщо порівнювати сюжети українського телебачення та російського, то очевидно, що в Росії новини дуже злі, спікери злі, герої злі й, звісно, злі журналісти. Російські новини акумулюють зло, вони крутяться в орбіті зла та роблять це зі своїми людьми. Ми ж маємо інформувати, а не займатися пропагандою.

Українські синхрони – це, зазвичай, прохання миру та завершення війни, а російські – прокльони і бажання помсти

Я щоночі молюся за російських журналістів, бо Росія, на відміну від України, розвивається циклічно: їх спочатку дуже затискає, а потім починається відлига. І так по колу – дивна країна, дивні люди, дивні журналісти.  Тому за декілька років російські журналісти будуть каятися, їм доведеться перевчатися, і ми навіть не впізнаємо в них колишніх пропагандистів. Діма Кисельов виїде кудись на зароблені гроші, а інші будуть казати: «як ми раніше не помічати цього жахливого режиму?». 

У російському інформаційному просторі діє таке правило: якщо людина висловлює не загальноприйняту думку, то вона автоматично стає ворогом. В Україні же, зокрема на ТСН, ми все одно вважаємо таких українців нашими, хай і вони трохи заблукали. 

Робити Захарченку піар-кампанію ми не збираємось

Журналісти завжди знають трохи більше, ніж кажуть про це оточуючим. Зараз є багато інформації, яка не додає стійкості українцям, тому її не варто озвучувати – якщо вона не має особливою важливості, а тільки сіє паніку. Я не вважаю це порушенням стандартів журналістики, бо ми не брешемо, а просто не кажемо того, що може завдати школи. Нині психологічна допомога потрібна не тільки солдатам, а й звичайним українцям. 

Будь-який сюжет у ТСН проходить через декількох людей, а потім його читає редактор, який все знає й постійно «в темі». І якщо в тексті чи на відео є щось, що не відповідає контексту наших новин чи викликає забагато питань, ми прощаємось з такими сюжетом. Але в жодному разі не робимо те, чого хоче влада, якою б демократичною вона не була.

Керівником журналіста ніколи не має ставати президент чи його люди, бо є шеф-редактор, якого й треба слухати. Це питання професійності та відповідальності

Ця відповідальність, зокрема, проявляться й у питанні, чи давати слово терористам? Є засади інформаційної політики, де чорним по білому написано – терористам слова не дають. Це правило діє по всьому світу. Робити Захарченку піар-кампанію ми не збираємось. Колись американці наступили на подібні граблі, давши слово Усаму бен Ладену. 

Одна справа, якщо терористи з ДНР та ЛНР справді припинять вогонь, будуть дотримуватися мінських домовленостей, створять буферну зону – тоді можна буде казати про можливість отримати слово в ефірі. А поки ми називаємо речі своїми іменами: терористів – «терористами», бандитів – «бандитами». А ось з мирним населенням Сходу працювати можна й потрібно. 

Війна все перетворює на статистику. І правда, три місяці бойових дій роблять з жертв звичайну статистику. Зараз на телебаченні не кажуть всіх імен загиблих. З одного боку, бо едостатньо інформації, щоб впевнено називати імена, а з іншого – це питання етики, бо ефір можуть почути родичі загиблого. Також треба намагатися дотримуватися інформаційної безпеки. Ми на ТСН вирішили підписувати українських військових, які дають нам коментарі, виключно позивними, щоб у випадку полону, сепаратисти не мали змоги дізнатися, хто ці люди.

P.S. Не буває ікон 

В нас на 5 каналі було правило – щогодини перед випуском новин ми мали писати собі нові підводки до сюжетів. Це була сувора вимога – Рома Скрипін все перевіряв. Взагалі, те, що зі мною на 5 каналі робив Рома Скрипін – пекло. Правда, я тоді пройшла особисте пекло. Це зараз Рома може наварити каструлю борщу, принести її в редакцію та посадити всіх його їсти. Тоді ж все було інакше, він мав своєрідну нездорову ненависть до людей. Пам’ятаю випадок: Рома покликав всіх журналістів обговорювати теми, а в мене був ефір через 20 хвилин і я попросила піти, щоб підготуватися. На що Рома відповів: «Ти і так не наробляєш на гроші, які отримуєш, тому сідай і роби». Це він сказав при всіх, мені було так соромно, що хотілось зникнути. Тоді жодної симпатії до Скрипіна не мала, зараз же він мій кум. Але це був хороший досвід, бо не буває геніальних ведучих, не буває ікон. Є ведучі, які просто «набивають руку». 

Які основні журналістські принципи? Не треба змушувати мене казати про журналістські принципи. Вважаю, що існує тільки один принцип – не треба робити аморальних вчинків. 

Матеріал написано стипендіаткою програми MYMEDIA, що навчаються у Школі журналістики Українського католицького університету. 
Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *