Статьи

У центрі Ізмаїла мене зустрічає Ленін. До будівлі міської ради, розташованої за його спиною, підкочується віз, прикрашений штучними квітами й наліпками місцевих кандидатів від «Солідарності».

З воза злізає чоловік у сірому капелюсі. Анатолій Іванович із своїм кумом Тахіром приїхали просити за дітей, щоб міськрада знайшла їм місце в інтернаті. Їхній батько помер, а мати не доглядає хлопців, і вони весь час тиняються вулицями. Анатолій Іванович знімає капелюха та просить називати його Паханом. Розповідає про свою дружину, яка заробляє собі пенсію в Росії, та про дочку, яка працює в турфірмі на Сейшелах: «Вот посмотри, какую мне доча футболку привезла. Видишь, написано: “острова Сейшелы”? Она стоит десять тысяч долларов. Ни у кого такой больше нет».

Від Пахана тхне алкоголем. Спираючись на віз, він вихваляється:

– Меня в Измаиле все знают. Мы с мэром вместе работали в СБУ. Я делаю ему рекламу, потому что он мой друг. Сейчас работаю в супермаркете «Таврия», расследуем дело по краже икры.

Коли Анатолій Іванович заходить до мерії, Тахір просить не звертати увагу на кумові дивацтва:

– У него даже бумаги есь, что он шизофреник, – Тахір сам не знає, що з розповідей Анатолія правда, а що вигадка. – Не знаю, дружит ли он с Абрамченко, нашим мэром. Но с Дьяченко, заместителем начальника милиции, точно общается. Иногда даже созваниваются.

За радянських часів потрапити до прикордонного Ізмаїла можна було лише за запрошенням від родичів. Зараз він знову важкодоступний – через розбиті дороги, що ведуть до придунайського закутка Бессарабії. Гладкою зруйнована дорога стає на в’їзді в місто – проспектами Суворова та Леніна водії просто літають. На перетині проспекту Суворова й вулиці Бессарабської біля крамниці «Сквозняк» щовечора збираються таксисти. Продавчиня Лілія на запитання, куди в Ізмаїлі можна сходити на дозвіллі, відповідає:

– Пройдись по проспектам, посмотри на наши фонтаны. Это мэр так облагородил город, буквально за последние два года.

До «Сквозняка» під’їжджає жовтий Nissan. Із машини виходить Олександр: він звик пити тут каву ще з 90-х, коли таксував. Тепер він моряк, а коли не у рейсі, займається автомобільним тюнінгом. Родом Олександр із Криму, але живе в Ізмаїлі двадцять років. Не голосує, бо досі має кримську прописку. Але, якби міг, віддав би голос за Андрія Абрамченка.

– Какая разница, в каких партиях он состоял, – каже Олександр. – Тут же как в математике: от перемены мест слагаемых сумма не меняется.

З 2006 року Абрамченко був у «Сильній Україні», потім у Партії регіонів, а торік долучився до президентської «Солідарності».

До крамниці підлітає синя шістка й починає дрифтувати, викручуючи так звані «п’ятаки», аж колеса димляться.

– Любят у нас так понтоваться, –  каже Олександр. Із машини з гордою посмішкою виходить дебелий хлопчина. На питання, за кого голосуватиме, здіймає руки до неба й вигукує, як футбольний вболівальник:

– Аб-рам-чен-кооо! – й перепитує: –  А там что, есть ещё кто-то, кроме него?

На посаду міського голови балотуються ще Іван Папушенко та Дмитро Шидерєв, обоє позапартійні.

Неподалік від площі Перемоги, де стоїть Ленін, роздають рекламні газетки Опозиційного блоку. На першій шпальті написано, що команда партії найкраще співпрацюватиме з мером Ізмаїла.

– Скоріш за все, Абрамченко домовився зі Скориком, лідером Опоблоку в Одесі, –  коментує редактор ізмаїльського порталу «Сіті» Ігор Бутров. – Тому регіонали не ведуть тут агресивної агітації. Ну, крім випадків із циганами, бо до них у місті неоднозначне ставлення. Наркотики, крадіжки, кримінал пов’язують із ними, тому те, що вони начебто підтримують «Солідарність» і мера – це чорний піар, – тут і згадався віз із наліпками.

Район Фортеця віддалений від центру міста. На березі Дунаю місцеві ловлять рибу і смажать шашлики.

– Это уже Румыния! – пояснює чоловік, показуючи синові на інший берег річки. У вісімнадцятому столітті на цьому місці була турецька фортеця. Єдине, що залишилось із тих часів – мечеть.

На українському березі стоїть «Кораблик», маленьке кафе у формі човна. Тротуар навколо закладу вимощений новою плиткою.

– Это с предприятия нашего мэра. В основном в городе вся плитка и бордюры оттуда, – каже Максим, завсідник «Кораблика» й місцевий активіст. Власник кафе докидає: Абрамченко розпорядився перекласти плитку, хоча попередня була ще в нормальному стані. За словами Максима, плиткою все не обмежується: він звинувачує мера в земельних махінаціях.

Щонеділі об одинадцятій ізмаїльські шахісти збираються на проспекті Суворова. Прийшли вони й у день виборів.

– Я на местных выборах принципиально не голосую. Не за кого, одни бандиты. На прошлых работал в комиссии, поэтому знаю, как всё делается…

– Лёня, зачем ты начинаешь? – перебиває його суперник по грі. – Не надо тут распинаться. Как есть, так есть, – і замовклий Леонід зосереджується на шахівниці.

Уздовж проспекту білборди закликають об’єднатись.

Дільницю у школі №11 відкрили на сорок хвилин пізніше. В комісії виникли труднощі через те, що тепер тут голосують мешканці трьох округів.

– Я б уже весь базар обошла и скупилась, если б знала, что тут все так, –  нарікає жінка в черзі під дверима дільниці.

– Раньше нас гнали на выборы, а сейчас проголосовать не можем, – обурюється літній чоловік. Коли дільницю все ж відкривають, незадоволені всі – і комісія, й виборці.

Аж раптом робота комісії пожвавлюється. Всі усміхаються: до приміщення заходить міський голова.

– Так приятно вас здесь видеть! Вы наш хозяин! – говорить усміхнена жіночка, що наважується підійти до Абрамченка. Тим часом місцеві телевізійники записують звернення мера до ізмаїльців:

– Я свой выбор сделал. Я верю, что измаильчане тоже объединятся и проголосуют. За мир и стабильность нашего любимого город.

Його послухались сорок відсотків мешканців. Андрій Абрамченко залишився мером, набравши 94,5% голосів.

Матеріал подготовлено в рамках Школи політичного репортажу, организованої Школою журналістики Українского католицького університету і MYMEDIA (проект, що реалізує NIRAS / ВВС за фінансової підтримки DANIDA)

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

У центрі Ізмаїла мене зустрічає Ленін. До будівлі міської ради, розташованої за його спиною, підкочується віз, прикрашений штучними квітами й наліпками місцевих кандидатів від «Солідарності».

З воза злізає чоловік у сірому капелюсі. Анатолій Іванович із своїм кумом Тахіром приїхали просити за дітей, щоб міськрада знайшла їм місце в інтернаті. Їхній батько помер, а мати не доглядає хлопців, і вони весь час тиняються вулицями. Анатолій Іванович знімає капелюха та просить називати його Паханом. Розповідає про свою дружину, яка заробляє собі пенсію в Росії, та про дочку, яка працює в турфірмі на Сейшелах: «Вот посмотри, какую мне доча футболку привезла. Видишь, написано: “острова Сейшелы”? Она стоит десять тысяч долларов. Ни у кого такой больше нет».

Від Пахана тхне алкоголем. Спираючись на віз, він вихваляється:

– Меня в Измаиле все знают. Мы с мэром вместе работали в СБУ. Я делаю ему рекламу, потому что он мой друг. Сейчас работаю в супермаркете «Таврия», расследуем дело по краже икры.

Коли Анатолій Іванович заходить до мерії, Тахір просить не звертати увагу на кумові дивацтва:

– У него даже бумаги есь, что он шизофреник, – Тахір сам не знає, що з розповідей Анатолія правда, а що вигадка. – Не знаю, дружит ли он с Абрамченко, нашим мэром. Но с Дьяченко, заместителем начальника милиции, точно общается. Иногда даже созваниваются.

За радянських часів потрапити до прикордонного Ізмаїла можна було лише за запрошенням від родичів. Зараз він знову важкодоступний – через розбиті дороги, що ведуть до придунайського закутка Бессарабії. Гладкою зруйнована дорога стає на в’їзді в місто – проспектами Суворова та Леніна водії просто літають. На перетині проспекту Суворова й вулиці Бессарабської біля крамниці «Сквозняк» щовечора збираються таксисти. Продавчиня Лілія на запитання, куди в Ізмаїлі можна сходити на дозвіллі, відповідає:

– Пройдись по проспектам, посмотри на наши фонтаны. Это мэр так облагородил город, буквально за последние два года.

До «Сквозняка» під’їжджає жовтий Nissan. Із машини виходить Олександр: він звик пити тут каву ще з 90-х, коли таксував. Тепер він моряк, а коли не у рейсі, займається автомобільним тюнінгом. Родом Олександр із Криму, але живе в Ізмаїлі двадцять років. Не голосує, бо досі має кримську прописку. Але, якби міг, віддав би голос за Андрія Абрамченка.

– Какая разница, в каких партиях он состоял, – каже Олександр. – Тут же как в математике: от перемены мест слагаемых сумма не меняется.

З 2006 року Абрамченко був у «Сильній Україні», потім у Партії регіонів, а торік долучився до президентської «Солідарності».

До крамниці підлітає синя шістка й починає дрифтувати, викручуючи так звані «п’ятаки», аж колеса димляться.

– Любят у нас так понтоваться, –  каже Олександр. Із машини з гордою посмішкою виходить дебелий хлопчина. На питання, за кого голосуватиме, здіймає руки до неба й вигукує, як футбольний вболівальник:

– Аб-рам-чен-кооо! – й перепитує: –  А там что, есть ещё кто-то, кроме него?

На посаду міського голови балотуються ще Іван Папушенко та Дмитро Шидерєв, обоє позапартійні.

Неподалік від площі Перемоги, де стоїть Ленін, роздають рекламні газетки Опозиційного блоку. На першій шпальті написано, що команда партії найкраще співпрацюватиме з мером Ізмаїла.

– Скоріш за все, Абрамченко домовився зі Скориком, лідером Опоблоку в Одесі, –  коментує редактор ізмаїльського порталу «Сіті» Ігор Бутров. – Тому регіонали не ведуть тут агресивної агітації. Ну, крім випадків із циганами, бо до них у місті неоднозначне ставлення. Наркотики, крадіжки, кримінал пов’язують із ними, тому те, що вони начебто підтримують «Солідарність» і мера – це чорний піар, – тут і згадався віз із наліпками.

Район Фортеця віддалений від центру міста. На березі Дунаю місцеві ловлять рибу і смажать шашлики.

– Это уже Румыния! – пояснює чоловік, показуючи синові на інший берег річки. У вісімнадцятому столітті на цьому місці була турецька фортеця. Єдине, що залишилось із тих часів – мечеть.

На українському березі стоїть «Кораблик», маленьке кафе у формі човна. Тротуар навколо закладу вимощений новою плиткою.

– Это с предприятия нашего мэра. В основном в городе вся плитка и бордюры оттуда, – каже Максим, завсідник «Кораблика» й місцевий активіст. Власник кафе докидає: Абрамченко розпорядився перекласти плитку, хоча попередня була ще в нормальному стані. За словами Максима, плиткою все не обмежується: він звинувачує мера в земельних махінаціях.

Щонеділі об одинадцятій ізмаїльські шахісти збираються на проспекті Суворова. Прийшли вони й у день виборів.

– Я на местных выборах принципиально не голосую. Не за кого, одни бандиты. На прошлых работал в комиссии, поэтому знаю, как всё делается…

– Лёня, зачем ты начинаешь? – перебиває його суперник по грі. – Не надо тут распинаться. Как есть, так есть, – і замовклий Леонід зосереджується на шахівниці.

Уздовж проспекту білборди закликають об’єднатись.

Дільницю у школі №11 відкрили на сорок хвилин пізніше. В комісії виникли труднощі через те, що тепер тут голосують мешканці трьох округів.

– Я б уже весь базар обошла и скупилась, если б знала, что тут все так, –  нарікає жінка в черзі під дверима дільниці.

– Раньше нас гнали на выборы, а сейчас проголосовать не можем, – обурюється літній чоловік. Коли дільницю все ж відкривають, незадоволені всі – і комісія, й виборці.

Аж раптом робота комісії пожвавлюється. Всі усміхаються: до приміщення заходить міський голова.

– Так приятно вас здесь видеть! Вы наш хозяин! – говорить усміхнена жіночка, що наважується підійти до Абрамченка. Тим часом місцеві телевізійники записують звернення мера до ізмаїльців:

– Я свой выбор сделал. Я верю, что измаильчане тоже объединятся и проголосуют. За мир и стабильность нашего любимого город.

Його послухались сорок відсотків мешканців. Андрій Абрамченко залишився мером, набравши 94,5% голосів.

Матеріал подготовлено в рамках Школи політичного репортажу, организованої Школою журналістики Українского католицького університету і MYMEDIA (проект, що реалізує NIRAS / ВВС за фінансової підтримки DANIDA)

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *