Статьи

Українські медіа, висвітлюючи події Євромайдану, зосереджуються здебільшого на романтичній картинці всенародного єднання українців навколо «європейської мрії».

Проте, які настрої переважають у містах і містечках сходу та півдня України, мало хто пише. Не пишуть і про те, як це бути «за» у оточенні, де всі «проти».  У Маріуполі, наприклад, люди все ще більше довіряють групам у соцмережах та стереотипам, аніж одне одному.

Євромайдан із Леніним

Увечері в четвер, 21 листопада, журналіст Мустафа Найєм у Facebook закликає всіх прихильників євроінтеграції вийти на Майдан Незалежності в Києві, щоб висловити протест проти відмови від підписання угоди з Євросоюзом. До спонтанної акції долучається кілька тисяч киян.

У п’ятницю до Маріуполя приїжджає посол Італії в Україні. Під час його виступу в місцевому університеті студенти на останніх рядах обговорюють нічні події. Чи планується щось у нас? Увечері в соціальній мережі «Вконтакті»  виникає група активних студентів, які планують наступного вечора вийти на мітинг. У ній близько півсотні активних учасників. Інформація скоро доходить до адміністрації вишу, й організатори отримують попередження: жодних згадок про університет під час мітингу, «виходьте на власний ризик».

Суботнього вечора в темряві біля пам’ятника Леніну починають збиратися купки людей з прапорами України та Євросоюзу, а також намальованими нашвидкуруч плакатами. Серед них переважно студенти й викладачі. На сцені вусатий дядько декламує «Реве та стогне Дніпр широкий». Постоявши з десять хвилин біля дороги, юрба суне головним проспектом міста. Лунає гасло «Україна – це Європа! Маріуполь – це ЄС!», пісні «Океану Ельзи» та ВВ.

На вулицях лише поодинокі перехожі, які дивуються мітингувальникам. В одному місці їх зустрічають криками «геям – ні!», а бабуся з собачкою, минаючи студентів, невдоволено бурчить. Лише один водій привітно сигналить і вигукує: «Молодці, хлопці!».

Пункт призначення ходи – Театральна площа, традиційне місце зустрічі маріупольців. За кілька хвилин на сцені театру почнеться вистава, тож рух тут особливо жвавий. «Зайнятись нічим?! Фу-у!», – театрали зустрічають протест ворожими вигуками й свистом. Мітингувальники підходять до пам’ятника жертвам голодоморів і політичних репресій, адже 23 листопада – день пам’яті загиблих під час геноциду. Запаливши свічки й прочитавши Шевченків «Заповіт», маріупольські євромайданівці прощаються до наступної зустрічі.

«Болить за Україну»

Наступна п’ятниця, вечір. Деякі учасники першого маріупольського мітингу вирушають до Києва. За день до від’їзду одне з найпопулярніших місцевих видань публікує матеріал під заголовком «Маріупольця, що виступав за євроінтеграцію, затримали в супермаркеті». Звинувативши у крадіжці алкоголю, хлопця чотири години тримають у службовому приміщенні, не допускаючи ні близьких, ні журналістів. Іще годину триває розмова з дільничним. Друзі юнака вважають, що справжня причина затримання – громадянська позиція. Відмовляючись від коментарів, наступного дня він їде до Києва.

Ранок суботи. На київському Майдані Незалежності під час кривавого нічного розгону мирного мітингу постраждав один із маріупольців – Іван. Юнака били по голові та спині, кийком зламали руку. «Мене болить за Україну. Я був там, де мав бути, – каже він. – Я міг вийти на майдан, і я це зробив. Я противник стереотипу, що від нас нічого не залежить і все вирішено. Зрозумів, що відбулася зрада державних інтересів, грубе й невмотивоване порушення законодавства. Цього не можна допускати в європейській країні, яку ми прагнемо побудувати».

f1385982226469_article_all

Атака беркутівців на мирний мітинг видалась Іванові сюрреалістичною. «Було відчуття того, що це не зі мною, цього не може бути, бо цього не може бути ніколи. Я не розумів, за що вони можуть нас бити. Звісно, вони нас оточували і спостерігали за нами, але я не вірив, що будуть бити. Коли почали бити без попередження, дивлячись в очі, було реально страшно. Вони тіснили перші ряди, люди падали. Я був у третьому-четвертому ряду, піді мною лежали троє-четверо. Їх били. Я опинився спиною до них, не в змозі встати, бо передні почали на мене насуватись. Не міг закрити руками голову», – розповідає він.

Іван вірить, що Євромайдан переможе: «Це вже процес незворотній. Я знову в нас вірю. До першого грудня на майдані стояла Йолка, а з першого числа люди почали виходити, й вона перетворилась на Ялинку…».

На майдан за іспит

Неділя, вечір. Маріуполь із запізненням, але виходить на захист постраждалих від «Беркуту». Із закликами «Йолку – геть!» і «Банду – геть!» зо три десятки активістів переважно старшого віку зустрічають автомобілі на центральному проспекті. Майже всі обличчя нові, навіть організатор змінився. Водії часто сигналять на підтримку мітингу, деякі обіцяють згодом приєднатись до нього. Оголошено план: щодня збиратись на тому ж місці з 14.00 до 19.00.

З кожним днем на площі біля бетонного Леніна збирається все менше маріупольців. Не минуло й тижня, як не вийшов жоден…

Тим часом маріупольські студенти обговорюють не стільки жорстокість беркутівців, скільки гадану продажність учасників акцій протесту. Біля розкладу занять в одному з місцевих вишів стоять двоє дівчат і хлопець. Одна з дівчат упевнено каже: «А ви знаєте, що на Майдані в Києві всі куплені? Стоять за сто гривень».

«Звідки ти це взяла?» – майже одночасно здивовано запитують її співрозмовники.

«Мені знайомі сказали».

«А в мене майже всі столичні знайомі та друзі зараз на майдані. Й жоден не стоїть за гроші. Всі – за ідею», – відповідає їй хлопець.

«Напевно… – дівчина опускає очі в телефон і монотонним голосом веде далі. – Напевно, вони не знають, до кого підходити, щоб гроші отримати».

Віра в те, що Євромайдан стоїть за гроші, для Приазов’я є звичним явищем. На запитання, звідки взялася така інформація, більшість відповідає: знайомий розповів, в інтернеті писали. Всі спроби зруйнувати цей стереотип виявляються марними.

Одні маріупольські противними євроінтеграції певні, що Євроммайдан – це друга Помаранчева революція, не втрачаючи нагоди з неї поглузувати. Інші взагалі не розуміють прагнення однолітків, щоб Україна була частина Європи: «Навіщо нам цей Євросоюз? Адже ми станемо жебраками – заводи закриють, людей позвільняють».

«І чого це всі так рвуться до того Євросоюзу? Так сильно хочеться жити у злиднях?» – «Так сильно не хочеться жити в безперспективних злиднях, де людина та її права нічого не значать».

«У Києві на майдан виходять за вихідні та прогули в універі. Студентів вивели на майдан взамін за поставлені іспити та заліки. Про яку демократію ми, власне, говоримо? У натовпі немає думки, там стадний інстинкт», – реагує студентка Віка на слова про те, що вперше за останні роки люди зібрались і висловили свою думку. На прохання навести бодай якісь докази відповідає: «Це моя думка, і я нікому не хочу її нав’язувати».

У соцмережах проросійська молодь активно постить зображення і статуси зі сторінок «Я слов’янка» та «Росія, Украна, Білорусь: патріоти проти ОУН-УПА». Події на майдані вони коментують у знущальному тоні, повторюючи, що мітинги за євроінтеграцію спонсорує американський уряд.

Напередодні чергового мітингу, запланованого в Маріуполі на 7 грудня, комунальні служби почали реконструкцію площі біля пам’ятника Леніну: нібито пошкоджені плити складають під сценою.

Майстер-клас проведено в межах спільного проекту Школи журналістики Українського католицького університету та www.mymedia.org.ua (проект, що його впроваджує NIRAS/ВВС за фінансової підтримки Danida). Матеріал написано для ресурсу vidia.org

Фото - mariupol-express.com.ua

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Українські медіа, висвітлюючи події Євромайдану, зосереджуються здебільшого на романтичній картинці всенародного єднання українців навколо «європейської мрії».

Проте, які настрої переважають у містах і містечках сходу та півдня України, мало хто пише. Не пишуть і про те, як це бути «за» у оточенні, де всі «проти».  У Маріуполі, наприклад, люди все ще більше довіряють групам у соцмережах та стереотипам, аніж одне одному.

Євромайдан із Леніним

Увечері в четвер, 21 листопада, журналіст Мустафа Найєм у Facebook закликає всіх прихильників євроінтеграції вийти на Майдан Незалежності в Києві, щоб висловити протест проти відмови від підписання угоди з Євросоюзом. До спонтанної акції долучається кілька тисяч киян.

У п’ятницю до Маріуполя приїжджає посол Італії в Україні. Під час його виступу в місцевому університеті студенти на останніх рядах обговорюють нічні події. Чи планується щось у нас? Увечері в соціальній мережі «Вконтакті»  виникає група активних студентів, які планують наступного вечора вийти на мітинг. У ній близько півсотні активних учасників. Інформація скоро доходить до адміністрації вишу, й організатори отримують попередження: жодних згадок про університет під час мітингу, «виходьте на власний ризик».

Суботнього вечора в темряві біля пам’ятника Леніну починають збиратися купки людей з прапорами України та Євросоюзу, а також намальованими нашвидкуруч плакатами. Серед них переважно студенти й викладачі. На сцені вусатий дядько декламує «Реве та стогне Дніпр широкий». Постоявши з десять хвилин біля дороги, юрба суне головним проспектом міста. Лунає гасло «Україна – це Європа! Маріуполь – це ЄС!», пісні «Океану Ельзи» та ВВ.

На вулицях лише поодинокі перехожі, які дивуються мітингувальникам. В одному місці їх зустрічають криками «геям – ні!», а бабуся з собачкою, минаючи студентів, невдоволено бурчить. Лише один водій привітно сигналить і вигукує: «Молодці, хлопці!».

Пункт призначення ходи – Театральна площа, традиційне місце зустрічі маріупольців. За кілька хвилин на сцені театру почнеться вистава, тож рух тут особливо жвавий. «Зайнятись нічим?! Фу-у!», – театрали зустрічають протест ворожими вигуками й свистом. Мітингувальники підходять до пам’ятника жертвам голодоморів і політичних репресій, адже 23 листопада – день пам’яті загиблих під час геноциду. Запаливши свічки й прочитавши Шевченків «Заповіт», маріупольські євромайданівці прощаються до наступної зустрічі.

«Болить за Україну»

Наступна п’ятниця, вечір. Деякі учасники першого маріупольського мітингу вирушають до Києва. За день до від’їзду одне з найпопулярніших місцевих видань публікує матеріал під заголовком «Маріупольця, що виступав за євроінтеграцію, затримали в супермаркеті». Звинувативши у крадіжці алкоголю, хлопця чотири години тримають у службовому приміщенні, не допускаючи ні близьких, ні журналістів. Іще годину триває розмова з дільничним. Друзі юнака вважають, що справжня причина затримання – громадянська позиція. Відмовляючись від коментарів, наступного дня він їде до Києва.

Ранок суботи. На київському Майдані Незалежності під час кривавого нічного розгону мирного мітингу постраждав один із маріупольців – Іван. Юнака били по голові та спині, кийком зламали руку. «Мене болить за Україну. Я був там, де мав бути, – каже він. – Я міг вийти на майдан, і я це зробив. Я противник стереотипу, що від нас нічого не залежить і все вирішено. Зрозумів, що відбулася зрада державних інтересів, грубе й невмотивоване порушення законодавства. Цього не можна допускати в європейській країні, яку ми прагнемо побудувати».

f1385982226469_article_all

Атака беркутівців на мирний мітинг видалась Іванові сюрреалістичною. «Було відчуття того, що це не зі мною, цього не може бути, бо цього не може бути ніколи. Я не розумів, за що вони можуть нас бити. Звісно, вони нас оточували і спостерігали за нами, але я не вірив, що будуть бити. Коли почали бити без попередження, дивлячись в очі, було реально страшно. Вони тіснили перші ряди, люди падали. Я був у третьому-четвертому ряду, піді мною лежали троє-четверо. Їх били. Я опинився спиною до них, не в змозі встати, бо передні почали на мене насуватись. Не міг закрити руками голову», – розповідає він.

Іван вірить, що Євромайдан переможе: «Це вже процес незворотній. Я знову в нас вірю. До першого грудня на майдані стояла Йолка, а з першого числа люди почали виходити, й вона перетворилась на Ялинку…».

На майдан за іспит

Неділя, вечір. Маріуполь із запізненням, але виходить на захист постраждалих від «Беркуту». Із закликами «Йолку – геть!» і «Банду – геть!» зо три десятки активістів переважно старшого віку зустрічають автомобілі на центральному проспекті. Майже всі обличчя нові, навіть організатор змінився. Водії часто сигналять на підтримку мітингу, деякі обіцяють згодом приєднатись до нього. Оголошено план: щодня збиратись на тому ж місці з 14.00 до 19.00.

З кожним днем на площі біля бетонного Леніна збирається все менше маріупольців. Не минуло й тижня, як не вийшов жоден…

Тим часом маріупольські студенти обговорюють не стільки жорстокість беркутівців, скільки гадану продажність учасників акцій протесту. Біля розкладу занять в одному з місцевих вишів стоять двоє дівчат і хлопець. Одна з дівчат упевнено каже: «А ви знаєте, що на Майдані в Києві всі куплені? Стоять за сто гривень».

«Звідки ти це взяла?» – майже одночасно здивовано запитують її співрозмовники.

«Мені знайомі сказали».

«А в мене майже всі столичні знайомі та друзі зараз на майдані. Й жоден не стоїть за гроші. Всі – за ідею», – відповідає їй хлопець.

«Напевно… – дівчина опускає очі в телефон і монотонним голосом веде далі. – Напевно, вони не знають, до кого підходити, щоб гроші отримати».

Віра в те, що Євромайдан стоїть за гроші, для Приазов’я є звичним явищем. На запитання, звідки взялася така інформація, більшість відповідає: знайомий розповів, в інтернеті писали. Всі спроби зруйнувати цей стереотип виявляються марними.

Одні маріупольські противними євроінтеграції певні, що Євроммайдан – це друга Помаранчева революція, не втрачаючи нагоди з неї поглузувати. Інші взагалі не розуміють прагнення однолітків, щоб Україна була частина Європи: «Навіщо нам цей Євросоюз? Адже ми станемо жебраками – заводи закриють, людей позвільняють».

«І чого це всі так рвуться до того Євросоюзу? Так сильно хочеться жити у злиднях?» – «Так сильно не хочеться жити в безперспективних злиднях, де людина та її права нічого не значать».

«У Києві на майдан виходять за вихідні та прогули в універі. Студентів вивели на майдан взамін за поставлені іспити та заліки. Про яку демократію ми, власне, говоримо? У натовпі немає думки, там стадний інстинкт», – реагує студентка Віка на слова про те, що вперше за останні роки люди зібрались і висловили свою думку. На прохання навести бодай якісь докази відповідає: «Це моя думка, і я нікому не хочу її нав’язувати».

У соцмережах проросійська молодь активно постить зображення і статуси зі сторінок «Я слов’янка» та «Росія, Украна, Білорусь: патріоти проти ОУН-УПА». Події на майдані вони коментують у знущальному тоні, повторюючи, що мітинги за євроінтеграцію спонсорує американський уряд.

Напередодні чергового мітингу, запланованого в Маріуполі на 7 грудня, комунальні служби почали реконструкцію площі біля пам’ятника Леніну: нібито пошкоджені плити складають під сценою.

Майстер-клас проведено в межах спільного проекту Школи журналістики Українського католицького університету та www.mymedia.org.ua (проект, що його впроваджує NIRAS/ВВС за фінансової підтримки Danida). Матеріал написано для ресурсу vidia.org

Фото - mariupol-express.com.ua

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *