Статьи

Чому «глибоко стурбований» Захід зволікав із втручанням у протистояння влади й суспільства в Україні?

Упродовж трьох місяців боротьби з режимом Януковича Євромайдан сподівався на підтримку Заходу. Не раз під посольствами західних держав проходили мітинги із закликами застосувати санкції проти української владної верхівки, активніше тиснути на Януковича, вимагаючи прислухатись до Майдану. Весь цей час, починаючи з 21 листопада, європейські та американські політики висловлювали занепокоєння, стурбованість та словесну підтримку. Чому Захід був такий нерішучий?

Повідомлення у Твітері, виступи з парламентських трибун, заяви у пресі про можливості санкцій, безперечно, мали вплив і чинили моральний тиск на українську верхівку, проте Майдан сподівався на більше. Навіть у дні, коли в Києві гинули люди, довгоочікувані санкції не були запроваджені.

Відтак, багато українців зневірились у спроможності європейських політиків уплинути на ситуацію, ба, навіть розчарувались у самій ідеї євроінтеграції. Згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», якщо у листопаді 2013 року за вступ до Євросоюзу виступали 47% українців, а за вступ до Митного союзу – 36%, то у лютому 2014-го показник ЄС упав до 41%. Натомість, відсоток українців, які не можуть визначитись, який напрям розвитку слід обрати Україні, зріс із 19 до 23. Тим часом нова українська влада має намір підписати політичну частину угоди про асоціацію з ЄС найближчим часом.

Зрозуміло, що однією з причин нерішучості Заходу була і є необхідність зберегти добрі стосунки з Росією. «ЄС хоче стабільності та спокою. Європі потрібно торгуватися з Путіним, бо вона залежить від його газу», - пояснює данський журналіст Майкл Андерсен. На думку політичного аналітика Інституту євроатлантичного співробітництва Володимира Горбача, перша причина відсутності реальних кроків із боку Європи полягає в її інертності. «По-друге, європейці розуміли, що підписання угоди зірване з подачі Росії, а це їхній головний і найнебезпечніший опонент. Вони досить довго, до останнього зважували всі “за” і “проти”», - додає експерт.

Та й що таке Європа? «Ми звикли думати, що кожна країна, яка входить до ЄС, його уособлює. Але Євросоюз – це керівні органи, такі як Єврокомісія, Європарламент та різні відомства у Брюсселі та Страсбургу, - веде далі Володимир Горбач. – І механізм узгодження – це машина, яка діє у рамках правил і процедур за установленною програмою. Тому вплинути на ситуацію можна було лише через політиків та громадську думку». 

На останню, у свою чергу, в різний спосіб намагалася вплинути Росія. «Її меседжі для Європи зводились до двох тез. Перша: Україна – це failedstate, держава, що не відбулась і не може дати собі раду. Друга: Майдан – це екстремісти, радикали, фашисти, расисти, антисеміти, й з ними не можна мати справи», - каже аналітик. Хоч ця позиція й не панувала в мас-медіа, вона була почута тими, хто приймає рішення в Європі. Тому вони діяли обережно.

Головний засіб тиску, якого сподівались від Заходу учасники українського протестного руху – це санкції. Під цим словом мають на увазі замороження рахунків і заборона певної діяльності на території окремих держав, а також заборону в’їзду в певні країни. Так, коли 2010 року Рада Безпеки ООН запровадила санкції проти Ірану, Євросоюз заморозив рахунки сорока однієї особи, зокрема керівника Організації з атомної енергетики при Ісфаханському ядерному технологічному центрі Джавада Рахікі. Одним із ключових пунктів резолюції була заборона постачання в Іран певних видів зброї.

2011-го Захід застосував санкції до Білорусі: до переліку осіб, яким заборонений в’їзд до країн ЄС або чиї активи на його території заморожені, входять 232 людини і 25 компаній. Ці обмеження, втім, не дали сподіваного  результату – не всі політичні в’язні були звільнені, жоден із відпущених на волю не був реабілітований, а ситуація з дотриманням прав людини, законності й демократичних принципів у Білорусі не покращилась. Торік Євросоюз був вимушений продовжити санкції.

Можливо, неефективність санкцій проти Білорусі є однією з причин європейської нерішучості

Можливо, неефективність санкцій проти Білорусі є однією з причин європейської нерішучості. Проте між Україною та Білоруссю є велика різниця. Багато наших чиновників мають у Європі свої компанії, будинки та рахунки в банках, і загроза їхньому майну та свободі пересування Європою могла на них подіяти. Британський політолог Ендрі Вілсон уважає, що санкції слід застосовувати незалежно від того, чи матимуть вони якийсь ефект – просто тому, що ЄС не повинен давати українським олігархам змогу використовувати його як майданчик для своїх ігор. До того ж, про корумпованість української влади Захід знає вже давно, але вважав за можливе на неї не реагувати.

Про те, що навколо питання запровадження санкцій точились завзяті дискусії, свідчать суперечливі й непослідовні дії Євросоюзу: 6 лютого Європарламент виступив за запровадження санкцій, а вже за 4 дні його скасував. І вже 20-го лютого ухвалив резолюцію про застосування санкцій проти українських можновладців. Наступного дня угоду про врегулювання кризи в Україні, укладену опозиційними лідерами та Януковичем,  засвідчили федеральний міністр закордонних справ Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський та керівник департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Франції Ерік Фурн’є. Домовленість, за якою Янукович повинен був скоротити свій президентський термін на три місяці, вдовольнили Захід – але не Майдан.

І вже коли Янукович утік із країни, а влада опинилась у руках учорашніх опозиціонерів, Європа активізувалась. Спершу Австрія, потім Швейцарія й Ліхтенштейн заморозили рахунки близько двадцятьох українських політиків, причетних до жорстоких дій проти громадян.

«Для таких великих економік як Австрія і Швейцарія прямі втрати від замороження цих рахунків є мізерними, практично нульовими, - коментує викладач Львівської бізнес-школи Ярослав Притула. – Хоча, крім прямого впливу, можна розглядати опосередкований вплив через утрату репутації надійного зберігача коштів серед специфічних клієнтів, подібних до сім’ї Януковича». Експерт упевнений, що Європа зацікавлена в Україні як політично (їй потрібен передбачуваний сусід), так і економічно – як у великому ринку. Тож піти на невелику жертву заради стратегічного партнерства Євросоюз спроможний.

Материал подготовлен в рамках совместного проекта Школы международной журналистики и www.mymedia.org.ua (проект, который реализует NIRAS / ВВС при финансовой поддержке Danida)

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Чому «глибоко стурбований» Захід зволікав із втручанням у протистояння влади й суспільства в Україні?

Упродовж трьох місяців боротьби з режимом Януковича Євромайдан сподівався на підтримку Заходу. Не раз під посольствами західних держав проходили мітинги із закликами застосувати санкції проти української владної верхівки, активніше тиснути на Януковича, вимагаючи прислухатись до Майдану. Весь цей час, починаючи з 21 листопада, європейські та американські політики висловлювали занепокоєння, стурбованість та словесну підтримку. Чому Захід був такий нерішучий?

Повідомлення у Твітері, виступи з парламентських трибун, заяви у пресі про можливості санкцій, безперечно, мали вплив і чинили моральний тиск на українську верхівку, проте Майдан сподівався на більше. Навіть у дні, коли в Києві гинули люди, довгоочікувані санкції не були запроваджені.

Відтак, багато українців зневірились у спроможності європейських політиків уплинути на ситуацію, ба, навіть розчарувались у самій ідеї євроінтеграції. Згідно з опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», якщо у листопаді 2013 року за вступ до Євросоюзу виступали 47% українців, а за вступ до Митного союзу – 36%, то у лютому 2014-го показник ЄС упав до 41%. Натомість, відсоток українців, які не можуть визначитись, який напрям розвитку слід обрати Україні, зріс із 19 до 23. Тим часом нова українська влада має намір підписати політичну частину угоди про асоціацію з ЄС найближчим часом.

Зрозуміло, що однією з причин нерішучості Заходу була і є необхідність зберегти добрі стосунки з Росією. «ЄС хоче стабільності та спокою. Європі потрібно торгуватися з Путіним, бо вона залежить від його газу», - пояснює данський журналіст Майкл Андерсен. На думку політичного аналітика Інституту євроатлантичного співробітництва Володимира Горбача, перша причина відсутності реальних кроків із боку Європи полягає в її інертності. «По-друге, європейці розуміли, що підписання угоди зірване з подачі Росії, а це їхній головний і найнебезпечніший опонент. Вони досить довго, до останнього зважували всі “за” і “проти”», - додає експерт.

Та й що таке Європа? «Ми звикли думати, що кожна країна, яка входить до ЄС, його уособлює. Але Євросоюз – це керівні органи, такі як Єврокомісія, Європарламент та різні відомства у Брюсселі та Страсбургу, - веде далі Володимир Горбач. – І механізм узгодження – це машина, яка діє у рамках правил і процедур за установленною програмою. Тому вплинути на ситуацію можна було лише через політиків та громадську думку». 

На останню, у свою чергу, в різний спосіб намагалася вплинути Росія. «Її меседжі для Європи зводились до двох тез. Перша: Україна – це failedstate, держава, що не відбулась і не може дати собі раду. Друга: Майдан – це екстремісти, радикали, фашисти, расисти, антисеміти, й з ними не можна мати справи», - каже аналітик. Хоч ця позиція й не панувала в мас-медіа, вона була почута тими, хто приймає рішення в Європі. Тому вони діяли обережно.

Головний засіб тиску, якого сподівались від Заходу учасники українського протестного руху – це санкції. Під цим словом мають на увазі замороження рахунків і заборона певної діяльності на території окремих держав, а також заборону в’їзду в певні країни. Так, коли 2010 року Рада Безпеки ООН запровадила санкції проти Ірану, Євросоюз заморозив рахунки сорока однієї особи, зокрема керівника Організації з атомної енергетики при Ісфаханському ядерному технологічному центрі Джавада Рахікі. Одним із ключових пунктів резолюції була заборона постачання в Іран певних видів зброї.

2011-го Захід застосував санкції до Білорусі: до переліку осіб, яким заборонений в’їзд до країн ЄС або чиї активи на його території заморожені, входять 232 людини і 25 компаній. Ці обмеження, втім, не дали сподіваного  результату – не всі політичні в’язні були звільнені, жоден із відпущених на волю не був реабілітований, а ситуація з дотриманням прав людини, законності й демократичних принципів у Білорусі не покращилась. Торік Євросоюз був вимушений продовжити санкції.

Можливо, неефективність санкцій проти Білорусі є однією з причин європейської нерішучості

Можливо, неефективність санкцій проти Білорусі є однією з причин європейської нерішучості. Проте між Україною та Білоруссю є велика різниця. Багато наших чиновників мають у Європі свої компанії, будинки та рахунки в банках, і загроза їхньому майну та свободі пересування Європою могла на них подіяти. Британський політолог Ендрі Вілсон уважає, що санкції слід застосовувати незалежно від того, чи матимуть вони якийсь ефект – просто тому, що ЄС не повинен давати українським олігархам змогу використовувати його як майданчик для своїх ігор. До того ж, про корумпованість української влади Захід знає вже давно, але вважав за можливе на неї не реагувати.

Про те, що навколо питання запровадження санкцій точились завзяті дискусії, свідчать суперечливі й непослідовні дії Євросоюзу: 6 лютого Європарламент виступив за запровадження санкцій, а вже за 4 дні його скасував. І вже 20-го лютого ухвалив резолюцію про застосування санкцій проти українських можновладців. Наступного дня угоду про врегулювання кризи в Україні, укладену опозиційними лідерами та Януковичем,  засвідчили федеральний міністр закордонних справ Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський та керівник департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Франції Ерік Фурн’є. Домовленість, за якою Янукович повинен був скоротити свій президентський термін на три місяці, вдовольнили Захід – але не Майдан.

І вже коли Янукович утік із країни, а влада опинилась у руках учорашніх опозиціонерів, Європа активізувалась. Спершу Австрія, потім Швейцарія й Ліхтенштейн заморозили рахунки близько двадцятьох українських політиків, причетних до жорстоких дій проти громадян.

«Для таких великих економік як Австрія і Швейцарія прямі втрати від замороження цих рахунків є мізерними, практично нульовими, - коментує викладач Львівської бізнес-школи Ярослав Притула. – Хоча, крім прямого впливу, можна розглядати опосередкований вплив через утрату репутації надійного зберігача коштів серед специфічних клієнтів, подібних до сім’ї Януковича». Експерт упевнений, що Європа зацікавлена в Україні як політично (їй потрібен передбачуваний сусід), так і економічно – як у великому ринку. Тож піти на невелику жертву заради стратегічного партнерства Євросоюз спроможний.

Материал подготовлен в рамках совместного проекта Школы международной журналистики и www.mymedia.org.ua (проект, который реализует NIRAS / ВВС при финансовой поддержке Danida)

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *