Статьи

Останнім часом в Інтернеті з’явився жарт: «Подивився Перший канал – страшно виходити на вулиці Львова, вийшов на вулиці Львова – виявилось, що страшно дивитись Перший канал». 

Українці, які бачать реальну картину подій у своїй країні, не розуміють, як можна вірити відкрито неправдивим та маніпулятивним інформаційним повідомленням російського телебачення. Емоції не дозволяють жителям України оцінити ситуацію об’єктивно і усвідомити, що значна кількість російських телеглядачів вірить тому, що бачить і чує з екранів. Вони піддаються впливу телереальності і виробляють свою позицію на основі побаченого. Це підтверджують і соціологічні дослідження. 

За даними Всеросійського центру вивчення громадської думки за лютий 2014 року, ситуацію в Україні відстежували 74% громадян Росії, найвищий інтерес продемонстрували жителі Москви та Санкт-Петербурга (84%). У цілому росіяни вкрай негативно оцінюють події в Україні. 50% не симпатизують жодній зі сторін політичного конфлікту. Чверть респондентів вважає, що в Україні відбувся державний переворот та силове захоплення влади. 88% не засуджують дії «Беркуту», 32% впевнені, що «Беркут» рятував свою країну від розколу та хаосу. Лише 8% учасників опитування сказали, що підтримують українські опозиційні сили. 

«З цих результатів видно, наскільки деморалізовано російське суспільство, – коментує дану статистику Лілія Шевцова, співробітник московського центру Карнегі. – І воно не винне, бо до нього звертається лише влада за допомогою загальнонаціональних каналів. Влада зомбує постійно, щотижня, щохвилини». 

«Газета «Правда» спочатку думає, а потім пише правду»

За результатом дослідження американської неурядової організації Freedom House у 2013 році російські ЗМІ отримали оцінку 81 (0 – найкраща ситуація у сфері свободи слова, 100 – найгірша). Аналітики організації стверджують, що російське телебачення є повністю підконтрольне владі, діє жорстока цензура контенту, для впливу на громадську думку телеканали створюють псевдодокументальні та псевдоаналітичні програми. 

За винятком нетривалого періоду часу у 1990-х Кремль ніколи не втрачав контролю над ЗМІ, ані в часи Радянського Союзу, ані після його розпаду. Росіяни відзначають, що сьогоднішня пропаганда сильніша й нав’язливіша, ніж радянська. Як написав співак Андрій Макаревич у публікації на сайті Snob.ru, «такої розперезаної пропаганди і такої кількості брехні я не пригадаю з найкращих брежневських часів. Це навіть не порівняти: можливостей тоді було менше».

Головний принцип російського телебачення – ніяких стандартів та цінностей немає. Поразки внутрішньої політики компенсується переконанням, що у сусідів ще гірше

Для Росії таким цапом-відбувайлом останнім часом стала Україна. Для Кремля вона не є окремою державою, тому повноцінним ворогом чи загрозою бути не може. Це «исконно русские земли», які пішли неправильним шляхом через вплив Заходу, – ось основна теза повідомлень провладних ЗМІ. Вважатимемо дану сентенцію за скелет образу України від російських телеканалів. Інші риси додаються в залежності від ситуації. 

Королівство кривих дзеркал

Останні кілька місяців риторика російського ТБ щодо України змінювалась тематично, але настроєво була однакова – засудження дій крайньо правих організацій, «бандерівців», фашистів. Україна у телесюжетах поставала територією, яка захоплена радикальними силами, що діють проти волі народу, а вказівки до дій отримують від ворожо налаштованого до Росії Заходу. Щоб пояснити вплив та зацікавленість Європи, використано навіть штучну прив’язку до історичних подій. Наприклад, у телесюжеті «Усилия еврокомиссаров пошли прахом» (випуск «Вести», телеканал «Россия 24»)  звучала думка, що Польща, Литва і Швеція підтримують Україну лише з метою помститись Росії за програну Полтавську битву. 

До Вільнюского саміту російські ЗМІ робили акцент на тому, що Україна стала для ЄС розмінною монетою ЄС. У програмі телеканалу «Россия 24» під назвою «Украина не вступит в ЕС»  коментатори декларували, що українці не розуміють, чого хочуть. Зокрема, у програмі доводили, що Євросоюз затягує до свого складу країни, які ніколи не хотіли такого приєднання (Болгарія, Румунія, країни Прибалтики), а також, що Україна потрібна ЄС тільки для того, щоб зашкодити Росії.  

Після саміту, коли в Україні почались перші протести, мітинги в Києві висвітлювались по-різному. Провладний – згуртований і масовий, опозиційний – стихійний, нечисельний, випадковий. Січневі та лютневі протистояння на вулицях української столиці подавались як напад ошалілих націоналістів на захисників порядку – «Беркут».

Яскравим прикладом такого позиціонування може бути матеріал «По сотрудникам «Беркута» стреляют снайперы» (матеріал від 20.02.2014, «телеканал Россия24»). У цьому телесюжеті прихильників Майдану називалв лише фашистами, терористами, бандерівцями.  Коментарі російські тележурналісти брали лише у «беркутівців». Глядачі не побачили жодного крупного плану з обличчями мітингувальників, лише загальні кадри, що демонстрували сірий некерований натовп. 

Саме так останні чотири місяці державний телеканал «Россия 24» підтримував потрібні для влади суспільні настрої та формував громадську думку, яка домінує в Росії.

Захист від зомбування

Чи звучать у Росії голоси «проти»? Звичайно, вони присутні. Це потрібно для збереження номінальної демократії. Але, як правильно відзначає російський журналіст Костянтин  Еґґерт: «На російському телебаченні є дебати. Туди може прийти Еґґерт чи Хакамада (виступ Хакамади) і говорити про погані геополітичні наслідки подій в Україні. Але так само буде 10 людей, які будуть кричати, що все не так. Людина з альтернативною позицією поставлена в умови, коли в найкращому випадку вона хлопчик для биття, в гіршому – клоун».

Риторика цих телешоу побудована так, щоб контрпозиції сприймались як неправильні, необґрунтовані та заангажовані

Наскільки сильним може бути телебачення в епоху Інтернету, зважаючи на те, що статистичні дані стабільно показують зниження його впливу на суспільство? Треба зважати на те, що Всесвітня мережа є впливовим джерелом інформації лише в кількох російських мегаполісах, а в цілому Росія й надалі дивиться телевізор. Інтернет не став всесильним, бо, по-перше, ще далеко не всі користуються мережею як ЗМІ, а по-друге, Інтернет не дає зручної та повної картини подій. Для того, щоб її скласти, користувачеві потрібен час, бажання та знання.

Але повністю нівелювати можливості Інтернету не варто. Соціальні мережі є сильною зброєю, що дозволяють гуртуватись, допомагати одне одному та регулювати дії людей. Для Росії доступ до мережі – це шанс протистояти засиллю провладної пропаганди. Це непросто, оскільки потребує навичок, вмінь та знання іноземних мов, але в Росії чимало освічених людей, які мислять, фільтрують інформаційний потік та намагаються протидіяти. Прийде час, коли це протистояння вийде з віртуальної сфери в реальність.

Материал подготовлен в рамках совместного проекта Школы международной журналистики и www.mymedia.org.ua (проект, который реализует NIRAS / ВВС при финансовой поддержке Danida)

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Останнім часом в Інтернеті з’явився жарт: «Подивився Перший канал – страшно виходити на вулиці Львова, вийшов на вулиці Львова – виявилось, що страшно дивитись Перший канал». 

Українці, які бачать реальну картину подій у своїй країні, не розуміють, як можна вірити відкрито неправдивим та маніпулятивним інформаційним повідомленням російського телебачення. Емоції не дозволяють жителям України оцінити ситуацію об’єктивно і усвідомити, що значна кількість російських телеглядачів вірить тому, що бачить і чує з екранів. Вони піддаються впливу телереальності і виробляють свою позицію на основі побаченого. Це підтверджують і соціологічні дослідження. 

За даними Всеросійського центру вивчення громадської думки за лютий 2014 року, ситуацію в Україні відстежували 74% громадян Росії, найвищий інтерес продемонстрували жителі Москви та Санкт-Петербурга (84%). У цілому росіяни вкрай негативно оцінюють події в Україні. 50% не симпатизують жодній зі сторін політичного конфлікту. Чверть респондентів вважає, що в Україні відбувся державний переворот та силове захоплення влади. 88% не засуджують дії «Беркуту», 32% впевнені, що «Беркут» рятував свою країну від розколу та хаосу. Лише 8% учасників опитування сказали, що підтримують українські опозиційні сили. 

«З цих результатів видно, наскільки деморалізовано російське суспільство, – коментує дану статистику Лілія Шевцова, співробітник московського центру Карнегі. – І воно не винне, бо до нього звертається лише влада за допомогою загальнонаціональних каналів. Влада зомбує постійно, щотижня, щохвилини». 

«Газета «Правда» спочатку думає, а потім пише правду»

За результатом дослідження американської неурядової організації Freedom House у 2013 році російські ЗМІ отримали оцінку 81 (0 – найкраща ситуація у сфері свободи слова, 100 – найгірша). Аналітики організації стверджують, що російське телебачення є повністю підконтрольне владі, діє жорстока цензура контенту, для впливу на громадську думку телеканали створюють псевдодокументальні та псевдоаналітичні програми. 

За винятком нетривалого періоду часу у 1990-х Кремль ніколи не втрачав контролю над ЗМІ, ані в часи Радянського Союзу, ані після його розпаду. Росіяни відзначають, що сьогоднішня пропаганда сильніша й нав’язливіша, ніж радянська. Як написав співак Андрій Макаревич у публікації на сайті Snob.ru, «такої розперезаної пропаганди і такої кількості брехні я не пригадаю з найкращих брежневських часів. Це навіть не порівняти: можливостей тоді було менше».

Головний принцип російського телебачення – ніяких стандартів та цінностей немає. Поразки внутрішньої політики компенсується переконанням, що у сусідів ще гірше

Для Росії таким цапом-відбувайлом останнім часом стала Україна. Для Кремля вона не є окремою державою, тому повноцінним ворогом чи загрозою бути не може. Це «исконно русские земли», які пішли неправильним шляхом через вплив Заходу, – ось основна теза повідомлень провладних ЗМІ. Вважатимемо дану сентенцію за скелет образу України від російських телеканалів. Інші риси додаються в залежності від ситуації. 

Королівство кривих дзеркал

Останні кілька місяців риторика російського ТБ щодо України змінювалась тематично, але настроєво була однакова – засудження дій крайньо правих організацій, «бандерівців», фашистів. Україна у телесюжетах поставала територією, яка захоплена радикальними силами, що діють проти волі народу, а вказівки до дій отримують від ворожо налаштованого до Росії Заходу. Щоб пояснити вплив та зацікавленість Європи, використано навіть штучну прив’язку до історичних подій. Наприклад, у телесюжеті «Усилия еврокомиссаров пошли прахом» (випуск «Вести», телеканал «Россия 24»)  звучала думка, що Польща, Литва і Швеція підтримують Україну лише з метою помститись Росії за програну Полтавську битву. 

До Вільнюского саміту російські ЗМІ робили акцент на тому, що Україна стала для ЄС розмінною монетою ЄС. У програмі телеканалу «Россия 24» під назвою «Украина не вступит в ЕС»  коментатори декларували, що українці не розуміють, чого хочуть. Зокрема, у програмі доводили, що Євросоюз затягує до свого складу країни, які ніколи не хотіли такого приєднання (Болгарія, Румунія, країни Прибалтики), а також, що Україна потрібна ЄС тільки для того, щоб зашкодити Росії.  

Після саміту, коли в Україні почались перші протести, мітинги в Києві висвітлювались по-різному. Провладний – згуртований і масовий, опозиційний – стихійний, нечисельний, випадковий. Січневі та лютневі протистояння на вулицях української столиці подавались як напад ошалілих націоналістів на захисників порядку – «Беркут».

Яскравим прикладом такого позиціонування може бути матеріал «По сотрудникам «Беркута» стреляют снайперы» (матеріал від 20.02.2014, «телеканал Россия24»). У цьому телесюжеті прихильників Майдану називалв лише фашистами, терористами, бандерівцями.  Коментарі російські тележурналісти брали лише у «беркутівців». Глядачі не побачили жодного крупного плану з обличчями мітингувальників, лише загальні кадри, що демонстрували сірий некерований натовп. 

Саме так останні чотири місяці державний телеканал «Россия 24» підтримував потрібні для влади суспільні настрої та формував громадську думку, яка домінує в Росії.

Захист від зомбування

Чи звучать у Росії голоси «проти»? Звичайно, вони присутні. Це потрібно для збереження номінальної демократії. Але, як правильно відзначає російський журналіст Костянтин  Еґґерт: «На російському телебаченні є дебати. Туди може прийти Еґґерт чи Хакамада (виступ Хакамади) і говорити про погані геополітичні наслідки подій в Україні. Але так само буде 10 людей, які будуть кричати, що все не так. Людина з альтернативною позицією поставлена в умови, коли в найкращому випадку вона хлопчик для биття, в гіршому – клоун».

Риторика цих телешоу побудована так, щоб контрпозиції сприймались як неправильні, необґрунтовані та заангажовані

Наскільки сильним може бути телебачення в епоху Інтернету, зважаючи на те, що статистичні дані стабільно показують зниження його впливу на суспільство? Треба зважати на те, що Всесвітня мережа є впливовим джерелом інформації лише в кількох російських мегаполісах, а в цілому Росія й надалі дивиться телевізор. Інтернет не став всесильним, бо, по-перше, ще далеко не всі користуються мережею як ЗМІ, а по-друге, Інтернет не дає зручної та повної картини подій. Для того, щоб її скласти, користувачеві потрібен час, бажання та знання.

Але повністю нівелювати можливості Інтернету не варто. Соціальні мережі є сильною зброєю, що дозволяють гуртуватись, допомагати одне одному та регулювати дії людей. Для Росії доступ до мережі – це шанс протистояти засиллю провладної пропаганди. Це непросто, оскільки потребує навичок, вмінь та знання іноземних мов, але в Росії чимало освічених людей, які мислять, фільтрують інформаційний потік та намагаються протидіяти. Прийде час, коли це протистояння вийде з віртуальної сфери в реальність.

Материал подготовлен в рамках совместного проекта Школы международной журналистики и www.mymedia.org.ua (проект, который реализует NIRAS / ВВС при финансовой поддержке Danida)

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *