Статьи

Лех Парелль: «Чимало наших медіа належать іноземцям, але редакційна політика — під впливом поляків»

Під час Євромайдану багато його учасників були вражені солідарною позицією польських журналістів та мас-медіа щодо підтримки української революції. Хтось вбачав у цьому інтереси польського політичного та бізнесового середовища, однак пояснити цей феномен лише прагматичними розрахунками неможливо. Крім власних інтересів, які, звичайно, наш сусід має та обстоює, польська журналістика солідаризувалася з українськими подіями і з інших причин. Одна з них — досвід профспілкового руху «Солідарність» та постала з ним опозиційна журналістика, яка витворила феномен «Газети Виборчої».

 
Про трансформації польської журналістики від тоталітарної до незалежної та оцінку сучасних українських подій «День» мав розмову з головним редактором однієї з найвпливовіших польських радіостанцій «Радіо Гданськ» Лехом Пареллем.
 
— Якою була роль журналістики і мас-медіа в часи руху «Солідарність»?
 
— 1981 року відчувався дуже чіткий поділ польських ЗМІ: більшість була вірною комуністичному режиму. У «Солідарності» не було жодної власної щоденної газети, жодного радіо, жодного телебачення. Існував єдиний усепольський щотижневик, який так і називався — «Солідарність». Він мав обмежені можливості, передусім, через недостатню кількість паперу, щоби друкувати великі тиражі. Тоді папір було складно купити, бо його продаж та кількість регулювала влада.
 
Оскільки цей тижневик спочатку не мав великого впливу на людей, то організатори профспілки «Солідарність» почали видавали власні невеличкі бюлетені формату А4, дуже погану якість друку, на фото нічого не можна було розгледіти, але таким чином інформували людей про те, що відбувалося насправді. Треба пам’ятати, що дуже важливу роль на той час відігравало радіо «Вільна Європа», яке ми краще знаємо, як «Радіо Свобода». Воно давало об’єктивну інформацію для багатьох людей.
 
Важливо розуміти, що тодішні ЗМІ працювали в зовсім інших умовах, аніж сьогодні. З цього погляду ми не можемо говорити про «чисту журналістику», радше — про публіцистику. Люди, які тоді створювали медіа-контент із боку опозиції, не були професійними журналістами, тому що не заробляли грошей на своїй діяльності і не ставили собі такого завдання. Це були люди, яких у журналістику покликала революція. Вони працювали на інших посадах, заробляли гроші на життя, а часом ці кошти витрачали на те, щоб видавати незалежні бюлетені. Так, чинний польський прем’єр-міністр Дональд Туск свого часу працював на будівництві, а зароблені гроші вкладав у видання незалежного часопису.
 
Ці газетки створювали люди, які визначилися зі своєю позицією політично. І вони писали для того, щоби подати інший погляд на політику, тому в цьому сенсі не можна говорити про об’єктивність, бо вони світоглядно обрали одну з позицій.
 
Коли в серпні 1980 року у Гданську почалися події, які призвели до робочих страйків та руху «Солідарність», офіційні газети тільки через тиждень після початку повстання десь на останній сторінці написали, що в деяких регіонах зупинена робота. І все.
 
У час, коли офіційна преса мовчала, то ці газетки, бюлетені, «Радіо Свобода» із самого початку розповідали детально, що відбувається, хто бере участь у страйках, який їхній перебіг. Така сама ситуація була й тоді, коли запровадили військовий стан. На офіційному телебаченні не було досить інформації, а коли щось і з’являлося, то применшуючи роль руху «Солідарність».
 
— Яка частина тодішнього польського суспільства довіряла інформації офіційних ЗМІ? Запитую, бо маємо зараз в Україні серйозну проблему — частина населення півдня і сходу України беззастережно довіряє інформації, яку подають російські телеканали, а фактично — пропаганді Кремля...
 
— Зараз багато про це дискутують. Є така думка: що більше минає часу, то більше людям здається, що всі були на боці опозиції. Але це неправда. У Польщі на той час було десь 37 мільйонів громадян, із них   — три мільйони належали до комуністичної партії. Якщо дорахувати до цих трьох мільйонів членів їхніх сімей, то може вийти 10—15 мільйонів поляків, які були безпосередньо пов’язані з цим режимом та обслуговуванням його ідеології.
 
З іншого боку, 1981 року кількість членів «Солідарності» становила десять мільйонів. Якщо теж порахувати їхні родини, то можна сказати, що всі решта належали до тих, хто підтримував «Солідарність».
 
Тому частина людей і справді перебувала під впливом офіційної пропаганди, приймала те бачення подій, яке нав’язувала офіційна преса. Ситуація з часом змінилася завдяки альтернативній журналістиці та опозиційним ЗМІ.
 
— Наскільки взагалі поляки довіряють своїм медіа?
 
— На це запитання важко відповісти. В Інтернеті доволі часто трапляються критичні дописи, в яких користувачі звинувачують ЗМІ в «однобокості», заангажованості. Водночас усі політичні сили чи прихильники різних політичних течій мають своє представництво у ЗМІ. Можливо, хтось більше, а хтось менше, але мають. Наприклад, вважається, що крайні праві мають мало доступу до ЗМІ, але це не зовсім правда. У них немає багато можливостей на телебаченні, натомість вони мають у своєму розпорядженні чимало газет, а деякі щотижневі видання — досить популярні. Крім того, існує відоме у Польщі радіо «Марія». Його заснував свого часу буцімто католицький священик, але цей радіоканал обстоює крайні праві позиції. Кожен, хто має якісь політичні погляди в Польщі, в принципі, може знайти ЗМІ для себе.
 
— Який сегмент на сучасному польському медіа-ринку займають ЗМІ, які утримують іноземні інвестори?
 
— Ситуація складна через те, що зараз ЗМІ — це фірми, тобто бізнес. Це факт, що багато з цих бізнес-проектів належать іноземним власникам. Як правило, це медіа-концерни з Німеччини та США. Друковані видання майже повністю належать іноземним власникам. Найбільша і найвпливовіша польська «Газета Виборча» частково є власністю американського концерну. «Газета Виборча» як фірма є біржевою.
 
Якщо говорити про ринок телебачення, то тут маємо і громадські медіа, тобто польські за власністю, є велике комерційне телебачення Polsat, яке має також польського власника. Ще один великий комерційний телепроект — телеканал ТVN. Його головний офіс міститься в Люксембурзі, але ключовий пакет акцій належить полякам.
 
Це все, що стосується бізнесу. Коли говорити про редакційну політику, то практично всі медіа країни перебувають під впливом поляків. Тобто немає ситуації, що люди, які відповідають за контент, є іноземцями.
 
— Що спонукало польські медіа проявити стільки уваги до подій в Україні?
 
— Гадаю, це вияв солідарності з українцями, бо навряд чи тут є якийсь економічний інтерес, пов’язаний з тим, як розгортатимуться події в Україні. Звичайно, ніхто в Польщі не хотів би поглиблення конфлікту, бо війна на наших кордонах — то небезпечна річ. А поки що поляки просто бажають українцям успіху, щоб все завершилося якнайкраще.
 
Справді, я навіть не знаю, в якій країні світу писали більше про Україну, аніж у польських ЗМІ, які прихильні до позиції Євромайдану і менше уваги приділяють його опонентам. Деякі публіцисти пишуть, що зацікавлення польських медіа подіями в Україні дещо завелике, але таких думок набагато менше.
 
— Що з досвіду польської журналістики від часів «Солідарності» варто пам’ятати українським журналістам у тих умовах, в яких їм доводиться працювати сьогодні?
 
— Найперше — журналісти повинні залишатися чесними і чесно подавати факти. Вони мають право висловлювати власні погляди, але мусять наголошувати, що то є їхня особиста думка, щоб не плутати фактів з коментарями. Зрозуміло, що існуватимуть ЗМІ, які займають одну з позицій. Умовно кажучи, будуть такі медіа, які підтримують Майдан, і такі, що не підтримують,  — це нормально, тут немає нічого особливого. Найгірше, коли журналісти мають власну думку і реалізовують свою позицію, але при цьому намагаються удавати, що залишаються об’єктивними.
 
Друга важлива річ: працівники медіа повинні бути речниками суспільних цінностей, їхніми носіями, а не представниками якихось політичних чи фінансових груп і робити свою роботу задля того, щоби отримувати користь.

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Лех Парелль: «Чимало наших медіа належать іноземцям, але редакційна політика — під впливом поляків»

Під час Євромайдану багато його учасників були вражені солідарною позицією польських журналістів та мас-медіа щодо підтримки української революції. Хтось вбачав у цьому інтереси польського політичного та бізнесового середовища, однак пояснити цей феномен лише прагматичними розрахунками неможливо. Крім власних інтересів, які, звичайно, наш сусід має та обстоює, польська журналістика солідаризувалася з українськими подіями і з інших причин. Одна з них — досвід профспілкового руху «Солідарність» та постала з ним опозиційна журналістика, яка витворила феномен «Газети Виборчої».

 
Про трансформації польської журналістики від тоталітарної до незалежної та оцінку сучасних українських подій «День» мав розмову з головним редактором однієї з найвпливовіших польських радіостанцій «Радіо Гданськ» Лехом Пареллем.
 
— Якою була роль журналістики і мас-медіа в часи руху «Солідарність»?
 
— 1981 року відчувався дуже чіткий поділ польських ЗМІ: більшість була вірною комуністичному режиму. У «Солідарності» не було жодної власної щоденної газети, жодного радіо, жодного телебачення. Існував єдиний усепольський щотижневик, який так і називався — «Солідарність». Він мав обмежені можливості, передусім, через недостатню кількість паперу, щоби друкувати великі тиражі. Тоді папір було складно купити, бо його продаж та кількість регулювала влада.
 
Оскільки цей тижневик спочатку не мав великого впливу на людей, то організатори профспілки «Солідарність» почали видавали власні невеличкі бюлетені формату А4, дуже погану якість друку, на фото нічого не можна було розгледіти, але таким чином інформували людей про те, що відбувалося насправді. Треба пам’ятати, що дуже важливу роль на той час відігравало радіо «Вільна Європа», яке ми краще знаємо, як «Радіо Свобода». Воно давало об’єктивну інформацію для багатьох людей.
 
Важливо розуміти, що тодішні ЗМІ працювали в зовсім інших умовах, аніж сьогодні. З цього погляду ми не можемо говорити про «чисту журналістику», радше — про публіцистику. Люди, які тоді створювали медіа-контент із боку опозиції, не були професійними журналістами, тому що не заробляли грошей на своїй діяльності і не ставили собі такого завдання. Це були люди, яких у журналістику покликала революція. Вони працювали на інших посадах, заробляли гроші на життя, а часом ці кошти витрачали на те, щоб видавати незалежні бюлетені. Так, чинний польський прем’єр-міністр Дональд Туск свого часу працював на будівництві, а зароблені гроші вкладав у видання незалежного часопису.
 
Ці газетки створювали люди, які визначилися зі своєю позицією політично. І вони писали для того, щоби подати інший погляд на політику, тому в цьому сенсі не можна говорити про об’єктивність, бо вони світоглядно обрали одну з позицій.
 
Коли в серпні 1980 року у Гданську почалися події, які призвели до робочих страйків та руху «Солідарність», офіційні газети тільки через тиждень після початку повстання десь на останній сторінці написали, що в деяких регіонах зупинена робота. І все.
 
У час, коли офіційна преса мовчала, то ці газетки, бюлетені, «Радіо Свобода» із самого початку розповідали детально, що відбувається, хто бере участь у страйках, який їхній перебіг. Така сама ситуація була й тоді, коли запровадили військовий стан. На офіційному телебаченні не було досить інформації, а коли щось і з’являлося, то применшуючи роль руху «Солідарність».
 
— Яка частина тодішнього польського суспільства довіряла інформації офіційних ЗМІ? Запитую, бо маємо зараз в Україні серйозну проблему — частина населення півдня і сходу України беззастережно довіряє інформації, яку подають російські телеканали, а фактично — пропаганді Кремля...
 
— Зараз багато про це дискутують. Є така думка: що більше минає часу, то більше людям здається, що всі були на боці опозиції. Але це неправда. У Польщі на той час було десь 37 мільйонів громадян, із них   — три мільйони належали до комуністичної партії. Якщо дорахувати до цих трьох мільйонів членів їхніх сімей, то може вийти 10—15 мільйонів поляків, які були безпосередньо пов’язані з цим режимом та обслуговуванням його ідеології.
 
З іншого боку, 1981 року кількість членів «Солідарності» становила десять мільйонів. Якщо теж порахувати їхні родини, то можна сказати, що всі решта належали до тих, хто підтримував «Солідарність».
 
Тому частина людей і справді перебувала під впливом офіційної пропаганди, приймала те бачення подій, яке нав’язувала офіційна преса. Ситуація з часом змінилася завдяки альтернативній журналістиці та опозиційним ЗМІ.
 
— Наскільки взагалі поляки довіряють своїм медіа?
 
— На це запитання важко відповісти. В Інтернеті доволі часто трапляються критичні дописи, в яких користувачі звинувачують ЗМІ в «однобокості», заангажованості. Водночас усі політичні сили чи прихильники різних політичних течій мають своє представництво у ЗМІ. Можливо, хтось більше, а хтось менше, але мають. Наприклад, вважається, що крайні праві мають мало доступу до ЗМІ, але це не зовсім правда. У них немає багато можливостей на телебаченні, натомість вони мають у своєму розпорядженні чимало газет, а деякі щотижневі видання — досить популярні. Крім того, існує відоме у Польщі радіо «Марія». Його заснував свого часу буцімто католицький священик, але цей радіоканал обстоює крайні праві позиції. Кожен, хто має якісь політичні погляди в Польщі, в принципі, може знайти ЗМІ для себе.
 
— Який сегмент на сучасному польському медіа-ринку займають ЗМІ, які утримують іноземні інвестори?
 
— Ситуація складна через те, що зараз ЗМІ — це фірми, тобто бізнес. Це факт, що багато з цих бізнес-проектів належать іноземним власникам. Як правило, це медіа-концерни з Німеччини та США. Друковані видання майже повністю належать іноземним власникам. Найбільша і найвпливовіша польська «Газета Виборча» частково є власністю американського концерну. «Газета Виборча» як фірма є біржевою.
 
Якщо говорити про ринок телебачення, то тут маємо і громадські медіа, тобто польські за власністю, є велике комерційне телебачення Polsat, яке має також польського власника. Ще один великий комерційний телепроект — телеканал ТVN. Його головний офіс міститься в Люксембурзі, але ключовий пакет акцій належить полякам.
 
Це все, що стосується бізнесу. Коли говорити про редакційну політику, то практично всі медіа країни перебувають під впливом поляків. Тобто немає ситуації, що люди, які відповідають за контент, є іноземцями.
 
— Що спонукало польські медіа проявити стільки уваги до подій в Україні?
 
— Гадаю, це вияв солідарності з українцями, бо навряд чи тут є якийсь економічний інтерес, пов’язаний з тим, як розгортатимуться події в Україні. Звичайно, ніхто в Польщі не хотів би поглиблення конфлікту, бо війна на наших кордонах — то небезпечна річ. А поки що поляки просто бажають українцям успіху, щоб все завершилося якнайкраще.
 
Справді, я навіть не знаю, в якій країні світу писали більше про Україну, аніж у польських ЗМІ, які прихильні до позиції Євромайдану і менше уваги приділяють його опонентам. Деякі публіцисти пишуть, що зацікавлення польських медіа подіями в Україні дещо завелике, але таких думок набагато менше.
 
— Що з досвіду польської журналістики від часів «Солідарності» варто пам’ятати українським журналістам у тих умовах, в яких їм доводиться працювати сьогодні?
 
— Найперше — журналісти повинні залишатися чесними і чесно подавати факти. Вони мають право висловлювати власні погляди, але мусять наголошувати, що то є їхня особиста думка, щоб не плутати фактів з коментарями. Зрозуміло, що існуватимуть ЗМІ, які займають одну з позицій. Умовно кажучи, будуть такі медіа, які підтримують Майдан, і такі, що не підтримують,  — це нормально, тут немає нічого особливого. Найгірше, коли журналісти мають власну думку і реалізовують свою позицію, але при цьому намагаються удавати, що залишаються об’єктивними.
 
Друга важлива річ: працівники медіа повинні бути речниками суспільних цінностей, їхніми носіями, а не представниками якихось політичних чи фінансових груп і робити свою роботу задля того, щоби отримувати користь.

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *