Статьи

Українська освіта давно потребує докорінної реорганізації. Чи стане підписання угоди про асоціацію з ЄС стимулом для реальних змін?

Реформувати освіту і впровадити європейські стандарти – обіцянки, які ми чуємо від кожного кандидата чи політичної сили перед кожними виборами. Чергову порцію обіцянок ми отримали в процесі підготовки до підписання угоди про асоціацію України з Євросоюзом, що має відбутись у Вільнюсі в кінці листопада.

Проте університети далі не дають студентам глибоких знань, страждають від браку грошей та обладнання, готують потенційних безробітних, напакованих непотрібними дисциплінами. Викладачі отримують жебрацькі зарплати, українські дипломи досі не хочуть визнавати за кордоном, а закордонні – в Україні. У міф про якість освітньої системи, успадкованої від Радянського Союзу, вірити дедалі важче, адже вона розсипається.

За даними соціологічної групи «Рейтинг» 53% опитаних вважають головною проблемою України безробіття. Лави безробітних поповнюють і випускники вишів. До прикладу, в Києві лише Інститут журналістики національного університету імені Шевченка щороку випускає 250 студентів, із яких тільки рекламісти мають великі шанси знайти роботу. Близько двох сотень випускників із освітою журналіста й редактора є потенційними безробітними на ринок. Як і випускники ще семи десятків факультетів і відділень журналістики по всій країні.

Спроби Міністерства освіти і науки реформувати українську освіту за європейськими зразками, - болонський процес, програми обміну студентами, зовнішнє незалежне оцінювання для старшокласників, можливість вступати одночасно в декілька вишів, - були більш чи менш успішними, але не привели до докорінної зміни системи. Кількість охочих здобувати вищу освіту зростає, а їхні шанси потрапити на бюджетне місце зменшуються. Успішний вступ, до того ж, не гарантує отримання якісних знань.

Професор-історик Ярослав Грицак, який викладає в Українському католицькому та Львівському національному університетах, уважає, що проблема не лише в освіті, а в культурній інтеграції загалом. Парадоксально, але Росія, в політичному плані значно менш «європейська» за Україну, завдяки свіїй класичній літературі набагато більше вписана в європейський дискурс. Натомість, наші класики у спільний культурний простір Європи не потрапили. Так само важко нам інтегруватись із нею в освітній сфері.

Було б помилкою сподіватися, що Євросоюз після підписання угоди про асоціацію вирішить наші проблеми та проведе реформи замість нас. «Перш ніж вступити до ЄС і отримати абсолютно нову програму розвитку освіти, Польща мусила готуватись, поступово запроваджуючи реформи. Зокрема, вибір між академічними і спеціалізованими вишами, партнерські програми обміну студентами, розширення спектру можливостей для магістрів і аспірантів. На це пішло близько п’яти років», - розповідає про досвід своєї країни віце-ректорка люблінського університету Марії Кюрі-Склодовської Барбара Глібовицька-Венґляж.

Зміни в освіті, за її словами, розпочались із дискусії у середовищі польських викладачів. Саме вони першими відчули необхідність модернізації й запропонували варіанти запровадження реформ.

Є такі дискусії й в Україні, однак утілення запропонованих рішень залежить від волі Міністерства освіти та науки. «Я розумію, що в Україні часто дуже складно отримати схвалення міністерства для освітніх реформ, - коментує канадський економіст і фахівець Баррі Хебб, який віддавна працює в пострадянських країнах. – Але ніхто не забороняє викладачам викладати так, як вони вважають за потрібне, давати прогресивніші теми, нові підходи тощо». Євросоюз, за словами експерта, матиме конкретні вимоги щодо реформування освітньої сфери, які Україні доведеться виконувати, однак головна ініціатива має йти від громадянського суспільства. Асоціація ж – лише проміжний крок у реформуванні освіти.

Ще однією проблемою залишається невідповідність українських вишів європейському стандарту: за науково-технічною базою, інфраструктурою та кількістю студентів вони залишаються «центрами народної освіти» й до університетів не дотягують. Два роки тому Дмитро Табачник обіцяв, що Києво-Могилянська академія потрапить до Шанхайського рейтингу найкращих навчальних закладів світу, однак цього так і не сталося. «Велика частина природничих і точних наук потребують обладнання, яке коштує грошей, - коментує віце-ректор Українського католицького університету Тарас Добко. – Наприклад, у невеликому польському містечку Жешові у вишах – нові сучасні лабораторії. Сподіваюся, що за десять-п’ятнадцять років ми, якщо вступимо до ЄС, також зможемо отримати шанс на розвиток».

Там, де українці не можуть отримати якісну освіту у звичайних вишах, вони починають шукати альтернативу. Передусім в інтернеті. «Зараз існує безліч онлайн-тренінгів, дистанційне навчання, освітні програми на семінари. Це розширює можливості людини й дає їй більше знань», - коментує громадський діяч, колишній віце-прем’єр з євроінтеграції Олег Рибачук.

Онлайн-освіта – серйозний виклик для освіти класичної. З появою дистанційної освіти виші змагатимуться за кожного студента. Водночас студентам доведеться відповідальніше ставитись до вибору професії.

«Головна мета вищої освіти – навички життя, - каже Баррі Хебб. – І часто формально успішний університет не дає конкретному студенту потрібних знань у потрібній йому галузі. Світ динамічно змінюється, й ми не можемо передбачити, що вимагатимуть від студентів за кілька років. У цій ситуації виграють студенти з високим загальним рівнем освіти – вони швидше адаптуються». Він уважає, що рейтинги не повинні бути головним орієнтиром у виборі навчального закладу: «Часто маленький університет може дати якіснішу освіту з певної дисципліни, ніж, наприклад, Гарвард».

Угода про асоціацію з ЄС створить додаткові стимули для реорганізації освіти, але справжні зміни повинні починатись із студента й викладача, із суспільства, яке тисне на владу, вимагаючи реакції на вимоги та вирішення проблем галузі. Саме громадянське суспільство має бути чинником динамічних змін у всіх сферах нашого життя, й освіта не є винятком.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Українська освіта давно потребує докорінної реорганізації. Чи стане підписання угоди про асоціацію з ЄС стимулом для реальних змін?

Реформувати освіту і впровадити європейські стандарти – обіцянки, які ми чуємо від кожного кандидата чи політичної сили перед кожними виборами. Чергову порцію обіцянок ми отримали в процесі підготовки до підписання угоди про асоціацію України з Євросоюзом, що має відбутись у Вільнюсі в кінці листопада.

Проте університети далі не дають студентам глибоких знань, страждають від браку грошей та обладнання, готують потенційних безробітних, напакованих непотрібними дисциплінами. Викладачі отримують жебрацькі зарплати, українські дипломи досі не хочуть визнавати за кордоном, а закордонні – в Україні. У міф про якість освітньої системи, успадкованої від Радянського Союзу, вірити дедалі важче, адже вона розсипається.

За даними соціологічної групи «Рейтинг» 53% опитаних вважають головною проблемою України безробіття. Лави безробітних поповнюють і випускники вишів. До прикладу, в Києві лише Інститут журналістики національного університету імені Шевченка щороку випускає 250 студентів, із яких тільки рекламісти мають великі шанси знайти роботу. Близько двох сотень випускників із освітою журналіста й редактора є потенційними безробітними на ринок. Як і випускники ще семи десятків факультетів і відділень журналістики по всій країні.

Спроби Міністерства освіти і науки реформувати українську освіту за європейськими зразками, - болонський процес, програми обміну студентами, зовнішнє незалежне оцінювання для старшокласників, можливість вступати одночасно в декілька вишів, - були більш чи менш успішними, але не привели до докорінної зміни системи. Кількість охочих здобувати вищу освіту зростає, а їхні шанси потрапити на бюджетне місце зменшуються. Успішний вступ, до того ж, не гарантує отримання якісних знань.

Професор-історик Ярослав Грицак, який викладає в Українському католицькому та Львівському національному університетах, уважає, що проблема не лише в освіті, а в культурній інтеграції загалом. Парадоксально, але Росія, в політичному плані значно менш «європейська» за Україну, завдяки свіїй класичній літературі набагато більше вписана в європейський дискурс. Натомість, наші класики у спільний культурний простір Європи не потрапили. Так само важко нам інтегруватись із нею в освітній сфері.

Було б помилкою сподіватися, що Євросоюз після підписання угоди про асоціацію вирішить наші проблеми та проведе реформи замість нас. «Перш ніж вступити до ЄС і отримати абсолютно нову програму розвитку освіти, Польща мусила готуватись, поступово запроваджуючи реформи. Зокрема, вибір між академічними і спеціалізованими вишами, партнерські програми обміну студентами, розширення спектру можливостей для магістрів і аспірантів. На це пішло близько п’яти років», - розповідає про досвід своєї країни віце-ректорка люблінського університету Марії Кюрі-Склодовської Барбара Глібовицька-Венґляж.

Зміни в освіті, за її словами, розпочались із дискусії у середовищі польських викладачів. Саме вони першими відчули необхідність модернізації й запропонували варіанти запровадження реформ.

Є такі дискусії й в Україні, однак утілення запропонованих рішень залежить від волі Міністерства освіти та науки. «Я розумію, що в Україні часто дуже складно отримати схвалення міністерства для освітніх реформ, - коментує канадський економіст і фахівець Баррі Хебб, який віддавна працює в пострадянських країнах. – Але ніхто не забороняє викладачам викладати так, як вони вважають за потрібне, давати прогресивніші теми, нові підходи тощо». Євросоюз, за словами експерта, матиме конкретні вимоги щодо реформування освітньої сфери, які Україні доведеться виконувати, однак головна ініціатива має йти від громадянського суспільства. Асоціація ж – лише проміжний крок у реформуванні освіти.

Ще однією проблемою залишається невідповідність українських вишів європейському стандарту: за науково-технічною базою, інфраструктурою та кількістю студентів вони залишаються «центрами народної освіти» й до університетів не дотягують. Два роки тому Дмитро Табачник обіцяв, що Києво-Могилянська академія потрапить до Шанхайського рейтингу найкращих навчальних закладів світу, однак цього так і не сталося. «Велика частина природничих і точних наук потребують обладнання, яке коштує грошей, - коментує віце-ректор Українського католицького університету Тарас Добко. – Наприклад, у невеликому польському містечку Жешові у вишах – нові сучасні лабораторії. Сподіваюся, що за десять-п’ятнадцять років ми, якщо вступимо до ЄС, також зможемо отримати шанс на розвиток».

Там, де українці не можуть отримати якісну освіту у звичайних вишах, вони починають шукати альтернативу. Передусім в інтернеті. «Зараз існує безліч онлайн-тренінгів, дистанційне навчання, освітні програми на семінари. Це розширює можливості людини й дає їй більше знань», - коментує громадський діяч, колишній віце-прем’єр з євроінтеграції Олег Рибачук.

Онлайн-освіта – серйозний виклик для освіти класичної. З появою дистанційної освіти виші змагатимуться за кожного студента. Водночас студентам доведеться відповідальніше ставитись до вибору професії.

«Головна мета вищої освіти – навички життя, - каже Баррі Хебб. – І часто формально успішний університет не дає конкретному студенту потрібних знань у потрібній йому галузі. Світ динамічно змінюється, й ми не можемо передбачити, що вимагатимуть від студентів за кілька років. У цій ситуації виграють студенти з високим загальним рівнем освіти – вони швидше адаптуються». Він уважає, що рейтинги не повинні бути головним орієнтиром у виборі навчального закладу: «Часто маленький університет може дати якіснішу освіту з певної дисципліни, ніж, наприклад, Гарвард».

Угода про асоціацію з ЄС створить додаткові стимули для реорганізації освіти, але справжні зміни повинні починатись із студента й викладача, із суспільства, яке тисне на владу, вимагаючи реакції на вимоги та вирішення проблем галузі. Саме громадянське суспільство має бути чинником динамічних змін у всіх сферах нашого життя, й освіта не є винятком.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *