Статьи

Відомо, що незалежність України починалась саме з студентських «революцій на граніті». Зміни й тепер дихають в потилицю: у листопаді цього року у Вільнюсі відбудеться саміт, на якому вирішиться, чи стане наша країна на європейський шлях розвитку, чи ні. Та що думають про євроінтеграцію українські студенти, яким власне й випало жити в цій оновленій Україні? Що вони роблять у тому напрямку та чи дослухаються до них політики?

РЕГІОНИ РІЗНІ – ПОЗИЦІЇ РІЗНІ

Один з проявів громадянської думки – це громадська діяльність, участь у акціях і виборах, моніторинг дій місцевих, обласних рад та Верховної Ради. Але не всі студенти можуть похвалитися такою активністю.

Дивним чином молодь зі Львова та Донецька у питаннях євроінтеграційних процесів виступає один з одним, обираючи вектор – створення ініціатив для таких як і вони. Це руйнує всі політичні стереотипи, які й сьогодні, на жаль, продукуються перед виборами. Так, студенти Львівського національного університету імені І. Франка виступають на підтримку Асоціації.

Про власну мотивацію та ставлення до євроінтеграційного процесу студент Ярослав Назар відповідає: «Я прихильник того, аби Україна була самостійною незалежною силою, але наразі вона цих сил не має. Ми молода держава і нам потрібно ще багато чому навчитись, а Захід може пояснити як грати за правилами».

Як грати за правилами вони намагаються зрозуміти й самі, організувавши «Дискусійний клуб», де розглядають актуальні сучасні питання, а також вчаться думати й слухати один одного. «До цієї студентської організації, метою якої є виховання інтелектуальної молоді, я долучився, бо відчув, що мені це потрібно для саморозвитку. На диво, таких ініціатив серед нашої молоді дуже мало», - розповідає хлопець.

У рамках зборів учасники «Дискусійного клубу» обговорюють літературу, дивляться фільми та рефлексують на різні теми, а також запрошують відомих лекторів українського та європейського масштабу. «Зокрема, до нас вже завітали шведський журналіст Клас Тур, редактор газети «День» Лариса Івшина, Тарас Фролов, Оксана Дащаківська, Ольга Герасим’юк та чимало інших цікавих особистостей. Кожного місяця ми обираємо тему для обговорення. Наприклад, жовтень був присвячений УПА, а в листопаді була тема революцій 80-х», - зазначає Ярослав.

Студентка Донецького національного університету Вікторія Топол, яка є представницею Донеччини у всеукраїнській громадській організації «Фундація регіональних ініціатив» (ФРІ) зазначає, що також хотіла б аби Україна підписала угоду з ЄС через власні прагматичні цілі - співпраця з прогресивними європейськими організаціями, спілкування з західними експертами, участь у доступних програмах, нові знання та можливості. ФРІ, за словами дівчини, займається неформальною освітою, організацією різноманітних тренінгів, що стосуються громадської діяльності, медіа, піару, менеджменту, тобто усім, що може допомогти студентам при влаштуванні на роботу у майбутньому.

«Ми також домагаємося того, щоб деякі положення в законах були видалені у разі, якщо вони не відповідають демократичним нормам. Є реальні перемоги: добилися того, щоб студентам був дозволений проїзд у громадському транспорті зі знижкою ще й влітку, а не тільки під час навчального року», - розповідає Вікторія про головні досягнення руху.

Трохи інша думка у молоді з центру та півдня. Вони вважають, що для початку потрібно вирішити внутрішні проблеми.

Координатор об’єднання «Боротьба» та представник центральної України Денис Лєвін запевняє, що їхня організація має зовсім інший погляд на євроінтеграцію та діє більш радикально: «Наша позиція позаблокова: ми виступаємо як проти підписання Асоціації, так і проти участі України в Митному Союзі, бо наслідком вступу в такі об'єднання може стати повна втрата незалежності України. Молодь активно виходить проти комерціалізації всіх сфер життя».

Денис вважає, що як економічні процеси продиктовані планами входження до Митного союзу, так і Європа все частіше підіграє беззаконню нашої влади. Найближчим часом представники об’єднання разом з чорнобильцями, інвалідами та робітниками-активістами вийдуть з протестами проти дій української влади та проти Європи.

Керівник кримського правозахисного центру «Дія» Олександра Дворецька також ставить в пріоритет захист прав співгромадян, але ж не виключає вирішення більш локальних студентських проблем: «Наша організація наразі займається всебічним захистом прав людини, в тому числі й студентів. Наприклад, ми брали активну участь у вирішенні конфліктів із Шахтарським педагогічним училищем, проблема якого вийшла на національний рівень. Але головним пріоритетом для нас є допомога людям,що вступають у конфлікти з держорганами».

АКТИВНО ПАСИВНІ?

Проте на сьогодні в Україні ще не проводилися дослідження рівня активності студентських рухів, та все ж є загальні результати участі українців у громадських організаціях, а це всього лише близько 5% населення. Більшість з них - молоді люди. Про це розповів керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович. Тому складно говорити про дієвість українських студентських рухів на державному рівні, поки вони не знаходять відгуку навіть у стінах навчальних закладів: «У нас в університетах традиційно проводиться опитування серед студентів, щодо професійного рівня певних викладачів. Звичайно, є ті, якими не задоволена більшість, але цих осіб все одно не звільняють. То ж в чому сенс висловлення тієї думки?», - констатує перший віце-ректор Українського Католицького Університету Тарас Добко.

А от європейці, на думку експерта, мають зовсім іншу систему думання, бо, наприклад, у Фінляндії організація програм в університетах починається з того, що цікаво саме молоді: «Вони танцюють від студентів й розмірковують, як до них краще донести знання й на цьому вибудовують навчання, переймаючись перш за все тим, яким є студент, якими мають бути їхні інструменти й стимули. А в Україні думають про студента радше за залишковим принципом. Ніби усі питання вирішимо та ще є й студентство. Тож молодь стає пасивною, бо не бачить реальних результатів своїх дій».

Найбільша різниця студентів України та Заходу – це не тільки різні показники їх активності, а ще й несхоже ставлення до цієї активності, вважає представник європейської спільноти, данський журналіст Майкл Андерсен. Він також запевняє, що на Заході вже не дивуються студентським організаціям, бо це частина демократії й нічого особливого у цьому нема, а в Україні рухи молоді чомусь ошелешують населення. «У нас в Данії кожний університет та школа має внутрішню раду, яка бере участь у вирішенні багатьох питань й є реальною дієвою силою у стінах навчального закладу», - розповідає експерт.

А от литовські студенти, за словами депутату Сейму Лінаса Бальсиса, не дуже активні на державному рівні, бо більше переймаються індивідуальними проблемами: «Університет – це школа вільної думки та громадянської поведінки, але молодь у нас займається своїми внутрішніми проблемами й навчанням. Студенти частіше індивідуально беруть участь у неурядових організаціях, які займаються різними сферами суспільної діяльності».

Поряд з неуважністю влади українські студенти мають чимало внутрішніх конфліктів і, можливо, не вирішивши їх не досягають помітних успіхів, мовчать та не борються за власні права.

«Як каже професор Ярослав Грицак: «Коли ж ті студенти розгніваються?». У тому розумінні, що коли ж вони нарешті стануть вимогливими до питання власне якості освіти? Нашу молодь дуже часто цікавлять тільки проблеми матеріального забезпечення навчального процесу. Та їм слід почати мислити більшими категоріями. Думати не про те, що над ними є висока стеля, підлога й вони знаходяться у коробці, яка штампує однотипних випускників, а набагато ширше», - висловлює свою думку віце-ректор Українського Католицького Університету Тарас Добко. Тож перша внутрішня проблема студентів – обмежене коло вимог.

Другою особливістю є несамостійність. «Студентство в Європі більш незалежне, аніж наше. У нас воно робить оглядку на батьків, на навчальний заклад, на міліцію, на безправ’я, на безкарність чиновників та чимало інших обставин сучасності, стримуючих факторів, а ще ж є і ментальні чинники. Європейці більш індивідуальні, а українці – колективні, а це дає свій відтінок», - запевняє експерт Олександр Антипович.

Третьою відкритою раною є брак комунікації серед студентів, які більшість свого часу проводять сидячи в Інтернеті, у соціальних мережах й не вміють розмовляти дивлячись у вічі. Журналіст-міжнародник Ганна Гороженко впевнена, що нашій молоді бракує не радикальності, а спілкування: «Якби у нас була комунікація в середині країни, ми були б цікаві Європі і ми би цікавилися Європою. Ми повинні почати говорити один до одного, слухати та цінувати себе, а не ставати штучними політичними рупорами».

Вона також вважає, що студентам спершу слід розібратися зі своїми гуртожитками, а вже потім йти «на барикади».

Та молодь - це не просто нерозумні безстрашні люди, а особистості, які мають мету. «Їх не можна просто розігнати газом, це зовсім інше. Інтелект – найважливіший інструмент. Коли ти переїжджаєш через кордон, то у аеропорту ніяка рамка не засіче те, що ти там провозиш в голові», - розповідає журналіст, телеведуча, народний депутат України V та VI скликань Ольга Герасим’юк.

НАБОЛІЛЕ. ВЛАСНЕ

Тож, з одного боку ми бачимо активність та небайдужість європейців, з іншого – маємо внутрішні локальні фактори й студентське оніміння. Чого хоче українська молодь, чому не бажає виказувати свою думку? А може її просто все задовольняє й немає потреб за щось боротися?

Власне, я не брала участь у жодній студентській організації, об’єднанні чи акції. Чому? Бо не вірю в те, що моя думка може бути врахована й я зможу щось змінити. Бо неодноразово бачила як за безкоштовні сувеніри, футболки та толстовки мої друзі стають «штучними політичними рупорами». Бо бачу як та молодь, яка дійсно щиро вірить у свою значущість й таки долучається до організацій, витрачає купу часу на справу, яку люди з верху навіть не помічають. То ж який сенс? Бо мені, як студентці здається, що навіть перемоги, яких досягли наші об’єднання – це не великодушні поступки від влади, а продуманий політичний хід. Та все ж я ще не кінця зневірилася у дієвості молодих сил, поки ще є ті, які вміють дискутувати та вирощують свій український інтелект. Може, набравшись розуму у нас вийде створити справжню силу, яка не розбіжиться по своїх «домівках скраю», як тільки вдарить перший мороз?
Ліна Костенко писала: «Боріться або не беріться». Може і це теж має місце бути?…

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Відомо, що незалежність України починалась саме з студентських «революцій на граніті». Зміни й тепер дихають в потилицю: у листопаді цього року у Вільнюсі відбудеться саміт, на якому вирішиться, чи стане наша країна на європейський шлях розвитку, чи ні. Та що думають про євроінтеграцію українські студенти, яким власне й випало жити в цій оновленій Україні? Що вони роблять у тому напрямку та чи дослухаються до них політики?

РЕГІОНИ РІЗНІ – ПОЗИЦІЇ РІЗНІ

Один з проявів громадянської думки – це громадська діяльність, участь у акціях і виборах, моніторинг дій місцевих, обласних рад та Верховної Ради. Але не всі студенти можуть похвалитися такою активністю.

Дивним чином молодь зі Львова та Донецька у питаннях євроінтеграційних процесів виступає один з одним, обираючи вектор – створення ініціатив для таких як і вони. Це руйнує всі політичні стереотипи, які й сьогодні, на жаль, продукуються перед виборами. Так, студенти Львівського національного університету імені І. Франка виступають на підтримку Асоціації.

Про власну мотивацію та ставлення до євроінтеграційного процесу студент Ярослав Назар відповідає: «Я прихильник того, аби Україна була самостійною незалежною силою, але наразі вона цих сил не має. Ми молода держава і нам потрібно ще багато чому навчитись, а Захід може пояснити як грати за правилами».

Як грати за правилами вони намагаються зрозуміти й самі, організувавши «Дискусійний клуб», де розглядають актуальні сучасні питання, а також вчаться думати й слухати один одного. «До цієї студентської організації, метою якої є виховання інтелектуальної молоді, я долучився, бо відчув, що мені це потрібно для саморозвитку. На диво, таких ініціатив серед нашої молоді дуже мало», - розповідає хлопець.

У рамках зборів учасники «Дискусійного клубу» обговорюють літературу, дивляться фільми та рефлексують на різні теми, а також запрошують відомих лекторів українського та європейського масштабу. «Зокрема, до нас вже завітали шведський журналіст Клас Тур, редактор газети «День» Лариса Івшина, Тарас Фролов, Оксана Дащаківська, Ольга Герасим’юк та чимало інших цікавих особистостей. Кожного місяця ми обираємо тему для обговорення. Наприклад, жовтень був присвячений УПА, а в листопаді була тема революцій 80-х», - зазначає Ярослав.

Студентка Донецького національного університету Вікторія Топол, яка є представницею Донеччини у всеукраїнській громадській організації «Фундація регіональних ініціатив» (ФРІ) зазначає, що також хотіла б аби Україна підписала угоду з ЄС через власні прагматичні цілі - співпраця з прогресивними європейськими організаціями, спілкування з західними експертами, участь у доступних програмах, нові знання та можливості. ФРІ, за словами дівчини, займається неформальною освітою, організацією різноманітних тренінгів, що стосуються громадської діяльності, медіа, піару, менеджменту, тобто усім, що може допомогти студентам при влаштуванні на роботу у майбутньому.

«Ми також домагаємося того, щоб деякі положення в законах були видалені у разі, якщо вони не відповідають демократичним нормам. Є реальні перемоги: добилися того, щоб студентам був дозволений проїзд у громадському транспорті зі знижкою ще й влітку, а не тільки під час навчального року», - розповідає Вікторія про головні досягнення руху.

Трохи інша думка у молоді з центру та півдня. Вони вважають, що для початку потрібно вирішити внутрішні проблеми.

Координатор об’єднання «Боротьба» та представник центральної України Денис Лєвін запевняє, що їхня організація має зовсім інший погляд на євроінтеграцію та діє більш радикально: «Наша позиція позаблокова: ми виступаємо як проти підписання Асоціації, так і проти участі України в Митному Союзі, бо наслідком вступу в такі об'єднання може стати повна втрата незалежності України. Молодь активно виходить проти комерціалізації всіх сфер життя».

Денис вважає, що як економічні процеси продиктовані планами входження до Митного союзу, так і Європа все частіше підіграє беззаконню нашої влади. Найближчим часом представники об’єднання разом з чорнобильцями, інвалідами та робітниками-активістами вийдуть з протестами проти дій української влади та проти Європи.

Керівник кримського правозахисного центру «Дія» Олександра Дворецька також ставить в пріоритет захист прав співгромадян, але ж не виключає вирішення більш локальних студентських проблем: «Наша організація наразі займається всебічним захистом прав людини, в тому числі й студентів. Наприклад, ми брали активну участь у вирішенні конфліктів із Шахтарським педагогічним училищем, проблема якого вийшла на національний рівень. Але головним пріоритетом для нас є допомога людям,що вступають у конфлікти з держорганами».

АКТИВНО ПАСИВНІ?

Проте на сьогодні в Україні ще не проводилися дослідження рівня активності студентських рухів, та все ж є загальні результати участі українців у громадських організаціях, а це всього лише близько 5% населення. Більшість з них - молоді люди. Про це розповів керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович. Тому складно говорити про дієвість українських студентських рухів на державному рівні, поки вони не знаходять відгуку навіть у стінах навчальних закладів: «У нас в університетах традиційно проводиться опитування серед студентів, щодо професійного рівня певних викладачів. Звичайно, є ті, якими не задоволена більшість, але цих осіб все одно не звільняють. То ж в чому сенс висловлення тієї думки?», - констатує перший віце-ректор Українського Католицького Університету Тарас Добко.

А от європейці, на думку експерта, мають зовсім іншу систему думання, бо, наприклад, у Фінляндії організація програм в університетах починається з того, що цікаво саме молоді: «Вони танцюють від студентів й розмірковують, як до них краще донести знання й на цьому вибудовують навчання, переймаючись перш за все тим, яким є студент, якими мають бути їхні інструменти й стимули. А в Україні думають про студента радше за залишковим принципом. Ніби усі питання вирішимо та ще є й студентство. Тож молодь стає пасивною, бо не бачить реальних результатів своїх дій».

Найбільша різниця студентів України та Заходу – це не тільки різні показники їх активності, а ще й несхоже ставлення до цієї активності, вважає представник європейської спільноти, данський журналіст Майкл Андерсен. Він також запевняє, що на Заході вже не дивуються студентським організаціям, бо це частина демократії й нічого особливого у цьому нема, а в Україні рухи молоді чомусь ошелешують населення. «У нас в Данії кожний університет та школа має внутрішню раду, яка бере участь у вирішенні багатьох питань й є реальною дієвою силою у стінах навчального закладу», - розповідає експерт.

А от литовські студенти, за словами депутату Сейму Лінаса Бальсиса, не дуже активні на державному рівні, бо більше переймаються індивідуальними проблемами: «Університет – це школа вільної думки та громадянської поведінки, але молодь у нас займається своїми внутрішніми проблемами й навчанням. Студенти частіше індивідуально беруть участь у неурядових організаціях, які займаються різними сферами суспільної діяльності».

Поряд з неуважністю влади українські студенти мають чимало внутрішніх конфліктів і, можливо, не вирішивши їх не досягають помітних успіхів, мовчать та не борються за власні права.

«Як каже професор Ярослав Грицак: «Коли ж ті студенти розгніваються?». У тому розумінні, що коли ж вони нарешті стануть вимогливими до питання власне якості освіти? Нашу молодь дуже часто цікавлять тільки проблеми матеріального забезпечення навчального процесу. Та їм слід почати мислити більшими категоріями. Думати не про те, що над ними є висока стеля, підлога й вони знаходяться у коробці, яка штампує однотипних випускників, а набагато ширше», - висловлює свою думку віце-ректор Українського Католицького Університету Тарас Добко. Тож перша внутрішня проблема студентів – обмежене коло вимог.

Другою особливістю є несамостійність. «Студентство в Європі більш незалежне, аніж наше. У нас воно робить оглядку на батьків, на навчальний заклад, на міліцію, на безправ’я, на безкарність чиновників та чимало інших обставин сучасності, стримуючих факторів, а ще ж є і ментальні чинники. Європейці більш індивідуальні, а українці – колективні, а це дає свій відтінок», - запевняє експерт Олександр Антипович.

Третьою відкритою раною є брак комунікації серед студентів, які більшість свого часу проводять сидячи в Інтернеті, у соціальних мережах й не вміють розмовляти дивлячись у вічі. Журналіст-міжнародник Ганна Гороженко впевнена, що нашій молоді бракує не радикальності, а спілкування: «Якби у нас була комунікація в середині країни, ми були б цікаві Європі і ми би цікавилися Європою. Ми повинні почати говорити один до одного, слухати та цінувати себе, а не ставати штучними політичними рупорами».

Вона також вважає, що студентам спершу слід розібратися зі своїми гуртожитками, а вже потім йти «на барикади».

Та молодь - це не просто нерозумні безстрашні люди, а особистості, які мають мету. «Їх не можна просто розігнати газом, це зовсім інше. Інтелект – найважливіший інструмент. Коли ти переїжджаєш через кордон, то у аеропорту ніяка рамка не засіче те, що ти там провозиш в голові», - розповідає журналіст, телеведуча, народний депутат України V та VI скликань Ольга Герасим’юк.

НАБОЛІЛЕ. ВЛАСНЕ

Тож, з одного боку ми бачимо активність та небайдужість європейців, з іншого – маємо внутрішні локальні фактори й студентське оніміння. Чого хоче українська молодь, чому не бажає виказувати свою думку? А може її просто все задовольняє й немає потреб за щось боротися?

Власне, я не брала участь у жодній студентській організації, об’єднанні чи акції. Чому? Бо не вірю в те, що моя думка може бути врахована й я зможу щось змінити. Бо неодноразово бачила як за безкоштовні сувеніри, футболки та толстовки мої друзі стають «штучними політичними рупорами». Бо бачу як та молодь, яка дійсно щиро вірить у свою значущість й таки долучається до організацій, витрачає купу часу на справу, яку люди з верху навіть не помічають. То ж який сенс? Бо мені, як студентці здається, що навіть перемоги, яких досягли наші об’єднання – це не великодушні поступки від влади, а продуманий політичний хід. Та все ж я ще не кінця зневірилася у дієвості молодих сил, поки ще є ті, які вміють дискутувати та вирощують свій український інтелект. Може, набравшись розуму у нас вийде створити справжню силу, яка не розбіжиться по своїх «домівках скраю», як тільки вдарить перший мороз?
Ліна Костенко писала: «Боріться або не беріться». Може і це теж має місце бути?…

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *