Статьи

Після тривалих вагань у виборі геополітичних орієнтирів, українцям таки вдалося досягти певного консенсусу в поглядах на зовнішні відносини держави. Проєвропейський напрям в економіці та політиці підтримує наразі більшість населення. Однак, наскільки стійкою і виваженою є ця позиція, і чи дійсно українці вбачають своє місце в європейському просторі?

Попри дуже позитивне ставлення до Європи, наше суспільство не відчуває себе її частиною. За результатами соцопитувань, проведених Центром Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи», лише третина населення  визнає себе європейцями. Натомість в існуванні значних культурних відмінностей між Україною та країнами ЄС впевнені 53% респондентів. Про це вони засвідчили, відповідаючи на питання Центру Разумкова «Наскільки близькі або різні культури, традиції або погляди громадян України та громадян країн членів Європейського Союзу?».

Думки самих українців щодо «європейськості» їх країни дуже різняться. Деякі порівнюють економічну ситуацію в Україні та Європі, деякі – звертаються до культурно-історичних передумов.

– Звичайно, Україна знаходиться в Європі, – неквапливо розмірковує киянин Ростислав, – Але не можу сказати, що ми з європейцями якось дуже схожі. От з поляками, чехами – можливо, а з французами, іспанцями –  що в нас спільного?

Схвалювати проєвропейські чи проросійські погляди – він ще не знає. Але говорить, що співпрацювати країні краще з усіма.

На противагу цій позиції, студентка-філолог Анастасія впевнена: українці – таки частина європейської цивілізації.

–  Наша культура набагато більше інтегрована в світову, ніж ми звикли про це думати, – стверджує вона. – Щоправда, не слід обмежуватися тут урахуванням лише європейських впливів. Однак, географічне положення дуже важить і обумовлює представленість в нашій культурі багатьох суто європейських явищ.

Євроінтеграцію дівчина підтримує. Сподівається, що вона збільшить можливості для мандрівок за кордон і підвищить попит на спеціалістів у її сфері.

Пенсіонер зі Львова Андрій, маючи трохи вільного часу, охоче ділиться власними міркуваннями:

– Українці  насправді недоєвропейці. Для того, щоб бути європейцями, мало просто  народитися в Європі. Це ще означає певний рівень життя, якісь можливості. Ось донецькі – вони на росіян схожі, бо в них умови життя однакові.

Згідно з дослідженнями Центру Разумкова, різниця культур і ментальностей є одним з найбільших недоліків Європейського Союзу для 23,5% українців. Як свідчить статистика, підтримка проєвропейського шляху наразі базується на очікуванні соціальних та економічних благ, а не на бажанні втілити в життя європейські цінності.

Оскільки більшість населення України вважає, що спричинені євроінтеграцією зміни торкнуться країни в цілому, а не їх особисто -  то й дій вони очікують від влади, а не від себе. Але ж для того, щоб передбачені Угодою про асоціацію проєвропейські реформи діяли, суспільство має їх підтримувати і значною мірою ініціювати. Інакше  зміни стануть реальністю лише «на папері». У цьому переконаний економіст Олександр Пасхавер:

– Просто ухваливши нові закони, формальні норми, ви не отримаєте результату. Якщо населення не матиме відповідних цінностей, вони не працюватимуть. Необхідно, щоб у суспільстві виник попит на ці закони до того, як вони будуть запроваджені. Якщо цього попиту немає, то потрібен постійний тиск на суспільство. За 30-40 років воно звикне.

На думку експерта, для досягнення справжніх змін українці потребують «морального руху, що спровокував би зміни в його свідомості». Асоціація з Європою здатна стати стимулом до цього, але вона – не панацея від існуючих проблем.

Сприйняття Європейського Союзу як сили, що гарантує «покращення життя вже сьогодні», ще більше проблематизує успішність реформ. Не побачивши поліпшення ситуації у короткостроковій перспективі, громадськість може звернутися до альтернативних шляхів розвитку, не довівши почату справу до кінця. Зокрема, можливе зростання підтримки вступу до ЄврАзЕС або ж політики неприєднання до жодного з об’єднань.

За словами директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія Кулика, необізнаність населення у питаннях ЄС та некритичне сприйняття усього, що його стосується, стоять на заваді європейського вектору.

–  Протягом десяти років засоби масової інформації, політики і чиновники створили глянцевий образ Європейського Союзу. Мовляв, Європа – це абсолютна альтернатива всьому пострадянському. Щось абсолютно позитивне, майже без недоліків. В результаті формування цього позитивного образу громадяни не розуміють ризиків євроінтеграції. Це породжує завищені очікування: мовляв, вже наступного дня після підписання Угоди про асоціацію ми отримаємо процвітання, – пояснює політолог.

Одним зі шляхів вирішення проблеми є запозичення досвіду ведення інформаційних кампаній у тих країнах Східної Європи, що вже успішно інтегрувалися до ЄС. Зокрема, депутат литовського Сейму Лінас Бальсис наголошує на необхідності залучення до формування думки про Європу інтелектуальних еліт.

– У Литві інформаційні кампанії проводилися від початку євроінтеграції. Ми пояснювали, для чого потрібен кожен  крок, що він дасть людям. Для України це теж дуже на часі. Важливо підключати до цього процесу моральних авторитетів країни, щоб вони пояснювали свою позицію з цього питання, – вважає політик.

При цьому він звертає увагу на різницю у сприйнятті ЄС в сучасній Україні та Литві 1990-х:

– Ми себе усвідомлювали частиною Західної Європи з тих часів, коли Литва ще була незалежною – в 1918-1940 роках. А ще, в нас збереглася самосвідомість від часів Великого Князівства Литовського, коли Литва була великою федерацією Центральної Європи. Тому під час вступу до Європейського Союзу в нас не було питання «хто ми такі?». Було розуміння того, що хочемо повернутися до сім’ї європейських держав і західної культури. Люди дуже підтримували ідею входження до ЄС – що цікаво, не з міркувань економічних, а з цих от морально-культурних.

«Українці – також європейці» — стверджує історик Ярослав Грицак. Він наголошує на тому, що Об’єднана Європа не є чимось конкретним і усталеним. Скоріше варто розглядати її як проект, що постійно трансформується. Мінливість його професор демонструє на прикладі історії Німеччини:

– До кінця Другої світової війни німці не думали про себе як про Європу, вважаючи, що вони надто великі для неї. Вся політика повоєнної Німеччини спрямовувалася на її повернення в Європу. Зараз Німеччина є мотором і серцем Євросоюзу. Але ми не замислюємося, що це результат змін, які сталися останні 50-70 років через певні спрямовані зусилля політичної, культурної, інтелектуальної еліти самої країни.

Наразі Україна належить до Східної Європи, що балансує на межі між західною культурою та впливами східних сусідів. Однак історик висловлює впевненість у тому, що повноцінне входження України до європейського простору значною мірою залежатиме від самих українців:

– Кожна з держав сама міняється і міняє правила гри. Тому найкраща відповідь на питання «Чи українці – європейці?» – це питання дії. Це те, чи можуть українці припинити бути периферією. Зі Східною Європою треба кінчати, вона має припинити бути «Східною» і стати «нормальною». Європейська інтеграція дає для цього шанси.

Думки самих українців щодо «європейськості» їх країни дуже різняться. Деякі порівнюють економічну ситуацію в Україні та Європі, деякі – звертаються до культурно-історичних передумов.

– Звичайно, Україна знаходиться в Європі, – неквапливо розмірковує киянин Ростислав, – Але не можу сказати, що ми з європейцями якось дуже схожі. От з поляками, чехами – можливо, а з французами, іспанцями –  що в нас спільного?

Схвалювати проєвропейські чи проросійські погляди – він ще не знає. Але говорить, що співпрацювати країні краще з усіма.

На противагу цій позиції, студентка-філолог Анастасія впевнена: українці – таки частина європейської цивілізації.

– Наша культура набагато більше інтегрована в світову, ніж ми звикли про це думати, — стверджує вона. — Щоправда, не слід обмежуватися тут урахуванням лише європейських впливів. Однак, географічне положення дуже важить і обумовлює представленість в нашій культурі багатьох суто європейських явищ.

Євроінтеграцію дівчина підтримує. Сподівається, що вона збільшить можливості для мандрівок за кордон і підвищить попит на спеціалістів у її сфері.

Пенсіонер зі Львова Андрій, маючи трохи вільного часу, охоче ділиться власними міркуваннями:

– Українці  насправді недоєвропейці. Для того, щоб бути європейцями, мало просто  народитися в Європі. Це ще означає певний рівень життя, якісь можливості. Ось донецькі – вони на росіян схожі, бо в них умови життя однакові.

Згідно з дослідженнями Центру Разумкова, різниця культур і ментальностей є одним з найбільших недоліків Європейського Союзу для 23,5% українців. Як свідчить статистика, підтримка проєвропейського шляху наразі базується на очікуванні соціальних та економічних благ, а не на бажанні втілити в життя європейські цінності.

Оскільки більшість населення України вважає, що спричинені євроінтеграцією зміни торкнуться країни в цілому, а не їх особисто -  то й дій вони очікують від влади, а не від себе. Але ж для того, щоб передбачені Угодою про асоціацію проєвропейські реформи діяли, суспільство має їх підтримувати і значною мірою ініціювати. Інакше  зміни стануть реальністю лише «на папері». У цьому переконаний економіст Олександр Пасхавер:

– Просто ухваливши нові закони, формальні норми, ви не отримаєте результату. Якщо населення не матиме відповідних цінностей, вони не працюватимуть. Необхідно, щоб у суспільстві виник попит на ці закони до того, як вони будуть запроваджені. Якщо цього попиту немає, то потрібен постійний тиск на суспільство. За 30-40 років воно звикне.

На думку експерта, для досягнення справжніх змін українці потребують «морального руху, що спровокував би зміни в його свідомості». Асоціація з Європою здатна стати стимулом до цього, але вона – не панацея від існуючих проблем.

Сприйняття Європейського Союзу як сили, що гарантує «покращення життя вже сьогодні», ще більше проблематизує успішність реформ. Не побачивши поліпшення ситуації у короткостроковій перспективі, громадськість може звернутися до альтернативних шляхів розвитку, не довівши почату справу до кінця. Зокрема, можливе зростання підтримки вступу до ЄврАзЕС або ж політики неприєднання до жодного з об’єднань.

За словами директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія Кулика, необізнаність населення у питаннях ЄС та некритичне сприйняття усього, що його стосується, стоять на заваді європейського вектору.

– Протягом десяти років засоби масової інформації, політики і чиновники створили глянцевий образ Європейського Союзу. Мовляв, Європа – це абсолютна альтернатива всьому пострадянському. Щось абсолютно позитивне, майже без недоліків. В результаті формування цього позитивного образу громадяни не розуміють ризиків євроінтеграції. Це породжує завищені очікування: мовляв, вже наступного дня після підписання Угоди про асоціацію ми отримаємо процвітання, – пояснює політолог.

Одним зі шляхів вирішення проблеми є запозичення досвіду ведення інформаційних кампаній у тих країнах Східної Європи, що вже успішно інтегрувалися до ЄС. Зокрема, депутат литовського Сейму Лінас Бальсис наголошує на необхідності залучення до формування думки про Європу інтелектуальних еліт.

– У Литві інформаційні кампанії проводилися від початку євроінтеграції. Ми пояснювали, для чого потрібен кожен  крок, що він дасть людям. Для України це теж дуже на часі. Важливо підключати до цього процесу моральних авторитетів країни, щоб вони пояснювали свою позицію з цього питання, – вважає політик.

При цьому він звертає увагу на різницю у сприйнятті ЄС в сучасній Україні та Литві 1990-х:

– Ми себе усвідомлювали частиною Західної Європи з тих часів, коли Литва ще була незалежною - в 1918-1940 роках. А ще, в нас збереглася самосвідомість від часів Великого Князівства Литовського, коли Литва була великою федерацією Центральної Європи. Тому під час вступу до Європейського Союзу в нас не було питання «хто ми такі?». Було розуміння того, що хочемо повернутися до сім’ї європейських держав і західної культури. Люди дуже підтримували ідею входження до ЄС –  що цікаво, не з міркувань економічних, а з цих от морально-культурних.

«Українці – також європейці» – стверджує історик Ярослав Грицак. Він наголошує на тому, що Об’єднана Європа не є чимось конкретним і усталеним. Скоріше варто розглядати її як проект, що постійно трансформується. Мінливість його професор демонструє на прикладі історії Німеччини:

– До кінця Другої світової війни німці не думали про себе як про Європу, вважаючи, що вони надто великі для неї. Вся політика повоєнної Німеччини спрямовувалася на її повернення в Європу. Зараз Німеччина є мотором і серцем Євросоюзу. Але ми не замислюємося, що це результат змін, які сталися останні 50-70 років через певні спрямовані зусилля політичної, культурної, інтелектуальної еліти самої країни.

Наразі Україна належить до Східної Європи, що балансує на межі між західною культурою та впливами східних сусідів. Однак історик висловлює впевненість у тому, що повноцінне входження України до європейського простору значною мірою залежатиме від самих українців:

– Кожна з держав сама міняється і міняє правила гри. Тому найкраща відповідь на питання «Чи українці – європейці?» – це питання дії. Це те, чи можуть українці припинити бути периферією. Зі Східною Європою треба кінчати, вона має припинити бути «Східною» і стати «нормальною». Європейська інтеграція дає для цього шанси.

Матеріал підготовано в межах спільного проекту Школи міжнародної журналістики та www.mymedia.org.ua (проект, що його впроваджує NIRAS/ВВС за фінансової підтримки Danida).

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Після тривалих вагань у виборі геополітичних орієнтирів, українцям таки вдалося досягти певного консенсусу в поглядах на зовнішні відносини держави. Проєвропейський напрям в економіці та політиці підтримує наразі більшість населення. Однак, наскільки стійкою і виваженою є ця позиція, і чи дійсно українці вбачають своє місце в європейському просторі?

Попри дуже позитивне ставлення до Європи, наше суспільство не відчуває себе її частиною. За результатами соцопитувань, проведених Центром Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи», лише третина населення  визнає себе європейцями. Натомість в існуванні значних культурних відмінностей між Україною та країнами ЄС впевнені 53% респондентів. Про це вони засвідчили, відповідаючи на питання Центру Разумкова «Наскільки близькі або різні культури, традиції або погляди громадян України та громадян країн членів Європейського Союзу?».

Думки самих українців щодо «європейськості» їх країни дуже різняться. Деякі порівнюють економічну ситуацію в Україні та Європі, деякі – звертаються до культурно-історичних передумов.

– Звичайно, Україна знаходиться в Європі, – неквапливо розмірковує киянин Ростислав, – Але не можу сказати, що ми з європейцями якось дуже схожі. От з поляками, чехами – можливо, а з французами, іспанцями –  що в нас спільного?

Схвалювати проєвропейські чи проросійські погляди – він ще не знає. Але говорить, що співпрацювати країні краще з усіма.

На противагу цій позиції, студентка-філолог Анастасія впевнена: українці – таки частина європейської цивілізації.

–  Наша культура набагато більше інтегрована в світову, ніж ми звикли про це думати, – стверджує вона. – Щоправда, не слід обмежуватися тут урахуванням лише європейських впливів. Однак, географічне положення дуже важить і обумовлює представленість в нашій культурі багатьох суто європейських явищ.

Євроінтеграцію дівчина підтримує. Сподівається, що вона збільшить можливості для мандрівок за кордон і підвищить попит на спеціалістів у її сфері.

Пенсіонер зі Львова Андрій, маючи трохи вільного часу, охоче ділиться власними міркуваннями:

– Українці  насправді недоєвропейці. Для того, щоб бути європейцями, мало просто  народитися в Європі. Це ще означає певний рівень життя, якісь можливості. Ось донецькі – вони на росіян схожі, бо в них умови життя однакові.

Згідно з дослідженнями Центру Разумкова, різниця культур і ментальностей є одним з найбільших недоліків Європейського Союзу для 23,5% українців. Як свідчить статистика, підтримка проєвропейського шляху наразі базується на очікуванні соціальних та економічних благ, а не на бажанні втілити в життя європейські цінності.

Оскільки більшість населення України вважає, що спричинені євроінтеграцією зміни торкнуться країни в цілому, а не їх особисто -  то й дій вони очікують від влади, а не від себе. Але ж для того, щоб передбачені Угодою про асоціацію проєвропейські реформи діяли, суспільство має їх підтримувати і значною мірою ініціювати. Інакше  зміни стануть реальністю лише «на папері». У цьому переконаний економіст Олександр Пасхавер:

– Просто ухваливши нові закони, формальні норми, ви не отримаєте результату. Якщо населення не матиме відповідних цінностей, вони не працюватимуть. Необхідно, щоб у суспільстві виник попит на ці закони до того, як вони будуть запроваджені. Якщо цього попиту немає, то потрібен постійний тиск на суспільство. За 30-40 років воно звикне.

На думку експерта, для досягнення справжніх змін українці потребують «морального руху, що спровокував би зміни в його свідомості». Асоціація з Європою здатна стати стимулом до цього, але вона – не панацея від існуючих проблем.

Сприйняття Європейського Союзу як сили, що гарантує «покращення життя вже сьогодні», ще більше проблематизує успішність реформ. Не побачивши поліпшення ситуації у короткостроковій перспективі, громадськість може звернутися до альтернативних шляхів розвитку, не довівши почату справу до кінця. Зокрема, можливе зростання підтримки вступу до ЄврАзЕС або ж політики неприєднання до жодного з об’єднань.

За словами директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія Кулика, необізнаність населення у питаннях ЄС та некритичне сприйняття усього, що його стосується, стоять на заваді європейського вектору.

–  Протягом десяти років засоби масової інформації, політики і чиновники створили глянцевий образ Європейського Союзу. Мовляв, Європа – це абсолютна альтернатива всьому пострадянському. Щось абсолютно позитивне, майже без недоліків. В результаті формування цього позитивного образу громадяни не розуміють ризиків євроінтеграції. Це породжує завищені очікування: мовляв, вже наступного дня після підписання Угоди про асоціацію ми отримаємо процвітання, – пояснює політолог.

Одним зі шляхів вирішення проблеми є запозичення досвіду ведення інформаційних кампаній у тих країнах Східної Європи, що вже успішно інтегрувалися до ЄС. Зокрема, депутат литовського Сейму Лінас Бальсис наголошує на необхідності залучення до формування думки про Європу інтелектуальних еліт.

– У Литві інформаційні кампанії проводилися від початку євроінтеграції. Ми пояснювали, для чого потрібен кожен  крок, що він дасть людям. Для України це теж дуже на часі. Важливо підключати до цього процесу моральних авторитетів країни, щоб вони пояснювали свою позицію з цього питання, – вважає політик.

При цьому він звертає увагу на різницю у сприйнятті ЄС в сучасній Україні та Литві 1990-х:

– Ми себе усвідомлювали частиною Західної Європи з тих часів, коли Литва ще була незалежною – в 1918-1940 роках. А ще, в нас збереглася самосвідомість від часів Великого Князівства Литовського, коли Литва була великою федерацією Центральної Європи. Тому під час вступу до Європейського Союзу в нас не було питання «хто ми такі?». Було розуміння того, що хочемо повернутися до сім’ї європейських держав і західної культури. Люди дуже підтримували ідею входження до ЄС – що цікаво, не з міркувань економічних, а з цих от морально-культурних.

«Українці – також європейці» — стверджує історик Ярослав Грицак. Він наголошує на тому, що Об’єднана Європа не є чимось конкретним і усталеним. Скоріше варто розглядати її як проект, що постійно трансформується. Мінливість його професор демонструє на прикладі історії Німеччини:

– До кінця Другої світової війни німці не думали про себе як про Європу, вважаючи, що вони надто великі для неї. Вся політика повоєнної Німеччини спрямовувалася на її повернення в Європу. Зараз Німеччина є мотором і серцем Євросоюзу. Але ми не замислюємося, що це результат змін, які сталися останні 50-70 років через певні спрямовані зусилля політичної, культурної, інтелектуальної еліти самої країни.

Наразі Україна належить до Східної Європи, що балансує на межі між західною культурою та впливами східних сусідів. Однак історик висловлює впевненість у тому, що повноцінне входження України до європейського простору значною мірою залежатиме від самих українців:

– Кожна з держав сама міняється і міняє правила гри. Тому найкраща відповідь на питання «Чи українці – європейці?» – це питання дії. Це те, чи можуть українці припинити бути периферією. Зі Східною Європою треба кінчати, вона має припинити бути «Східною» і стати «нормальною». Європейська інтеграція дає для цього шанси.

Думки самих українців щодо «європейськості» їх країни дуже різняться. Деякі порівнюють економічну ситуацію в Україні та Європі, деякі – звертаються до культурно-історичних передумов.

– Звичайно, Україна знаходиться в Європі, – неквапливо розмірковує киянин Ростислав, – Але не можу сказати, що ми з європейцями якось дуже схожі. От з поляками, чехами – можливо, а з французами, іспанцями –  що в нас спільного?

Схвалювати проєвропейські чи проросійські погляди – він ще не знає. Але говорить, що співпрацювати країні краще з усіма.

На противагу цій позиції, студентка-філолог Анастасія впевнена: українці – таки частина європейської цивілізації.

– Наша культура набагато більше інтегрована в світову, ніж ми звикли про це думати, — стверджує вона. — Щоправда, не слід обмежуватися тут урахуванням лише європейських впливів. Однак, географічне положення дуже важить і обумовлює представленість в нашій культурі багатьох суто європейських явищ.

Євроінтеграцію дівчина підтримує. Сподівається, що вона збільшить можливості для мандрівок за кордон і підвищить попит на спеціалістів у її сфері.

Пенсіонер зі Львова Андрій, маючи трохи вільного часу, охоче ділиться власними міркуваннями:

– Українці  насправді недоєвропейці. Для того, щоб бути європейцями, мало просто  народитися в Європі. Це ще означає певний рівень життя, якісь можливості. Ось донецькі – вони на росіян схожі, бо в них умови життя однакові.

Згідно з дослідженнями Центру Разумкова, різниця культур і ментальностей є одним з найбільших недоліків Європейського Союзу для 23,5% українців. Як свідчить статистика, підтримка проєвропейського шляху наразі базується на очікуванні соціальних та економічних благ, а не на бажанні втілити в життя європейські цінності.

Оскільки більшість населення України вважає, що спричинені євроінтеграцією зміни торкнуться країни в цілому, а не їх особисто -  то й дій вони очікують від влади, а не від себе. Але ж для того, щоб передбачені Угодою про асоціацію проєвропейські реформи діяли, суспільство має їх підтримувати і значною мірою ініціювати. Інакше  зміни стануть реальністю лише «на папері». У цьому переконаний економіст Олександр Пасхавер:

– Просто ухваливши нові закони, формальні норми, ви не отримаєте результату. Якщо населення не матиме відповідних цінностей, вони не працюватимуть. Необхідно, щоб у суспільстві виник попит на ці закони до того, як вони будуть запроваджені. Якщо цього попиту немає, то потрібен постійний тиск на суспільство. За 30-40 років воно звикне.

На думку експерта, для досягнення справжніх змін українці потребують «морального руху, що спровокував би зміни в його свідомості». Асоціація з Європою здатна стати стимулом до цього, але вона – не панацея від існуючих проблем.

Сприйняття Європейського Союзу як сили, що гарантує «покращення життя вже сьогодні», ще більше проблематизує успішність реформ. Не побачивши поліпшення ситуації у короткостроковій перспективі, громадськість може звернутися до альтернативних шляхів розвитку, не довівши почату справу до кінця. Зокрема, можливе зростання підтримки вступу до ЄврАзЕС або ж політики неприєднання до жодного з об’єднань.

За словами директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія Кулика, необізнаність населення у питаннях ЄС та некритичне сприйняття усього, що його стосується, стоять на заваді європейського вектору.

– Протягом десяти років засоби масової інформації, політики і чиновники створили глянцевий образ Європейського Союзу. Мовляв, Європа – це абсолютна альтернатива всьому пострадянському. Щось абсолютно позитивне, майже без недоліків. В результаті формування цього позитивного образу громадяни не розуміють ризиків євроінтеграції. Це породжує завищені очікування: мовляв, вже наступного дня після підписання Угоди про асоціацію ми отримаємо процвітання, – пояснює політолог.

Одним зі шляхів вирішення проблеми є запозичення досвіду ведення інформаційних кампаній у тих країнах Східної Європи, що вже успішно інтегрувалися до ЄС. Зокрема, депутат литовського Сейму Лінас Бальсис наголошує на необхідності залучення до формування думки про Європу інтелектуальних еліт.

– У Литві інформаційні кампанії проводилися від початку євроінтеграції. Ми пояснювали, для чого потрібен кожен  крок, що він дасть людям. Для України це теж дуже на часі. Важливо підключати до цього процесу моральних авторитетів країни, щоб вони пояснювали свою позицію з цього питання, – вважає політик.

При цьому він звертає увагу на різницю у сприйнятті ЄС в сучасній Україні та Литві 1990-х:

– Ми себе усвідомлювали частиною Західної Європи з тих часів, коли Литва ще була незалежною - в 1918-1940 роках. А ще, в нас збереглася самосвідомість від часів Великого Князівства Литовського, коли Литва була великою федерацією Центральної Європи. Тому під час вступу до Європейського Союзу в нас не було питання «хто ми такі?». Було розуміння того, що хочемо повернутися до сім’ї європейських держав і західної культури. Люди дуже підтримували ідею входження до ЄС –  що цікаво, не з міркувань економічних, а з цих от морально-культурних.

«Українці – також європейці» – стверджує історик Ярослав Грицак. Він наголошує на тому, що Об’єднана Європа не є чимось конкретним і усталеним. Скоріше варто розглядати її як проект, що постійно трансформується. Мінливість його професор демонструє на прикладі історії Німеччини:

– До кінця Другої світової війни німці не думали про себе як про Європу, вважаючи, що вони надто великі для неї. Вся політика повоєнної Німеччини спрямовувалася на її повернення в Європу. Зараз Німеччина є мотором і серцем Євросоюзу. Але ми не замислюємося, що це результат змін, які сталися останні 50-70 років через певні спрямовані зусилля політичної, культурної, інтелектуальної еліти самої країни.

Наразі Україна належить до Східної Європи, що балансує на межі між західною культурою та впливами східних сусідів. Однак історик висловлює впевненість у тому, що повноцінне входження України до європейського простору значною мірою залежатиме від самих українців:

– Кожна з держав сама міняється і міняє правила гри. Тому найкраща відповідь на питання «Чи українці – європейці?» – це питання дії. Це те, чи можуть українці припинити бути периферією. Зі Східною Європою треба кінчати, вона має припинити бути «Східною» і стати «нормальною». Європейська інтеграція дає для цього шанси.

Матеріал підготовано в межах спільного проекту Школи міжнародної журналістики та www.mymedia.org.ua (проект, що його впроваджує NIRAS/ВВС за фінансової підтримки Danida).

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *