Статьи

Майдан розвіяв міфи про Україну розколоту та радянську, штовхнув суспільство вперед, однак держава не встигає за змінами. Чи вдасться нам цього разу подолати історію? 

Більше двадцяти років українці не можуть вирішити, хто вони такі. Цю занадто тривалу невизначеність єдиної української ідентичності часто виправдовують тим, що країна розділена. Мовляв, так історично склалося. 

«Історія має значення – вона визначає траєкторію розвитку, якою рухається країна. Але історія не є в’язницею – за наявності сильної політичної волі еліт та консенсусу в суспільстві її можна подолати. Приклад такого подолання подає не лише моноетнічна Польща, але й Іспанія, розколота не менше за Україну», – вважає історик Ярослав Грицак. Та, щоб подолати історію, потрібні домовленості та компроміси на державному рівні. Натомість, протягом двадцяти трьох років української незалежності політики сіяли розбрат, щоб зібрати електоральний врожай. Мовне питання, маніпулювання історичною пам’яттю та почасти етнічний чинник розколювали українців. Невпинно підживлювані суперечності між регіональними ідентичностями призвели до формування політичних партій, що орієнтуються не на ідеали та цінності, а на настрої в певних регіонах. 

Однак Майдан засвідчив, що значення мови як головного чинника розколу в українській ідентичності перебільшене. «Українська національна ідентичність стає більш відкритою, і в той самий час Росія атакує Україну за етнічний націоналізм, – зауважує історик Тімоті Снайдер. – Цікава історія, яку Україна може запропонувати Європі – це створення відкритої національної політики, що поєднає зусилля україномовних, російськомовних і двомовних громадян. Те, що багато з вас спілкуються двома мовами, зробило українську революцію більш європейською. Це те у вас, що пасує до європейської історії… Події Майдану засвідчили, що українська національна ідентичність великою мірою просунулася в тому напрямку, який називають політичною ідентичністю». 

То чи стане Майдан відправною точкою для формування української політичної ідентичності? 

Відповідно до  статистики, зростання частки українців, які передусім ідентифікують себе як громадян України, за останні чотири роки відбувалось досить поступово: 2010 року їх було 57%, 2012-го – 61%, 2014 – 64%. Дослідження, проведені соціологічною групою «Рейтинг», демонструють, що за останній рік кількість українців, які вважають себе патріотами, зросла на 5 відсоткових пунктів і сягнула 86%.  Українці почали відчувати більше гордості за свою землю, державу, мову та державні символи – прапор, гімн і герб. 

Українська самоідентифікація успішно витісняє радянську. Людей, що ідентифікують себе передусім як «радянські», за рік поменшало у два з половиною рази – з 10% до 4%. Відсоток опитаних, що не голосували б за незалежність України, якби мали такий вибір, за рік упав із 28% до 12%. Найбільш разючою є зміна у східних областях, де підтримка незалежності зросла з 42% до 70%. 

Самоідентифікація «громадянин України» є панівною в усіх регіонах, окрім Донбасу. Тамтешні мешканці передусім уважають себе мешканцями свого регіону, міста чи села. «Європейців» найбільше в західних областях, натомість, на Донбасі їх практично немає. 

Майдан об’єднав українців, але не стільки «за», скільки «проти». Дослідження показують, що цінностей українців протести 2013-2014 років не змінили, а радше засвідчили їхню зміну. Динаміка трансформації цінностей українського суспільства за останні 10 років свідчить про якісний зсув від цінностей безпеки до цінностей відкритості до змін та самовираження. Ця зміна оцінюється дослідниками як дуже позитивна характеристика в контексті формування громадянського суспільства та готовності країни до реформ та змін. 

Та тим часом під впливом війни на Сході за останній рік кардинально змінилися страхи українців. Показники найбільших приводів занепокоєння, пов’язаних зі зростанням цін (80%), безробіттям (78%) та невиплатою зарплатні (75%), упали в середньому на 20 відсоткових пунктів. Натомість, страх розпаду України як держави зріс від 14% до 48%, а стурбованість через напад зовнішнього ворога на Україну – з 10% до 62%. Таким чином, увага до економічних проблем послабилась, а до безпеки – посилилась. Професорка соціології Оксана Міхєєва вбачає в цьому загрозу регресу: «Коли людина починає орієнтуватись на такі цінності як безпека, стабільність і захищеність, вона починає втрачати власну свободу. Вона передає право комусь, хто може гарантувати їй безпеку. Це дуже небезпечна ситуація». 

Потреба в захищеності може посилити патерналізм, до якого українці й без того мають доволі стійку схильність. На думку соціологів, патерналізм як компонент пострадянської культури й перешкода для розширення власної відповідальності може гальмувати процес формування громадянського суспільства. Йдеться не лише про «совків»: дослідження компанії pro.mova фіксують схильність до патерналізму навіть у людей, які стояли на Майдані. 

Це, втім, не означає, що всі українці хочуть диктатури. Результати проведеного в лютому 2014 року дослідження свідчать, що патерналізм для українців – це сподівання на те, що держава гарантує робочі місця та буде відповідальною за добробут своїх громадян.

Керівник аналітики експертної компанії pro.mova Вікторія Бриндза називає патерналізм спільною цінністю для всіх регіонів України. «Ми називаємо Захід більш проєвропейським. Але головна причина нашого бажання приєднатись до Європи – це сподівання на те, що Європа дасть нам захист, а не прагнення до прозорості та відповідальності. З тієї самої причини люди на Сході та Півдні хотіли протекторату Росії», - пояснює вона. За її словами, відмова від прийняття самостійних рішень є вдалою стратегією виживання в певних історичних умовах: «бути посередині українці навчились дуже добре». 

Лютневі дослідження засвідчили, що майданівці підтримують більшість принципів, які містяться в Європейській конституції: (верховенство права, правосуддя, дотримання прав людини, повага до гідності, демократія, свобода, плюралізм, солідарність, рівність, не припустимість дискримінації, рівність статей, толерантність), але не готові втілювати їх у життя. Проте керівник групи «Рейтинг» Олексій Антипович наголошує на важливості змін ціннісних орієнтирів не стільки в людей, які були на Майдані, скільки в тих, які не були. За його словами, якщо рік тому однозначно за Європейський Союз висловлювалось менше 40% опитаних, то зараз – понад дві третини. «Так, на це вплинула війна з Росією, однак Євромайдан також поступово підвищував ці показники», - каже соціолог. Майдан засвідчив готовність українського суспільства до змін, зламав накопичені роками стереотипів і засвідчив, що Україна потребує конструювання нової політичної ідентичності. 

«У певний момент у суспільствах європейських країн визріла ментальна готовність до певних змін, і вони спромоглися закріпити ці зрушення у нормах, - говорить Вікторія Бриндза. – Це те, чого в нас не відбулося: був Майдан, були зрушення, але норми ще старі. Суспільство пішло вперед, а влада не встигає». На її думку, щоб Україна мала шанс наздогнати Європу, громадянському суспільству вкрай необхідно добитися зміни правил гри, а не лише дійових осіб і декорацій нашої політики. 

Цей текст написано в межах Школи міжнародної журналістики «Україна після виборів: геополітичні стратегії», організатором якої була Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння проекту Mymedia.org.ua.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Майдан розвіяв міфи про Україну розколоту та радянську, штовхнув суспільство вперед, однак держава не встигає за змінами. Чи вдасться нам цього разу подолати історію? 

Більше двадцяти років українці не можуть вирішити, хто вони такі. Цю занадто тривалу невизначеність єдиної української ідентичності часто виправдовують тим, що країна розділена. Мовляв, так історично склалося. 

«Історія має значення – вона визначає траєкторію розвитку, якою рухається країна. Але історія не є в’язницею – за наявності сильної політичної волі еліт та консенсусу в суспільстві її можна подолати. Приклад такого подолання подає не лише моноетнічна Польща, але й Іспанія, розколота не менше за Україну», – вважає історик Ярослав Грицак. Та, щоб подолати історію, потрібні домовленості та компроміси на державному рівні. Натомість, протягом двадцяти трьох років української незалежності політики сіяли розбрат, щоб зібрати електоральний врожай. Мовне питання, маніпулювання історичною пам’яттю та почасти етнічний чинник розколювали українців. Невпинно підживлювані суперечності між регіональними ідентичностями призвели до формування політичних партій, що орієнтуються не на ідеали та цінності, а на настрої в певних регіонах. 

Однак Майдан засвідчив, що значення мови як головного чинника розколу в українській ідентичності перебільшене. «Українська національна ідентичність стає більш відкритою, і в той самий час Росія атакує Україну за етнічний націоналізм, – зауважує історик Тімоті Снайдер. – Цікава історія, яку Україна може запропонувати Європі – це створення відкритої національної політики, що поєднає зусилля україномовних, російськомовних і двомовних громадян. Те, що багато з вас спілкуються двома мовами, зробило українську революцію більш європейською. Це те у вас, що пасує до європейської історії… Події Майдану засвідчили, що українська національна ідентичність великою мірою просунулася в тому напрямку, який називають політичною ідентичністю». 

То чи стане Майдан відправною точкою для формування української політичної ідентичності? 

Відповідно до  статистики, зростання частки українців, які передусім ідентифікують себе як громадян України, за останні чотири роки відбувалось досить поступово: 2010 року їх було 57%, 2012-го – 61%, 2014 – 64%. Дослідження, проведені соціологічною групою «Рейтинг», демонструють, що за останній рік кількість українців, які вважають себе патріотами, зросла на 5 відсоткових пунктів і сягнула 86%.  Українці почали відчувати більше гордості за свою землю, державу, мову та державні символи – прапор, гімн і герб. 

Українська самоідентифікація успішно витісняє радянську. Людей, що ідентифікують себе передусім як «радянські», за рік поменшало у два з половиною рази – з 10% до 4%. Відсоток опитаних, що не голосували б за незалежність України, якби мали такий вибір, за рік упав із 28% до 12%. Найбільш разючою є зміна у східних областях, де підтримка незалежності зросла з 42% до 70%. 

Самоідентифікація «громадянин України» є панівною в усіх регіонах, окрім Донбасу. Тамтешні мешканці передусім уважають себе мешканцями свого регіону, міста чи села. «Європейців» найбільше в західних областях, натомість, на Донбасі їх практично немає. 

Майдан об’єднав українців, але не стільки «за», скільки «проти». Дослідження показують, що цінностей українців протести 2013-2014 років не змінили, а радше засвідчили їхню зміну. Динаміка трансформації цінностей українського суспільства за останні 10 років свідчить про якісний зсув від цінностей безпеки до цінностей відкритості до змін та самовираження. Ця зміна оцінюється дослідниками як дуже позитивна характеристика в контексті формування громадянського суспільства та готовності країни до реформ та змін. 

Та тим часом під впливом війни на Сході за останній рік кардинально змінилися страхи українців. Показники найбільших приводів занепокоєння, пов’язаних зі зростанням цін (80%), безробіттям (78%) та невиплатою зарплатні (75%), упали в середньому на 20 відсоткових пунктів. Натомість, страх розпаду України як держави зріс від 14% до 48%, а стурбованість через напад зовнішнього ворога на Україну – з 10% до 62%. Таким чином, увага до економічних проблем послабилась, а до безпеки – посилилась. Професорка соціології Оксана Міхєєва вбачає в цьому загрозу регресу: «Коли людина починає орієнтуватись на такі цінності як безпека, стабільність і захищеність, вона починає втрачати власну свободу. Вона передає право комусь, хто може гарантувати їй безпеку. Це дуже небезпечна ситуація». 

Потреба в захищеності може посилити патерналізм, до якого українці й без того мають доволі стійку схильність. На думку соціологів, патерналізм як компонент пострадянської культури й перешкода для розширення власної відповідальності може гальмувати процес формування громадянського суспільства. Йдеться не лише про «совків»: дослідження компанії pro.mova фіксують схильність до патерналізму навіть у людей, які стояли на Майдані. 

Це, втім, не означає, що всі українці хочуть диктатури. Результати проведеного в лютому 2014 року дослідження свідчать, що патерналізм для українців – це сподівання на те, що держава гарантує робочі місця та буде відповідальною за добробут своїх громадян.

Керівник аналітики експертної компанії pro.mova Вікторія Бриндза називає патерналізм спільною цінністю для всіх регіонів України. «Ми називаємо Захід більш проєвропейським. Але головна причина нашого бажання приєднатись до Європи – це сподівання на те, що Європа дасть нам захист, а не прагнення до прозорості та відповідальності. З тієї самої причини люди на Сході та Півдні хотіли протекторату Росії», - пояснює вона. За її словами, відмова від прийняття самостійних рішень є вдалою стратегією виживання в певних історичних умовах: «бути посередині українці навчились дуже добре». 

Лютневі дослідження засвідчили, що майданівці підтримують більшість принципів, які містяться в Європейській конституції: (верховенство права, правосуддя, дотримання прав людини, повага до гідності, демократія, свобода, плюралізм, солідарність, рівність, не припустимість дискримінації, рівність статей, толерантність), але не готові втілювати їх у життя. Проте керівник групи «Рейтинг» Олексій Антипович наголошує на важливості змін ціннісних орієнтирів не стільки в людей, які були на Майдані, скільки в тих, які не були. За його словами, якщо рік тому однозначно за Європейський Союз висловлювалось менше 40% опитаних, то зараз – понад дві третини. «Так, на це вплинула війна з Росією, однак Євромайдан також поступово підвищував ці показники», - каже соціолог. Майдан засвідчив готовність українського суспільства до змін, зламав накопичені роками стереотипів і засвідчив, що Україна потребує конструювання нової політичної ідентичності. 

«У певний момент у суспільствах європейських країн визріла ментальна готовність до певних змін, і вони спромоглися закріпити ці зрушення у нормах, - говорить Вікторія Бриндза. – Це те, чого в нас не відбулося: був Майдан, були зрушення, але норми ще старі. Суспільство пішло вперед, а влада не встигає». На її думку, щоб Україна мала шанс наздогнати Європу, громадянському суспільству вкрай необхідно добитися зміни правил гри, а не лише дійових осіб і декорацій нашої політики. 

Цей текст написано в межах Школи міжнародної журналістики «Україна після виборів: геополітичні стратегії», організатором якої була Школа журналістики Українського католицького університету за сприяння проекту Mymedia.org.ua.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *