Статьи

Наближення саміту Східного партнерства, який вирішить долю угоди про асоціацію з Європейським союзом та зону вільної торгівлі, змушує українську владу робити показові кроки в напрямку євроінтеграції.

Та чи здатний народ, 88% якого за останні п’ять років жодного разу не були в країнах Євросоюзу, адекватно оцінювати те, що відбувається насправді? 52% українців схвалюють ідею євроінтеграції, однак поінформованості про ЄС більшості вочевидь бракує. Чи готові ми до Європи, й чи не перебільшуємо масштаби змін на краще, сподіваючись негайного дива від євроінтеграції?

Чому саме зараз?

На саміті у Вільнюсі 28-29 листопада маємо шанс домовитись про асоціативне членство в Євросоюзі та поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі (ПРЗВТ). Саме зона вільної торгівлі є головною метою угоди, адже 95% її пунктів присвячено торгівельно-економічним питанням. Проте німецький політолог Андреас Умланд, який працює в Україні й спеціалізується на сучасних пострадянських державах, стверджує: Європа мислить категоріями безпеки й потребує стабільності на східних кордонах. Контрольована Україна гарантуватиме спокій країнам-членам спільноти.

У 1991 році Україна оголосила про намір інтегруватися в Європу, у 1994-му підписала з Євросоюзом угоду про співпрацю, й лише у 2007-му цю угоду розширила. Аж раптом тривалий період дистанціювання та обережності у відносинах змінився різким зближенням. На думку Умланда, переломним моментом стала російсько-грузинська війна 2008 року. Європа почала робити конкретні кроки назустріч Україні, а Україна – користатись цими кроками. Ймовірно, перспектива збройного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією, який назріває і в який може втрутитись Росія, також спонукає ЄС діяти швидше.

Що ж до причин прискорення з українського боку, то можна припустити, що наближення президентських виборів 2015 року змушує Віктора Януковича намагатись розширити свій електорат, демонструючи готовність до євроінтеграції. Однак, як свідчать дані соціологічного опитування фонду «Демократичні ініціативи» та центру імені Разумкова, у разі підписання угоди про асоціацію Янукович розчарує і втратить значну частину своїх традиційних прихильників. Тож невідомо, чи дасть імідж президента-євроінтегратора сподівані плоди.

Кому й навіщо ми там потрібні?

У Вільнюсі 28 держав-членів спільноти висловлять свою підтримку або заперечення щодо асоціації України з Євросоюзом. Заступник голови комісії литовського Сейму з європейських справ Лінас Бальсис зізнається, що ми по-особливому потрібні ЄС лише взимку, коли зростає імпорт газу з Росії.

Андреас Умланд стверджує, що серед держав Євросоюзу немає полум’яних противників асоціації з Україною: всі більш чи менш зацікавлені. Водночас він застерігає від ілюзій щодо того, що Європа прагне якнайшвидше долучити Україну до своєї демократичної системи цінностей. Якщо місіонерство і є мотивом ЄС, то не ключовим.

До того ж, українці самі не мають чіткої відповіді на просте питання: європейці вони чи ні. Ми багато розмірковуємо про різні виміри європейськості – географічний, ціннісний, правовий, політичний тощо. Євроспільнота, натомість, цим не переймається, зауважує Умланд: її політики мислять егоїстично і прагматично, сповідуючи теорію демократичного миру. Ця теорія, описана ще у працях Канта, полягає в тому, що держави з демократичним устроєм, як правило, не воюють між собою. Натомість, авторитарні режими хиткі й нестабільні.

Приєднавши Україну, ЄС може стати більш значущим як блокове утворення. Це допоможе йому у протистоянні з Росією, а також дозволить згодом прихилити на свій бік пострадянські держави, для яких Україна зможе бути успішним зразком трансформації, уважає колишній віце-прем’єр із питань євроінтеграції, а зараз громадський діяч Олег Рибачук.

Чи справді ми цього хочемо?

Для пересічного українця Європа – це подорожі, добра робота, демократія, якісна освіта, добробут і відсутність корупції. Чимало українців уже проголосували за Європу «ногами», перетнувши західний кордон у пошуках кращої долі. Соціологія підтверджує, що пересічний громадянин на запитання, де він хотів би жити, обирає переважно Європу, а не Росію.

Соціологічна група «Рейтинг» присвятила окреме дослідження визначенням векторів орієнтації українців. Виявляється, до Європи здебільшого прагнуть молоді, освічені й україномовні, а до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном – старші, російськомовні, з середньою або початковою освітою.

Люди, які періодично бувають у країнах ЄС, здебільшого підтримують угоду про асоціацію. І що частіше вони там бувають, то вищим є рівень підтримки: зближення з ЄС прагнуть 39% тих, хто не був там жодного разу, і 68% тих, хто буває там часто. Поза тим, кожен десятий українець підтримує і європейську, і євроатлантичну інтеграцію – куди буде вигідніше, туди й підемо.

Що доведеться зробити?

«Європа – це клуб багатих країн із обмеженим доступом», - каже президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Право вступити до клубу треба ще заслужити. Угода про асоціацію передбачає лише зближення, а не повну інтеграцію.

Якщо документ підпишуть, Україна зобов’яжеться реформувати і трансформувати багато сфер свого життя, а також поступово запроваджувати європейське законодавство. Задля реального членства у ПВЗВТ нам доведеться виконати близько двохсот нормативно-правових актів, міжнародних договорів і стандартів. Робитиметься це під суворим контролем ЄС.

Особливо турбує представників Євросоюзу ув’язнення Юлії Тимошенко, справа якої, на їхню думку, є суто політичною. Зокрема, екс-голова Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен каже: «Тимошенко покарана за політичне рішення, а це неправильно». Україні висунули ледь не ультиматум: звільнення екс-прем’єрки є умовою підписання угоди. Й цю умову, схоже, влада готова виконати. «Питання Тимошенко буде зняте до саміту у Вільнюсі», - прогнозує заступник керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України Віталій Кулик.

«Коли ми побачимо, що дороги назад уже немає, тоді ми повіримо», - резюмує Ханне Северінсен, називаючи майбутній процес зближення з ЄС непростим і тривалим.

Що ми отримаємо?

Відповіді на це запитання для влади і бізнесу та для пересічних громадян різняться. Від скасування ввізних мит і прискорення процедури сертифікації українських товарів на ринках Європи звичайний українець виграє мало. Покращення від цього відчують передусім бізнесмени. Конкретні зміни в соціальній сфері, освіті, охороні довкілля потребують багато часу й торкнуться кожного з нас лише у віддаленій перспективі. Та в підсумку нам обіцяють чимало: зменшення корупції, безвізовий режим із ЄС, посилення захисту прав споживачів, поліпшення якості продукції, збереження довкілля, іноземні інвестиції, розвиток науки та технологій тощо.

Канадський економіст Баррі Гебб, який спеціалізується на дослідженнях Східної Європи, називає міфом твердження, що Україна економічно необхідна ЄС. Насправді ми – лише 1% європейського товарообігу. За його словами, безпідставними є й сподівання на різке підвищення рівня життя після інтеграції. «Цього не буде, - запевняє експерт. – Дива не станеться. Потрібне не одне покоління для трансформації. Обіцянки швидкого розвитку залишатимуться лише обіцянками». Баррі Гебб порівнює Україну з Сербією, що має приблизно такий самий середній річний рівень доходу на душу населення. Щоб наздогнати п'ятнадцять найрозвиненіших країн ЄС до 2020 року, щорічний темп зростання Сербії мусить становити не менше 19,4% (для порівняння, для Хорватії цей показник становив би лише 10,1%).

Українці не задоволені тим, що мають, і державою, в якій живуть. Керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович припускає, що навіть після інтеграції з Європою та отримання всіх сподіваних благ ми знайдемо, на що нарікати. «За будь-якої влади, за будь-яких обставин наша свідомість і наша історична традиція не зміняться. Ми все одно не будемо задоволені становищем, у якому опинились. Реальні тектонічні зрушення в цьому питанні можуть відбутися за сто-двісті років», - каже соціолог.

Натомість історик Ярослав Грицак вірить, що все залежить від нас самих. Цілком можливо, вважає він, що ще за свого життя ми відчуємо якісні зміни, якщо докладемо необхідних зусиль і подолаємо комплекс меншовартості. «Дослідження показують, що за цінностями сучасне молоде покоління – найбільш європейське, - стверджує він, звертаючись до студентів. – Різниця між вами і старшим поколінням є значно більшою, між вами і вашими європейськими однолітками. Тож уся надія на вас».

Матеріал підготовано в межах спільного проекту Школи міжнародної журналістики та www.mymedia.org.ua (проект, що його впроваджує NIRAS/ВВС за фінансової підтримки Danida).

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Наближення саміту Східного партнерства, який вирішить долю угоди про асоціацію з Європейським союзом та зону вільної торгівлі, змушує українську владу робити показові кроки в напрямку євроінтеграції.

Та чи здатний народ, 88% якого за останні п’ять років жодного разу не були в країнах Євросоюзу, адекватно оцінювати те, що відбувається насправді? 52% українців схвалюють ідею євроінтеграції, однак поінформованості про ЄС більшості вочевидь бракує. Чи готові ми до Європи, й чи не перебільшуємо масштаби змін на краще, сподіваючись негайного дива від євроінтеграції?

Чому саме зараз?

На саміті у Вільнюсі 28-29 листопада маємо шанс домовитись про асоціативне членство в Євросоюзі та поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі (ПРЗВТ). Саме зона вільної торгівлі є головною метою угоди, адже 95% її пунктів присвячено торгівельно-економічним питанням. Проте німецький політолог Андреас Умланд, який працює в Україні й спеціалізується на сучасних пострадянських державах, стверджує: Європа мислить категоріями безпеки й потребує стабільності на східних кордонах. Контрольована Україна гарантуватиме спокій країнам-членам спільноти.

У 1991 році Україна оголосила про намір інтегруватися в Європу, у 1994-му підписала з Євросоюзом угоду про співпрацю, й лише у 2007-му цю угоду розширила. Аж раптом тривалий період дистанціювання та обережності у відносинах змінився різким зближенням. На думку Умланда, переломним моментом стала російсько-грузинська війна 2008 року. Європа почала робити конкретні кроки назустріч Україні, а Україна – користатись цими кроками. Ймовірно, перспектива збройного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією, який назріває і в який може втрутитись Росія, також спонукає ЄС діяти швидше.

Що ж до причин прискорення з українського боку, то можна припустити, що наближення президентських виборів 2015 року змушує Віктора Януковича намагатись розширити свій електорат, демонструючи готовність до євроінтеграції. Однак, як свідчать дані соціологічного опитування фонду «Демократичні ініціативи» та центру імені Разумкова, у разі підписання угоди про асоціацію Янукович розчарує і втратить значну частину своїх традиційних прихильників. Тож невідомо, чи дасть імідж президента-євроінтегратора сподівані плоди.

Кому й навіщо ми там потрібні?

У Вільнюсі 28 держав-членів спільноти висловлять свою підтримку або заперечення щодо асоціації України з Євросоюзом. Заступник голови комісії литовського Сейму з європейських справ Лінас Бальсис зізнається, що ми по-особливому потрібні ЄС лише взимку, коли зростає імпорт газу з Росії.

Андреас Умланд стверджує, що серед держав Євросоюзу немає полум’яних противників асоціації з Україною: всі більш чи менш зацікавлені. Водночас він застерігає від ілюзій щодо того, що Європа прагне якнайшвидше долучити Україну до своєї демократичної системи цінностей. Якщо місіонерство і є мотивом ЄС, то не ключовим.

До того ж, українці самі не мають чіткої відповіді на просте питання: європейці вони чи ні. Ми багато розмірковуємо про різні виміри європейськості – географічний, ціннісний, правовий, політичний тощо. Євроспільнота, натомість, цим не переймається, зауважує Умланд: її політики мислять егоїстично і прагматично, сповідуючи теорію демократичного миру. Ця теорія, описана ще у працях Канта, полягає в тому, що держави з демократичним устроєм, як правило, не воюють між собою. Натомість, авторитарні режими хиткі й нестабільні.

Приєднавши Україну, ЄС може стати більш значущим як блокове утворення. Це допоможе йому у протистоянні з Росією, а також дозволить згодом прихилити на свій бік пострадянські держави, для яких Україна зможе бути успішним зразком трансформації, уважає колишній віце-прем’єр із питань євроінтеграції, а зараз громадський діяч Олег Рибачук.

Чи справді ми цього хочемо?

Для пересічного українця Європа – це подорожі, добра робота, демократія, якісна освіта, добробут і відсутність корупції. Чимало українців уже проголосували за Європу «ногами», перетнувши західний кордон у пошуках кращої долі. Соціологія підтверджує, що пересічний громадянин на запитання, де він хотів би жити, обирає переважно Європу, а не Росію.

Соціологічна група «Рейтинг» присвятила окреме дослідження визначенням векторів орієнтації українців. Виявляється, до Європи здебільшого прагнуть молоді, освічені й україномовні, а до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном – старші, російськомовні, з середньою або початковою освітою.

Люди, які періодично бувають у країнах ЄС, здебільшого підтримують угоду про асоціацію. І що частіше вони там бувають, то вищим є рівень підтримки: зближення з ЄС прагнуть 39% тих, хто не був там жодного разу, і 68% тих, хто буває там часто. Поза тим, кожен десятий українець підтримує і європейську, і євроатлантичну інтеграцію – куди буде вигідніше, туди й підемо.

Що доведеться зробити?

«Європа – це клуб багатих країн із обмеженим доступом», - каже президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. Право вступити до клубу треба ще заслужити. Угода про асоціацію передбачає лише зближення, а не повну інтеграцію.

Якщо документ підпишуть, Україна зобов’яжеться реформувати і трансформувати багато сфер свого життя, а також поступово запроваджувати європейське законодавство. Задля реального членства у ПВЗВТ нам доведеться виконати близько двохсот нормативно-правових актів, міжнародних договорів і стандартів. Робитиметься це під суворим контролем ЄС.

Особливо турбує представників Євросоюзу ув’язнення Юлії Тимошенко, справа якої, на їхню думку, є суто політичною. Зокрема, екс-голова Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северінсен каже: «Тимошенко покарана за політичне рішення, а це неправильно». Україні висунули ледь не ультиматум: звільнення екс-прем’єрки є умовою підписання угоди. Й цю умову, схоже, влада готова виконати. «Питання Тимошенко буде зняте до саміту у Вільнюсі», - прогнозує заступник керівника головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України Віталій Кулик.

«Коли ми побачимо, що дороги назад уже немає, тоді ми повіримо», - резюмує Ханне Северінсен, називаючи майбутній процес зближення з ЄС непростим і тривалим.

Що ми отримаємо?

Відповіді на це запитання для влади і бізнесу та для пересічних громадян різняться. Від скасування ввізних мит і прискорення процедури сертифікації українських товарів на ринках Європи звичайний українець виграє мало. Покращення від цього відчують передусім бізнесмени. Конкретні зміни в соціальній сфері, освіті, охороні довкілля потребують багато часу й торкнуться кожного з нас лише у віддаленій перспективі. Та в підсумку нам обіцяють чимало: зменшення корупції, безвізовий режим із ЄС, посилення захисту прав споживачів, поліпшення якості продукції, збереження довкілля, іноземні інвестиції, розвиток науки та технологій тощо.

Канадський економіст Баррі Гебб, який спеціалізується на дослідженнях Східної Європи, називає міфом твердження, що Україна економічно необхідна ЄС. Насправді ми – лише 1% європейського товарообігу. За його словами, безпідставними є й сподівання на різке підвищення рівня життя після інтеграції. «Цього не буде, - запевняє експерт. – Дива не станеться. Потрібне не одне покоління для трансформації. Обіцянки швидкого розвитку залишатимуться лише обіцянками». Баррі Гебб порівнює Україну з Сербією, що має приблизно такий самий середній річний рівень доходу на душу населення. Щоб наздогнати п'ятнадцять найрозвиненіших країн ЄС до 2020 року, щорічний темп зростання Сербії мусить становити не менше 19,4% (для порівняння, для Хорватії цей показник становив би лише 10,1%).

Українці не задоволені тим, що мають, і державою, в якій живуть. Керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович припускає, що навіть після інтеграції з Європою та отримання всіх сподіваних благ ми знайдемо, на що нарікати. «За будь-якої влади, за будь-яких обставин наша свідомість і наша історична традиція не зміняться. Ми все одно не будемо задоволені становищем, у якому опинились. Реальні тектонічні зрушення в цьому питанні можуть відбутися за сто-двісті років», - каже соціолог.

Натомість історик Ярослав Грицак вірить, що все залежить від нас самих. Цілком можливо, вважає він, що ще за свого життя ми відчуємо якісні зміни, якщо докладемо необхідних зусиль і подолаємо комплекс меншовартості. «Дослідження показують, що за цінностями сучасне молоде покоління – найбільш європейське, - стверджує він, звертаючись до студентів. – Різниця між вами і старшим поколінням є значно більшою, між вами і вашими європейськими однолітками. Тож уся надія на вас».

Матеріал підготовано в межах спільного проекту Школи міжнародної журналістики та www.mymedia.org.ua (проект, що його впроваджує NIRAS/ВВС за фінансової підтримки Danida).

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *