Статьи

Наразі часто доводиться чути, що підписання Угоди про асоціацію з ЄС стане справді історичною подією, про те, що ментально Угода ― це щось на кшталт зміни правил гри. Саме вона визначить цивілізаційний вибір країни і стане поворотним пунктом в історичній діагоналі часу. З цим можна погоджуватися, а можна й поміркувати. З одного боку, ми мали тривалий історичний курс України у союзі з російським світом, а з іншого ― столітні європейські традиції. То чи доречно все ж називати Угоду про асоціацію поверненням України до Європи? Чи справді підписання Угоди стане історичною подією? Коли ми розглядаємо такі великі питання, історичний екскурс ― це найкращий спосіб!

Українська європейська спадщина: досвід минулого

Після підписання Богданом Хмельницьким Переяславських угод 1654 р. почався повільний, але тривалий і, головне, неминучий процес “інтеграції” України в “Русский мир”. Така довга культурна і цивілізаційна інкорпорація в простір східного впливу спричинила відсутність будь-яких серйозних контактів із західною культурою (лише Галичина до 1939 року залишалася за Збручем).

Та в українців було дещо, що не дало поглинути їх повністю. Це проживання в спільній з Польщею та Литвою державі. Саме за час спільної державності було сформовано європейські традиції України. Ми є географічно європейцями. Україна вписується в європейські рамки. Українці ― європейці. За словами Ярослава Грицака, ми маємо багато спільного: географію, мову, релігію, культуру і традицію Магдебурзького права. “Російський чинник в українській історії є порівняно сучасним, більш давнім є польський чинник. Більшість часу ми перебували в складі Речі Посполитої, яка мала зовсім інші принципи існування. Литовці, білоруси, українці мають спільну спадщину, і це - спадщина Речі Посполитої”, - переконаний Ярослав Грицак. Продовжуючи цю думку, Ярослав Грицак виявив й іншу закономірність. “Це дало певну традицію. Та Європа і сучасна Європа ― це зовсім інший тип механізмів, що еволюціонував за роки історичних змін, це інші інструменти, це столітня традиція”.

Попри включення Гетьманщини до складу Російської імперії, європейські впливи ще зберігалися певний час і тогочасна Україна була європейською державою. З цього приводу Михайло Драгоманов писав так: “Найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до 18 ст. була більше пов’язана з Західною Європою, і хоча з проволокою, ..., то все ж ішла разом з Західньою Європою в суспільному і культурному процесі”. Про це ж згадував і В’ячеслав Липинський: “Основною різницею України від Москви єсть не мова, не плем’я, не віра, … а інший витворений віками устрій політичний, інший … метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства”.

Українцям і європейцям притаманна спільність релігійних традицій і підходів до управління, чого аж ніяк не було у відносинах з Москвою. На це звернув увагу відомий німецький політичний діяч, філософ та історик Фрідріх Енгельс. Так, наприклад, він визначав характер і тип січового устрою 17 століття: “Січ ― перша християнська республіка Європи”.

Тому, завдячуючи європейському минулому, Україна - хоч і потрапила під протилежні російські впливи - на довгий час зберегла свою європейську ідентичність.

Союз Польщі, Литви, України за Гадяцькою угодою 1658 року

Після реверсу в бік Москви, закріпленого Переяславською угодою, частина козацької старшини зрозуміла хибність такого кроку. Природно, що почалися спроби дистанціюватися від Москви. На той час Гетьманщина була ослабленою роками війни і єдиним можливим виходом з ситуації ставав новий механізм відносин з Річчю Посполитою. Такі кроки викликали дискусію всередині козацької еліти і врешті-решт її розкололи. Підписана, але не впроваджена в життя нова Гадяцька угода передбачала повернення України на інших умовах. Україна, будучи століттями частиною західного культурного і ціннісного середовища, відчувала єдність з європейським світом в усіх аспектах.

Ідея Гадяцького договору передбачала новий механізм відносин Гетьманщини з Річчю Посполитою. Попри низку вад, котрих не вдалося уникнути, зважаючи на геополітичне становище держави, ця угода таки передбачала найважливішу умову ― збереження державності. Україна (в рамках угоди відома під назвою “Великого князівства руського”) входила до союзу на рівних з Польщею і Литвою правах. За умовами угоди створювався певний союз рівних суб'єктів на європейському континенті. З цього випливає, що Гадяцьку угоду можна вважати прототипом сучасної Угоди про асоціацію. Річ Посполита і Велике Князівство Литовське ― прообраз сучасного Європейського Союзу. Депутат Сейму Литви, заступник голови комісії Сейму з європейських справ Лінас Бальсис, нещодавно зауважив, що Україна має спільне з Литвою європейське надбання. Отже, ці історичні факти XVII і XXI століть наочно демонструють спільні та відмінні риси.

Історичне порівняння двох угод, де, безперечно, є спільний знаменник ― західний культурно-ціннісний орієнтир, не розглядається усіма експертами саме так. Часто дослідники апелюють до столітніх відрізків часу, до абсолютно різних геополітичних, історичних та ціннісних вимірів суспільства. Зокрема, відомий український економіст Олександр Пасхавер принципово наголошує на неможливості таких порівнянь. Але виникає закономірне питання: а як же циклічність часу, спільні риси? Імовірною є інша модель ― 350-річний цикл підійшов до свого завершення. Ми знаходимося на етапі, коли Україна знову робить свій вибір і має шанс повернутися до Європи.

Тоді Україна, а точніше політичний розрахунок чи навіть прорахунок (вибір залишаю за читачам) Богдана Хмельницького невимушено завів нас у “союз” з московським царем. “Включення в Митний союз ― це такий же процес, що відбувся з Богданом Хмельницьким у 1654 році”, - вважає Олександр Пасхавер. Порівняння двох періодів приводить нас до такого висновку: процес асоціації з ЄС ― це перемога столітньої боротьби за повернення до Європи.

В історії залишається ще одне вагоме питання, на яке поки що немає відповіді: чи не викличе більш ніж трьохсотрічне перебування в складі російсько-радянського світу такі ж наслідки, що були викликані європейським минулим, і чи не стане це на заваді європейському майбутньому України?

Поведінка Росії і поведінка Європи: що змінилося за 350 років?

Що спільного у поведінці Росії сьогодення і 350 років тому? Чимало. Застосовуються одні й ті ж інструменти, але вже у новому форматі. Економічний, політичний та інформаційний тиск нікуди не зникли. Змінилося дещо інше - поведінка України як рефлекс і відповідь на цей тиск. Україна, отримавши політичний консенсус, спрямований на євроінтеграцію, створила бар'єр проникненню північного тиску в національний простір. Про дії Москви у 1658 році писала російська дослідниця Тетяна Таірова-Яковлева: “Москва не призупиняла спроб послабити козацьку державу, всіма силами підігрівала неспокій у суспільстві, зокрема, підбурювала повстання низових козаків проти Виговського – іноземні сили використовували недовіру як до нього, так і до його найближчого оточення з козацької старшини. Протиріччя між Польщею і Україною Москва постійно використовувала”.

За століття базові методи і механізми зовнішньої політики Європи кардинально змінилися. Європа стала усвідомлювати Україну по-іншому: не як колонію чи підопічну територію, але як частину Європи, частину європейської культури. Сьогодні Європа хоче бачити нас поруч.

Хрестоматійно, що через 350 років Україна знову опинилася на шляху вибору між Сходом та Заходом. Україна, котра більшу частину своєї історії була виразно європейською державою, стоїть на порозі повернення до європейського ціннісного світу. Сьогодні нація постала вже навіть не перед вибором, а перед фактом. Залишається лише сподіватися і чекати; чекати, що крок в сторону Європи стане кроком на шляху до процвітаючого майбутнього держави.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Наразі часто доводиться чути, що підписання Угоди про асоціацію з ЄС стане справді історичною подією, про те, що ментально Угода ― це щось на кшталт зміни правил гри. Саме вона визначить цивілізаційний вибір країни і стане поворотним пунктом в історичній діагоналі часу. З цим можна погоджуватися, а можна й поміркувати. З одного боку, ми мали тривалий історичний курс України у союзі з російським світом, а з іншого ― столітні європейські традиції. То чи доречно все ж називати Угоду про асоціацію поверненням України до Європи? Чи справді підписання Угоди стане історичною подією? Коли ми розглядаємо такі великі питання, історичний екскурс ― це найкращий спосіб!

Українська європейська спадщина: досвід минулого

Після підписання Богданом Хмельницьким Переяславських угод 1654 р. почався повільний, але тривалий і, головне, неминучий процес “інтеграції” України в “Русский мир”. Така довга культурна і цивілізаційна інкорпорація в простір східного впливу спричинила відсутність будь-яких серйозних контактів із західною культурою (лише Галичина до 1939 року залишалася за Збручем).

Та в українців було дещо, що не дало поглинути їх повністю. Це проживання в спільній з Польщею та Литвою державі. Саме за час спільної державності було сформовано європейські традиції України. Ми є географічно європейцями. Україна вписується в європейські рамки. Українці ― європейці. За словами Ярослава Грицака, ми маємо багато спільного: географію, мову, релігію, культуру і традицію Магдебурзького права. “Російський чинник в українській історії є порівняно сучасним, більш давнім є польський чинник. Більшість часу ми перебували в складі Речі Посполитої, яка мала зовсім інші принципи існування. Литовці, білоруси, українці мають спільну спадщину, і це - спадщина Речі Посполитої”, - переконаний Ярослав Грицак. Продовжуючи цю думку, Ярослав Грицак виявив й іншу закономірність. “Це дало певну традицію. Та Європа і сучасна Європа ― це зовсім інший тип механізмів, що еволюціонував за роки історичних змін, це інші інструменти, це столітня традиція”.

Попри включення Гетьманщини до складу Російської імперії, європейські впливи ще зберігалися певний час і тогочасна Україна була європейською державою. З цього приводу Михайло Драгоманов писав так: “Найбільша частина національних відмін України від Московії пояснюється тим, що Україна до 18 ст. була більше пов’язана з Західною Європою, і хоча з проволокою, ..., то все ж ішла разом з Західньою Європою в суспільному і культурному процесі”. Про це ж згадував і В’ячеслав Липинський: “Основною різницею України від Москви єсть не мова, не плем’я, не віра, … а інший витворений віками устрій політичний, інший … метод організації правлячої верстви, інше взаємовідношення верхів і низів, держави і громадянства”.

Українцям і європейцям притаманна спільність релігійних традицій і підходів до управління, чого аж ніяк не було у відносинах з Москвою. На це звернув увагу відомий німецький політичний діяч, філософ та історик Фрідріх Енгельс. Так, наприклад, він визначав характер і тип січового устрою 17 століття: “Січ ― перша християнська республіка Європи”.

Тому, завдячуючи європейському минулому, Україна - хоч і потрапила під протилежні російські впливи - на довгий час зберегла свою європейську ідентичність.

Союз Польщі, Литви, України за Гадяцькою угодою 1658 року

Після реверсу в бік Москви, закріпленого Переяславською угодою, частина козацької старшини зрозуміла хибність такого кроку. Природно, що почалися спроби дистанціюватися від Москви. На той час Гетьманщина була ослабленою роками війни і єдиним можливим виходом з ситуації ставав новий механізм відносин з Річчю Посполитою. Такі кроки викликали дискусію всередині козацької еліти і врешті-решт її розкололи. Підписана, але не впроваджена в життя нова Гадяцька угода передбачала повернення України на інших умовах. Україна, будучи століттями частиною західного культурного і ціннісного середовища, відчувала єдність з європейським світом в усіх аспектах.

Ідея Гадяцького договору передбачала новий механізм відносин Гетьманщини з Річчю Посполитою. Попри низку вад, котрих не вдалося уникнути, зважаючи на геополітичне становище держави, ця угода таки передбачала найважливішу умову ― збереження державності. Україна (в рамках угоди відома під назвою “Великого князівства руського”) входила до союзу на рівних з Польщею і Литвою правах. За умовами угоди створювався певний союз рівних суб'єктів на європейському континенті. З цього випливає, що Гадяцьку угоду можна вважати прототипом сучасної Угоди про асоціацію. Річ Посполита і Велике Князівство Литовське ― прообраз сучасного Європейського Союзу. Депутат Сейму Литви, заступник голови комісії Сейму з європейських справ Лінас Бальсис, нещодавно зауважив, що Україна має спільне з Литвою європейське надбання. Отже, ці історичні факти XVII і XXI століть наочно демонструють спільні та відмінні риси.

Історичне порівняння двох угод, де, безперечно, є спільний знаменник ― західний культурно-ціннісний орієнтир, не розглядається усіма експертами саме так. Часто дослідники апелюють до столітніх відрізків часу, до абсолютно різних геополітичних, історичних та ціннісних вимірів суспільства. Зокрема, відомий український економіст Олександр Пасхавер принципово наголошує на неможливості таких порівнянь. Але виникає закономірне питання: а як же циклічність часу, спільні риси? Імовірною є інша модель ― 350-річний цикл підійшов до свого завершення. Ми знаходимося на етапі, коли Україна знову робить свій вибір і має шанс повернутися до Європи.

Тоді Україна, а точніше політичний розрахунок чи навіть прорахунок (вибір залишаю за читачам) Богдана Хмельницького невимушено завів нас у “союз” з московським царем. “Включення в Митний союз ― це такий же процес, що відбувся з Богданом Хмельницьким у 1654 році”, - вважає Олександр Пасхавер. Порівняння двох періодів приводить нас до такого висновку: процес асоціації з ЄС ― це перемога столітньої боротьби за повернення до Європи.

В історії залишається ще одне вагоме питання, на яке поки що немає відповіді: чи не викличе більш ніж трьохсотрічне перебування в складі російсько-радянського світу такі ж наслідки, що були викликані європейським минулим, і чи не стане це на заваді європейському майбутньому України?

Поведінка Росії і поведінка Європи: що змінилося за 350 років?

Що спільного у поведінці Росії сьогодення і 350 років тому? Чимало. Застосовуються одні й ті ж інструменти, але вже у новому форматі. Економічний, політичний та інформаційний тиск нікуди не зникли. Змінилося дещо інше - поведінка України як рефлекс і відповідь на цей тиск. Україна, отримавши політичний консенсус, спрямований на євроінтеграцію, створила бар'єр проникненню північного тиску в національний простір. Про дії Москви у 1658 році писала російська дослідниця Тетяна Таірова-Яковлева: “Москва не призупиняла спроб послабити козацьку державу, всіма силами підігрівала неспокій у суспільстві, зокрема, підбурювала повстання низових козаків проти Виговського – іноземні сили використовували недовіру як до нього, так і до його найближчого оточення з козацької старшини. Протиріччя між Польщею і Україною Москва постійно використовувала”.

За століття базові методи і механізми зовнішньої політики Європи кардинально змінилися. Європа стала усвідомлювати Україну по-іншому: не як колонію чи підопічну територію, але як частину Європи, частину європейської культури. Сьогодні Європа хоче бачити нас поруч.

Хрестоматійно, що через 350 років Україна знову опинилася на шляху вибору між Сходом та Заходом. Україна, котра більшу частину своєї історії була виразно європейською державою, стоїть на порозі повернення до європейського ціннісного світу. Сьогодні нація постала вже навіть не перед вибором, а перед фактом. Залишається лише сподіватися і чекати; чекати, що крок в сторону Європи стане кроком на шляху до процвітаючого майбутнього держави.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *