Статьи

За останні 15 років шкільну освіту в Україні намагалися змінити принаймні тричі. Але жодну реформу не реалізували настільки, щоб можна було оцінити реальні результати. У 2014 році Міносвіти взялося за чергову спробу – пропоновані зміни винесли на публічне обговорення. 

У 2000 році українська школа перейшла на 12-річне навчання та 12-бальну систему оцінювання. З 2004 року почали запроваджувати Зовнішнє незалежне оцінювання випускників. У 2010 році 12-річку скасували – через 10 років після початку реформи школи виявились до неї не готовими. Умови ж вступу у виші за результатами ЗНО переглядають ледь не кожного року.

У 2014 році Міносвіти вчергове взялося за реформування української школи та розробку нового закону про середню освіту, 6 листопада 2014 р. відбулася презентація Концепції розвитку освіти України на період 2015 – 2025 рр. «Державний стандарт початкової освіти потребує чим швидшого і абсолютного перегляду, бо сьогодні він виховує комплекс неповноцінності в наших дітях і в батьках цих дітей. Друга ж стратегічна мета  –  змінити саму структуру школи, як з точки зору змісту, так і з точки зору мережі», – такі пріоритети під час презентації концепції окреслила народний депутат, голова Комітету з питань освіти та науки Лілія Гриневич. 

Безпосередньо проект Концепції розвитку освіти України на період 2015 – 2025 років підготовлений експертною групою при Міністерстві освіти і науки, створеною у липні 2014 року. Після громадського обговорення й доопрацювання проекту експертною групою Концепція має стати основою для Дорожньої карти освітньої реформи, котра відображатиме детальний план реалізації основних положень Концепції – з  чітко визначеними індикаторами, описом очікуваних результатів, аналізом ризиків, підрахунками часових і фінансових витрат.

6 + 3 + 3

Проект Концепції пропонує запровадити 12-річне навчання, з поділом на три ступені у шість, три і три роки відповідно. Планується, що після кожного етапу учень буде здавати ЗНО.

Утім, поділ між початковою і середньою школою – річ дискусійна. «Шість років початкової школи – це рівень нинішнього шостого класу? В будь-якому випадку, цієї освіти не достатньо, і школа наступного рівня має бути обов’язковою. На мою думку, перехід у середню школу має відбуватись автоматично, як зараз», – коментує Світлана, заступник директора одної з київських гімназій. 

Наразі Концепція передбачає саме такий, умовний, поділ між першим і другим рівнем школи – після початкової школи учень здає тестування лише для моніторингу якості освіти. А вже після базової школи – для визначення напрямку подальшого навчання.

Третій рівень освіти – старшу школу – планується диференціювати не лише за спеціальністю, а й за типом освіти: професійна школа, професійний ліцей, академічний ліцей, гімназія тощо. Проте головне питання, на думку педагогів, не у тривалості навчання, а в тому, що саме являтимуть собою учбові заклади. 

Хороша школа – велика школа

«Наша школа – типова сільська освітня установа, в якій навчається 140 дітей, і де створені всі належні умови для навчання і виховання», – розповідає Марія Новосельська, директор навчально-виховного комплексу села Торговиця Івано-Франківської області. Якщо прописані в Концепції норми перейдуть в новий закон, то принаймні частина таких шкіл може лишитися без старших класів: базова школа (7–9 клас) функціонуватиме за наявності не менш як 100 учнів, а старша (10–12 клас) – від 200 учнів. 

Але має місце виключення: якщо інакше забезпечити навчання на другій і тертій ступені школи неможливо, то вони можуть працювати і з меншою кількістю учнів. Проте, на думку освітян, це не кращим чином вплине на якість навчання. «Старша школа мусить стати мережею профільних учбових закладів», – розповідає Світлана, – «І вони мають бути не карликовими, а багатопрофільними центрами з відповідним матеріально – технічним і методичним забезпеченням – від 400 до 800 учнів». 

Проте для сільських шкіл таке завдання стане надскладним: маленькі навчальні заклади вже зараз називають тягарем для бюджету. А сподіватись на створення у них додаткової матеріальної й методичної бази для профільного навчання взагалі не доводиться. 

Виходом з ситуації могло б бути об’єднання навчальних закладів різного типу, розташованих у різних селах, в один. «На території села функціонував дитячий садок. За рішенням громади на базі школи ми створили Торговицький НВК – це покращить якість дошкільної освіти й вбереже нас від оптимізації», – ділиться досвідом Марія Новосельська. Так само сільський учбовий заклад може приєднати і третю, професійну ступень школи. «Наша школа єдина в районі має ліцензію на профільну підготовку по професії «Тракторист». Тому вона має стати базовою, профільною І–ІІІ ступеня», – коментує директор.

Без відповіді лишається питання освіти тих учнів, хто після базової школи захоче продовжити навчання, наприклад, в академічному ліцеї, або просто за іншою професією. Схоже, що у старших класах їм доведеться відвідувати школу в іншому селі або місті.

В іншому випадку розвиток школи – зокрема, матеріальне її забезпечення – може взяти на себе місцева громада. «Одна з найбільш ефективних моделей у середовищі сільської місцевості – це державно-громадська школа. Вона має стати ініціатором розвитку місцевої громади, залучати батьків та громадськість села, меценатів до розв’язання освітніх, соціальних, фінансових проблем», – пояснює Марія Новосельська.

Хто вчитиме

Якою б не була школа, відкритим лишається питання з підготовкою тих, хто буде в ній працювати.

«Найбільша проблема – з молодими вчителями. Їх, на жаль, не вчать вчитися і змінюватись відповідно до сучасних умов. У вчителі часто йдуть ті, хто не може вступити до іншого вишу. В очах суспільства вчителювати сьогодні йдуть невдахи», – констатує Світлана 

Поза соціальним аспектом цієї проблеми важливим є момент  професійного навчання й підвищення кваліфікації. Проект Концепції передбачає, що вчителі будуть обов’язково підвищувати свою кваліфікацію щороку – замість поточного одного разу на п’ять років. Втім, головна новація полягає в запровадженні «Ваучера професійного розвитку вчителя», що дозволить самостійно обирати місце підвищення кваліфікації.

Педагоги до такої ідеї ставляться в цілому схвально. Наразі підвищення кваліфікації часто зводиться до прослуховування щоразу тих самих лекцій від тих самих викладачів у місцевому інституті післядипломної освіти. 

Та сама по собі ідея не працюватиме без врахування кількох важливих нюансів.

«За нинішньої зарплатні вчитель більшість інформації знаходить на безкоштовних сайтах або в доступних книжках»Якісний інтелектуальний продукт – дорогий, а тому для вчителя недосяжний. Та і вчитись поки що особливо нема, де», –

Створення навчальних курсів і забезпечення методичними матеріалами – питання фінансові, проте лишаються і організаційні. «Наша робота передбачає зайнятість не до другої години, як вважається, але також підготовку, перевірку зошитів, документацію. А отже навчання має бути з відривом від роботи. Зараз це можливо лише в інститутах підвищення кваліфікації. Треба подумати, як зберегти місце роботи і зарплатню тому, хто обирає навчання самостійно», – пояснює педагог.

В іншому випадку є ризик, що система ваучерів не спрацює. «За нинішніх умов і без мотивації вчитель обере не краще, а доступне. Нам треба розумно використати європейський підхід, не відмовляючись від своїх напрацювань. І запозичувати не усереднений досвід, а найкращий. Наприклад – фінський. Крім того, ми часто не встигаєм і запозичуємо те, що вже застаріває. Нам би до нашої системи – їхні методики, систему управління, відсутність зайвої регламентації, менеджмент», – резюмує Світлана.

За чим вчити

У разі затвердження концепції розвитку освіти Верховною радою та подальшому її імплементуванні в українські реалії актуалізується проблема навчально-методичного забезпечення цього процесу, зокрема, вдосконалення якості підручників.

«Дітей треба зацікавити – і в цьому наше завдання. Треба змінити підручники, треба зробити багато змін», –

За попередньої влади найбільше постраждали підручники з історії України, нову версію яких, приміром, в 2013 році закликала бойкотувати ВО «Свобода». «Зокрема, з підручника історії для 5 класу вилучено знаменні «помаранчеві» події 2004 року, факт союзництва СССР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-ті роки, вбивчу більшовицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов’язковість знань під час вступних випробувань життя і діяльності Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Отже, знищення української гуманітарної складової освіти – продуманий і підтримуваний ззовні план не просто міністра-українофоба, але чинного уряду та Президента», – заявляла ВО «Свобода».

Втім, не тільки радикальна «Свобода» переймалася якістю вітчизняних підручників, громадська організація «Батьківський контроль» одним із ключових напрямків своєї діяльності вважає саме удосконалення шкільних книжок. Іванна Коберник, журналіст та одна з активістів «Батьківського контролю» чимало своїх авторських колонок присвятила саме низькій якості та «хуторянсько-шароварницькому» наповненню українських підручників, зокрема, для молодшої школи. Навіть її син Богдан добре знається на цій проблемі: «Наші підручники наче написані про життя Тараса Шевченка чи Лесі Українки. Я ж писав про них реферат, біографію читав, це вони так жили, але ми ж так не живем! І задачі з математики – завод, виробив стільки – то молока... нудно!» – так характеризує він свої теперішні шкільні посібники. На питання, які задачі могли б його зацікавити відповідає:  «Наприклад, кросівки коштували 700 грн, зі знижкою вони коштують на 20% дешевше, скільки коштують кросівки? Ну, це проста задача. Можна ще додати, що до магазину зі знижками треба їхати маршруткою, а це додається до вартості кросівок...»

Досвід «Батьківського контролю» показує, що батькам можна і треба долучатися до реформації вітчизняної освіти, бо зрештою, як стверджує Коберник: «Які б випробування не чекали нас попереду, вони повторюватимуться, якщо ми не мінятимемо систему освіти».

Матеріал написано стипендіатами програми MYMEDIA, що навчаються у Школі журналістики Українського католицького університету. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

За останні 15 років шкільну освіту в Україні намагалися змінити принаймні тричі. Але жодну реформу не реалізували настільки, щоб можна було оцінити реальні результати. У 2014 році Міносвіти взялося за чергову спробу – пропоновані зміни винесли на публічне обговорення. 

У 2000 році українська школа перейшла на 12-річне навчання та 12-бальну систему оцінювання. З 2004 року почали запроваджувати Зовнішнє незалежне оцінювання випускників. У 2010 році 12-річку скасували – через 10 років після початку реформи школи виявились до неї не готовими. Умови ж вступу у виші за результатами ЗНО переглядають ледь не кожного року.

У 2014 році Міносвіти вчергове взялося за реформування української школи та розробку нового закону про середню освіту, 6 листопада 2014 р. відбулася презентація Концепції розвитку освіти України на період 2015 – 2025 рр. «Державний стандарт початкової освіти потребує чим швидшого і абсолютного перегляду, бо сьогодні він виховує комплекс неповноцінності в наших дітях і в батьках цих дітей. Друга ж стратегічна мета  –  змінити саму структуру школи, як з точки зору змісту, так і з точки зору мережі», – такі пріоритети під час презентації концепції окреслила народний депутат, голова Комітету з питань освіти та науки Лілія Гриневич. 

Безпосередньо проект Концепції розвитку освіти України на період 2015 – 2025 років підготовлений експертною групою при Міністерстві освіти і науки, створеною у липні 2014 року. Після громадського обговорення й доопрацювання проекту експертною групою Концепція має стати основою для Дорожньої карти освітньої реформи, котра відображатиме детальний план реалізації основних положень Концепції – з  чітко визначеними індикаторами, описом очікуваних результатів, аналізом ризиків, підрахунками часових і фінансових витрат.

6 + 3 + 3

Проект Концепції пропонує запровадити 12-річне навчання, з поділом на три ступені у шість, три і три роки відповідно. Планується, що після кожного етапу учень буде здавати ЗНО.

Утім, поділ між початковою і середньою школою – річ дискусійна. «Шість років початкової школи – це рівень нинішнього шостого класу? В будь-якому випадку, цієї освіти не достатньо, і школа наступного рівня має бути обов’язковою. На мою думку, перехід у середню школу має відбуватись автоматично, як зараз», – коментує Світлана, заступник директора одної з київських гімназій. 

Наразі Концепція передбачає саме такий, умовний, поділ між першим і другим рівнем школи – після початкової школи учень здає тестування лише для моніторингу якості освіти. А вже після базової школи – для визначення напрямку подальшого навчання.

Третій рівень освіти – старшу школу – планується диференціювати не лише за спеціальністю, а й за типом освіти: професійна школа, професійний ліцей, академічний ліцей, гімназія тощо. Проте головне питання, на думку педагогів, не у тривалості навчання, а в тому, що саме являтимуть собою учбові заклади. 

Хороша школа – велика школа

«Наша школа – типова сільська освітня установа, в якій навчається 140 дітей, і де створені всі належні умови для навчання і виховання», – розповідає Марія Новосельська, директор навчально-виховного комплексу села Торговиця Івано-Франківської області. Якщо прописані в Концепції норми перейдуть в новий закон, то принаймні частина таких шкіл може лишитися без старших класів: базова школа (7–9 клас) функціонуватиме за наявності не менш як 100 учнів, а старша (10–12 клас) – від 200 учнів. 

Але має місце виключення: якщо інакше забезпечити навчання на другій і тертій ступені школи неможливо, то вони можуть працювати і з меншою кількістю учнів. Проте, на думку освітян, це не кращим чином вплине на якість навчання. «Старша школа мусить стати мережею профільних учбових закладів», – розповідає Світлана, – «І вони мають бути не карликовими, а багатопрофільними центрами з відповідним матеріально – технічним і методичним забезпеченням – від 400 до 800 учнів». 

Проте для сільських шкіл таке завдання стане надскладним: маленькі навчальні заклади вже зараз називають тягарем для бюджету. А сподіватись на створення у них додаткової матеріальної й методичної бази для профільного навчання взагалі не доводиться. 

Виходом з ситуації могло б бути об’єднання навчальних закладів різного типу, розташованих у різних селах, в один. «На території села функціонував дитячий садок. За рішенням громади на базі школи ми створили Торговицький НВК – це покращить якість дошкільної освіти й вбереже нас від оптимізації», – ділиться досвідом Марія Новосельська. Так само сільський учбовий заклад може приєднати і третю, професійну ступень школи. «Наша школа єдина в районі має ліцензію на профільну підготовку по професії «Тракторист». Тому вона має стати базовою, профільною І–ІІІ ступеня», – коментує директор.

Без відповіді лишається питання освіти тих учнів, хто після базової школи захоче продовжити навчання, наприклад, в академічному ліцеї, або просто за іншою професією. Схоже, що у старших класах їм доведеться відвідувати школу в іншому селі або місті.

В іншому випадку розвиток школи – зокрема, матеріальне її забезпечення – може взяти на себе місцева громада. «Одна з найбільш ефективних моделей у середовищі сільської місцевості – це державно-громадська школа. Вона має стати ініціатором розвитку місцевої громади, залучати батьків та громадськість села, меценатів до розв’язання освітніх, соціальних, фінансових проблем», – пояснює Марія Новосельська.

Хто вчитиме

Якою б не була школа, відкритим лишається питання з підготовкою тих, хто буде в ній працювати.

«Найбільша проблема – з молодими вчителями. Їх, на жаль, не вчать вчитися і змінюватись відповідно до сучасних умов. У вчителі часто йдуть ті, хто не може вступити до іншого вишу. В очах суспільства вчителювати сьогодні йдуть невдахи», – констатує Світлана 

Поза соціальним аспектом цієї проблеми важливим є момент  професійного навчання й підвищення кваліфікації. Проект Концепції передбачає, що вчителі будуть обов’язково підвищувати свою кваліфікацію щороку – замість поточного одного разу на п’ять років. Втім, головна новація полягає в запровадженні «Ваучера професійного розвитку вчителя», що дозволить самостійно обирати місце підвищення кваліфікації.

Педагоги до такої ідеї ставляться в цілому схвально. Наразі підвищення кваліфікації часто зводиться до прослуховування щоразу тих самих лекцій від тих самих викладачів у місцевому інституті післядипломної освіти. 

Та сама по собі ідея не працюватиме без врахування кількох важливих нюансів.

«За нинішньої зарплатні вчитель більшість інформації знаходить на безкоштовних сайтах або в доступних книжках»Якісний інтелектуальний продукт – дорогий, а тому для вчителя недосяжний. Та і вчитись поки що особливо нема, де», –

Створення навчальних курсів і забезпечення методичними матеріалами – питання фінансові, проте лишаються і організаційні. «Наша робота передбачає зайнятість не до другої години, як вважається, але також підготовку, перевірку зошитів, документацію. А отже навчання має бути з відривом від роботи. Зараз це можливо лише в інститутах підвищення кваліфікації. Треба подумати, як зберегти місце роботи і зарплатню тому, хто обирає навчання самостійно», – пояснює педагог.

В іншому випадку є ризик, що система ваучерів не спрацює. «За нинішніх умов і без мотивації вчитель обере не краще, а доступне. Нам треба розумно використати європейський підхід, не відмовляючись від своїх напрацювань. І запозичувати не усереднений досвід, а найкращий. Наприклад – фінський. Крім того, ми часто не встигаєм і запозичуємо те, що вже застаріває. Нам би до нашої системи – їхні методики, систему управління, відсутність зайвої регламентації, менеджмент», – резюмує Світлана.

За чим вчити

У разі затвердження концепції розвитку освіти Верховною радою та подальшому її імплементуванні в українські реалії актуалізується проблема навчально-методичного забезпечення цього процесу, зокрема, вдосконалення якості підручників.

«Дітей треба зацікавити – і в цьому наше завдання. Треба змінити підручники, треба зробити багато змін», –

За попередньої влади найбільше постраждали підручники з історії України, нову версію яких, приміром, в 2013 році закликала бойкотувати ВО «Свобода». «Зокрема, з підручника історії для 5 класу вилучено знаменні «помаранчеві» події 2004 року, факт союзництва СССР з нацистською Німеччиною, боротьбу УПА з нацистами та портрет Героя України Романа Шухевича, Голодомор як геноцид нації, організований Москвою, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, масові репресії українців у 30-80-ті роки, вбивчу більшовицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, обов’язковість знань під час вступних випробувань життя і діяльності Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Отже, знищення української гуманітарної складової освіти – продуманий і підтримуваний ззовні план не просто міністра-українофоба, але чинного уряду та Президента», – заявляла ВО «Свобода».

Втім, не тільки радикальна «Свобода» переймалася якістю вітчизняних підручників, громадська організація «Батьківський контроль» одним із ключових напрямків своєї діяльності вважає саме удосконалення шкільних книжок. Іванна Коберник, журналіст та одна з активістів «Батьківського контролю» чимало своїх авторських колонок присвятила саме низькій якості та «хуторянсько-шароварницькому» наповненню українських підручників, зокрема, для молодшої школи. Навіть її син Богдан добре знається на цій проблемі: «Наші підручники наче написані про життя Тараса Шевченка чи Лесі Українки. Я ж писав про них реферат, біографію читав, це вони так жили, але ми ж так не живем! І задачі з математики – завод, виробив стільки – то молока... нудно!» – так характеризує він свої теперішні шкільні посібники. На питання, які задачі могли б його зацікавити відповідає:  «Наприклад, кросівки коштували 700 грн, зі знижкою вони коштують на 20% дешевше, скільки коштують кросівки? Ну, це проста задача. Можна ще додати, що до магазину зі знижками треба їхати маршруткою, а це додається до вартості кросівок...»

Досвід «Батьківського контролю» показує, що батькам можна і треба долучатися до реформації вітчизняної освіти, бо зрештою, як стверджує Коберник: «Які б випробування не чекали нас попереду, вони повторюватимуться, якщо ми не мінятимемо систему освіти».

Матеріал написано стипендіатами програми MYMEDIA, що навчаються у Школі журналістики Українського католицького університету. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *