Статьи

У Європі та в США суспільне мовлення вже давно стало загальноприйнятим явищем.  Сьогодні в країнах колишнього Радянського Союзу, у тому числі й в Україні,  громадське мовлення розуміється багатьма як тип мовлення, що продовжує бути офіційним вісником влади.

Чому так? – спитаєте ви. Усе очевидно. У тих державах, де впродовж довгих років не було свободи слова, а інформація, яку подавали ЗМІ, була упередженою і строго контрольованою, жителі не можуть і досі вільно виражати власні думки, бо колись робити це було заборонено. Відголоски минулого нагадують про себе й тепер. Тож як зробити суспільне мовлення затребуваним в Україні? Про це йтиметься далі.

У наш час багато хто наївно вважає, що громадське мовлення – це послуга,  розрахована на задоволення потреб меншості. Та чи так це насправді? Закордонний досвід показує, що за невеликий проміжок часу суспільне мовлення стало дуже популярним і затребуваним серед населення. Окрім того, наявність  каналів такого мовлення в державі сьогодні є одним із головних атрибутів демократичного суспільства. Наприклад, у Сполучених Штатах громадське мовлення функціонує вже понад 50 років. Виникло воно як  альтернатива комерційно фінансованим ЗМІ. Загальні прибутки суспільного мовлення в США за даними телеканалу CNN становить майже 3 мільярди доларів  щорічно, а джерелами наповнення бюджету є корпорація суспільного мовлення, федеральні гранти,  уряди штатів, бізнес, фонди та вищі навчальні заклади країни. Користуються громадським мовленням більше, ніж 170 мільйонів американців.

Для порівняння, у Франції суспільне мовлення відокремилося від політичних структур, керуючись інтересами суспільства. На початку 2000-х років з ухваленням змін до Закону про свободу комунікацій у Франції з’явилися нові канали громадського мовлення. Діяльність суспільних телерадіокомпаній контролює Вища рада з питань телерадіомовлення, а фінансування здійснюється міністерствами, за допомогою податків та абонентської плати. Цікавий той факт, що на суспільний засобах мовлення Франції повністю заборонена будь-яка реклама.

А що ми бачимо в Україні? – «Сире» законодавство з питань громадського мовлення, відсутність спеціалізованих органів влади, які могли б здійснювати контроль за процесом створення та діяльністю українських громадських ЗМІ. Сьогодні в Україні триває дискусія щодо створення моделі суспільного телерадіомовлення, яку започаткували члени Коаліції громадських організацій «Суспільне мовлення». На цей момент ми ще не маємо жодного телеканалу, який би не залежав від держави.  А суспільне радіо в Україні існує лише в Інтернеті, та й створене воно на базі одного з вишів.

Це мовлення, яке створене для суспільства, фінансується суспільством та перебуває під його контролем 

Громадське телерадіомовлення має створюватися на принципово інших засадах, аніж державні чи комерційні телерадіоорганізації. Це мовлення, яке створене для суспільства, фінансується суспільством та перебуває під його контролем. Суспільне мовлення має надавати інформаційні, розважальні та освітні програми для людей різного віку й соціальних груп. Формати подачі такої інформації можуть бути різними:  загальні, тематичні канали, мультимедіа, телетекст або інші комплекси послуг з надання змістовної інформації користувачам.

Громадське мовлення має на меті розвиток національної  мови, культури, традицій, що дасть змогу підвищити загальний рівень обізнаності населення, а також зрозуміти не тільки українську культуру, а й особливості інших європейських культур. Такі телерадіоканали служать орієнтиром для всіх членів суспільства і є чинниками соціального єднання та інтеграції кожної людини окремо, груп і співтовариств. Уникаючи культурної, статевої, релігійної, соціальної і расової дискримінації, громадські ЗМІ вибудовують високі етичні стандарти і громадянські цінності, почуття індивідуальної відповідальності в суспільстві.

Тож чи варто створювати в Україні суспільне мовлення? – Звісно, що варто! У час, коли всі комерційні та державні засоби масової інформації переповнені матеріалами політичного спрямування, замовними матеріалами, коли з блакитних екранів телевізорів нам весь час говорять про кризові процеси в різних галузях життєдіяльності, про насильство, дискримінацію національних меншин,  поява суспільного каналу, незалежного, неупередженого, є просто необхідною.

При створенні суспільного мовлення необхідно дотримуватися певних принципів: універсальний географічний доступ до каналів суспільних мовників; прагнення до задоволення інтересів різних груп суспільства в програмній політиці; розвиток національної культури та ідентичності; відстороненість від сьогочасних політичних інтересів. Саме за таких умов буде можливим розвиток та функціонування громадських телерадіокомпаній.

Однак за умови створення суспільного мовлення може виникнути ряд проблем. Головною з них є проблема фінансування. Прибуток сучасного працюючого українця не є настільки великим, щоб окремо сплачувати за послуги одного телеканалу чи радіостанції. Відповідно, абонентська плата не зможе покрити всі витрати на трансляцію передач. Єдина надія залишається на гранди (а в Україні їх не так уже й багато), спонсорські внески  та рекламу. Хоча немає гарантії, що таких джерел фінансування для діяльності громадського ЗМІ в Україні вистачить. Тож виходить, що надіятися доводиться на державу. Та чи приживеться у нас ідея суспільного мовлення, громадського за змістом, але державного за формою? 

Не вистачає нашій державі зацікавленості у створенні громадського мовника. Якби така зацікавленість насправді була, то вже б давно в Україні був прийнятий відповідний закон та функціонувало незалежне мовлення. Може, справжня причина криється в тому, що держава не хоче створювати ЗМІ, який не зможе контролювати?

Суспільне телебачення  є надважливою складовою інформаційного простору країни. Та чи дочекаємося ми до того, щоб дійсно стати демократичною державою, не на папері, не на словах, а на ділі? Чи зможемо в своєму дозвіллі знайти хоч маленьке місце для громадського мовлення? Чи навчимося вільно, без остраху виражати свої думки, що стосуються болючих суспільних тем? Відповідь криється в діях влади та в бажанні правлячої верхівки дати українцям ковток свіжого повітря у вакуумі заангажованих засобів масової інформації.

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

У Європі та в США суспільне мовлення вже давно стало загальноприйнятим явищем.  Сьогодні в країнах колишнього Радянського Союзу, у тому числі й в Україні,  громадське мовлення розуміється багатьма як тип мовлення, що продовжує бути офіційним вісником влади.

Чому так? – спитаєте ви. Усе очевидно. У тих державах, де впродовж довгих років не було свободи слова, а інформація, яку подавали ЗМІ, була упередженою і строго контрольованою, жителі не можуть і досі вільно виражати власні думки, бо колись робити це було заборонено. Відголоски минулого нагадують про себе й тепер. Тож як зробити суспільне мовлення затребуваним в Україні? Про це йтиметься далі.

У наш час багато хто наївно вважає, що громадське мовлення – це послуга,  розрахована на задоволення потреб меншості. Та чи так це насправді? Закордонний досвід показує, що за невеликий проміжок часу суспільне мовлення стало дуже популярним і затребуваним серед населення. Окрім того, наявність  каналів такого мовлення в державі сьогодні є одним із головних атрибутів демократичного суспільства. Наприклад, у Сполучених Штатах громадське мовлення функціонує вже понад 50 років. Виникло воно як  альтернатива комерційно фінансованим ЗМІ. Загальні прибутки суспільного мовлення в США за даними телеканалу CNN становить майже 3 мільярди доларів  щорічно, а джерелами наповнення бюджету є корпорація суспільного мовлення, федеральні гранти,  уряди штатів, бізнес, фонди та вищі навчальні заклади країни. Користуються громадським мовленням більше, ніж 170 мільйонів американців.

Для порівняння, у Франції суспільне мовлення відокремилося від політичних структур, керуючись інтересами суспільства. На початку 2000-х років з ухваленням змін до Закону про свободу комунікацій у Франції з’явилися нові канали громадського мовлення. Діяльність суспільних телерадіокомпаній контролює Вища рада з питань телерадіомовлення, а фінансування здійснюється міністерствами, за допомогою податків та абонентської плати. Цікавий той факт, що на суспільний засобах мовлення Франції повністю заборонена будь-яка реклама.

А що ми бачимо в Україні? – «Сире» законодавство з питань громадського мовлення, відсутність спеціалізованих органів влади, які могли б здійснювати контроль за процесом створення та діяльністю українських громадських ЗМІ. Сьогодні в Україні триває дискусія щодо створення моделі суспільного телерадіомовлення, яку започаткували члени Коаліції громадських організацій «Суспільне мовлення». На цей момент ми ще не маємо жодного телеканалу, який би не залежав від держави.  А суспільне радіо в Україні існує лише в Інтернеті, та й створене воно на базі одного з вишів.

Це мовлення, яке створене для суспільства, фінансується суспільством та перебуває під його контролем 

Громадське телерадіомовлення має створюватися на принципово інших засадах, аніж державні чи комерційні телерадіоорганізації. Це мовлення, яке створене для суспільства, фінансується суспільством та перебуває під його контролем. Суспільне мовлення має надавати інформаційні, розважальні та освітні програми для людей різного віку й соціальних груп. Формати подачі такої інформації можуть бути різними:  загальні, тематичні канали, мультимедіа, телетекст або інші комплекси послуг з надання змістовної інформації користувачам.

Громадське мовлення має на меті розвиток національної  мови, культури, традицій, що дасть змогу підвищити загальний рівень обізнаності населення, а також зрозуміти не тільки українську культуру, а й особливості інших європейських культур. Такі телерадіоканали служать орієнтиром для всіх членів суспільства і є чинниками соціального єднання та інтеграції кожної людини окремо, груп і співтовариств. Уникаючи культурної, статевої, релігійної, соціальної і расової дискримінації, громадські ЗМІ вибудовують високі етичні стандарти і громадянські цінності, почуття індивідуальної відповідальності в суспільстві.

Тож чи варто створювати в Україні суспільне мовлення? – Звісно, що варто! У час, коли всі комерційні та державні засоби масової інформації переповнені матеріалами політичного спрямування, замовними матеріалами, коли з блакитних екранів телевізорів нам весь час говорять про кризові процеси в різних галузях життєдіяльності, про насильство, дискримінацію національних меншин,  поява суспільного каналу, незалежного, неупередженого, є просто необхідною.

При створенні суспільного мовлення необхідно дотримуватися певних принципів: універсальний географічний доступ до каналів суспільних мовників; прагнення до задоволення інтересів різних груп суспільства в програмній політиці; розвиток національної культури та ідентичності; відстороненість від сьогочасних політичних інтересів. Саме за таких умов буде можливим розвиток та функціонування громадських телерадіокомпаній.

Однак за умови створення суспільного мовлення може виникнути ряд проблем. Головною з них є проблема фінансування. Прибуток сучасного працюючого українця не є настільки великим, щоб окремо сплачувати за послуги одного телеканалу чи радіостанції. Відповідно, абонентська плата не зможе покрити всі витрати на трансляцію передач. Єдина надія залишається на гранди (а в Україні їх не так уже й багато), спонсорські внески  та рекламу. Хоча немає гарантії, що таких джерел фінансування для діяльності громадського ЗМІ в Україні вистачить. Тож виходить, що надіятися доводиться на державу. Та чи приживеться у нас ідея суспільного мовлення, громадського за змістом, але державного за формою? 

Не вистачає нашій державі зацікавленості у створенні громадського мовника. Якби така зацікавленість насправді була, то вже б давно в Україні був прийнятий відповідний закон та функціонувало незалежне мовлення. Може, справжня причина криється в тому, що держава не хоче створювати ЗМІ, який не зможе контролювати?

Суспільне телебачення  є надважливою складовою інформаційного простору країни. Та чи дочекаємося ми до того, щоб дійсно стати демократичною державою, не на папері, не на словах, а на ділі? Чи зможемо в своєму дозвіллі знайти хоч маленьке місце для громадського мовлення? Чи навчимося вільно, без остраху виражати свої думки, що стосуються болючих суспільних тем? Відповідь криється в діях влади та в бажанні правлячої верхівки дати українцям ковток свіжого повітря у вакуумі заангажованих засобів масової інформації.

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *