Статьи

Чим відрізняється суспільне мовлення від інших видів ЗМІ, певна частина українців так цілком і не розуміє. У країнах СНД такої практики майже немає, а якщо й є, то ці телерадіокомпанії діють в інтересах влади, за гроші якої живуть.

А суспільне мовлення – це різновид телерадіомовлення, що служить суспільству та існує за кошти цього ж суспільства: абонентську плату, пожертви фондів, спонсорську допомогу тощо.

У світі громадське радіо почало функціонувати ще в 20-ті роки ХХ століття. Громадське мовлення у Великій Британії та Японії з’явилося після Першої світової війни й укріпилося ще тоді, коли СРСР переживало період перебудови. У кінці шістдесятих воно з’являється у США.
А більше ніж за півстоліття стало чимось буденним і звичайним в країнах, де справді є свобода слова.
 
У Великій Британії найпотужнішим представником суспільного радіомовлення є BBC (British Broadcasting Corporation) – британська телерадіокомпанія. Напевно, найвідоміша з усіх існуючих у своєму роді, заснована в 1922-ому році. В Японії – це NHK, створена 1925-го року (ніппо хосо кьокай, або Japan  Broadcasting  Corporation). В США – це PBS, 1969-й рік (Public Broadcasting System) суспільна мовленнєва система, яка була задіяна на противагу комерційним каналам. Ці три медіа-гіганти від початку планували триматися на плаву за рахунок абонентської плати, так званим податком на телебачення. Але станом на сьогодні, виключно за рахунок теле- і радіослухачів працює лише японське суспільне мовлення. BBS та PBS послуговуються не лише абонентською платою, але й рекламою, державними дотаціями та спонсорською допомогою.
 
Справді, з часу виникнення суспільного мовлення у світі, теперішні медіа-гіганти, а в минулому – звичайні  канали і радіостанції, існували за рахунок суспільних коштів. Усі, хто мали телевізори і радіоприймачі, платили невеликі щомісячні внески, які дозволяли журналістам залишатися фінансово незалежними, проте з роками кількість слухачів збільшувалась, збільшувався журналістський штат працівників, з’являлися нові офіси, і абонентської плати вже не вистачало. Тому громадським радіо і ТБ довелося шукати додаткові кошти.
 
Країни на кшталт Великобританії та Америки почали спонсорувати медіа-компанії державними коштами. Але ззовні це виглядає як важіль впливу на суспільне телерадіомовлення
В Україні перше суспільне радіо з’явилося аж у 2002 році. Заснував «Громадське радіо», котре працювало на просторах Інтернету, відомий український журналіст і громадський діяч Олександр Кривенко. Це була недержавна організація, місія якої полягала в підтримці та розвитку незалежної і безцензурної журналістики в Україні. Такого явища як «Громадське радіо» до 2002 в Україні не було. Проект пропрацював три роки, але через те, що організація так і не отримала ліцензію на радіомовлення і у зв`язку зі смертю Олександра Кривенка, в 2005 році проект закрився. Але сайт першого суспільного радіо досі функціонує і залишається незмінним з 18 лютого 2005 року (http://radio.org.ua/main/).  
 
І все ж таки, чому саме сьогодні ми знову підіймаємо питання створення суспільного мовлення? Відповідь – нинішня ситуація в країні: інформаційна криза, замилювання очей провладними та іноземними телерадіокомпаніями, програна інформаційна війна з Росією. Немає інформаційного ресурсу, якому б довіряло суспільство як на Заході так і на Сході країни. Варто увімкнути будь-яку FM-ку і можемо переконатися, що контент пересічної української радіостанції складається з трьох складових: поп-музика, реклама і хвилинні новини. Радіо перетворилося з інформаційного ресурсу на фоновий в транспорті, на кухні і на роботі. ЗМІ повинні самі вирішувати, що вони будуть показувати, друкувати і мовити. Але, щоб протриматися на плаву, більшість українських телерадіокомпаній впадають в крайнощі й підстелюються під владу, або просто діють в інтересах власників. А наслідком цієї ситуації стала позиція України в рейтингу свободи слова за 2013 рік, котрий склала міжнародна незалежна організація «Freedom house». Ми розташувались на 132 місці між Південним Суданом та Замбією. А чи не пора бити на сполох?
 
Рано чи пізно інформаційна криза в Україні мала б настати, адже залишається цільова аудиторія, яка прагне правдивої інтелектуально-аналітичної інформації. Остання не просто «вб’є» час глядача або слухача, а відкриє для нього культурно-збагачуючий зміст і якісну інформацію. Саме в цьому різниця між українським комерційним і суспільним радіо. В ідеалі, громадське радіо не повинно підлаштовуватися під слухача, залежати від державних дотацій чи входити в медіа-холдинги, які утримують заполітизовані олігархи.
 
Громадське радіо – це незалежне, незаангажоване, незасмічене рекламою ЗМІ. Величезним плюсом суспільного радіо є те, що воно не підпорядковується провладній політиці й може запрошувати в ефір будь-якого громадського діяча, політика, експерта тощо. Тобто, люди під цензурою в Україні й у світі, будуть почуті. Але щоб досягнути цієї мети, потрібне належне фінансування
Незважаючи на всі підводні камені створення суспільного мовлення, в Україні сформувалася група професійних журналістів на чолі з Андрієм Куликовим, яка сповідує традиції проекту Олександра Кривенка і має аналогічну назву – «Громадське радіо». Логотип проекту 2013 року був запозичений разом з деякою апаратурою у свого однойменного попередника.  Журналісти, які вирішили створити суспільне радіо в Україні, діють на волонтерських засадах і регулярного фінансування не мають, проте деяку фінансову підтримку отримали. Завдяки проекту «Спільнокошт» і 441-му доброчинцю, проект «Громадське радіо» зібрав 85 тисяч 781 гривню за 60 днів, хоча сподівалися на 60 тисяч. Ця сума довела, що частина українського суспільства готова до певної фінансової підтримки незалежного суспільного радіо, але це досить незначна частина, як показує кількість доброчинців. Секретом фінансової підтримки стала форс-мажорна ситуація в Україні, але як зміниться ситуація з отриманням коштів далі – невідомо. Проте є надія, що громада зможе підтримувати подібні проекти без посередництва держави. Така практика застосовується сьогодні для підтримки військових частин в Криму, так допомагають сім’ям «Небесної сотні», та всім, хто цього потребує.
 
Ця зима змінила Україну. Вогонь революції здер загрубілу шкіру байдужості. Своєю згуртованістю українці довели, що їхня хата від нині не з краю. І тому проекти, які дозволять дізнаватися справжні новини та захистять від інформаційного вакууму, мають шанс бути підтримані нашими співвітчизниками. Можливо також звернутися до реклами і за певних умов використовувати її як додатковий засіб фінансування (рекламувати виключно українського виробника, уникати популяризації алкоголю і будь-якої пропаганди).
 
Сьогодні чимала частка журналів, радіо і телебачення перейшли виключно в Інтернет-простір, що дозволяє максимально швидко передавати інформацію. Але радіо у Всесвітній мережі ще не набуло достатньої популярності. Відповідно немає належної аудиторії, яка б могла допомагати фінансово настільки, щоб журналісти почувались впевнено і фінансово незалежно. Не слід забувати і про комерційне радіо, котре має свої FM-хвилі, та є цілком безкоштовним конкурентом. Як не крути, але наше суспільство звикло до радіостанцій, на яких постійно лунають поп-хіти, тобто до фонового радіо й однохвилинних новин, після яких знову будуть «гарячі» вісімдесяті, дев’яності та нульові, а головне – безкоштовно. Наше суспільство звикло до радіо, котре не аналізує інформацію і не змушує слухача думати. Тому і настав час громадського радіо. Пора починати аналізувати, думати, розвиватися і будувати нову Україну.

 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Докієн Олександр - студент 3 курсу спеціальності «Журналістка» філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Чим відрізняється суспільне мовлення від інших видів ЗМІ, певна частина українців так цілком і не розуміє. У країнах СНД такої практики майже немає, а якщо й є, то ці телерадіокомпанії діють в інтересах влади, за гроші якої живуть.

А суспільне мовлення – це різновид телерадіомовлення, що служить суспільству та існує за кошти цього ж суспільства: абонентську плату, пожертви фондів, спонсорську допомогу тощо.

У світі громадське радіо почало функціонувати ще в 20-ті роки ХХ століття. Громадське мовлення у Великій Британії та Японії з’явилося після Першої світової війни й укріпилося ще тоді, коли СРСР переживало період перебудови. У кінці шістдесятих воно з’являється у США.
А більше ніж за півстоліття стало чимось буденним і звичайним в країнах, де справді є свобода слова.
 
У Великій Британії найпотужнішим представником суспільного радіомовлення є BBC (British Broadcasting Corporation) – британська телерадіокомпанія. Напевно, найвідоміша з усіх існуючих у своєму роді, заснована в 1922-ому році. В Японії – це NHK, створена 1925-го року (ніппо хосо кьокай, або Japan  Broadcasting  Corporation). В США – це PBS, 1969-й рік (Public Broadcasting System) суспільна мовленнєва система, яка була задіяна на противагу комерційним каналам. Ці три медіа-гіганти від початку планували триматися на плаву за рахунок абонентської плати, так званим податком на телебачення. Але станом на сьогодні, виключно за рахунок теле- і радіослухачів працює лише японське суспільне мовлення. BBS та PBS послуговуються не лише абонентською платою, але й рекламою, державними дотаціями та спонсорською допомогою.
 
Справді, з часу виникнення суспільного мовлення у світі, теперішні медіа-гіганти, а в минулому – звичайні  канали і радіостанції, існували за рахунок суспільних коштів. Усі, хто мали телевізори і радіоприймачі, платили невеликі щомісячні внески, які дозволяли журналістам залишатися фінансово незалежними, проте з роками кількість слухачів збільшувалась, збільшувався журналістський штат працівників, з’являлися нові офіси, і абонентської плати вже не вистачало. Тому громадським радіо і ТБ довелося шукати додаткові кошти.
 
Країни на кшталт Великобританії та Америки почали спонсорувати медіа-компанії державними коштами. Але ззовні це виглядає як важіль впливу на суспільне телерадіомовлення
В Україні перше суспільне радіо з’явилося аж у 2002 році. Заснував «Громадське радіо», котре працювало на просторах Інтернету, відомий український журналіст і громадський діяч Олександр Кривенко. Це була недержавна організація, місія якої полягала в підтримці та розвитку незалежної і безцензурної журналістики в Україні. Такого явища як «Громадське радіо» до 2002 в Україні не було. Проект пропрацював три роки, але через те, що організація так і не отримала ліцензію на радіомовлення і у зв`язку зі смертю Олександра Кривенка, в 2005 році проект закрився. Але сайт першого суспільного радіо досі функціонує і залишається незмінним з 18 лютого 2005 року (http://radio.org.ua/main/).  
 
І все ж таки, чому саме сьогодні ми знову підіймаємо питання створення суспільного мовлення? Відповідь – нинішня ситуація в країні: інформаційна криза, замилювання очей провладними та іноземними телерадіокомпаніями, програна інформаційна війна з Росією. Немає інформаційного ресурсу, якому б довіряло суспільство як на Заході так і на Сході країни. Варто увімкнути будь-яку FM-ку і можемо переконатися, що контент пересічної української радіостанції складається з трьох складових: поп-музика, реклама і хвилинні новини. Радіо перетворилося з інформаційного ресурсу на фоновий в транспорті, на кухні і на роботі. ЗМІ повинні самі вирішувати, що вони будуть показувати, друкувати і мовити. Але, щоб протриматися на плаву, більшість українських телерадіокомпаній впадають в крайнощі й підстелюються під владу, або просто діють в інтересах власників. А наслідком цієї ситуації стала позиція України в рейтингу свободи слова за 2013 рік, котрий склала міжнародна незалежна організація «Freedom house». Ми розташувались на 132 місці між Південним Суданом та Замбією. А чи не пора бити на сполох?
 
Рано чи пізно інформаційна криза в Україні мала б настати, адже залишається цільова аудиторія, яка прагне правдивої інтелектуально-аналітичної інформації. Остання не просто «вб’є» час глядача або слухача, а відкриє для нього культурно-збагачуючий зміст і якісну інформацію. Саме в цьому різниця між українським комерційним і суспільним радіо. В ідеалі, громадське радіо не повинно підлаштовуватися під слухача, залежати від державних дотацій чи входити в медіа-холдинги, які утримують заполітизовані олігархи.
 
Громадське радіо – це незалежне, незаангажоване, незасмічене рекламою ЗМІ. Величезним плюсом суспільного радіо є те, що воно не підпорядковується провладній політиці й може запрошувати в ефір будь-якого громадського діяча, політика, експерта тощо. Тобто, люди під цензурою в Україні й у світі, будуть почуті. Але щоб досягнути цієї мети, потрібне належне фінансування
Незважаючи на всі підводні камені створення суспільного мовлення, в Україні сформувалася група професійних журналістів на чолі з Андрієм Куликовим, яка сповідує традиції проекту Олександра Кривенка і має аналогічну назву – «Громадське радіо». Логотип проекту 2013 року був запозичений разом з деякою апаратурою у свого однойменного попередника.  Журналісти, які вирішили створити суспільне радіо в Україні, діють на волонтерських засадах і регулярного фінансування не мають, проте деяку фінансову підтримку отримали. Завдяки проекту «Спільнокошт» і 441-му доброчинцю, проект «Громадське радіо» зібрав 85 тисяч 781 гривню за 60 днів, хоча сподівалися на 60 тисяч. Ця сума довела, що частина українського суспільства готова до певної фінансової підтримки незалежного суспільного радіо, але це досить незначна частина, як показує кількість доброчинців. Секретом фінансової підтримки стала форс-мажорна ситуація в Україні, але як зміниться ситуація з отриманням коштів далі – невідомо. Проте є надія, що громада зможе підтримувати подібні проекти без посередництва держави. Така практика застосовується сьогодні для підтримки військових частин в Криму, так допомагають сім’ям «Небесної сотні», та всім, хто цього потребує.
 
Ця зима змінила Україну. Вогонь революції здер загрубілу шкіру байдужості. Своєю згуртованістю українці довели, що їхня хата від нині не з краю. І тому проекти, які дозволять дізнаватися справжні новини та захистять від інформаційного вакууму, мають шанс бути підтримані нашими співвітчизниками. Можливо також звернутися до реклами і за певних умов використовувати її як додатковий засіб фінансування (рекламувати виключно українського виробника, уникати популяризації алкоголю і будь-якої пропаганди).
 
Сьогодні чимала частка журналів, радіо і телебачення перейшли виключно в Інтернет-простір, що дозволяє максимально швидко передавати інформацію. Але радіо у Всесвітній мережі ще не набуло достатньої популярності. Відповідно немає належної аудиторії, яка б могла допомагати фінансово настільки, щоб журналісти почувались впевнено і фінансово незалежно. Не слід забувати і про комерційне радіо, котре має свої FM-хвилі, та є цілком безкоштовним конкурентом. Як не крути, але наше суспільство звикло до радіостанцій, на яких постійно лунають поп-хіти, тобто до фонового радіо й однохвилинних новин, після яких знову будуть «гарячі» вісімдесяті, дев’яності та нульові, а головне – безкоштовно. Наше суспільство звикло до радіо, котре не аналізує інформацію і не змушує слухача думати. Тому і настав час громадського радіо. Пора починати аналізувати, думати, розвиватися і будувати нову Україну.

 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Докієн Олександр - студент 3 курсу спеціальності «Журналістка» філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *