Статьи

Поквапливо загляну зараз у майже порожній стаканчик з-під кави, одягаючи зашкарублий бейджик працівника ЗМІ – стара звичка ще не старого журналіста, навченого зазирати у щілини до всяких повсякденностей, аби тільки не пропустити може якусь частку журналістського одкровення. Ось вони вже майже зібралися, видко через скляні двері - хоч і виглядає це все, ніби маленький натовп вже збирається розходитися, що не дивно, уважаючи на їх неоднорідність. 

Мені не хочеться поспішати. Зараз, на позиції глядача, мені очевидне неочевидне – команду, що зібралася, важко сторонньому оку визнати як групу журналістів, вони ж такі…. Звичайні. Ось худорлявий молодий чоловік поруч з великою, галасливою тітонькою, замисленим чоловіком середнього віку та зросту, молода леді з немолодими очами, ще один хлопець, на вигляд чи не шкільного віку – і далі, до кінця кімнати. І оце вони працюють зі ЗМІ ! Уявно малюю собі «обличчя» наших головних каналів – розфарбовані, вихолощені… А оце ж сидять справжнісінькі тобі люди! Та такі само, як і по той бік екрану. Та ба!  Голоси стають неначе ближчими, а насправді голоснішими. Здається мені, чи буде бійка? 

– Суть цієї справи ясна, – каже чоловік років сорока із Дартом Вейдером  на футболці. Виправдовує цього персонажа жовто-синій прапорець у руці колишнього ворога свободи.
– Ось мені ясна. Якщо без мови немає народу, то це ж не тільки лінгвістично сказано, це ж про дію, мову як акт непокори, який вилетить – не спіймаєш! Тай що, українську мову збережуть філологи  –– а наша місія покладена на мовленні! Щоб не мовчали солов’їною, а по всіх кутках… – його оточують, чутно стверджувальні та запитальні інтонації, гомін затихає. 
 
Якщо комусь здається, що гарна команда – одностайна команда – це правда. Для команди підтримки спортсмена на Дакарі. Для команди, що мовить на всю країну, потрібно вміти за півгодини теле-радіо ефіру (або у читабельного розміру статті) подати всю правду – в її різноманітті та крайнощах. Ну скажіть, чи таке реально? Але ж роблять! У дискусіях і суперечностях народжується істина. Тому велкам, дискусії та суперечності – давай, до побачення, покірна  великому хазяїну одноголосність.
 
– Балачки, теорії…  – раптом приєднується до невеликої групи маленька жіночка з охайною зачіскою. Досі вона уважно щось переглядала, ніби диктор новин, який готується до ефіру, але удаваний спокій та відсутність миттю злітають. – Як можна говорити про щось незалежне, щось своє, коли комерційні, ситі та забезпечені компанії, що мають відповідати за формування, за розвиток громадськості, крутять витвори російського кінематографу, а будь-який сюжет… будь-який наш сюжет може стати приводом до позову у суд? – і якась така відчайдушність чується в її голосі, що одразу заступається за «наш сюжет» кремезний чоловік, якому однозначно не вистачає камери та обладнання, настільки він не знає куди подіти руки.
 
Ну, нехай вже вони крутять. – якось ніяково починає він. – Ось ви, пані, знаєте, чому Ви тут? Ми всі тут? 
 
Ми – передовий загін на інформаційній війні! – жартівливо кидає хтось позаду, і хтось сміється, а хтось озирається.
 
Важко сказати, думається мені. Працюють? Ось цей чолов’яга, Коля, здається – він знімає. Він не вирішує, що подати і який сюжет запустити – але те, що сьогодні ввечері вийде в ефір, перед цим пройде саме перед його очима.  А жінка в червоному, очевидно, досить знана журналістка – дослідник. Поруч бачу молодиків з бейджиками технічної підтримки.
 
У реальності, чим відрізняється робота продавцем-консультантом від роботи журналіста? Ти подаєш товар, чемно посміхаючись. Клієнт обирає, чи підходить йому твоя точка зору. Але щось в цьому відзвучує дисонансом
Справжня проблема – і справжня вартість роботи воїнів когорти громадського мовлення в тому, що нема нікого згори, хто прорече істину, що розділяє на біле і чорне. Твоя відповідальність, бери і неси людям те, що бачиш, але якщо ти не правий? Недарма ж звучить «пафосна» фраза про війну – оце зібрання радистів та связистів, які з місця події доносять звістку в головний штаб – головний мозок – читачів і слухачів. І вірогідність та швидкість їх меседжів – їх місія та обов’язок. І місія та – певною мірою небезпечна. Високе покликання, ага… (Знову чомусь дивлюся у паперовий стаканчик). Чи можна знайти кращий приклад од кави, щоб це пояснити?
 
Ось автомат – швидко та порційно видає 5-7 ковтків води з ароматизаторами, смакоподвоювучами, загущувачами – та хтозна,  що вони там в нього кидають! Але він, блискучий та солідний, неодмінний сторож багатьох офісів, з таким поважним видом видає тобі, що стоїш з протягнутою рукою, крихітний чарунок напою, який може, далекий від справжнього «кофє» так, як те, що на екрані бачимо, віддалене від реалій життя. Інша справа – ось тобі гуртка Кави – приготована другом, сестрою, старою тіткою зі Львова – об’ємиста, запашна, зготована ось тут таки перед твоїм обличчям; закликає не перекинути поспіхом і бігти далі – ні, це запрошення на бесіду, діалог. Це ковтки роздумів, а на денці – трохи тої гущі, яка навряд чи знає майбутнє, та ти цього й не потребуєш – але на закид: «А що буде завтра з нами, Каво?» побачиш примхливий візерунок, а не чек з автомату приготування. Ось воно, саме громадське мовлення – прямий потомок сільського гомону та біблейських старців у воріт, люди до людей промовляючі.
 
А команда розсідається вже. Соваються стільці і тепер вже краще видно обличчя – обличчя нашого громадського мовлення.  Серйозний і мовчазний з вигляду журналіст – батько, гуморист, і гарний друг. Хлопець, що постійно смикається кудись бігти, з ластовинням на дитячому обличчі – має дві вищі освіти, і взагалі, генератор ідей. Ведуча, явно інтелігентна та витончена особа з бездоганним манікюром – щопонеділка пригощає всіх недільною випічкою. Оператор, який зовсім не мав відношення до телебачення, доки… це довга історія.  Та й інтернет-активістка з неодмінним лептопом, це одне з останніх «надбаннь» команди. Помічник в елегантному костюмі, редактор в джинсах та «мокрою» зачіскою, фоторепортер в сукенці – таке ось дзеркало. Суспільно-громадянське.    
 
Треба зрозуміти – все, що тут відбувається з нами, з суспільством, різко або потроху, в глобальному масштабі – все воно відобразиться
Стрілятимуть на Майдані – і поїде група зйомки під кулі, введуть моду на високі зачіски – може, вони вже в наступному ефірі прикрашатимуть ведучу. І особливого колориту надає ситуації неосмислене до кінця слово «незалежність» - всі вони тут зібралися, але не зачиниш їх, хабаря не даш, врешті-решт – не залякаєш, аби контролювати, що вони нестимуть у маси. Ці люди, що збирають і концентрують усе те, що робить наступний день. А ми в них побачимо, почуємо, прочитаємо себе.
 

Ну нарешті. Із ніжним вітерцем підбігає до мене Муза. Спізнюється ще на зустрічі інколи, ще мала. Але така гарна в вишитому платтячку. Муза громадськомовлення. Тепер можно відчиняти скляні дверцята і йти до людей.

 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Дар'я Коротких – студентка другого 2-го курсу, НаУКМА, ФСНСТ.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Поквапливо загляну зараз у майже порожній стаканчик з-під кави, одягаючи зашкарублий бейджик працівника ЗМІ – стара звичка ще не старого журналіста, навченого зазирати у щілини до всяких повсякденностей, аби тільки не пропустити може якусь частку журналістського одкровення. Ось вони вже майже зібралися, видко через скляні двері - хоч і виглядає це все, ніби маленький натовп вже збирається розходитися, що не дивно, уважаючи на їх неоднорідність. 

Мені не хочеться поспішати. Зараз, на позиції глядача, мені очевидне неочевидне – команду, що зібралася, важко сторонньому оку визнати як групу журналістів, вони ж такі…. Звичайні. Ось худорлявий молодий чоловік поруч з великою, галасливою тітонькою, замисленим чоловіком середнього віку та зросту, молода леді з немолодими очами, ще один хлопець, на вигляд чи не шкільного віку – і далі, до кінця кімнати. І оце вони працюють зі ЗМІ ! Уявно малюю собі «обличчя» наших головних каналів – розфарбовані, вихолощені… А оце ж сидять справжнісінькі тобі люди! Та такі само, як і по той бік екрану. Та ба!  Голоси стають неначе ближчими, а насправді голоснішими. Здається мені, чи буде бійка? 

– Суть цієї справи ясна, – каже чоловік років сорока із Дартом Вейдером  на футболці. Виправдовує цього персонажа жовто-синій прапорець у руці колишнього ворога свободи.
– Ось мені ясна. Якщо без мови немає народу, то це ж не тільки лінгвістично сказано, це ж про дію, мову як акт непокори, який вилетить – не спіймаєш! Тай що, українську мову збережуть філологи  –– а наша місія покладена на мовленні! Щоб не мовчали солов’їною, а по всіх кутках… – його оточують, чутно стверджувальні та запитальні інтонації, гомін затихає. 
 
Якщо комусь здається, що гарна команда – одностайна команда – це правда. Для команди підтримки спортсмена на Дакарі. Для команди, що мовить на всю країну, потрібно вміти за півгодини теле-радіо ефіру (або у читабельного розміру статті) подати всю правду – в її різноманітті та крайнощах. Ну скажіть, чи таке реально? Але ж роблять! У дискусіях і суперечностях народжується істина. Тому велкам, дискусії та суперечності – давай, до побачення, покірна  великому хазяїну одноголосність.
 
– Балачки, теорії…  – раптом приєднується до невеликої групи маленька жіночка з охайною зачіскою. Досі вона уважно щось переглядала, ніби диктор новин, який готується до ефіру, але удаваний спокій та відсутність миттю злітають. – Як можна говорити про щось незалежне, щось своє, коли комерційні, ситі та забезпечені компанії, що мають відповідати за формування, за розвиток громадськості, крутять витвори російського кінематографу, а будь-який сюжет… будь-який наш сюжет може стати приводом до позову у суд? – і якась така відчайдушність чується в її голосі, що одразу заступається за «наш сюжет» кремезний чоловік, якому однозначно не вистачає камери та обладнання, настільки він не знає куди подіти руки.
 
Ну, нехай вже вони крутять. – якось ніяково починає він. – Ось ви, пані, знаєте, чому Ви тут? Ми всі тут? 
 
Ми – передовий загін на інформаційній війні! – жартівливо кидає хтось позаду, і хтось сміється, а хтось озирається.
 
Важко сказати, думається мені. Працюють? Ось цей чолов’яга, Коля, здається – він знімає. Він не вирішує, що подати і який сюжет запустити – але те, що сьогодні ввечері вийде в ефір, перед цим пройде саме перед його очима.  А жінка в червоному, очевидно, досить знана журналістка – дослідник. Поруч бачу молодиків з бейджиками технічної підтримки.
 
У реальності, чим відрізняється робота продавцем-консультантом від роботи журналіста? Ти подаєш товар, чемно посміхаючись. Клієнт обирає, чи підходить йому твоя точка зору. Але щось в цьому відзвучує дисонансом
Справжня проблема – і справжня вартість роботи воїнів когорти громадського мовлення в тому, що нема нікого згори, хто прорече істину, що розділяє на біле і чорне. Твоя відповідальність, бери і неси людям те, що бачиш, але якщо ти не правий? Недарма ж звучить «пафосна» фраза про війну – оце зібрання радистів та связистів, які з місця події доносять звістку в головний штаб – головний мозок – читачів і слухачів. І вірогідність та швидкість їх меседжів – їх місія та обов’язок. І місія та – певною мірою небезпечна. Високе покликання, ага… (Знову чомусь дивлюся у паперовий стаканчик). Чи можна знайти кращий приклад од кави, щоб це пояснити?
 
Ось автомат – швидко та порційно видає 5-7 ковтків води з ароматизаторами, смакоподвоювучами, загущувачами – та хтозна,  що вони там в нього кидають! Але він, блискучий та солідний, неодмінний сторож багатьох офісів, з таким поважним видом видає тобі, що стоїш з протягнутою рукою, крихітний чарунок напою, який може, далекий від справжнього «кофє» так, як те, що на екрані бачимо, віддалене від реалій життя. Інша справа – ось тобі гуртка Кави – приготована другом, сестрою, старою тіткою зі Львова – об’ємиста, запашна, зготована ось тут таки перед твоїм обличчям; закликає не перекинути поспіхом і бігти далі – ні, це запрошення на бесіду, діалог. Це ковтки роздумів, а на денці – трохи тої гущі, яка навряд чи знає майбутнє, та ти цього й не потребуєш – але на закид: «А що буде завтра з нами, Каво?» побачиш примхливий візерунок, а не чек з автомату приготування. Ось воно, саме громадське мовлення – прямий потомок сільського гомону та біблейських старців у воріт, люди до людей промовляючі.
 
А команда розсідається вже. Соваються стільці і тепер вже краще видно обличчя – обличчя нашого громадського мовлення.  Серйозний і мовчазний з вигляду журналіст – батько, гуморист, і гарний друг. Хлопець, що постійно смикається кудись бігти, з ластовинням на дитячому обличчі – має дві вищі освіти, і взагалі, генератор ідей. Ведуча, явно інтелігентна та витончена особа з бездоганним манікюром – щопонеділка пригощає всіх недільною випічкою. Оператор, який зовсім не мав відношення до телебачення, доки… це довга історія.  Та й інтернет-активістка з неодмінним лептопом, це одне з останніх «надбаннь» команди. Помічник в елегантному костюмі, редактор в джинсах та «мокрою» зачіскою, фоторепортер в сукенці – таке ось дзеркало. Суспільно-громадянське.    
 
Треба зрозуміти – все, що тут відбувається з нами, з суспільством, різко або потроху, в глобальному масштабі – все воно відобразиться
Стрілятимуть на Майдані – і поїде група зйомки під кулі, введуть моду на високі зачіски – може, вони вже в наступному ефірі прикрашатимуть ведучу. І особливого колориту надає ситуації неосмислене до кінця слово «незалежність» - всі вони тут зібралися, але не зачиниш їх, хабаря не даш, врешті-решт – не залякаєш, аби контролювати, що вони нестимуть у маси. Ці люди, що збирають і концентрують усе те, що робить наступний день. А ми в них побачимо, почуємо, прочитаємо себе.
 

Ну нарешті. Із ніжним вітерцем підбігає до мене Муза. Спізнюється ще на зустрічі інколи, ще мала. Але така гарна в вишитому платтячку. Муза громадськомовлення. Тепер можно відчиняти скляні дверцята і йти до людей.

 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Дар'я Коротких – студентка другого 2-го курсу, НаУКМА, ФСНСТ.
Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *