Статьи

Суспільні медіа мають бути, бо в них є місія: відучити мою маму дивитися тупенькі серіали і змусити мого батька вірити журналістам.

Перед написанням цього матеріалу я добряче «потріпала» Google, щоб знайти визначення, дійсно варте «суспільного мовлення». Перечитавши багато розумних слів, згадала пелєвінське «Ускладнюєш. Життя простіше». Тому й обрала спрощену подачу.
 
Суспільне мовлення – це двигун для розвитку суспільства. З його поміччю ми зможемо приструнити владу і змусимо її дослухатися до голосу народу. 
 
Суспільне мовлення розкаже нам все, як є насправді. Непотрібно буде, дивлячись новини, згадувати, кому належить канал, щоб зрозуміти цінність почутого. Адже, суспільне мовлення – це ЗМІ, яке належатиме нам.
 
Суспільні медіа вкрай потрібні. Особливо зараз, коли росіяни душать інформаційний простір пропагандою, а європейці типово занепокоюються 
Шлях української громади до омріяного суспільного мовлення тернистий і невідомо, коли приведе до зірок. Переживши кучмівську неготовність, марні обіцянки Ющенка і режим «Проффесора», медіа спільнота сьогодення на державу вже не покладає надій. Журналісти самоорганізувалися і власними силами інформують і роз’ясняють. Думаю, це круто, що процеси створення суспільних медіа пішли не згори, а знизу – є більше сподівань на підтримку загалу. 
 
 
 
Півроку тому на круглому столі у Львові я навіть уваги не звернула на сірого й непримітного, як на мене, Романа Скрипіна. Він постійно твердив про українського глядача, що перегодований розважальним контентом, як свиня мармеладом, та наголосив на тому, що зараз «існує запит на суспільне телебачення з політичним підтекстом. Тому що саме політичний підтекст виявився вимитим з усіх засобів масової інформації».
 
Впевненість Скрипіна у тому, що «Громадське ТБ» стартує і буде якісним, здавалась утопічною, особливо на фоні словесного потоку Ганапольського… 
 
Під кінець осені «Громадське» розпочало мовлення і, як розповідали самі журналісти, за три дні умудрились досягти тих показників, що в планах були лишень протягом трьох років. 
 
Але давайте називати речі своїми іменами: «Громадське» злетіло «до зірок» завдяки революційним подіям в країні. Вони стали №1 серед тих, хто виробляв оперативний новинарний продукт. Не ставлю під сумнів професійність журналістського складу новоствореного суспільного ТБ, але впевнена, що інформаційні матеріали «Громадського» не будуть затребуваними після закінчення Майдану. 
 
Поясню...
 
По-перше, за своєю суттю суспільний мовник має бути масовим, задовольняти споживацькі потреби більшості, а не окремої касти. Взяти, наприклад, мою маму: вона точно не кине дивитися свої серіали заради більшегодинної нудної балаканини вже забутого президента. 
 
По-друге, мати діалог зі своєю аудиторією і читати в ефірі повідомлення з Фейсбуку – це різні речі. Ознайомитися з дописами в соціальних мережах мій тато зможе й самостійно, а ось для того, щоб дізнатися правду, потрібні перевірені джерела плюс глибока аналітика.
 
Тільки-но починаючи презентувати проект «Громадського», основні ставки команда робила на виховну функцію суспільного медіа і формування запиту на освітні програми. Сьогодні ми не маємо результатів ні першого, ні другого. Натомість, деякі їхні дії виховними ніяк не назвеш…
 
Працювати є над чим і удосконалюватись є куди. Тому в найближчі декілька років суспільне ТБ чекає повернення з шляху зіркового до шляху тернистого, наприкінці якого я нарешті почую, як мама в захоплені обговорює з сусідкою нову програму на Громадському, а тато дискутує з товаришем з приводу останнього інтерв’ю Найема.
 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Аня Абліцова - студентка Запорізького національного університету.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Суспільні медіа мають бути, бо в них є місія: відучити мою маму дивитися тупенькі серіали і змусити мого батька вірити журналістам.

Перед написанням цього матеріалу я добряче «потріпала» Google, щоб знайти визначення, дійсно варте «суспільного мовлення». Перечитавши багато розумних слів, згадала пелєвінське «Ускладнюєш. Життя простіше». Тому й обрала спрощену подачу.
 
Суспільне мовлення – це двигун для розвитку суспільства. З його поміччю ми зможемо приструнити владу і змусимо її дослухатися до голосу народу. 
 
Суспільне мовлення розкаже нам все, як є насправді. Непотрібно буде, дивлячись новини, згадувати, кому належить канал, щоб зрозуміти цінність почутого. Адже, суспільне мовлення – це ЗМІ, яке належатиме нам.
 
Суспільні медіа вкрай потрібні. Особливо зараз, коли росіяни душать інформаційний простір пропагандою, а європейці типово занепокоюються 
Шлях української громади до омріяного суспільного мовлення тернистий і невідомо, коли приведе до зірок. Переживши кучмівську неготовність, марні обіцянки Ющенка і режим «Проффесора», медіа спільнота сьогодення на державу вже не покладає надій. Журналісти самоорганізувалися і власними силами інформують і роз’ясняють. Думаю, це круто, що процеси створення суспільних медіа пішли не згори, а знизу – є більше сподівань на підтримку загалу. 
 
 
 
Півроку тому на круглому столі у Львові я навіть уваги не звернула на сірого й непримітного, як на мене, Романа Скрипіна. Він постійно твердив про українського глядача, що перегодований розважальним контентом, як свиня мармеладом, та наголосив на тому, що зараз «існує запит на суспільне телебачення з політичним підтекстом. Тому що саме політичний підтекст виявився вимитим з усіх засобів масової інформації».
 
Впевненість Скрипіна у тому, що «Громадське ТБ» стартує і буде якісним, здавалась утопічною, особливо на фоні словесного потоку Ганапольського… 
 
Під кінець осені «Громадське» розпочало мовлення і, як розповідали самі журналісти, за три дні умудрились досягти тих показників, що в планах були лишень протягом трьох років. 
 
Але давайте називати речі своїми іменами: «Громадське» злетіло «до зірок» завдяки революційним подіям в країні. Вони стали №1 серед тих, хто виробляв оперативний новинарний продукт. Не ставлю під сумнів професійність журналістського складу новоствореного суспільного ТБ, але впевнена, що інформаційні матеріали «Громадського» не будуть затребуваними після закінчення Майдану. 
 
Поясню...
 
По-перше, за своєю суттю суспільний мовник має бути масовим, задовольняти споживацькі потреби більшості, а не окремої касти. Взяти, наприклад, мою маму: вона точно не кине дивитися свої серіали заради більшегодинної нудної балаканини вже забутого президента. 
 
По-друге, мати діалог зі своєю аудиторією і читати в ефірі повідомлення з Фейсбуку – це різні речі. Ознайомитися з дописами в соціальних мережах мій тато зможе й самостійно, а ось для того, щоб дізнатися правду, потрібні перевірені джерела плюс глибока аналітика.
 
Тільки-но починаючи презентувати проект «Громадського», основні ставки команда робила на виховну функцію суспільного медіа і формування запиту на освітні програми. Сьогодні ми не маємо результатів ні першого, ні другого. Натомість, деякі їхні дії виховними ніяк не назвеш…
 
Працювати є над чим і удосконалюватись є куди. Тому в найближчі декілька років суспільне ТБ чекає повернення з шляху зіркового до шляху тернистого, наприкінці якого я нарешті почую, як мама в захоплені обговорює з сусідкою нову програму на Громадському, а тато дискутує з товаришем з приводу останнього інтерв’ю Найема.
 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Аня Абліцова - студентка Запорізького національного університету.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *