Статьи

Сімнадцять років тому було ухвалено закон про суспільно-правове мовлення в Україні, але він досі не був введений у дію. За цей досить великий проміжок часу неодноразово порушувалося питання створення суспільного каналу, але крім правок до редакції законів, жодних кроків до реальної реалізації не було. 

 

«Hromadske.tv», яке почало інтернет-трансляцію 22 листопада 2013 року вселило надію на нову еру в українському медіапросторі. Але, на жаль, крім назви, цей канал немає інших спільних рис з реальним суспільним ГРОМАДСЬКИМ мовленням.  «Громадське телебачення» позиціонує себе як незалежний медіаканал, що фінансується напряму глядачами через краудфандинґ, але не будемо забувати, що основну частину коштів у перші місяці існування проект отримав відміжнародного фонду «Відродження» та посольства США. Це вже потім до фінансування приєдналися звичайні громадяни, але їхніх внесків все одно не вистачає на функціонування, хоч і дуже економне, телеканалу. Тому редакція не цурається витрачати гранди і спонсорські гроші, щоби здійснювати постійну трансляцію.

 

Громадське мовлення – це, по суті, продаж інформації. Чим вища ціна – тим краща якість

Але приклад «Громадського»  – це добре підґрунття для створення нового суспільного медіаканалу. За декілька тижнів українці змогли зібрати понад 900 000 тисяч гривень для потреб «Hromadske.tv», а це доводить, що балачки про те, що «наша громадськість не готова платити за якісний контент» перетворюються в черговий стереотип. Можливо, сімнадцять років тому українці й не були готові до цього. Можливо, й півроку тому не бачили потреби платити за інформацію, як за реальний продукт. Але зараз ми бачимо реальний приклад того, що населення потребує якісного незаангажованого об’єктивного мовлення, і навіть готове за це платити зі своїх не дуже товстих кишень. П’ятдесятирічний досвід Німеччини, де громадське мовлення здійснюється з 1961 року різними каналами інформації може стати прикладом для України. Звісно, приблизно 20 євро в місяць для німецької родини – це не така велика сума, але ми вже переконалися на власні очі, що й українці знайдуть в своєму бюджеті гроші для купівлі інформації. Адже громадське мовлення – це, по суті, продаж інформації. Чим вища ціна – тим краща якість.

 

Наступним кроком має бути вирішене питання, як суспільне мовлення почне своє функціонування. Варіантів є два: перший – це підпорядковуватися державним структурам, другий – створюватися повністю за рахунок ентузіастів.

 

Кожен варіант має свої переваги й недоліки. Підпорядкування державним структурам скорочує час реалізації,  для цього достатньо переформатувати будь-яке державне ЗМІ (яке, до речі, фінансується за рахунок коштів платників податків) в суспільне, модернізувати роботу й маємо готовий ретранслятор. Ми спостерігаємо подібну схему в Італії, Австрії, Іспанії, Словенії. Проблема лише в тому, що існує великий ризик просто стати черговим «голосом правлячої партії». Можна, звісно, розглядати варіант виходу з підпорядкування виконавчої влади, але кому віддати повноваження? Верховній Раді? Не хотілося би, щоб підпорядкуванням цієї «дитинки», для створення якої знадобилося стільки років,  здійснювали депутатські чини, в неупередженість і безкорисливий інтерес яких не вірить більша частина населення України.

 

Другий варіант – це створення повністю «з нуля». Ентузіастів в країні вистачає, які можуть витрачати час на створення і «доведення до розуму» суспільного каналу. Велика команда журналістів готова приступити до створення ЯКІСНОГО громадського каналу інформації. Проблема в тому, що для реалізації цього плану потрібно більше часу і більше грошей. Основним пунктом має бути те, що фінансування має складатися повністю з добровільних пожертв громадян. Адже достатньо «попросити» з бюджету трошки грошей, які можна забрати з чесно заплачених податків, і витратити їх не на державну ЗМІ, а на суспільну. Але тут ми втрачаємо право на повністю незалежне ЗМІ.

 

Єдине від кого має бути залежне громадське мовлення – це від громадян України, які будуть здійснювати фінансування. Якщо політика редакцій приватних ЗМІ визначається інтересами власника і спонсорів, то суспільне мовлення буде діяти за цією ж схемою, але «замовником» буде народ України. Дійсно, існує шанс, що мовлення почнеться, продовжиться і… тихо закінчиться. Адже потрібно розуміти, що для постійного функціонування необхідне постійне фінансування, яке має забезпечувати громадяни України. Не одна-дві дотації, й не «в цьому місяці не буду платити, краще куплю нові черевики», а постійна абонентна плата. «Общественное телевидение» в Росії так й не змогло реалізуватися повноцінно через постійний брак фінансування.  Але, чесно кажучи, в Україні ситуація прогнозується більш оптимістична. 

 

Отже, ми можемо чекати чергового розгляду закону про «Громадське мовлення в Україні», не виключено, що має пройти ще сімнадцять довгих років для того, щоб створити всі засади для трансляції. А можна починати прямо сьогодні, керуючись законом 1997 року про суспільно-правове мовлення в Україні, скликати Всеукраїнський референдум і спитати у громадян України: «Чи потребуєте ви суспільного мовлення? Чи готові ви за це платити?». Готові? Тоді починаємо збір коштів, пошук приміщення і створення команди професіоналів, які перші почнуть нову еру в медіапросторі України.

 

Публикация подготовлена для интернет-издания «Суспільне мовлення» в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

 

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Сімнадцять років тому було ухвалено закон про суспільно-правове мовлення в Україні, але він досі не був введений у дію. За цей досить великий проміжок часу неодноразово порушувалося питання створення суспільного каналу, але крім правок до редакції законів, жодних кроків до реальної реалізації не було. 

 

«Hromadske.tv», яке почало інтернет-трансляцію 22 листопада 2013 року вселило надію на нову еру в українському медіапросторі. Але, на жаль, крім назви, цей канал немає інших спільних рис з реальним суспільним ГРОМАДСЬКИМ мовленням.  «Громадське телебачення» позиціонує себе як незалежний медіаканал, що фінансується напряму глядачами через краудфандинґ, але не будемо забувати, що основну частину коштів у перші місяці існування проект отримав відміжнародного фонду «Відродження» та посольства США. Це вже потім до фінансування приєдналися звичайні громадяни, але їхніх внесків все одно не вистачає на функціонування, хоч і дуже економне, телеканалу. Тому редакція не цурається витрачати гранди і спонсорські гроші, щоби здійснювати постійну трансляцію.

 

Громадське мовлення – це, по суті, продаж інформації. Чим вища ціна – тим краща якість

Але приклад «Громадського»  – це добре підґрунття для створення нового суспільного медіаканалу. За декілька тижнів українці змогли зібрати понад 900 000 тисяч гривень для потреб «Hromadske.tv», а це доводить, що балачки про те, що «наша громадськість не готова платити за якісний контент» перетворюються в черговий стереотип. Можливо, сімнадцять років тому українці й не були готові до цього. Можливо, й півроку тому не бачили потреби платити за інформацію, як за реальний продукт. Але зараз ми бачимо реальний приклад того, що населення потребує якісного незаангажованого об’єктивного мовлення, і навіть готове за це платити зі своїх не дуже товстих кишень. П’ятдесятирічний досвід Німеччини, де громадське мовлення здійснюється з 1961 року різними каналами інформації може стати прикладом для України. Звісно, приблизно 20 євро в місяць для німецької родини – це не така велика сума, але ми вже переконалися на власні очі, що й українці знайдуть в своєму бюджеті гроші для купівлі інформації. Адже громадське мовлення – це, по суті, продаж інформації. Чим вища ціна – тим краща якість.

 

Наступним кроком має бути вирішене питання, як суспільне мовлення почне своє функціонування. Варіантів є два: перший – це підпорядковуватися державним структурам, другий – створюватися повністю за рахунок ентузіастів.

 

Кожен варіант має свої переваги й недоліки. Підпорядкування державним структурам скорочує час реалізації,  для цього достатньо переформатувати будь-яке державне ЗМІ (яке, до речі, фінансується за рахунок коштів платників податків) в суспільне, модернізувати роботу й маємо готовий ретранслятор. Ми спостерігаємо подібну схему в Італії, Австрії, Іспанії, Словенії. Проблема лише в тому, що існує великий ризик просто стати черговим «голосом правлячої партії». Можна, звісно, розглядати варіант виходу з підпорядкування виконавчої влади, але кому віддати повноваження? Верховній Раді? Не хотілося би, щоб підпорядкуванням цієї «дитинки», для створення якої знадобилося стільки років,  здійснювали депутатські чини, в неупередженість і безкорисливий інтерес яких не вірить більша частина населення України.

 

Другий варіант – це створення повністю «з нуля». Ентузіастів в країні вистачає, які можуть витрачати час на створення і «доведення до розуму» суспільного каналу. Велика команда журналістів готова приступити до створення ЯКІСНОГО громадського каналу інформації. Проблема в тому, що для реалізації цього плану потрібно більше часу і більше грошей. Основним пунктом має бути те, що фінансування має складатися повністю з добровільних пожертв громадян. Адже достатньо «попросити» з бюджету трошки грошей, які можна забрати з чесно заплачених податків, і витратити їх не на державну ЗМІ, а на суспільну. Але тут ми втрачаємо право на повністю незалежне ЗМІ.

 

Єдине від кого має бути залежне громадське мовлення – це від громадян України, які будуть здійснювати фінансування. Якщо політика редакцій приватних ЗМІ визначається інтересами власника і спонсорів, то суспільне мовлення буде діяти за цією ж схемою, але «замовником» буде народ України. Дійсно, існує шанс, що мовлення почнеться, продовжиться і… тихо закінчиться. Адже потрібно розуміти, що для постійного функціонування необхідне постійне фінансування, яке має забезпечувати громадяни України. Не одна-дві дотації, й не «в цьому місяці не буду платити, краще куплю нові черевики», а постійна абонентна плата. «Общественное телевидение» в Росії так й не змогло реалізуватися повноцінно через постійний брак фінансування.  Але, чесно кажучи, в Україні ситуація прогнозується більш оптимістична. 

 

Отже, ми можемо чекати чергового розгляду закону про «Громадське мовлення в Україні», не виключено, що має пройти ще сімнадцять довгих років для того, щоб створити всі засади для трансляції. А можна починати прямо сьогодні, керуючись законом 1997 року про суспільно-правове мовлення в Україні, скликати Всеукраїнський референдум і спитати у громадян України: «Чи потребуєте ви суспільного мовлення? Чи готові ви за це платити?». Готові? Тоді починаємо збір коштів, пошук приміщення і створення команди професіоналів, які перші почнуть нову еру в медіапросторі України.

 

Публикация подготовлена для интернет-издания «Суспільне мовлення» в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

 

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *