Статьи

Сучасне українське телебачення досить часто викликає незадоволення  й справедливу критику з боку населення. Насамперед його критикують  за низькоякісний контент, залежність від політиків, перенасичення криміналом та вульгарністю. Звісно, були вже спроби встановити громадський контроль за змістом телепередач, але поки що на спробах все й закінчилося.

Упродовж останніх років усе частіше доводиться чути про потребу створення громадського телебачення, яке давно вже зайняло свою нішу  в країнах Західної Європи та Америки. Особливістю цього виду телебачення є його незалежність від уряду й приватного бізнесу. Якщо ж говорити про інформаційне наповнення громадського, то йдеться насамперед про оприлюднення таких відомостей, які були б не лише цікавими для переважної більшості мешканців країни, але й максимально корисними. Телепрограми повинні бути якісними, різноманітними, сприяти культурній ідентифікації людини, інтелектуальному розвитку дітей та молоді. Основна мета громадського телебачення полягає у служінні суспільному благу.

Щодо фінансування громадського телемовлення, то тут є різні варіанти. Крім традиційного ліцензійного збору та абонплати,  досить популярними джерелами фінансування є урядові субсидії (як наприклад, у Канаді та США), продаж ефірного часу приватним фірмам для комерційних оголошень і, звичайно, приватні пожертви. В ідеалі, саме ці пожертви й повинні бути основним ресурсом для успішного функціонування громадських медіа.

Громадське телебачення і Україна

Останні події в Україні змусили нас по-новому розставити пріоритети. Уже не йдеться про те, на якому каналі який серіал мав би йти, про яких зірок мали б розповідати в новинах тощо.  В сучасних умовах важливого значення набули проблеми заангажованості українських телеканалів, некомпетентності журналістів у висвітленні окремих питань та нездатності протистояти засиллю антиукраїнської пропаганди. Саме громадське телебачення сприяло збереженню відносного спокою в державі, цілодобово не лише звітуючи перед аудиторією добірками сухих фактів, а й надаючи слово авторитетним експертам, представникам і влади, і опозиції. Крім того, не варто забувати й про онлайн-трансляції усіх важливих подій. Люди могли ознайомитися з різними точками зору, а не просто дивилися вечірні випуски на традиційних приватних чи державних телеканалах з чітко визначеною редакційною політикою, перед  якою навіть суспільна значимість інформації – не аргумент для її оприлюднення.

Незважаючи на помітний крок уперед, який зробило українське громадське телебачення за останні декілька місяців, усе ж говорити про нього як про повноцінний суб’єкт комунікації поки що рано.

Насамперед  варто пам’ятати, що перш ніж створювати громадське телебачення, нам потрібно створити умови для його діяльності. Перш за все йдеться про законодавчу складову: принцип редакторської незалежності має бути гарантований законом, а громадське телемовлення повинне отримувати належне фінансування, що захистило б його бюджет від втручання влади. Спочатку суспільство повинне домогтися забезпечення свободи слова в державі, а влада – на законодавчому рівні створити належні умови для діяльності громадського телебачення і потім усунутися від «кураторства» над ним.

Зважаючи на все це, неважко здогадатися, що шлях становлення громадського телемовлення обіцяє бути складним. Тим більше якщо взяти до уваги один важливий факт: самі українці поки що не дуже зацікавлені у відмові від своїх улюблених телеканалів на користь нових  медіа, з якими вони переважно ще не ознайомлені. Проте перші кроки вже зроблено, і зараз дуже важливо не тільки для громадських мовників, а й для всього українського суспільства – закріпитися на здобутих позиціях.

-------------

Про автора

Руслана Маринич – студентка 2-го курсу Національного університету «Острозька академія», гуманітарний факультет, спеціальність «Журналістика». У рамках своєї курсової роботи досліджую вплив ЗМІ на електоральний вибір громадян, взагалі цікавлюсь діяльністю ЗМІ в політичному контексті.

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Сучасне українське телебачення досить часто викликає незадоволення  й справедливу критику з боку населення. Насамперед його критикують  за низькоякісний контент, залежність від політиків, перенасичення криміналом та вульгарністю. Звісно, були вже спроби встановити громадський контроль за змістом телепередач, але поки що на спробах все й закінчилося.

Упродовж останніх років усе частіше доводиться чути про потребу створення громадського телебачення, яке давно вже зайняло свою нішу  в країнах Західної Європи та Америки. Особливістю цього виду телебачення є його незалежність від уряду й приватного бізнесу. Якщо ж говорити про інформаційне наповнення громадського, то йдеться насамперед про оприлюднення таких відомостей, які були б не лише цікавими для переважної більшості мешканців країни, але й максимально корисними. Телепрограми повинні бути якісними, різноманітними, сприяти культурній ідентифікації людини, інтелектуальному розвитку дітей та молоді. Основна мета громадського телебачення полягає у служінні суспільному благу.

Щодо фінансування громадського телемовлення, то тут є різні варіанти. Крім традиційного ліцензійного збору та абонплати,  досить популярними джерелами фінансування є урядові субсидії (як наприклад, у Канаді та США), продаж ефірного часу приватним фірмам для комерційних оголошень і, звичайно, приватні пожертви. В ідеалі, саме ці пожертви й повинні бути основним ресурсом для успішного функціонування громадських медіа.

Громадське телебачення і Україна

Останні події в Україні змусили нас по-новому розставити пріоритети. Уже не йдеться про те, на якому каналі який серіал мав би йти, про яких зірок мали б розповідати в новинах тощо.  В сучасних умовах важливого значення набули проблеми заангажованості українських телеканалів, некомпетентності журналістів у висвітленні окремих питань та нездатності протистояти засиллю антиукраїнської пропаганди. Саме громадське телебачення сприяло збереженню відносного спокою в державі, цілодобово не лише звітуючи перед аудиторією добірками сухих фактів, а й надаючи слово авторитетним експертам, представникам і влади, і опозиції. Крім того, не варто забувати й про онлайн-трансляції усіх важливих подій. Люди могли ознайомитися з різними точками зору, а не просто дивилися вечірні випуски на традиційних приватних чи державних телеканалах з чітко визначеною редакційною політикою, перед  якою навіть суспільна значимість інформації – не аргумент для її оприлюднення.

Незважаючи на помітний крок уперед, який зробило українське громадське телебачення за останні декілька місяців, усе ж говорити про нього як про повноцінний суб’єкт комунікації поки що рано.

Насамперед  варто пам’ятати, що перш ніж створювати громадське телебачення, нам потрібно створити умови для його діяльності. Перш за все йдеться про законодавчу складову: принцип редакторської незалежності має бути гарантований законом, а громадське телемовлення повинне отримувати належне фінансування, що захистило б його бюджет від втручання влади. Спочатку суспільство повинне домогтися забезпечення свободи слова в державі, а влада – на законодавчому рівні створити належні умови для діяльності громадського телебачення і потім усунутися від «кураторства» над ним.

Зважаючи на все це, неважко здогадатися, що шлях становлення громадського телемовлення обіцяє бути складним. Тим більше якщо взяти до уваги один важливий факт: самі українці поки що не дуже зацікавлені у відмові від своїх улюблених телеканалів на користь нових  медіа, з якими вони переважно ще не ознайомлені. Проте перші кроки вже зроблено, і зараз дуже важливо не тільки для громадських мовників, а й для всього українського суспільства – закріпитися на здобутих позиціях.

-------------

Про автора

Руслана Маринич – студентка 2-го курсу Національного університету «Острозька академія», гуманітарний факультет, спеціальність «Журналістика». У рамках своєї курсової роботи досліджую вплив ЗМІ на електоральний вибір громадян, взагалі цікавлюсь діяльністю ЗМІ в політичному контексті.

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *