Статьи

 Декілька років тому ми навіть й гадки не мали, що таке «громадське телебачення». Особисто я уявляла таку картинку: декілька людей – представники громадських організацій, комунальники, професори та інші збираються раз на місяць за столом та вирішують нагальні питання в прямому ефірі. До того ж, в моїй уяві цей процес мав бути дуже нудним і зовсім не приваблюючим. 

Зовсім протилежну картинку ми вбачаємо зараз – команда професіоналів збирається кожного дня для того, аби по-справжньому, без прикриття, говорити правду в прямому ефірі. Це я про команду «Громадського ТБ». Нещодавно я дізналась, що більшість моїх знайомих не знають, чим займається цей канал та не дуже вони вірують в те, що «Громадське» (!), яке, до того ж, виходить в Інтернеті (!) може вносити корективи та зміни у вирій суспільних та політичних подій країни. В цей момент я думаю, як сильно я хотіла б товаришувати з тими тисячами людей, які без перестану дивились «Громадське», як протягом Революції, так і зараз. За великим рахунком, особисто мій світогляд та бачення цих подій формувало саме «Громадське ТБ». Ну що ж, досить вже про нього, як про об’єкт, поговоримо про існування громадських каналів, як факт. 

Наше життя до появи такої платформи, як суспільне телебачення, дуже сильно нагадувало хатину із солом’яною стріхою. Щовечора ми повертались додому, зачиняли двері та вікна, затишно вміщувались на дивані та вмикали телевізор. Портали у світ вигаданих фактів відкривались і ми брали на віру все, про що нам кажуть. «Хіба таке можливо? Це не вигадка?», - дивувались ми. Вигадка, друзі, вигадка. Після появи громадських каналів, наша солом’яна стріха з’їхала і ми побачили небо й зорі, Місяць та комети. Світ став сприйматись по-іншому
Громадський простір, як явище, досі не вкладається в головах деяких наших співвітчизників: «Про що питаєте?, - студентка 1 курсу Наталя з подивом дивиться на мене, - Громадське? Я, чесно кажучи, не в курсі, але якщо Ви рекомендуєте, подивлюсь обов’язково!». Павло, працює на атракціонах в одному з розважальних центрів: Питаюсь в нього, чи знає він Романа Скрипіна. Каже: «Це той хлоп, що палець середній демонстрував?», - посміхаюсь та киваю, - «Його знаю, інших – ні. Багато чув про «Громадське», але як явище – не знаю навіть, що й відповісти». На противагу аудиторія «Громадського», «ГромТВ» та «Спільнобачення» настільки велика, що не вкладається в голові. Крупні регіональні канали за велику кількість років існування не напрацювали собі тої аудиторії, яку мають суспільні канали за півроку.
 
Думаю, що проблема, як завжди, не лише в ресурсах  та недостатній кількості фінансів на рекламу, а в головах. Зашкарублі, незацікавлені – їм просто ліньки підняти голову та подивитись навколо. Ау, хлопці, вмикайте Інтернет!
 
Нещодавно стало відомо, що один з працівників «Громадського» Зураб Аласанія став очільником Національної телекомпанії України. В цей момент захотілось зітхнути та витерти піт з чола. Нарешті! Невже ми більше не будемо дивитись дурниці по «Першому національному»? Хіба Поплавський більше не співатиме? 
 
У першому пості на Фейсбуці Зураб дякує всім і обіцяє зробити по-справжньому суспільний канал. Сподіваюсь, люди нарешті відірвуться від нагальних справ та, змажчуючи руки нічним кремом, вдадуться до перегляду чесних новин, почують чесні відповіді та поставлять чесні запитання.  
 
Залишається тільки сподіватись та тишком-нишком пересилати гроші на становлення нового громадського телебачення – «Громадське ТБ Донеччини». 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Юлія Балка - студентка 4 курсу філологічного факультету Донецького національного університету, спеціальність «Журналістика». Журналістикою цікавиться з 8 класу, особливо телебаченням. Інтереси: нові медіа та блогінг. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

 Декілька років тому ми навіть й гадки не мали, що таке «громадське телебачення». Особисто я уявляла таку картинку: декілька людей – представники громадських організацій, комунальники, професори та інші збираються раз на місяць за столом та вирішують нагальні питання в прямому ефірі. До того ж, в моїй уяві цей процес мав бути дуже нудним і зовсім не приваблюючим. 

Зовсім протилежну картинку ми вбачаємо зараз – команда професіоналів збирається кожного дня для того, аби по-справжньому, без прикриття, говорити правду в прямому ефірі. Це я про команду «Громадського ТБ». Нещодавно я дізналась, що більшість моїх знайомих не знають, чим займається цей канал та не дуже вони вірують в те, що «Громадське» (!), яке, до того ж, виходить в Інтернеті (!) може вносити корективи та зміни у вирій суспільних та політичних подій країни. В цей момент я думаю, як сильно я хотіла б товаришувати з тими тисячами людей, які без перестану дивились «Громадське», як протягом Революції, так і зараз. За великим рахунком, особисто мій світогляд та бачення цих подій формувало саме «Громадське ТБ». Ну що ж, досить вже про нього, як про об’єкт, поговоримо про існування громадських каналів, як факт. 

Наше життя до появи такої платформи, як суспільне телебачення, дуже сильно нагадувало хатину із солом’яною стріхою. Щовечора ми повертались додому, зачиняли двері та вікна, затишно вміщувались на дивані та вмикали телевізор. Портали у світ вигаданих фактів відкривались і ми брали на віру все, про що нам кажуть. «Хіба таке можливо? Це не вигадка?», - дивувались ми. Вигадка, друзі, вигадка. Після появи громадських каналів, наша солом’яна стріха з’їхала і ми побачили небо й зорі, Місяць та комети. Світ став сприйматись по-іншому
Громадський простір, як явище, досі не вкладається в головах деяких наших співвітчизників: «Про що питаєте?, - студентка 1 курсу Наталя з подивом дивиться на мене, - Громадське? Я, чесно кажучи, не в курсі, але якщо Ви рекомендуєте, подивлюсь обов’язково!». Павло, працює на атракціонах в одному з розважальних центрів: Питаюсь в нього, чи знає він Романа Скрипіна. Каже: «Це той хлоп, що палець середній демонстрував?», - посміхаюсь та киваю, - «Його знаю, інших – ні. Багато чув про «Громадське», але як явище – не знаю навіть, що й відповісти». На противагу аудиторія «Громадського», «ГромТВ» та «Спільнобачення» настільки велика, що не вкладається в голові. Крупні регіональні канали за велику кількість років існування не напрацювали собі тої аудиторії, яку мають суспільні канали за півроку.
 
Думаю, що проблема, як завжди, не лише в ресурсах  та недостатній кількості фінансів на рекламу, а в головах. Зашкарублі, незацікавлені – їм просто ліньки підняти голову та подивитись навколо. Ау, хлопці, вмикайте Інтернет!
 
Нещодавно стало відомо, що один з працівників «Громадського» Зураб Аласанія став очільником Національної телекомпанії України. В цей момент захотілось зітхнути та витерти піт з чола. Нарешті! Невже ми більше не будемо дивитись дурниці по «Першому національному»? Хіба Поплавський більше не співатиме? 
 
У першому пості на Фейсбуці Зураб дякує всім і обіцяє зробити по-справжньому суспільний канал. Сподіваюсь, люди нарешті відірвуться від нагальних справ та, змажчуючи руки нічним кремом, вдадуться до перегляду чесних новин, почують чесні відповіді та поставлять чесні запитання.  
 
Залишається тільки сподіватись та тишком-нишком пересилати гроші на становлення нового громадського телебачення – «Громадське ТБ Донеччини». 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Юлія Балка - студентка 4 курсу філологічного факультету Донецького національного університету, спеціальність «Журналістика». Журналістикою цікавиться з 8 класу, особливо телебаченням. Інтереси: нові медіа та блогінг. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *