Статьи

Варто визнати — Майдан став чудовим стартовим майданчиком та серйозним поштовхом для розвитку громадського мовлення в Україні. 21 листопада на головну площу країни вийшла перша тисяча незгодних з владою людей — а вже наступного дня «Громадське телебачення» обговорювало ці події у прямому ефірі у своїй щойно створеній студії, а медіа проект «Спільнобачення» надавав живу картинку з епіцентру подій.

За 4 місяці революційних подій лише основний канал Ustream Інтернет – телебачення «SpilnoTV» увімкнули більше 20 000 000 разів, а «Громадське»  з червня 2013 року залучило більше 250 000 користувачів до свого каналу на Youtube. Попит на адекватне, незалежне, близьке глядачу висвітлення подій перевершив усі прогнози. Не дивлячись на складний і тернистий шлях, суспільне мовлення з’явилось і відразу вибухнуло.

Питання громадське мовлення завжди було болючим для України. Перші спроби закласти фундамент для його створення були здійснені ще у 1997 році народним депутатом Віталієм Шевченком, який запропонував законопроект про суспільне мовлення України. Хоча проект було ухвалено, його так ніколи і не було введено в дію. Протягом наступних 16 років до нього постійно зверталися, бурхливо обговорювали і дискутували щодо нагальності створення громадських медіа, але далі розмов діло не доходило. Завжди знаходилися терміновіші проблеми, проект постійно відправляли на доопрацювання, у сесіях Верховної Ради не вистачало часу для його розгляду. Складалося враження, що закон був невигідний комусь із верхівки. Хоча, заради об’єктивності варто сказати, що критикували його і у Європі — вказували, що пропоноване суспільне мовлення надто залежне від влади та недостатньо прозоре. 
 
Нарешті, не чекаючи рішення владних органів, за вирішення питання взялася сама громадськість. Так вийшло, що практично одночасно з’явилося декілька подібних ініціатив.
 
У травні 2013 року декілька активістів зібралися та почали розроблювати концепцію теперішнього медійного проекту «Спільнобачення», у червні того ж року колишні журналісти опозиційного TBi презентували незалежний проект «Громадське ТВ», у липні доволі гучно заявило про себе онлайн-телебачення «GROM TV». Кожен з цих проектів був амбіційним, соціальним, і, що найцікавіше, пропонував незвичну для громадського телебачення схему фінансування напряму через пожертви аудиторії без держави у ролі посередника
Основні передумови такого раптового «буму» доволі очевидні. Населення отримало доступ до швидкого та надійного Інтернет-з’єднання, а, відповідно, і можливість переглядати відеоконтент он-лайн; розвинулися технології відеомовлення через мережу; з’явилася можливість користуватися безпровідним Інтернетом практично будь-де та будь-коли. Що не менш важливо, з’явилося нове покоління, яке виросло у незалежній державі, ніколи не відчувало «совкової» пропаганди, вважало першим справді українським поколінням. Ця молодь була готова продукувати та сприймати відповідний патріотично спрямований контент.
 
Цікавими були розроблені формати мовлення та механізми фінансування, які кардинально відрізнялися від концепцій традиційного громадського телебачення (яке, до слова, існує у Європі з середини ХХ століття). У класичному випадку, фінансування таких проектів здійснюється на державному рівні, організовується абонплата  на рівні щомісячних зборів ,тощо. В Україні ж — навпаки. Громадське мовлення намагалося максимально дистанціювати себе від держави (як мінімум, на перших порах). Фінансування проектів планувалося впровадити через гранти громадських організацій та, в перспективі через абонплату та добровільні пожертви глядачів. Очевидно, що для такого механізму медіа просто повинні були продукувати достатньо якісний  для продажі контент.
 
Не останню роль у популярності українського громадського мовлення відіграли принципи його роботи та використовувані технології. 21 листопада відомий медіаблогер Олександр Барабошко, більш знаний як Крус Крус, вийшов на Майдан зі своїм «Iphone» та коментував початок революції через Ustream наживо. Проста мова простого КПІшника сподобалась Інтернет-користувачам , технологія дозволила відчути себе безпосередніми учасниками подій. Без особливої реклами стрім розійшовся мережею, до ранку його подивилося декілька тисяч осіб. Технологія сервісу Ustream виявилася ідеальною для створення прямого онлайн-ефіру з місця подій, і вперше була використана  в національних масштабах. Вже наступного дня ідею підхопило «Spilno.TV», яке зробило пряме онлайн-включення своєю візитівкою.
 
Взагалі, живий ефір — головна фішка усіх громадських Інтернет-каналів. Крім простоти створення контенту, вона, як зазначає співавтор проекту «Спільньобачення»  Богдана Бабич, відновлюють довіру до журналістики, яка останнім часом дискредитувала себе та загрузла у «джинсі». Коли глядач бачить події практично очима журналіста або навіть звичайного спостерігача з телефоном, надзвичайно важко маніпулювати інформацією та перекручувати факти
Довіра аудиторії  — основна інструмент громадського мовлення як технології впливу. В цьому плані невеликі команди та напівпрофесійність проектів виявляються перевагами, роблячи їх ближчими пересічному громадянину та залишаючи простір для не бюрократизованого, прямого спілкування з глядачами/слухачами. Як вказує Богдана, проект «Спільнобачення» починався саме як «тусовка» непрофесіоналів, кожен з яких робив те, що вмів найкраще. Телевізійників з досвідом у команді було лише двоє. Проект не припиняє набирати волонтерів, практично кожен може поспілкуватися з командою та взяти участь у стрімінгу. Команда «Громадського» дещо більш закрита, але також постійно знаходиться на зв’язку з глядачами (під час ефіру можна подзвонити у Skype-і та задати своє питання) і  виступає за повну прозорість ведення звітностей витрачених коштів (проміжну звітність можна переглянути на офіційному сайті проекту).
 
Якщо раніше говорили, що там, де два українці, три гетьмани, то після подій Майдану  можна сміливо перефразовувати прислів’я у: «Де два українці — там три соціальних проекти». Поки політики розказували тиради зі сцени, люди створювали неймовірні речі: Євромайдан  SOS, StopFake, «Крапля» тощо.
 
Проекти громадського мовлення займають серед них особливе місце, такого жвавого старту після 15 років простою ніхто не очікував: бренд «Спільно» ліцензували для використання на міжнародному рівні , а їх трансляції з «гарячих» точок показував практично кожен український канал. «Громадське телебачення» отримало ефірний час на «Першому Національному», і, нарешті, глядачі почали вмикати цей канал не лише випадково. Плани по розвитку проектів також серйозні — починаючи з урізноманітнення кількості та складу програм і завершуючи співпрацею між каналами для лобіювання свої інтересів. З іншого боку, такий бурхливий старт може виявитися палицею з двох кінців. Після закінчення подій Майдану зацікавленість аудиторії прогнозовано впаде, тож проектам доведеться шукати нові можливості для зацікавлення глядачів. Крім того люди хочуть практично неможливого — якісною, професійної, цікавої журналістики та аналітики, яка водночас залишатиметься прозорою, небюрократизованою та близькою кожному.
 
Так, очікування надвисокі, але громадське телебачення в Україні розвивається інакше, нід у будь-яких інших країнах світу, використовує інші, подекуди більш прогресивні методи Воно може стати якісно новою альтернативою традиційному телерадіомовленню. Адже, як казав співзасновник «Громадського» Роман Скрипін про силу своєї команди: «Ми йо…ті, тому непереможні».
 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Роман Яворський - студент четвертого курсу факультету прикладної математики Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Журналістикою цікавиться давно, але непрофесійно. Свято вірить, що напрям освіти — не головне. Інтереси: соціальні медіа та нові форми взаємодії з аудиторією, SMM, інфографіка.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Варто визнати — Майдан став чудовим стартовим майданчиком та серйозним поштовхом для розвитку громадського мовлення в Україні. 21 листопада на головну площу країни вийшла перша тисяча незгодних з владою людей — а вже наступного дня «Громадське телебачення» обговорювало ці події у прямому ефірі у своїй щойно створеній студії, а медіа проект «Спільнобачення» надавав живу картинку з епіцентру подій.

За 4 місяці революційних подій лише основний канал Ustream Інтернет – телебачення «SpilnoTV» увімкнули більше 20 000 000 разів, а «Громадське»  з червня 2013 року залучило більше 250 000 користувачів до свого каналу на Youtube. Попит на адекватне, незалежне, близьке глядачу висвітлення подій перевершив усі прогнози. Не дивлячись на складний і тернистий шлях, суспільне мовлення з’явилось і відразу вибухнуло.

Питання громадське мовлення завжди було болючим для України. Перші спроби закласти фундамент для його створення були здійснені ще у 1997 році народним депутатом Віталієм Шевченком, який запропонував законопроект про суспільне мовлення України. Хоча проект було ухвалено, його так ніколи і не було введено в дію. Протягом наступних 16 років до нього постійно зверталися, бурхливо обговорювали і дискутували щодо нагальності створення громадських медіа, але далі розмов діло не доходило. Завжди знаходилися терміновіші проблеми, проект постійно відправляли на доопрацювання, у сесіях Верховної Ради не вистачало часу для його розгляду. Складалося враження, що закон був невигідний комусь із верхівки. Хоча, заради об’єктивності варто сказати, що критикували його і у Європі — вказували, що пропоноване суспільне мовлення надто залежне від влади та недостатньо прозоре. 
 
Нарешті, не чекаючи рішення владних органів, за вирішення питання взялася сама громадськість. Так вийшло, що практично одночасно з’явилося декілька подібних ініціатив.
 
У травні 2013 року декілька активістів зібралися та почали розроблювати концепцію теперішнього медійного проекту «Спільнобачення», у червні того ж року колишні журналісти опозиційного TBi презентували незалежний проект «Громадське ТВ», у липні доволі гучно заявило про себе онлайн-телебачення «GROM TV». Кожен з цих проектів був амбіційним, соціальним, і, що найцікавіше, пропонував незвичну для громадського телебачення схему фінансування напряму через пожертви аудиторії без держави у ролі посередника
Основні передумови такого раптового «буму» доволі очевидні. Населення отримало доступ до швидкого та надійного Інтернет-з’єднання, а, відповідно, і можливість переглядати відеоконтент он-лайн; розвинулися технології відеомовлення через мережу; з’явилася можливість користуватися безпровідним Інтернетом практично будь-де та будь-коли. Що не менш важливо, з’явилося нове покоління, яке виросло у незалежній державі, ніколи не відчувало «совкової» пропаганди, вважало першим справді українським поколінням. Ця молодь була готова продукувати та сприймати відповідний патріотично спрямований контент.
 
Цікавими були розроблені формати мовлення та механізми фінансування, які кардинально відрізнялися від концепцій традиційного громадського телебачення (яке, до слова, існує у Європі з середини ХХ століття). У класичному випадку, фінансування таких проектів здійснюється на державному рівні, організовується абонплата  на рівні щомісячних зборів ,тощо. В Україні ж — навпаки. Громадське мовлення намагалося максимально дистанціювати себе від держави (як мінімум, на перших порах). Фінансування проектів планувалося впровадити через гранти громадських організацій та, в перспективі через абонплату та добровільні пожертви глядачів. Очевидно, що для такого механізму медіа просто повинні були продукувати достатньо якісний  для продажі контент.
 
Не останню роль у популярності українського громадського мовлення відіграли принципи його роботи та використовувані технології. 21 листопада відомий медіаблогер Олександр Барабошко, більш знаний як Крус Крус, вийшов на Майдан зі своїм «Iphone» та коментував початок революції через Ustream наживо. Проста мова простого КПІшника сподобалась Інтернет-користувачам , технологія дозволила відчути себе безпосередніми учасниками подій. Без особливої реклами стрім розійшовся мережею, до ранку його подивилося декілька тисяч осіб. Технологія сервісу Ustream виявилася ідеальною для створення прямого онлайн-ефіру з місця подій, і вперше була використана  в національних масштабах. Вже наступного дня ідею підхопило «Spilno.TV», яке зробило пряме онлайн-включення своєю візитівкою.
 
Взагалі, живий ефір — головна фішка усіх громадських Інтернет-каналів. Крім простоти створення контенту, вона, як зазначає співавтор проекту «Спільньобачення»  Богдана Бабич, відновлюють довіру до журналістики, яка останнім часом дискредитувала себе та загрузла у «джинсі». Коли глядач бачить події практично очима журналіста або навіть звичайного спостерігача з телефоном, надзвичайно важко маніпулювати інформацією та перекручувати факти
Довіра аудиторії  — основна інструмент громадського мовлення як технології впливу. В цьому плані невеликі команди та напівпрофесійність проектів виявляються перевагами, роблячи їх ближчими пересічному громадянину та залишаючи простір для не бюрократизованого, прямого спілкування з глядачами/слухачами. Як вказує Богдана, проект «Спільнобачення» починався саме як «тусовка» непрофесіоналів, кожен з яких робив те, що вмів найкраще. Телевізійників з досвідом у команді було лише двоє. Проект не припиняє набирати волонтерів, практично кожен може поспілкуватися з командою та взяти участь у стрімінгу. Команда «Громадського» дещо більш закрита, але також постійно знаходиться на зв’язку з глядачами (під час ефіру можна подзвонити у Skype-і та задати своє питання) і  виступає за повну прозорість ведення звітностей витрачених коштів (проміжну звітність можна переглянути на офіційному сайті проекту).
 
Якщо раніше говорили, що там, де два українці, три гетьмани, то після подій Майдану  можна сміливо перефразовувати прислів’я у: «Де два українці — там три соціальних проекти». Поки політики розказували тиради зі сцени, люди створювали неймовірні речі: Євромайдан  SOS, StopFake, «Крапля» тощо.
 
Проекти громадського мовлення займають серед них особливе місце, такого жвавого старту після 15 років простою ніхто не очікував: бренд «Спільно» ліцензували для використання на міжнародному рівні , а їх трансляції з «гарячих» точок показував практично кожен український канал. «Громадське телебачення» отримало ефірний час на «Першому Національному», і, нарешті, глядачі почали вмикати цей канал не лише випадково. Плани по розвитку проектів також серйозні — починаючи з урізноманітнення кількості та складу програм і завершуючи співпрацею між каналами для лобіювання свої інтересів. З іншого боку, такий бурхливий старт може виявитися палицею з двох кінців. Після закінчення подій Майдану зацікавленість аудиторії прогнозовано впаде, тож проектам доведеться шукати нові можливості для зацікавлення глядачів. Крім того люди хочуть практично неможливого — якісною, професійної, цікавої журналістики та аналітики, яка водночас залишатиметься прозорою, небюрократизованою та близькою кожному.
 
Так, очікування надвисокі, але громадське телебачення в Україні розвивається інакше, нід у будь-яких інших країнах світу, використовує інші, подекуди більш прогресивні методи Воно може стати якісно новою альтернативою традиційному телерадіомовленню. Адже, як казав співзасновник «Громадського» Роман Скрипін про силу своєї команди: «Ми йо…ті, тому непереможні».
 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Роман Яворський - студент четвертого курсу факультету прикладної математики Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Журналістикою цікавиться давно, але непрофесійно. Свято вірить, що напрям освіти — не головне. Інтереси: соціальні медіа та нові форми взаємодії з аудиторією, SMM, інфографіка.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *