Статьи

Якщо хочеш щось зробити – зроби це сам. Саме так і вчинили українські журналісти, не дочекавшись адекватних дій держави зі створення громадського телебачення в Україні. Причому за минулий рік таких проектів виросло цілих три, і чи не кожного місяця з’являються нові «громадські телеканали». Але постає питання, чи є повноцінними громадськими мовниками новоспечені онлайн-телеканали? І які у них перспективи розвитку в українських реаліях?

Створивши сайт за п’ять копійок і випустивши кілька сюжетів назватися громадським мовником, звісно, буде щонайменше дивно. Тому насамперед хочеться виявити, до якого визначення насправді можна віднести нові українські громадські телеканали Спільнобачення, Громадське телебачення та ГромТВ. 

У розвинених державах громадське мовлення, як ми знаємо, засноване з допомогою держави і часто існує на державні дотації і сплату глядачами обов’язкового ліцензійного збору. Тому має стабільне фінансування і гарантовану аудиторію.
 
Яка ж ситуація з самоорганізованими українськими мовниками? Вони не мають ні всеохоплення телевізійної аудиторії (по-перше, активна інтернет-аудиторія України – не більше 10 мільйонів, що навіть не складає четвертої частини населення, по-друге, мовникам нині вдалось охопити лише кілька мільйонів), ні повноцінного 24-годинного формату мовлення, а також продукують вузькоспеціалізований контент (Спільнобачення – стріми, онлайн-трансляції, Громадське – студійні ефіри, ГромТВ – журналістські розслідування), таким чином не задовольняючи потреб споживачів у різноманітному контенті.  З мінусів також варто додати нестабільність фінансування проектів і залежність їх від краудфандингових мікроплатежів. Це заважає проектам розвиватися у накресленому напрямку повноцінних телеканалів, яким необхідне велике фінансування. Хоча усі вони планують з часом перейти на повноцінний формат, наразі жоден з телеканалів не почав розроблювати реальну бізнес-модель, що може забезпечити їм незалежне і стабільне фінансування у повноцінному форматі.
 
Тому поки що самоназвані «громадським телебаченням» мовники є нічим більшим, аніж просто незалежними нетрадиційними ЗМІ, які лише прямують у напрямку створення на їх базі у майбутньому справжніх повноцінних суспільних телеканалів
Як приклад незалежного ЗМІ в Україні може послугувати створена в інтернеті у 2000 році Українська правда. Хоча вона не називає себе суспільним ресурсом – просто ним є. Причому не просячи грошей на існування. До речі, фінансування у проекту прозоре – заснований проект на кошти США та існує друге десятиріччя за рахунок продажу реклами на порталі.  Тому тут є тонка грань між незалежним інтернет-проектом і суспільним мовником, яку чомусь медіаексперти замовчують.
 
Справді, заявлені стандарти проектів відповідають європейським нормам суспільного мовлення. Однак якщо суспільство не має фактичного доступу до цього мовлення, який у цьому сенс і чи має воно право називатися громадським? Це поки що лише незалежні інтернет-проекти для вузької аудиторії. 
 
Хоч і Роман Скрипін зазначив, що шлях розвитку в інтернеті був обраний свідомо і що це є перевагою проекту Громадського телебачення, все одно це має бути лише питанням часу, коли їх мовлення перейде у традиційний формат. Адже лише він може забезпечити охоплення усієї громадськості. Інакше проект так і залишиться неповноцінним. Те ж саме стосується і проекту Спільнобачення, який заявляє на сайті, що збирається транслюватися лише в інтернеті. Хоча пізніше ідея об’єднати зусилля для створення на базі НТКУ повноцінного телеканалу поступила саме від них. 
 
Інша справа, що процедура отримання дозволів поки що не зможе дозволити їм транслюватися, адже у них недостатньо контенту для 24-годинного мовлення, щоб отримати ліцензію. Але в тому й справа, що одним краудфандингом не заробиш кошти на розширення сітки мовлення, достатнє для повноцінного старту в ефірі.
 
Що ж можна запропонувати для розвитку на базі цих незалежних інтернет-проектів справжнього суспільного мовника?
 
  1. Платна підписка на телеканали вже зараз. Наталія Синдєєва, засновниця й генеральний директор російського незалежного телеканалу «Дождь» говорить, що вони наразі тримаються на підписці і вона постійно зростає, бо глядачі хочуть підтримати незалежний телеканал, що знаходиться на межі виживання. Гадаємо, що необхідно хоча б спробувати ввести регулярні платежі за трансляцію телеканалів на сайтах і ввести платну річну підписку на телеканал тим, хто не є меценатом проекту (не сплачує добровільні внески). Таким чином можна забезпечити собі стабільний ріст доходу й розвивати сітку мовлення. 
  2. Одним з вигідних рішень для розвитку – як фінансового, так і для розширення аудиторії,  може бути зайняття ніші кабельних та супутникових телеканалів. Адже їх просто немає. У Росії, нагадаємо, саме таку нішу зайняв самоорганізований незалежний телеканал «Дождь». Саме це дозволило йому вирости до повноцінного телеканалу. Схема роботи передбачає, що за трансляцію телеканалу в мережах платять провайдери, а не самі глядачі. Такий тип фінансування нічим не гірший за абонплату, навіть кращий, бо у процесі не фігурує держава. Доля телеканалу вирішується на основі ринкових відносин, які основним фактором визначають попит на телеканал  у своїх мережах. Тим більше, що українці, за даними опитувань, не готові до ліцензійних зборів.
  3. Передача потужностей Першого національного телеканалу самоорганізованим громадським мовникам, озвучена керівником проекту Спільнобачення Богданою Бабич, також є слушною ідеєю. Для реалізації проектам необхідно буде об’єднатися. Об’єднати команди, зусилля, кошти і цілі. Дотації держави в українських реаліях будуть недоречними, можливим джерелом фінансування слід розглянути рекламу. 

 

Те, що будь-хто може створити телебачення і, публікуючи кілька неупереджених новин на добу, називати себе громадським мовником, який за визначенням повинен мати глобальне для суспільства значення, – не дуже добрий тренд українського медіапростору
Ну нехай ці проекти, що ми розглядали – вони мають хоча б мільйонну аудиторію й фінансову підтримку глядачів, але ж створюються й нові амбіційні «ластівки», які окрім оголошення себе громадським мовником не мають нічого спільного з ним! Ось на початку цього року про створення громадського інтернет-телеканалу заявив Аронець зі «Свободи», нещодавно запустило сайт ГТД (Громадське телебачення Донеччини). Хто зна, може з них і виросте колись хоч якесь ЗМІ, може, навіть, телебачення, але ж зарано про це говорити, чи не правда?
 
Через те, що одна команда створила громадський мовник, й інші почувають себе вартими створити щось подібне. Саме так девальвується поняття суспільного телебачення, якого так потребують українці. Адже громадський мовник потрібен усім, не лише користувачам інтернету. І вирішення питання розвитку самостворених інтернет-проектів до традиційного формату стане реальним кроком до народження справжнього суспільного мовника, який нам необхідний на шляху до вступу в ЄС. 
 
Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua
 
------------------

Про автора

Ірина Мороз - магістр Інституту журналістики зі спеціальності "Медіакомунікації", працює над магістерською роботою на тему "Краудфандинг як форма фінансування суспільних ЗМІ".

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Якщо хочеш щось зробити – зроби це сам. Саме так і вчинили українські журналісти, не дочекавшись адекватних дій держави зі створення громадського телебачення в Україні. Причому за минулий рік таких проектів виросло цілих три, і чи не кожного місяця з’являються нові «громадські телеканали». Але постає питання, чи є повноцінними громадськими мовниками новоспечені онлайн-телеканали? І які у них перспективи розвитку в українських реаліях?

Створивши сайт за п’ять копійок і випустивши кілька сюжетів назватися громадським мовником, звісно, буде щонайменше дивно. Тому насамперед хочеться виявити, до якого визначення насправді можна віднести нові українські громадські телеканали Спільнобачення, Громадське телебачення та ГромТВ. 

У розвинених державах громадське мовлення, як ми знаємо, засноване з допомогою держави і часто існує на державні дотації і сплату глядачами обов’язкового ліцензійного збору. Тому має стабільне фінансування і гарантовану аудиторію.
 
Яка ж ситуація з самоорганізованими українськими мовниками? Вони не мають ні всеохоплення телевізійної аудиторії (по-перше, активна інтернет-аудиторія України – не більше 10 мільйонів, що навіть не складає четвертої частини населення, по-друге, мовникам нині вдалось охопити лише кілька мільйонів), ні повноцінного 24-годинного формату мовлення, а також продукують вузькоспеціалізований контент (Спільнобачення – стріми, онлайн-трансляції, Громадське – студійні ефіри, ГромТВ – журналістські розслідування), таким чином не задовольняючи потреб споживачів у різноманітному контенті.  З мінусів також варто додати нестабільність фінансування проектів і залежність їх від краудфандингових мікроплатежів. Це заважає проектам розвиватися у накресленому напрямку повноцінних телеканалів, яким необхідне велике фінансування. Хоча усі вони планують з часом перейти на повноцінний формат, наразі жоден з телеканалів не почав розроблювати реальну бізнес-модель, що може забезпечити їм незалежне і стабільне фінансування у повноцінному форматі.
 
Тому поки що самоназвані «громадським телебаченням» мовники є нічим більшим, аніж просто незалежними нетрадиційними ЗМІ, які лише прямують у напрямку створення на їх базі у майбутньому справжніх повноцінних суспільних телеканалів
Як приклад незалежного ЗМІ в Україні може послугувати створена в інтернеті у 2000 році Українська правда. Хоча вона не називає себе суспільним ресурсом – просто ним є. Причому не просячи грошей на існування. До речі, фінансування у проекту прозоре – заснований проект на кошти США та існує друге десятиріччя за рахунок продажу реклами на порталі.  Тому тут є тонка грань між незалежним інтернет-проектом і суспільним мовником, яку чомусь медіаексперти замовчують.
 
Справді, заявлені стандарти проектів відповідають європейським нормам суспільного мовлення. Однак якщо суспільство не має фактичного доступу до цього мовлення, який у цьому сенс і чи має воно право називатися громадським? Це поки що лише незалежні інтернет-проекти для вузької аудиторії. 
 
Хоч і Роман Скрипін зазначив, що шлях розвитку в інтернеті був обраний свідомо і що це є перевагою проекту Громадського телебачення, все одно це має бути лише питанням часу, коли їх мовлення перейде у традиційний формат. Адже лише він може забезпечити охоплення усієї громадськості. Інакше проект так і залишиться неповноцінним. Те ж саме стосується і проекту Спільнобачення, який заявляє на сайті, що збирається транслюватися лише в інтернеті. Хоча пізніше ідея об’єднати зусилля для створення на базі НТКУ повноцінного телеканалу поступила саме від них. 
 
Інша справа, що процедура отримання дозволів поки що не зможе дозволити їм транслюватися, адже у них недостатньо контенту для 24-годинного мовлення, щоб отримати ліцензію. Але в тому й справа, що одним краудфандингом не заробиш кошти на розширення сітки мовлення, достатнє для повноцінного старту в ефірі.
 
Що ж можна запропонувати для розвитку на базі цих незалежних інтернет-проектів справжнього суспільного мовника?
 
  1. Платна підписка на телеканали вже зараз. Наталія Синдєєва, засновниця й генеральний директор російського незалежного телеканалу «Дождь» говорить, що вони наразі тримаються на підписці і вона постійно зростає, бо глядачі хочуть підтримати незалежний телеканал, що знаходиться на межі виживання. Гадаємо, що необхідно хоча б спробувати ввести регулярні платежі за трансляцію телеканалів на сайтах і ввести платну річну підписку на телеканал тим, хто не є меценатом проекту (не сплачує добровільні внески). Таким чином можна забезпечити собі стабільний ріст доходу й розвивати сітку мовлення. 
  2. Одним з вигідних рішень для розвитку – як фінансового, так і для розширення аудиторії,  може бути зайняття ніші кабельних та супутникових телеканалів. Адже їх просто немає. У Росії, нагадаємо, саме таку нішу зайняв самоорганізований незалежний телеканал «Дождь». Саме це дозволило йому вирости до повноцінного телеканалу. Схема роботи передбачає, що за трансляцію телеканалу в мережах платять провайдери, а не самі глядачі. Такий тип фінансування нічим не гірший за абонплату, навіть кращий, бо у процесі не фігурує держава. Доля телеканалу вирішується на основі ринкових відносин, які основним фактором визначають попит на телеканал  у своїх мережах. Тим більше, що українці, за даними опитувань, не готові до ліцензійних зборів.
  3. Передача потужностей Першого національного телеканалу самоорганізованим громадським мовникам, озвучена керівником проекту Спільнобачення Богданою Бабич, також є слушною ідеєю. Для реалізації проектам необхідно буде об’єднатися. Об’єднати команди, зусилля, кошти і цілі. Дотації держави в українських реаліях будуть недоречними, можливим джерелом фінансування слід розглянути рекламу. 

 

Те, що будь-хто може створити телебачення і, публікуючи кілька неупереджених новин на добу, називати себе громадським мовником, який за визначенням повинен мати глобальне для суспільства значення, – не дуже добрий тренд українського медіапростору
Ну нехай ці проекти, що ми розглядали – вони мають хоча б мільйонну аудиторію й фінансову підтримку глядачів, але ж створюються й нові амбіційні «ластівки», які окрім оголошення себе громадським мовником не мають нічого спільного з ним! Ось на початку цього року про створення громадського інтернет-телеканалу заявив Аронець зі «Свободи», нещодавно запустило сайт ГТД (Громадське телебачення Донеччини). Хто зна, може з них і виросте колись хоч якесь ЗМІ, може, навіть, телебачення, але ж зарано про це говорити, чи не правда?
 
Через те, що одна команда створила громадський мовник, й інші почувають себе вартими створити щось подібне. Саме так девальвується поняття суспільного телебачення, якого так потребують українці. Адже громадський мовник потрібен усім, не лише користувачам інтернету. І вирішення питання розвитку самостворених інтернет-проектів до традиційного формату стане реальним кроком до народження справжнього суспільного мовника, який нам необхідний на шляху до вступу в ЄС. 
 
Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua
 
------------------

Про автора

Ірина Мороз - магістр Інституту журналістики зі спеціальності "Медіакомунікації", працює над магістерською роботою на тему "Краудфандинг як форма фінансування суспільних ЗМІ".

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *