Статьи

 Або яким має бути «народний ящик», 

щоб прижитись на українській землі?

 
Сьогодні вперше за кілька років знову увімкнула телевізор. Так-так, телебачення принципово не дивлюся вже третій рік: рівно з того часу, як вступила до університету на спеціальність «Журналістика» і дізналася як про позитивні моменти, так і негативні можливості – вплив на формування думки та «зомбування». Думаю, що дозвілля можна поводити більш раціональніше, аніж дозволяти собою маніпулювати, дивитися «тупу развклєкаловку», рекламу чи серіали.  Зрештою, живе спілкування з розумними людьми краще виробляє вміння аналізувати, а правильно підібрана література формує мислячих людей, які здатні протистояти будь-якому режимові та владі і аналізувати те, що відбувається навколо.
 
Батьки моєю відмовою від «зомбоящика» були здивовані і розповідали, як у дитинстві із захопленням дивилася різні шоу і казала, що буду ведучою, а ще як у 2 роки зламала цьому «брехунові» кілька кнопок. Поки не прийшов майстер, усі сиділи без «вещания» і мовчки злились на мене. Ну а як пояснити дитині, що телевізор – не іграшка? Якщо самі злі дорослі дядьки, власники телеканалів, крутять-вертять ним як хочуть? 
 
Проте тоді, у далекому 1997, були і інші дядьки, добрі. Один з них, на той час він був Народним депутатом України, зареєстрував Закон «Про суспільно-правове мовлення в Україні» чи то, як ще його називають, «Про систему суспільних аудіовізуальних ЗМІ».  Так починалася історія суспільного мовлення в Україні. Закон було прийнято, але, як бачимо, у дію він досі не війшов. А якби все сталося навпаки, то у мої 19 суспільне мовлення було б мені майже ровесником. І зараз, можливо, я би була зовсім іншою людиною та й частина моїх ровесників були би адекватнішими і більш мислячими, та й країна, мабуть, було б іншою.
 
Другий шанс на краще майбутнє українському народові був посланий у 2005 році. Створена коаліція громадських організацій «Суспільне мовлення» напрацювала, як на той час, досить багато пропозицій та сформувала одне із перших уявлень про те, яким же має бути суспільне мовлення: «Суспільне телебачення і радіомовлення України – це система незалежного, неупередженого, об'єктивного, суспільнокорисного некомерційного загальнонаціонального теле- і радіомовлення на території України та за її межами». Суспільне телебачення вбачалося у двох загальнонаціональних каналах супутникової мережі, радіомовлення – у трьох. Та після відхилення законопроекту у другому читанні, рух безвісти зник.
 
Потім ще було кілька кроків у 2006, 2009 та 2010 роках, коли Національна телекомпанія України та Національна радіокомпанія України зробили кілька спроб втілити попередні та нові пропозиції у життя. Та жоден крок не дав поштовху для втілення хоча б якогось початкового етапу.
 
Чи то ніхто не знав як втілити таку хорошу ідею в життя і не міг до кінця сформулювати усіх принципів роботи суспільного телебачення, чи то просто на шляху до реалізації цієї ідеї було надто багато бар’єрів. Хоча нащо багато? Візьмемо хоча б один: вигода. 
 
Суспільне телебачення було б невигідне власникам інших телеканалів, бо забрало б значну частину їхньої аудиторії. Спочатку, звичайно, не всі громадяни через свій інтелектуальний рівень та інтереси могли б цілий день дивитися канали суспільної тематики, і часто-густо вони все одно б перемикали канали

Та з часом суспільне телебачення формувало б з усієї аудиторії, що залишилась, мислячих людей. А такі люди невигідні владі. Адже вони не піддаються керуванню. Та й як ними керувати, якщо звичайні канали вони вже не дивилися б так часто, як раніше?

Варто говорити й про ціну суспільного телебачення: якою б вона не була, все одно знайдуться люди, які будуть готові за нього платити, аби лише отримувати достовірну інформацію. Ще до переваг віднесемо відсутність реклами, наближеність до глядача, його повсякденного життя, буденних та більш загальних проблем.
 
Говорити про суспільне телебачення у інших країнах не буду. Адже це все одно, що послати юриста навчатися закордон, він там вивчить Конституцію іншої країни, а потім за нею буде працювати в Україні. Тому у нашій країні, зважаючи ще й на її специфічність, мають бути сформована своя концепція такого ТБ. А з часом всі недоліки «спливуть на поверхню» і його можна буде вдосконалювати далі і далі.
 
На мою думку, концепція суспільного телебачення полягає в тому, щоб якомога менше людей «засиджувалось» у самій редакції і чим побільше журналістів з операторами були на місці подій. Тому у програмі суспільного ТБ мають бути новини з місця події у форматі «live», і лише «Підсумки дня» можуть виходити у звичному для нас студійному форматі. Основою суспільного мовлення мають стати аналітичні програми з незалежними експертами, які були б справжніми фахівцями у своїй справі. На таких каналах мають бути відсутніми розважальні ток-шоу та комерційна реклама. Такий вид ЗМІ має бути для читача віддзеркаленням його життя та проблем, і допомагати день за днем ставати кращими та змінювати свою країну. 
 
У зв’язку з подіями листопада 2013 – лютого 2014 року, питання суспільного телебачення в Україні стає ще актуальнішим. Громадяни розчаровуються у звичайних ЗМІ, частина з них каже, що вони спотворюють інформацію, або не доносять до глядачів та читачів всю правду. З’являються альтернативні громадські Інтернет ЗМІ «hromadske.tv» та «espreso.tv», яким український глядач починає довіряти, адже більшість подій транслюються онлайн, за роботою журналістів та операторів можна спостерігати прямо на Майдані, а кошти на діяльність такого ЗМІ також може перечислити сам глядач. Завдяки такий альтернативі, українці ще більше переконуються, що потрібні нові ЗМІ, які б могли показати значно «ширшу картину» всього того, що відбувається. Як приклад висвітлення мітингів на сході України: зліва на площі стоять ті, хто хоче залишитись у складі України, справа – ті, хто хочуть, щоб їхнє місто було у складі Росії. Проте у новинах показали лише праву частину площі. Тому у жителів Західної України формується думка, що схід повністю хоче від’єднатися.
 
Отже, повне незалежне висвітлення усього, що відбувається, можна виділити першим принципом суспільного ТБ. А щоб воно таким було, то має мати ще й повну незалежність від влади та діяти в інтересах суспільства, тому керувати ним має кілька незалежних експертів, які б мали свою чітку позицію і на яких нереально було б вплинути
Ще ці люди мали б мати стабільну зарплатню, щоб не піддаватись спокусі брати хабарі за нав’язування їм чужої думки. А, отже, і саме фінансування такого виду ЗМІ має бути дуже надійним та стабільним, щоб гарантувати йому незалежність. Ще варто було б зробити так, щоб впливати на суспільне мовлення могли лише громадяни та громадські організації, а не Президент України та Верховна Рада. Цими принципами, власне, і відрізняється суспільне телебачення від комерційних медіа. 
 
Проте чи всі громадяни згодні будуть плати за таке телебачення та чи знайдеться дійсно незалежна людина, яка не боятиметься тиску влади?
 
Для суворої української буденності це поки нереально. Хоча якщо люди можуть «скинутись» на армію, то чому б не зробити так само із суспільним телебаченням, поки всі не «відійшли» від того горя, що сталося на Майдані і всередині палає вогонь справжніх патріотів?
 
Якщо би зараз про цю тему почали говорити, то, можливо б, знайшлися люди, які довели план до реалізації. До довгоочікуваної реалізації в життя… І тоді, можливо, суспільне мовлення стане ровесником моїх дітей. І жити вони будуть більш свідоміше. І майбутнє у них буде кращим…
 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Вікторія Яшан - студентка Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича спеціальності "Журналістика". Друкувалася в газетах «Університетський вісник», «Буковина», «Версії», на інформаційних порталах bukinfo.com, buknews.com, citizenjournal.info; дописувач порталу «Майдан». Цікавиться філософією, психологією, політологією.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

 Або яким має бути «народний ящик», 

щоб прижитись на українській землі?

 
Сьогодні вперше за кілька років знову увімкнула телевізор. Так-так, телебачення принципово не дивлюся вже третій рік: рівно з того часу, як вступила до університету на спеціальність «Журналістика» і дізналася як про позитивні моменти, так і негативні можливості – вплив на формування думки та «зомбування». Думаю, що дозвілля можна поводити більш раціональніше, аніж дозволяти собою маніпулювати, дивитися «тупу развклєкаловку», рекламу чи серіали.  Зрештою, живе спілкування з розумними людьми краще виробляє вміння аналізувати, а правильно підібрана література формує мислячих людей, які здатні протистояти будь-якому режимові та владі і аналізувати те, що відбувається навколо.
 
Батьки моєю відмовою від «зомбоящика» були здивовані і розповідали, як у дитинстві із захопленням дивилася різні шоу і казала, що буду ведучою, а ще як у 2 роки зламала цьому «брехунові» кілька кнопок. Поки не прийшов майстер, усі сиділи без «вещания» і мовчки злились на мене. Ну а як пояснити дитині, що телевізор – не іграшка? Якщо самі злі дорослі дядьки, власники телеканалів, крутять-вертять ним як хочуть? 
 
Проте тоді, у далекому 1997, були і інші дядьки, добрі. Один з них, на той час він був Народним депутатом України, зареєстрував Закон «Про суспільно-правове мовлення в Україні» чи то, як ще його називають, «Про систему суспільних аудіовізуальних ЗМІ».  Так починалася історія суспільного мовлення в Україні. Закон було прийнято, але, як бачимо, у дію він досі не війшов. А якби все сталося навпаки, то у мої 19 суспільне мовлення було б мені майже ровесником. І зараз, можливо, я би була зовсім іншою людиною та й частина моїх ровесників були би адекватнішими і більш мислячими, та й країна, мабуть, було б іншою.
 
Другий шанс на краще майбутнє українському народові був посланий у 2005 році. Створена коаліція громадських організацій «Суспільне мовлення» напрацювала, як на той час, досить багато пропозицій та сформувала одне із перших уявлень про те, яким же має бути суспільне мовлення: «Суспільне телебачення і радіомовлення України – це система незалежного, неупередженого, об'єктивного, суспільнокорисного некомерційного загальнонаціонального теле- і радіомовлення на території України та за її межами». Суспільне телебачення вбачалося у двох загальнонаціональних каналах супутникової мережі, радіомовлення – у трьох. Та після відхилення законопроекту у другому читанні, рух безвісти зник.
 
Потім ще було кілька кроків у 2006, 2009 та 2010 роках, коли Національна телекомпанія України та Національна радіокомпанія України зробили кілька спроб втілити попередні та нові пропозиції у життя. Та жоден крок не дав поштовху для втілення хоча б якогось початкового етапу.
 
Чи то ніхто не знав як втілити таку хорошу ідею в життя і не міг до кінця сформулювати усіх принципів роботи суспільного телебачення, чи то просто на шляху до реалізації цієї ідеї було надто багато бар’єрів. Хоча нащо багато? Візьмемо хоча б один: вигода. 
 
Суспільне телебачення було б невигідне власникам інших телеканалів, бо забрало б значну частину їхньої аудиторії. Спочатку, звичайно, не всі громадяни через свій інтелектуальний рівень та інтереси могли б цілий день дивитися канали суспільної тематики, і часто-густо вони все одно б перемикали канали

Та з часом суспільне телебачення формувало б з усієї аудиторії, що залишилась, мислячих людей. А такі люди невигідні владі. Адже вони не піддаються керуванню. Та й як ними керувати, якщо звичайні канали вони вже не дивилися б так часто, як раніше?

Варто говорити й про ціну суспільного телебачення: якою б вона не була, все одно знайдуться люди, які будуть готові за нього платити, аби лише отримувати достовірну інформацію. Ще до переваг віднесемо відсутність реклами, наближеність до глядача, його повсякденного життя, буденних та більш загальних проблем.
 
Говорити про суспільне телебачення у інших країнах не буду. Адже це все одно, що послати юриста навчатися закордон, він там вивчить Конституцію іншої країни, а потім за нею буде працювати в Україні. Тому у нашій країні, зважаючи ще й на її специфічність, мають бути сформована своя концепція такого ТБ. А з часом всі недоліки «спливуть на поверхню» і його можна буде вдосконалювати далі і далі.
 
На мою думку, концепція суспільного телебачення полягає в тому, щоб якомога менше людей «засиджувалось» у самій редакції і чим побільше журналістів з операторами були на місці подій. Тому у програмі суспільного ТБ мають бути новини з місця події у форматі «live», і лише «Підсумки дня» можуть виходити у звичному для нас студійному форматі. Основою суспільного мовлення мають стати аналітичні програми з незалежними експертами, які були б справжніми фахівцями у своїй справі. На таких каналах мають бути відсутніми розважальні ток-шоу та комерційна реклама. Такий вид ЗМІ має бути для читача віддзеркаленням його життя та проблем, і допомагати день за днем ставати кращими та змінювати свою країну. 
 
У зв’язку з подіями листопада 2013 – лютого 2014 року, питання суспільного телебачення в Україні стає ще актуальнішим. Громадяни розчаровуються у звичайних ЗМІ, частина з них каже, що вони спотворюють інформацію, або не доносять до глядачів та читачів всю правду. З’являються альтернативні громадські Інтернет ЗМІ «hromadske.tv» та «espreso.tv», яким український глядач починає довіряти, адже більшість подій транслюються онлайн, за роботою журналістів та операторів можна спостерігати прямо на Майдані, а кошти на діяльність такого ЗМІ також може перечислити сам глядач. Завдяки такий альтернативі, українці ще більше переконуються, що потрібні нові ЗМІ, які б могли показати значно «ширшу картину» всього того, що відбувається. Як приклад висвітлення мітингів на сході України: зліва на площі стоять ті, хто хоче залишитись у складі України, справа – ті, хто хочуть, щоб їхнє місто було у складі Росії. Проте у новинах показали лише праву частину площі. Тому у жителів Західної України формується думка, що схід повністю хоче від’єднатися.
 
Отже, повне незалежне висвітлення усього, що відбувається, можна виділити першим принципом суспільного ТБ. А щоб воно таким було, то має мати ще й повну незалежність від влади та діяти в інтересах суспільства, тому керувати ним має кілька незалежних експертів, які б мали свою чітку позицію і на яких нереально було б вплинути
Ще ці люди мали б мати стабільну зарплатню, щоб не піддаватись спокусі брати хабарі за нав’язування їм чужої думки. А, отже, і саме фінансування такого виду ЗМІ має бути дуже надійним та стабільним, щоб гарантувати йому незалежність. Ще варто було б зробити так, щоб впливати на суспільне мовлення могли лише громадяни та громадські організації, а не Президент України та Верховна Рада. Цими принципами, власне, і відрізняється суспільне телебачення від комерційних медіа. 
 
Проте чи всі громадяни згодні будуть плати за таке телебачення та чи знайдеться дійсно незалежна людина, яка не боятиметься тиску влади?
 
Для суворої української буденності це поки нереально. Хоча якщо люди можуть «скинутись» на армію, то чому б не зробити так само із суспільним телебаченням, поки всі не «відійшли» від того горя, що сталося на Майдані і всередині палає вогонь справжніх патріотів?
 
Якщо би зараз про цю тему почали говорити, то, можливо б, знайшлися люди, які довели план до реалізації. До довгоочікуваної реалізації в життя… І тоді, можливо, суспільне мовлення стане ровесником моїх дітей. І жити вони будуть більш свідоміше. І майбутнє у них буде кращим…
 

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MEMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

 

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

------------------

Про автора

Вікторія Яшан - студентка Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича спеціальності "Журналістика". Друкувалася в газетах «Університетський вісник», «Буковина», «Версії», на інформаційних порталах bukinfo.com, buknews.com, citizenjournal.info; дописувач порталу «Майдан». Цікавиться філософією, психологією, політологією.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *