Статьи

У  нову інформаційну добу телебачення продовжує бути визначальним у формуванні свідомості суспільства.  Українські канали, підконтрольні олігархам та «братній» державі, подають факти у вигідному для власників ракурсі, що негативно впливає на суспільство загалом. Тож чи може існувати в Україні канал, який говоритиме правду, тільки правду і нічого, крім правди. Канал – непідконтрольний владі чи її спонсорам – такий, що  працюватиме лише на громаду. І хто платитиме за нього?

У полоні прямого ефіру

 
Події Майдану змінили щоденні звички українців. Упродовж трьох місяців наші ранки починалися не з горнятка кави, а з перегляду новин. Якщо молодь отримувала інформацію про події переважно із всесвітньої мережі, то старше покоління спостерігало за революцією у прямому ефірі телебачення. Сучасний власник телевізора, якому доступні від 15 до 1000 каналів, або повністю довіряє всьому, що лунає з блакитного екрана, або ж песимістично налаштований  щодо одержаної інформації.
 
Однак незалежно від ставлення ТБ є невід’ємним атрибутом життя  людей і значно впливає на формування суспільної свідомості. Українці стали заручниками телевізійного простору, де здебільшого подають проплачену інформацію і неякісний продукт. Наслідки такого впливу ми тепер спостерігаємо у східних областях України та Криму, де більшість населення – жертви джинси і політичних баталій за прямий ефір.
 
Майже всі українські канали є підконтрольними олігархам, чиї імена нам не завжди відомі.  Новини подають залежно від опозиційних або провладних поглядів власника каналу, а решта ефірного часу заповнена дешевим і неякісним продуктом російської серіальної промисловості. Якщо до революції це сприймалось як щось буденне і очевидне, то Майдан дав поштовх своєрідній люстрації ефірного простору, назавжди розділивши канали на ті, що говорять фактами, і ті, що фактами жонглюють. Однак влада змінюється, а це означає змінюються і ті, хто замовляють «погоду» в ефірному просторі. Тож чи може суспільна думка формуватися на основі чиєїсь позиції в парламенті?
 
Останні три місяці засвідчили – Україна потребує телебачення, незалежного від олігархів і сусідніх держав, яке буде частиною громадянського суспільства. Європейські країни давно задовольнили потреби своїх жителів у незалежних від влади каналах, через існування системи громадського мовлення. Всесвітньовідомі медіахолдинги – британське BBC, французький FranceTélévisions, польський TVP – є каналами, що працюють на  суспільство, яке оплачує їхнє існування.
 

Криве дзеркало

 
Теоретично в Україні також існує громадський телевізійний канал – Перший національний. Цей канал утримується коштами платників податків, що робить його не стільки суспільним, скільки  тотально підконтрольним владі.
 
Система функціонування каналу така: людина, отримуючи  зарплату, сплачує високий податок до бюджету, не усвідомлюючи, що, окрім відрахувань до пенсійного фонду, фонду соціального страхування та ще кількох виплат, вона профінансувала і роботу Першого національного. Як в Україні можна проконтролювати канал, який ви утримуєте? Ніяк. 
 
Гроші потрапляють у бюджет, який розподіляє Верховна Рада та уряд і видає зі «спільного корита» каналу стільки, скільки він «заслужив». Головною умовою доброго фінансування є лояльність каналу до уряду і парламентської більшості. Керівництво каналу призначає влада, що очевидно обмежує свободу редакційної політики. Все в кращих традиціях радянських часів.
 
Уже впродовж п’яти місяців в Україні діє незалежне «Громадське телебачення», яке несподівано, але дуже вчасно з’явилось в інформаційному просторі і працює за європейськими принципами громадського мовлення. За допомогою пожертв небайдужі люди фінансують його діяльність. Це надає «Громадському» перевагу над приватними каналами, але в цьому і його слабинка.
 
Економічна незалежність від олігархії дає змогу не заангажовано висвітлювати події, проте нестабільність бюджетування каналу обмежує його вихід навіть у кабельну ретрансляційну мережу і залишає його доступним лише користувачам інтернету, суттєво обмежуючи аудиторію. Відсутність постійного прибутку не дасть можливості наповнити ефір «Громадського» освітніми та розважальними програмами, якісними фільмами власного виробництва, тому що це потребує значних затрат. Рано чи пізно для виходу на новий рівень, доведеться шукати спонсорів, тобто певною мірою стати залежними.
 
Державний канал, розмір фінансування якого визначає держава, завжди працюватиме на уряд. Канал, який існує завдяки добровільним пожертвам, не зможе швидко розвиватися і пропонувати якісну продукцію. Тож чи існує вирішення цієї ситуації?
 

Best British Chanel

 
Яскравим прикладом того, як  канал громадського мовлення може бути успішним, є всесвітньовідомий британський медіахолдинг ВВС, у системі якого функціонує кілька каналів телебачення, радіо та інтернет-видання. Ця  телерадіокомпанія має найбільшу у світі аудиторію і водночас залишається громадською, оскільки її фінансують жителі Великобританії.
 
Схема проста: кожен британець, який має  вдома телевізор або радіоприймач, сплачує фіксований щомісячний податок на утримання ВВС
Річна сума податку становить трохи більше ніж сто фунтів стерлінгів, це близько 70 % бюджету телеканалу (решта отримують з реклами та продажу прав на показ  фільмів та серіалів власного виробництва). Канал контролює спеціальна рада, до котрої належать переважно громадські діячі, а  організацією безпосередньої роботи займаються люди, які заслужили авторитет серед працівників холдингу. Така система робить ВВС незалежним від лібералів чи консерваторів та дає можливість не підлаштовуватися під їхні смаки.
 
Стабільний щорічний прибуток дає змогу ВВС знімати високоякісні наукові фільми та розважальні серіали, продавати права на їх трансляцію закордонним медіакомпаніям і в такий спосіб отримувати додаткові кошти у свій бюджет. Британська телерадіокомпанія орієнтується на задоволення потреби найвибагливішого глядача, що допомагає охопити широкі групи населення по всьому світу. Навіть  мешканці  інформаційно  закритого СРСР «ловили радіо ВВС, щоб почути правду». Головними секретами успіху ВВС є вдалий менеджмент та існування стабільного доходу під час формування бюджету.
 

Хто платитиме?

 
В Україні на базі Першого національного чи «Громадського телебачення» можна розбудувати медіакорпорацію рівня ВВС. Власне  те, що «Громадське» сьогодні у визначені години транслюють на частотах Першого національного, може стати першим кроком до цього.
 
Побудова громадського каналу мовлення потребує двох речей: часу і грошей. «Чи готові ви стабільно відраховувати гроші на утримання каналу, який буде  підконтрольний громадянському суспільству, а не приватним власникам чи державі? І якщо готові, то скільки?»
 
Більшість зауважують , що платили б лише за умови, що канал надаватиме повну звітність про витрати коштів і не більше ніж 1 % від своєї зарплатні.
 
Проста арифметика показує:  якщо прийняти, що середня зарплатня українця становить 1500 грн, і кожен власник ТБ (умовно 20 млн осіб) пожертвує 1 % від своєї платні, це забезпечить канал бюджетом у 300 млн грн (28 млн дол.) на місяць, що за умови вдалого менеджменту дає каналу добрі перспективи розвитку
Чому варто було б  платити цей 1 % щомісяця? Для власної безпеки та спокою. Незалежний канал здатен об’єднати країну, яку постійно штучно розділяють на Схід і на Захід. Таке телебачення може стати рупором громадянського суспільства. Незалежний від влади бюджет уможливить вести об’єктивну редакційну політику і з часом розвинути потужну компанію, яка вийде за межі каналу новин.
 
З українського медіаринку потрібно витісненити на умовах чесної конкуренції дешевий іноземний продукт, що нав’язує нам викривлені суспільні цінності. Абсолютна прозорість фінансування та використання отриманих коштів допоможе замінити неякісний російський контент. Такі зміни в ефірному просторі коштуватимуть платнику податків близько 15 грн на місяць. Питання лише в тому, чи готові українці платити за правду?
 
Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

У  нову інформаційну добу телебачення продовжує бути визначальним у формуванні свідомості суспільства.  Українські канали, підконтрольні олігархам та «братній» державі, подають факти у вигідному для власників ракурсі, що негативно впливає на суспільство загалом. Тож чи може існувати в Україні канал, який говоритиме правду, тільки правду і нічого, крім правди. Канал – непідконтрольний владі чи її спонсорам – такий, що  працюватиме лише на громаду. І хто платитиме за нього?

У полоні прямого ефіру

 
Події Майдану змінили щоденні звички українців. Упродовж трьох місяців наші ранки починалися не з горнятка кави, а з перегляду новин. Якщо молодь отримувала інформацію про події переважно із всесвітньої мережі, то старше покоління спостерігало за революцією у прямому ефірі телебачення. Сучасний власник телевізора, якому доступні від 15 до 1000 каналів, або повністю довіряє всьому, що лунає з блакитного екрана, або ж песимістично налаштований  щодо одержаної інформації.
 
Однак незалежно від ставлення ТБ є невід’ємним атрибутом життя  людей і значно впливає на формування суспільної свідомості. Українці стали заручниками телевізійного простору, де здебільшого подають проплачену інформацію і неякісний продукт. Наслідки такого впливу ми тепер спостерігаємо у східних областях України та Криму, де більшість населення – жертви джинси і політичних баталій за прямий ефір.
 
Майже всі українські канали є підконтрольними олігархам, чиї імена нам не завжди відомі.  Новини подають залежно від опозиційних або провладних поглядів власника каналу, а решта ефірного часу заповнена дешевим і неякісним продуктом російської серіальної промисловості. Якщо до революції це сприймалось як щось буденне і очевидне, то Майдан дав поштовх своєрідній люстрації ефірного простору, назавжди розділивши канали на ті, що говорять фактами, і ті, що фактами жонглюють. Однак влада змінюється, а це означає змінюються і ті, хто замовляють «погоду» в ефірному просторі. Тож чи може суспільна думка формуватися на основі чиєїсь позиції в парламенті?
 
Останні три місяці засвідчили – Україна потребує телебачення, незалежного від олігархів і сусідніх держав, яке буде частиною громадянського суспільства. Європейські країни давно задовольнили потреби своїх жителів у незалежних від влади каналах, через існування системи громадського мовлення. Всесвітньовідомі медіахолдинги – британське BBC, французький FranceTélévisions, польський TVP – є каналами, що працюють на  суспільство, яке оплачує їхнє існування.
 

Криве дзеркало

 
Теоретично в Україні також існує громадський телевізійний канал – Перший національний. Цей канал утримується коштами платників податків, що робить його не стільки суспільним, скільки  тотально підконтрольним владі.
 
Система функціонування каналу така: людина, отримуючи  зарплату, сплачує високий податок до бюджету, не усвідомлюючи, що, окрім відрахувань до пенсійного фонду, фонду соціального страхування та ще кількох виплат, вона профінансувала і роботу Першого національного. Як в Україні можна проконтролювати канал, який ви утримуєте? Ніяк. 
 
Гроші потрапляють у бюджет, який розподіляє Верховна Рада та уряд і видає зі «спільного корита» каналу стільки, скільки він «заслужив». Головною умовою доброго фінансування є лояльність каналу до уряду і парламентської більшості. Керівництво каналу призначає влада, що очевидно обмежує свободу редакційної політики. Все в кращих традиціях радянських часів.
 
Уже впродовж п’яти місяців в Україні діє незалежне «Громадське телебачення», яке несподівано, але дуже вчасно з’явилось в інформаційному просторі і працює за європейськими принципами громадського мовлення. За допомогою пожертв небайдужі люди фінансують його діяльність. Це надає «Громадському» перевагу над приватними каналами, але в цьому і його слабинка.
 
Економічна незалежність від олігархії дає змогу не заангажовано висвітлювати події, проте нестабільність бюджетування каналу обмежує його вихід навіть у кабельну ретрансляційну мережу і залишає його доступним лише користувачам інтернету, суттєво обмежуючи аудиторію. Відсутність постійного прибутку не дасть можливості наповнити ефір «Громадського» освітніми та розважальними програмами, якісними фільмами власного виробництва, тому що це потребує значних затрат. Рано чи пізно для виходу на новий рівень, доведеться шукати спонсорів, тобто певною мірою стати залежними.
 
Державний канал, розмір фінансування якого визначає держава, завжди працюватиме на уряд. Канал, який існує завдяки добровільним пожертвам, не зможе швидко розвиватися і пропонувати якісну продукцію. Тож чи існує вирішення цієї ситуації?
 

Best British Chanel

 
Яскравим прикладом того, як  канал громадського мовлення може бути успішним, є всесвітньовідомий британський медіахолдинг ВВС, у системі якого функціонує кілька каналів телебачення, радіо та інтернет-видання. Ця  телерадіокомпанія має найбільшу у світі аудиторію і водночас залишається громадською, оскільки її фінансують жителі Великобританії.
 
Схема проста: кожен британець, який має  вдома телевізор або радіоприймач, сплачує фіксований щомісячний податок на утримання ВВС
Річна сума податку становить трохи більше ніж сто фунтів стерлінгів, це близько 70 % бюджету телеканалу (решта отримують з реклами та продажу прав на показ  фільмів та серіалів власного виробництва). Канал контролює спеціальна рада, до котрої належать переважно громадські діячі, а  організацією безпосередньої роботи займаються люди, які заслужили авторитет серед працівників холдингу. Така система робить ВВС незалежним від лібералів чи консерваторів та дає можливість не підлаштовуватися під їхні смаки.
 
Стабільний щорічний прибуток дає змогу ВВС знімати високоякісні наукові фільми та розважальні серіали, продавати права на їх трансляцію закордонним медіакомпаніям і в такий спосіб отримувати додаткові кошти у свій бюджет. Британська телерадіокомпанія орієнтується на задоволення потреби найвибагливішого глядача, що допомагає охопити широкі групи населення по всьому світу. Навіть  мешканці  інформаційно  закритого СРСР «ловили радіо ВВС, щоб почути правду». Головними секретами успіху ВВС є вдалий менеджмент та існування стабільного доходу під час формування бюджету.
 

Хто платитиме?

 
В Україні на базі Першого національного чи «Громадського телебачення» можна розбудувати медіакорпорацію рівня ВВС. Власне  те, що «Громадське» сьогодні у визначені години транслюють на частотах Першого національного, може стати першим кроком до цього.
 
Побудова громадського каналу мовлення потребує двох речей: часу і грошей. «Чи готові ви стабільно відраховувати гроші на утримання каналу, який буде  підконтрольний громадянському суспільству, а не приватним власникам чи державі? І якщо готові, то скільки?»
 
Більшість зауважують , що платили б лише за умови, що канал надаватиме повну звітність про витрати коштів і не більше ніж 1 % від своєї зарплатні.
 
Проста арифметика показує:  якщо прийняти, що середня зарплатня українця становить 1500 грн, і кожен власник ТБ (умовно 20 млн осіб) пожертвує 1 % від своєї платні, це забезпечить канал бюджетом у 300 млн грн (28 млн дол.) на місяць, що за умови вдалого менеджменту дає каналу добрі перспективи розвитку
Чому варто було б  платити цей 1 % щомісяця? Для власної безпеки та спокою. Незалежний канал здатен об’єднати країну, яку постійно штучно розділяють на Схід і на Захід. Таке телебачення може стати рупором громадянського суспільства. Незалежний від влади бюджет уможливить вести об’єктивну редакційну політику і з часом розвинути потужну компанію, яка вийде за межі каналу новин.
 
З українського медіаринку потрібно витісненити на умовах чесної конкуренції дешевий іноземний продукт, що нав’язує нам викривлені суспільні цінності. Абсолютна прозорість фінансування та використання отриманих коштів допоможе замінити неякісний російський контент. Такі зміни в ефірному просторі коштуватимуть платнику податків близько 15 грн на місяць. Питання лише в тому, чи готові українці платити за правду?
 
Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об общественном вещании, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 
Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *