Статьи

Досвід останніх десятиліть наочно показує, що побудова сильної демократичної держави значною мірою залежить від її способу боротьби з тоталітарним минулим. Трансформація України від радянської епохи багато в чому здається природною. Це символічний прояв політичних змін, які відбулися після втечі президента Януковича. Російська інтервенція підкреслила їх важливість.

 

Недавно прийнятий закон про декомунізацію намагається змінити політичний ландшафт України як і в фізичному аспекті, руйнуючи пам’ятники та перейменовуючи вулиці, так і в інтелектуально-моральному аспекті, намагаючись відкинути рудименти радянського світобачення з колективної пам'яті українців. Але якщо з першим аспектом більш-менш все зрозуміло, то з прийняттям спадщини СРСР виникають серйозні проблеми. Без декомунізації свідомості людей новий закон не матиме жодного значення.

Що вам спадає на думку, коли ви чуєте про Радянський Союз?

Репресії, голод, дефіцит, тотальна несвобода? Ці асоціації виникають в багатьох українців. Але й немало є тих, які згадують радянські часи з ніжною ностальгією.

Чому? Либонь, не тільки тому, що ковбаса була дешева. Ба швидше тому, що їх об’єднує колосальна психологічна залежність. Думаю, для більшості ностальгуючих це були часи сакрального досвіду – часи молодості, юнацького запалу, першого кохання. Інші ж просто звикли до комфортного патерналістського способу життя. Але є і третій – найбільш вразливий – тип людей, які відчувають гостру нестачу імперіалістичної величі, сталевої руки Вождя. Це ті, хто звик крутитися у вирі тоталітарної пропаганди і довіряти їй. Менталітет українців страждав від багаторічного жорсткого впливу тотальної русифікації. Страждає і далі.

Згідно з результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2016 року, 35% опитаних жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, водночас половина – ні, 15% – не визначилися.

Динаміка свідчить про те, що кількість опитаних, які жалкують про розпад СРСР зараз навіть дещо збільшилась – 35% цього року в порівнянні з 33% у 2014 та 31% у 2015 роках. Це є доказом того, що радянськість не покинула незалежну Україну. Вона й тепер активно побутує серед українців, глибоко вкорінившись в суспільній свідомості. Навіть зараз, після революційних і воєнних років 2013-2016, після відкриття архівів КДБ, розсекречення жахів тоталітарної машини, далеко не всі бажають виходити за рамки міфологізованої свідомості тогочасного зразку.

Перша хвиля декомунізації формально відбулася ще в 90-х. Але не була доведена до кінця. Поставивши на меті відкинення комуністичної ідеології, вона залишила недоторканою свідомість людей. І в цьому криється причина глобальної прірви між тим, якою Україна є, і тим, якою могла би бути зараз. Тепер країна пожинає плоди свого несерйозного ставлення до впливу минулого на хід історії.

Помічаю закономірність. Найбільш про радянські регіони стали жертвами інтервенції Росії. Путін активно користується зі спогадів людей про golden age, перетворюючи їх в основу своїх політичних маніпуляцій. Він веде тверезі розрахунки. Російські військові з`являються там, де є народна підтримка, вони приходять «на допомогу» тільки туди, куди прокладений шлях так званою п’ятою колоною, де є запит з боку місцевого населення на визволення і спасіння від фашистів-бандерівців. Де є ностальгія за СРСР. Сценарій досить простий – тисячі прихильників «Русского мира» в Донецьку і Луганську виходять на вулиці, і закликають ввести війська. Після цього «волонтери» РФ приходять і рятують населення від української хунти. І навпаки. В тих містах, де підтримка слабка або пригнічена з боку патріотично налаштованих жителів, «волонтерів» немає. І там немає війни. Війну в Україні прикривають homo sovieticus.

Як її припинити? Через зміну цінностей.

Радянськість не зникне після перейменування вулиць, знесення пам’ятників та демонтажу атрибутів комуністичного правління. Вона зникне тільки після декомунізації свідомості. Наївно вірити в лікувальну здатність нового пакету законів. Підривай пам’ятники, не підривай – це не матиме жодного значення, якщо не буде персонального зростання. Сподіваюся, українське суспільство переосмислить свою історію і віднайде спільну візію майбутнього. Треба на рівні індивідуальної свідомості поступово відмовлятись від патерналізму. Бо доки цього не буде, доти примара тоталітарного режиму не відпустить зі своїх міцних пазурів.

Україна нарешті готується розрізати пуповину, яка стільки років з’єднувала її з тоталітарним минулим. Вона стає по-справжньому незалежною на рівні фундаментальних цінностей. Але говорити про припинення україно-російської війни без персонального переосмислення радянської спадщини немає жодного сенсу. Не треба піддавати стигматизації старше покоління, воно не повинно бути контуром, наповненим сучасними цінностями. Не треба ідеалізувати і майбутнє покоління, перекладаючи на нього відповідальність. Тут і зараз – більше рефлексії всіх, хто мріє про мирне «завтра»: Що для мене СРСР? Що я можу зробити для себе та інших? Як уникнути помилок минулого в майбутньому? Відповіді в голові людей – ключі до розв’язання гордієвого вузла нашої історії.

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Досвід останніх десятиліть наочно показує, що побудова сильної демократичної держави значною мірою залежить від її способу боротьби з тоталітарним минулим. Трансформація України від радянської епохи багато в чому здається природною. Це символічний прояв політичних змін, які відбулися після втечі президента Януковича. Російська інтервенція підкреслила їх важливість.

 

Недавно прийнятий закон про декомунізацію намагається змінити політичний ландшафт України як і в фізичному аспекті, руйнуючи пам’ятники та перейменовуючи вулиці, так і в інтелектуально-моральному аспекті, намагаючись відкинути рудименти радянського світобачення з колективної пам'яті українців. Але якщо з першим аспектом більш-менш все зрозуміло, то з прийняттям спадщини СРСР виникають серйозні проблеми. Без декомунізації свідомості людей новий закон не матиме жодного значення.

Що вам спадає на думку, коли ви чуєте про Радянський Союз?

Репресії, голод, дефіцит, тотальна несвобода? Ці асоціації виникають в багатьох українців. Але й немало є тих, які згадують радянські часи з ніжною ностальгією.

Чому? Либонь, не тільки тому, що ковбаса була дешева. Ба швидше тому, що їх об’єднує колосальна психологічна залежність. Думаю, для більшості ностальгуючих це були часи сакрального досвіду – часи молодості, юнацького запалу, першого кохання. Інші ж просто звикли до комфортного патерналістського способу життя. Але є і третій – найбільш вразливий – тип людей, які відчувають гостру нестачу імперіалістичної величі, сталевої руки Вождя. Це ті, хто звик крутитися у вирі тоталітарної пропаганди і довіряти їй. Менталітет українців страждав від багаторічного жорсткого впливу тотальної русифікації. Страждає і далі.

Згідно з результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2016 року, 35% опитаних жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, водночас половина – ні, 15% – не визначилися.

Динаміка свідчить про те, що кількість опитаних, які жалкують про розпад СРСР зараз навіть дещо збільшилась – 35% цього року в порівнянні з 33% у 2014 та 31% у 2015 роках. Це є доказом того, що радянськість не покинула незалежну Україну. Вона й тепер активно побутує серед українців, глибоко вкорінившись в суспільній свідомості. Навіть зараз, після революційних і воєнних років 2013-2016, після відкриття архівів КДБ, розсекречення жахів тоталітарної машини, далеко не всі бажають виходити за рамки міфологізованої свідомості тогочасного зразку.

Перша хвиля декомунізації формально відбулася ще в 90-х. Але не була доведена до кінця. Поставивши на меті відкинення комуністичної ідеології, вона залишила недоторканою свідомість людей. І в цьому криється причина глобальної прірви між тим, якою Україна є, і тим, якою могла би бути зараз. Тепер країна пожинає плоди свого несерйозного ставлення до впливу минулого на хід історії.

Помічаю закономірність. Найбільш про радянські регіони стали жертвами інтервенції Росії. Путін активно користується зі спогадів людей про golden age, перетворюючи їх в основу своїх політичних маніпуляцій. Він веде тверезі розрахунки. Російські військові з`являються там, де є народна підтримка, вони приходять «на допомогу» тільки туди, куди прокладений шлях так званою п’ятою колоною, де є запит з боку місцевого населення на визволення і спасіння від фашистів-бандерівців. Де є ностальгія за СРСР. Сценарій досить простий – тисячі прихильників «Русского мира» в Донецьку і Луганську виходять на вулиці, і закликають ввести війська. Після цього «волонтери» РФ приходять і рятують населення від української хунти. І навпаки. В тих містах, де підтримка слабка або пригнічена з боку патріотично налаштованих жителів, «волонтерів» немає. І там немає війни. Війну в Україні прикривають homo sovieticus.

Як її припинити? Через зміну цінностей.

Радянськість не зникне після перейменування вулиць, знесення пам’ятників та демонтажу атрибутів комуністичного правління. Вона зникне тільки після декомунізації свідомості. Наївно вірити в лікувальну здатність нового пакету законів. Підривай пам’ятники, не підривай – це не матиме жодного значення, якщо не буде персонального зростання. Сподіваюся, українське суспільство переосмислить свою історію і віднайде спільну візію майбутнього. Треба на рівні індивідуальної свідомості поступово відмовлятись від патерналізму. Бо доки цього не буде, доти примара тоталітарного режиму не відпустить зі своїх міцних пазурів.

Україна нарешті готується розрізати пуповину, яка стільки років з’єднувала її з тоталітарним минулим. Вона стає по-справжньому незалежною на рівні фундаментальних цінностей. Але говорити про припинення україно-російської війни без персонального переосмислення радянської спадщини немає жодного сенсу. Не треба піддавати стигматизації старше покоління, воно не повинно бути контуром, наповненим сучасними цінностями. Не треба ідеалізувати і майбутнє покоління, перекладаючи на нього відповідальність. Тут і зараз – більше рефлексії всіх, хто мріє про мирне «завтра»: Що для мене СРСР? Що я можу зробити для себе та інших? Як уникнути помилок минулого в майбутньому? Відповіді в голові людей – ключі до розв’язання гордієвого вузла нашої історії.

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *