Статьи

Процес декомунізації складний і тривалий, оскільки це не просто механічне очищення від радянської символіки чи топоніміки. Це глибоке, подекуди травматичне питання для пострадянських країн, і України зокрема, яке можна розглядати з багатьох аспектів. Якщо ми сьогодні здатні дати відповідь на те, що є декомунізацією, навіщо вона потрібна та яким чином імплементувати цей процес в українських реаліях, то відповідь на питання, що нас чекає після – важко знайти.

 

Чергова масштабна хвиля декомунізації почалася в Україні нещодавно після Революції Гідності. Відтоді новоухвалений Закон про декомунізацію заборонив тоталітарні радянські символи та комуністичну ідеологію разом із партією.

Перший етап очищення від радянського минулого – це перейменування та демонтаж радянських символів. Однак настрої у суспільстві щодо цих змін не надто оптимістичні. Як показує опитування Соціологічної групи «Рейтинг», на питання «Як Ви ставитесь до ініціативи демонтувати всі пам’ятники Ленiну в Україну?» 48% респондентів відповіли, що не підтримують ініціативу, 41% виступає за демонтаж, 11% не змогли відповісти на запитання.

Ставлення до перейменування радянських назв міст i вулиць в Україні також суперечливе. В цілому його швидше не підтримують (57%), аніж підтримують (35%). Водночас, якщо допустити, що перейменування може відбуватися вибірково, то ставлення до ініціативи значно пом’якшується і кількість прихильників вже перевищує кількість противників (49% проти 44%). Так, 34% вважають, що перейменовувати потрібно лише ті назви, які названі на честь радянських політичних діячів, які вчинили злочини проти українського народу і це документально доведено, 15% вважають, що всі назви, які названі на честь радянських політичних діячів. Водночас 44% все одно не підтримують ідеї перейменування вулиць – взагалі, а 7% – не визначилися.

Українське суспільство з часів розпаду СРСР перебуває ніби між двома історичними перспективами. Так зване «переписування історії» не є унікальним явищем, понад те, деякі суперечливі питання відкладаються у свідомості українців, так і не знайшовши відповіді. Так, наприклад, за опитуванням «Рейтингу» українці майже рівноцінно позитивно ставляться до таких історичних постатей як Іван Мазепа (52%) та Петро І (50%). Такі парадоксальні показники свідчать про амбівалентність суспільної думки щодо неоднозначних історичних питань. Повноцінна декомунізація мала б унеможливити такий когнітивний дисонанс у майбутньому. З іншого боку, маємо сьогодні специфічну дегероїзацію радянського минулого: «звільняючись» від Леніна, ми культивуємо Бандеру, не задумуючись, що обидва були тоталітарними політиками, і чи дійсно Бандера є тим героєм, який зможе об’єднати українців та звільнити від радянського минулого.

Іншим викликом декомунізації є ностальгія за радянським минулим. Головний наратив цих спогадів формується переважно через споживацьке сприйняття того часу. Сумують, зазвичай, за величчю, молодістю та ковбасою. Так, у Чехії, країні, які перебуває в складі Європейського Союзу, 49% населення згадує радянське минуле як приємне, а комуністична партія має підтримку на рівні 15% (!). Попри це, ностальгія – це радше романтизовані ілюзії. Можна сумувати за СРСР, і водночас підтримувати демократичні цінності.

Спогади про минуле крокують поруч із радянською ментальністю – особливою формою сприйняття світу та набором поведінкових звичок, які визначають діяльність людини та взаємодію із соціумом. Декомунізація за своєю суттю працює з молодою аудиторією. Однак треба розуміти, що зміна поколінь не веде автоматично до змін, відтак потрібно шукати методи роботи з людьми, які мають так званий ген homo soveticus. Якщо декомунізація зупиниться на топоніміці, і не дасть відповіді на суспільні страхи та стереотипи, все завершитися тільки зміною таблиць. Тому перед українською декомунізацією стоїть надскладне завдання – переосмислити минуле і знайти нові сенси.

Історик Ярослав Грицак, вважає, що найбільш ефективний метод позбутися пережитків комунізму – це послідовне та якісне впровадження політичних та економічних реформ, які покращать рівень життя. Чому це так важливо? Бо ідеологія комунізму чітко пов’язана з бідністю, вона подобається тим, хто бажає подолати бідність викоріненням багатства.

Окрім цього, важливо знайти в минулому та сучасному тих героїв, які здатні об’єднати країну, а не ділити її на догоду політикам. Пантеон героїв, які є універсальними для українців, формують Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко. А серед сучасників – Святослав Вакарчук та Сергій Жадан.

Чим завершиться процес декомунізації, сказати зараз складно. Схоже, ми лише в пошуках дороги. Однак вже сьогодні важливо, аби декомунізація не перетворитися на насильницьке звільнення від минулого з одночасним нав’язуванням єдино правильної візії майбутнього, яким би світлим воно нам не здавалося.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Процес декомунізації складний і тривалий, оскільки це не просто механічне очищення від радянської символіки чи топоніміки. Це глибоке, подекуди травматичне питання для пострадянських країн, і України зокрема, яке можна розглядати з багатьох аспектів. Якщо ми сьогодні здатні дати відповідь на те, що є декомунізацією, навіщо вона потрібна та яким чином імплементувати цей процес в українських реаліях, то відповідь на питання, що нас чекає після – важко знайти.

 

Чергова масштабна хвиля декомунізації почалася в Україні нещодавно після Революції Гідності. Відтоді новоухвалений Закон про декомунізацію заборонив тоталітарні радянські символи та комуністичну ідеологію разом із партією.

Перший етап очищення від радянського минулого – це перейменування та демонтаж радянських символів. Однак настрої у суспільстві щодо цих змін не надто оптимістичні. Як показує опитування Соціологічної групи «Рейтинг», на питання «Як Ви ставитесь до ініціативи демонтувати всі пам’ятники Ленiну в Україну?» 48% респондентів відповіли, що не підтримують ініціативу, 41% виступає за демонтаж, 11% не змогли відповісти на запитання.

Ставлення до перейменування радянських назв міст i вулиць в Україні також суперечливе. В цілому його швидше не підтримують (57%), аніж підтримують (35%). Водночас, якщо допустити, що перейменування може відбуватися вибірково, то ставлення до ініціативи значно пом’якшується і кількість прихильників вже перевищує кількість противників (49% проти 44%). Так, 34% вважають, що перейменовувати потрібно лише ті назви, які названі на честь радянських політичних діячів, які вчинили злочини проти українського народу і це документально доведено, 15% вважають, що всі назви, які названі на честь радянських політичних діячів. Водночас 44% все одно не підтримують ідеї перейменування вулиць – взагалі, а 7% – не визначилися.

Українське суспільство з часів розпаду СРСР перебуває ніби між двома історичними перспективами. Так зване «переписування історії» не є унікальним явищем, понад те, деякі суперечливі питання відкладаються у свідомості українців, так і не знайшовши відповіді. Так, наприклад, за опитуванням «Рейтингу» українці майже рівноцінно позитивно ставляться до таких історичних постатей як Іван Мазепа (52%) та Петро І (50%). Такі парадоксальні показники свідчать про амбівалентність суспільної думки щодо неоднозначних історичних питань. Повноцінна декомунізація мала б унеможливити такий когнітивний дисонанс у майбутньому. З іншого боку, маємо сьогодні специфічну дегероїзацію радянського минулого: «звільняючись» від Леніна, ми культивуємо Бандеру, не задумуючись, що обидва були тоталітарними політиками, і чи дійсно Бандера є тим героєм, який зможе об’єднати українців та звільнити від радянського минулого.

Іншим викликом декомунізації є ностальгія за радянським минулим. Головний наратив цих спогадів формується переважно через споживацьке сприйняття того часу. Сумують, зазвичай, за величчю, молодістю та ковбасою. Так, у Чехії, країні, які перебуває в складі Європейського Союзу, 49% населення згадує радянське минуле як приємне, а комуністична партія має підтримку на рівні 15% (!). Попри це, ностальгія – це радше романтизовані ілюзії. Можна сумувати за СРСР, і водночас підтримувати демократичні цінності.

Спогади про минуле крокують поруч із радянською ментальністю – особливою формою сприйняття світу та набором поведінкових звичок, які визначають діяльність людини та взаємодію із соціумом. Декомунізація за своєю суттю працює з молодою аудиторією. Однак треба розуміти, що зміна поколінь не веде автоматично до змін, відтак потрібно шукати методи роботи з людьми, які мають так званий ген homo soveticus. Якщо декомунізація зупиниться на топоніміці, і не дасть відповіді на суспільні страхи та стереотипи, все завершитися тільки зміною таблиць. Тому перед українською декомунізацією стоїть надскладне завдання – переосмислити минуле і знайти нові сенси.

Історик Ярослав Грицак, вважає, що найбільш ефективний метод позбутися пережитків комунізму – це послідовне та якісне впровадження політичних та економічних реформ, які покращать рівень життя. Чому це так важливо? Бо ідеологія комунізму чітко пов’язана з бідністю, вона подобається тим, хто бажає подолати бідність викоріненням багатства.

Окрім цього, важливо знайти в минулому та сучасному тих героїв, які здатні об’єднати країну, а не ділити її на догоду політикам. Пантеон героїв, які є універсальними для українців, формують Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко. А серед сучасників – Святослав Вакарчук та Сергій Жадан.

Чим завершиться процес декомунізації, сказати зараз складно. Схоже, ми лише в пошуках дороги. Однак вже сьогодні важливо, аби декомунізація не перетворитися на насильницьке звільнення від минулого з одночасним нав’язуванням єдино правильної візії майбутнього, яким би світлим воно нам не здавалося.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *