Статьи

Володимир Волощук і Юлія Сосновська, студенти Школи журналістики УКУ та стипендіати MYMEDIA, через брак майданчиків для практики, створили власний онлайн-журнал СОДА. Як це – будучи студентами заснувати медіа, що з ним робити і чи потрібна для цього купа грошей, читайте далі.

Що то є? Гідрокарбонат натрію у цифрі, інтернет-журнал без води


Володимир: Почалося все ще на другому курсі, коли з дисципліни «Газетно-журнальне виробництво» ми отримали завдання зробити періодичне видання. Ми видали два друкованих номери журналу «Дотс» про медіа та культуру. Потім виникла ідея продовжувати робити щось своє, але онлайн. Ще рік пішов на розкачку та розробку концепції, а взимку 2013 року ми «вийшли в ефір». Серед варіантів для назви були «Драбина» та «Дах», втім, вийшло так, що назву журналу подарували посиденьки на кухні у друга, котрий тоді застудився і використовував соду у якомусь протизастудному рецепті. У якості пояснення ми казали, що сода – тому що корисно, тому що є у кожного на кухні, але зараз здебільшого кажемо, що назва така просто тому, що красиво звучить.

Юлія: Чому саме СОДА? Тому що універсальна назва – звучить однаково і українською, і англійською.

Для кого? Для таких, як ми


Володимир: Не хочеться говорити штампами типу – прогресивна молодь, але так, перш за все ми орієнтуємося на молодь. Ядро, яке ми хочемо захопити – 20-30  років. Коли запускали найпершу версію, то мріяли про створення такого собі майданчика для дискусій, щоб зібрати там всю цікаву молодь, яка є в країні. Нас цікавить прогресивна молодь, не консервативна у своїх поглядах, така, що не боїться неоднозначних та відвертих тем, відкрита до нових знань, молодь, якій не вистачає якісної та цікавої інформації.

Юлія: Наші читачі –  наші однолітки. Основа аудиторії – 21-28-річні, а на другому місці люди 29-35 років.

Ваші пропозиції? Звичайні люди і маловідомі місця


Володимир: Люди. Бо читачам цікаві не тільки відомі персоналії, а й звичайні люди, котрі теж мають купу цікавих історій. Хочемо спілкуватися з людьми, до яких суспільство має певні упередження, починаючи, банально, від людини забитої татуюваннями до представників ЛГБТ-спільноти, показувати їх життя з їх власної позиції, точки зору. І це не має бути моралізаторство, а просто цікаві історії.

Фокус буде на звичайних людях, кількість медійних особистостей буде зведена до мінімуму

Також рубрика «Наживо», у планах якої їздити Україною, писати тексти про міста і містечка, але не з ракурсу «української Швейцарії» або «українського П’ємонту». Нам цікаво показати чим насправді живуть люди, якими є їх міста, стиль життя. Це будуть не так репортажі, як замальовки з реальності.

Юлія: Ми хочемо показати маленькі міста України, як відбувається життя у них. Але не тільки маленькі міста, бо я навмання водила мишкою по карті України і потрапила на Хмельницький. Потім запитала себе, а що я знаю про Хмельницький? Відповідь була – нічого, а отже треба поїхати і нарешті дізнатися. Для рубрики «Нотатник» будемо намагатися конспектувати унікальні лекції, про які мало говорять. Хочемо також попрацювати в жанрі так званої пояснювальної журналістики, тобто описувати якісь явища, тенденції і пояснювати їх за допомогою науковців та експертів. Взагалі, за допомогою журналу, прагнемо позбуватися якихось стереотипів, упереджень. Одна з перших розмов для оновленої СОДИ була з вегетаріанцем. Далі будемо говорити з людьми різних професій до яких можуть виникати якісь упередження чи то шахтар, чи то стриптизерка. Міліціонера теж можна взяти.

Скріншот сайту онлайн-журналу СОДА

 

Що далі? Якісне видання за мінімальних витрат


Володимир: Ми поки що не говоримо про гроші. Перш ніж говорити про прибуток, треба налагодити стабільне виробництво якісного контенту. Так, ми плануємо отримувати з СОДИ прибуток, але наразі ціль номер 1 – гідне і постійне наповнення журналу хорошими матеріалами, а вже після виходу на певний рівень можна думати про розміщення реклами чи отримання грантів під окремі проекти журналу. Та поки що ми існуємо на свої власні кошти, і, власне, наші автори теж працюватимуть на волонтерських засадах. Звісно, що можна було б розписати пафосну концепцію, бізнес-план, піти до інвесторів, але в мене немає подібного досвіду, та й брати у когось гроші особливого бажання немає. Так, можливо, це б стало неабияким стимулом для продуктивної праці, але я поки що до того не готовий. Я – прихильник незалежності. І мені цікаво, зрештою, чи можна створити щось вартісне за мінімальних витрат.

Юлія: Плануємо робити більше лонгрідів – переважно інтерв’ю в форматі історії від першої особи, котру можна читати не перериваючись на питання. Але понад усе хочеться мати можливість робити те, що хочеться, те, що цікаве тобі й іншим. СОДУ ми робили орієнтуючись на власний смак і це, як на мене, прекрасний рецепт. На третьому курсі, наприкінці березня, ми були на майстер-класі від Тамари Бабакової та Жені Сафонова (колишні редактори «The Village Киев» та «Фокус»), і Женя тоді розповідав, що він хоче, щоб матеріали, які вони пишуть були цікаві в першу чергу саме їм. Мені особисто буде складно написати щось на політичну тематику, це не моє, і підсумковий матеріал вийшов би достатньо сумним, тому хай краще над політикою працюють ті, кому це реально подобається. 

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Володимир Волощук і Юлія Сосновська, студенти Школи журналістики УКУ та стипендіати MYMEDIA, через брак майданчиків для практики, створили власний онлайн-журнал СОДА. Як це – будучи студентами заснувати медіа, що з ним робити і чи потрібна для цього купа грошей, читайте далі.

Що то є? Гідрокарбонат натрію у цифрі, інтернет-журнал без води


Володимир: Почалося все ще на другому курсі, коли з дисципліни «Газетно-журнальне виробництво» ми отримали завдання зробити періодичне видання. Ми видали два друкованих номери журналу «Дотс» про медіа та культуру. Потім виникла ідея продовжувати робити щось своє, але онлайн. Ще рік пішов на розкачку та розробку концепції, а взимку 2013 року ми «вийшли в ефір». Серед варіантів для назви були «Драбина» та «Дах», втім, вийшло так, що назву журналу подарували посиденьки на кухні у друга, котрий тоді застудився і використовував соду у якомусь протизастудному рецепті. У якості пояснення ми казали, що сода – тому що корисно, тому що є у кожного на кухні, але зараз здебільшого кажемо, що назва така просто тому, що красиво звучить.

Юлія: Чому саме СОДА? Тому що універсальна назва – звучить однаково і українською, і англійською.

Для кого? Для таких, як ми


Володимир: Не хочеться говорити штампами типу – прогресивна молодь, але так, перш за все ми орієнтуємося на молодь. Ядро, яке ми хочемо захопити – 20-30  років. Коли запускали найпершу версію, то мріяли про створення такого собі майданчика для дискусій, щоб зібрати там всю цікаву молодь, яка є в країні. Нас цікавить прогресивна молодь, не консервативна у своїх поглядах, така, що не боїться неоднозначних та відвертих тем, відкрита до нових знань, молодь, якій не вистачає якісної та цікавої інформації.

Юлія: Наші читачі –  наші однолітки. Основа аудиторії – 21-28-річні, а на другому місці люди 29-35 років.

Ваші пропозиції? Звичайні люди і маловідомі місця


Володимир: Люди. Бо читачам цікаві не тільки відомі персоналії, а й звичайні люди, котрі теж мають купу цікавих історій. Хочемо спілкуватися з людьми, до яких суспільство має певні упередження, починаючи, банально, від людини забитої татуюваннями до представників ЛГБТ-спільноти, показувати їх життя з їх власної позиції, точки зору. І це не має бути моралізаторство, а просто цікаві історії.

Фокус буде на звичайних людях, кількість медійних особистостей буде зведена до мінімуму

Також рубрика «Наживо», у планах якої їздити Україною, писати тексти про міста і містечка, але не з ракурсу «української Швейцарії» або «українського П’ємонту». Нам цікаво показати чим насправді живуть люди, якими є їх міста, стиль життя. Це будуть не так репортажі, як замальовки з реальності.

Юлія: Ми хочемо показати маленькі міста України, як відбувається життя у них. Але не тільки маленькі міста, бо я навмання водила мишкою по карті України і потрапила на Хмельницький. Потім запитала себе, а що я знаю про Хмельницький? Відповідь була – нічого, а отже треба поїхати і нарешті дізнатися. Для рубрики «Нотатник» будемо намагатися конспектувати унікальні лекції, про які мало говорять. Хочемо також попрацювати в жанрі так званої пояснювальної журналістики, тобто описувати якісь явища, тенденції і пояснювати їх за допомогою науковців та експертів. Взагалі, за допомогою журналу, прагнемо позбуватися якихось стереотипів, упереджень. Одна з перших розмов для оновленої СОДИ була з вегетаріанцем. Далі будемо говорити з людьми різних професій до яких можуть виникати якісь упередження чи то шахтар, чи то стриптизерка. Міліціонера теж можна взяти.

Скріншот сайту онлайн-журналу СОДА

 

Що далі? Якісне видання за мінімальних витрат


Володимир: Ми поки що не говоримо про гроші. Перш ніж говорити про прибуток, треба налагодити стабільне виробництво якісного контенту. Так, ми плануємо отримувати з СОДИ прибуток, але наразі ціль номер 1 – гідне і постійне наповнення журналу хорошими матеріалами, а вже після виходу на певний рівень можна думати про розміщення реклами чи отримання грантів під окремі проекти журналу. Та поки що ми існуємо на свої власні кошти, і, власне, наші автори теж працюватимуть на волонтерських засадах. Звісно, що можна було б розписати пафосну концепцію, бізнес-план, піти до інвесторів, але в мене немає подібного досвіду, та й брати у когось гроші особливого бажання немає. Так, можливо, це б стало неабияким стимулом для продуктивної праці, але я поки що до того не готовий. Я – прихильник незалежності. І мені цікаво, зрештою, чи можна створити щось вартісне за мінімальних витрат.

Юлія: Плануємо робити більше лонгрідів – переважно інтерв’ю в форматі історії від першої особи, котру можна читати не перериваючись на питання. Але понад усе хочеться мати можливість робити те, що хочеться, те, що цікаве тобі й іншим. СОДУ ми робили орієнтуючись на власний смак і це, як на мене, прекрасний рецепт. На третьому курсі, наприкінці березня, ми були на майстер-класі від Тамари Бабакової та Жені Сафонова (колишні редактори «The Village Киев» та «Фокус»), і Женя тоді розповідав, що він хоче, щоб матеріали, які вони пишуть були цікаві в першу чергу саме їм. Мені особисто буде складно написати щось на політичну тематику, це не моє, і підсумковий матеріал вийшов би достатньо сумним, тому хай краще над політикою працюють ті, кому це реально подобається. 

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *