Статьи

Щоразу  після зміни влади, Спілка журналістів закликає не поширювати кадрові перестановки на журналістські колективи. Там, мовляв, мають  залишатися професіонали своєї справи. Абсолютно погоджуюсь з цим, але тільки у тому випадку, коли мова йде справді про професіоналів. Кілька років тому, з приходом до влади «проффесора», провідні державні та комунальні ЗМІ у Кіровограді очолили такі ж «проффесіонали». 

Чи треба нагадувати, як Ларін, прибувши на нове місце роботи у Кіровоград, привіз з собою групку колишніх кавеенщиків для підсилення обласного телебачення?  Сьогодні вони очолюють Кіровоградську ОДТРК.  Ця група, за словами Ларіна, мала допомогти  готувати цікавіші, популярніші передачі. І справді, у програмі обласного телебачення з’явилась тижнева підсумкова аналітична  програма «Погляд», пожвавішали новини, добре зарекомендувала себе розважальна «Ранкова кава», привернула увагу публічним відбором креативних ведучих програма «Зроби собі шоу» та нібито гострими балачками на актуальну тему «Журналістський бочонок» і прямоефірна передача «Ми». 

Але усе це було заточене під одне: якомога всеохопніший піар владної команди. «Погляд» вперто не помічав не вигідних їй фактів,  у «Бочоночку» засідали одні й ті ж лояльні до влади журналісти,  ведучий «Ми»  зграбно й незграбно (уже як вийде!) направляв розмову у потрібне русло, а якщо й проскакувала якась альтернативна думка, тут же намагався її дискредитувати, весь інший гламур був спрямований на те, щоб усе, що невигідне владі принизити, висміяти, маргіналізувати. Благо, був досвід: уже згадана кавеенівська молодість, Богданович перед тим, як став ведучим аналітичної передачі, читав анекдоти на якомусь із всеукраїнських каналів. Можливо, читав би їх і досі, якби не кращий в країні політтехнолог, якому потрібна була така команда «Гоп!», яка на кожен помах палички скакала в потрібне кільце.

Уже ставши генеральним директором Кіровоградської облтелерадіокампанії, Вадим Мурований у  своєму інтерв’ю сайтові Novosni.kr.ua якось заявив буквально таке: «Просто я чітко для себе розумію: державне телебачення знаходиться на службі у держави. Тут, в області, представником держави є губернатор. Тобто, природно, ми ніколи не будемо огульно критикувати дії влади або надто вже там іронізувати. Але, якщо нам щось не подобається, то ми маємо право це сказати.»

Що тут додаси? Хіба те, що шановний генеральний директор  поняття зеленого не має про головне призначеннгя журналістики – бути псом на сторожі демократії, служити суспільству.  І у першу чергу це – призначення державних ЗМІ, які фінансуються з бюджету, а, значить, з кишені усіх платників податків, тож повинні стояти на сторожі у першу чергу їхніх інтересів. Для Вадима ж Жоржовича той, кому він повинен служити – губернатор. Якої губернії, дозвольте спитати? Схоже, йому однаково.

Так само, як і байдуже цій команді  поняття журналістської честі (біля себе вони гуртують молодщих, які, вважаючи їх успішними, беруть за приклад для себе подібну модель поведінки!), цінність свободи слова. Чи можна забути пікетування кіровоградської опозиції, організоване Богдановичем, у розпал минулої парламентської кампанії?  І найголовніша причина, як заявив Андрій Богданович,  полягала у тому, що  народний депутат Валерій Кальченко, який очолював обласний штаб об’єднаної опозиції, не раз звертався до керівництва ОДТРК та в Держкомтелерадіо з депутатськими запитами щодо надмірної присутності в ефірі Кіровоградщини партії влади й ігнорування опозиції. Організатор пікетування, у якому взяли участь студенти льотної академії та учні кібернетико-технічного коледжу, більшість яких не розуміли, чого вони прийшли і що захищають, наголосив, що ці запити дуже заважають працювати і порадив опозиції  готувати прес-релізи так, щоб вони не були нудними. А ще краще …побудувати завод на тисячу робочих місць або дати мільйон партійних грошей на будівництво дитячих майданчиків. Тоді, мовляв, точно потрапите в ефір.

 І хоча до тодішньої кіровоградської опозиції могло бути багато претензій, організація такого  пікету – глум і  знущання. Чи  сказала б щось подібне людина, для якої свобода слова справді значна цінність, чинник самореалізації, підтримання  суспільства на певному цивілізаційному рівні?  Хіба вже тоді, під фанфари прославляння благодійності та добрих справ партії влади  не видно було ознак скочування до тоталітаризму, до диктатури?   І та тенденція, без сумніву, дуже турбувала справжніх  журналістів, але тим, хто  інформаційно обслуговував владу, була тільки на руку. Вони отримували свої тридцять срібників  і були задоволені.

Те ж саме стосується редактора обласної  газети «Народне слово» Валентини Бажан. Єдина з видимих причин, за що її минула влада могла призначити на цю посаду – керівництво одіозним «Руським блоком». Ну, і ще, ясна річ, за прислужництво собі. Бо як же інакше могла прийти до керівництва провідної газети області пенсіонерка, яка тільки й була причетна до журналістики, що працювала коректором чи літредактором у російськомовній «Україні-Центр» та видавала пару маргінальних видань, які під її керівництвом благополучно  віддали Богу душу? 

Тож, нічого дивного немає у тому, що ця  зірка ларінсько-шатоловської журналістики перетворила колишній флагман національного відродження у краї на газету Партії регіонів і «Руського блока»,  трибуну графоманів та радянофілів. На її сторінках з’являлись рідкісні маразми, які важко не процитувати: «…Солженіцин …в роки Великої Вітчизняної війни, щоб сховатися від відправки на передову, понівечив портрет Сталіна на очах своїх товаришів і пішов цілком свідомо на нари в табори Сибіру, подалі від фронту, з триразовим харчуванням і можливістю займатися літературною діяльністю. А головне, майже гарантовано зберегти  своє життя. Одним словом, шкура.» А ось що про Вячеслава Чорновола: «…нащадки перейменували цю вулицю на ім’я колишнього комсомольського вожака середнього рівня, якого перша дружина залишила, коли дізналася, що його засуджено за згвалтування дівчини. … Навіть його загибель у стані алкогольного угару була і є об’єктом неодноразового ретельного вивчення…».

Якщо говорити про призначення Валентини Бажан редактором, не можна не згадати деяких обставин, за яких це було зроблено. Я неодноразово цитувала  умови того «конкурсу» на  цю недругорядну для інформаційного простору області посаду, опубліковані на сайті ОДА. «Повна вища освіта (чому не спеціальна?), досконале володіння комп’ютерною технікою (?), спеціальні знання з планування і верстки газети, володіння спеціальними науковими знаннями щодо сучасних підходів до видавництва друкованих газет». Отакий ось рівень вимог до претендента. Ну, що ж, що хотіли, те й отримали.

Усе це стало відомо не сьогодні. Я писала про це і у журналі «Журналіст України», і у «Дзеркалі тижня», і в «Кіровоградській правді» (коли подібні матеріали там ще друкували), і навіть в «Свободі» (газета світового українства, найстаріше  українське видання у світі). Говорила про це у своєму виступі на обласній журналістській конференції два роки тому. Як мертвому припарки.  Ясна річ, минула влада плювала з високої гори на якусь там іншу, відмінну від їхньої, думку. А нинішня?! Нове керівництво області прямо заявило, що його ця ситуація влаштовує (читай останні номери «Народдного слова»).Чи на прикладі Криму ви, шановні керівники області, не переконались що таке інформація у ниншній час? Турбуюсь не про ваш особистий імідж (саме це було пріорітетом крашого в Україні політтехнолога), а про загальну справу. Колись Ліна Костенко писала про викривлення дзеркал нашої гуманітарної аури. Наше королівство кривих дзеркал досі діє і процвітає. 

Редакция MYMEDIA может не разделять точку зрения автора.

Публикация подготовлена для интернет-издания «Перевесло»  в рамках конкурса журналистских материалов о местных СМИ, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Щоразу  після зміни влади, Спілка журналістів закликає не поширювати кадрові перестановки на журналістські колективи. Там, мовляв, мають  залишатися професіонали своєї справи. Абсолютно погоджуюсь з цим, але тільки у тому випадку, коли мова йде справді про професіоналів. Кілька років тому, з приходом до влади «проффесора», провідні державні та комунальні ЗМІ у Кіровограді очолили такі ж «проффесіонали». 

Чи треба нагадувати, як Ларін, прибувши на нове місце роботи у Кіровоград, привіз з собою групку колишніх кавеенщиків для підсилення обласного телебачення?  Сьогодні вони очолюють Кіровоградську ОДТРК.  Ця група, за словами Ларіна, мала допомогти  готувати цікавіші, популярніші передачі. І справді, у програмі обласного телебачення з’явилась тижнева підсумкова аналітична  програма «Погляд», пожвавішали новини, добре зарекомендувала себе розважальна «Ранкова кава», привернула увагу публічним відбором креативних ведучих програма «Зроби собі шоу» та нібито гострими балачками на актуальну тему «Журналістський бочонок» і прямоефірна передача «Ми». 

Але усе це було заточене під одне: якомога всеохопніший піар владної команди. «Погляд» вперто не помічав не вигідних їй фактів,  у «Бочоночку» засідали одні й ті ж лояльні до влади журналісти,  ведучий «Ми»  зграбно й незграбно (уже як вийде!) направляв розмову у потрібне русло, а якщо й проскакувала якась альтернативна думка, тут же намагався її дискредитувати, весь інший гламур був спрямований на те, щоб усе, що невигідне владі принизити, висміяти, маргіналізувати. Благо, був досвід: уже згадана кавеенівська молодість, Богданович перед тим, як став ведучим аналітичної передачі, читав анекдоти на якомусь із всеукраїнських каналів. Можливо, читав би їх і досі, якби не кращий в країні політтехнолог, якому потрібна була така команда «Гоп!», яка на кожен помах палички скакала в потрібне кільце.

Уже ставши генеральним директором Кіровоградської облтелерадіокампанії, Вадим Мурований у  своєму інтерв’ю сайтові Novosni.kr.ua якось заявив буквально таке: «Просто я чітко для себе розумію: державне телебачення знаходиться на службі у держави. Тут, в області, представником держави є губернатор. Тобто, природно, ми ніколи не будемо огульно критикувати дії влади або надто вже там іронізувати. Але, якщо нам щось не подобається, то ми маємо право це сказати.»

Що тут додаси? Хіба те, що шановний генеральний директор  поняття зеленого не має про головне призначеннгя журналістики – бути псом на сторожі демократії, служити суспільству.  І у першу чергу це – призначення державних ЗМІ, які фінансуються з бюджету, а, значить, з кишені усіх платників податків, тож повинні стояти на сторожі у першу чергу їхніх інтересів. Для Вадима ж Жоржовича той, кому він повинен служити – губернатор. Якої губернії, дозвольте спитати? Схоже, йому однаково.

Так само, як і байдуже цій команді  поняття журналістської честі (біля себе вони гуртують молодщих, які, вважаючи їх успішними, беруть за приклад для себе подібну модель поведінки!), цінність свободи слова. Чи можна забути пікетування кіровоградської опозиції, організоване Богдановичем, у розпал минулої парламентської кампанії?  І найголовніша причина, як заявив Андрій Богданович,  полягала у тому, що  народний депутат Валерій Кальченко, який очолював обласний штаб об’єднаної опозиції, не раз звертався до керівництва ОДТРК та в Держкомтелерадіо з депутатськими запитами щодо надмірної присутності в ефірі Кіровоградщини партії влади й ігнорування опозиції. Організатор пікетування, у якому взяли участь студенти льотної академії та учні кібернетико-технічного коледжу, більшість яких не розуміли, чого вони прийшли і що захищають, наголосив, що ці запити дуже заважають працювати і порадив опозиції  готувати прес-релізи так, щоб вони не були нудними. А ще краще …побудувати завод на тисячу робочих місць або дати мільйон партійних грошей на будівництво дитячих майданчиків. Тоді, мовляв, точно потрапите в ефір.

 І хоча до тодішньої кіровоградської опозиції могло бути багато претензій, організація такого  пікету – глум і  знущання. Чи  сказала б щось подібне людина, для якої свобода слова справді значна цінність, чинник самореалізації, підтримання  суспільства на певному цивілізаційному рівні?  Хіба вже тоді, під фанфари прославляння благодійності та добрих справ партії влади  не видно було ознак скочування до тоталітаризму, до диктатури?   І та тенденція, без сумніву, дуже турбувала справжніх  журналістів, але тим, хто  інформаційно обслуговував владу, була тільки на руку. Вони отримували свої тридцять срібників  і були задоволені.

Те ж саме стосується редактора обласної  газети «Народне слово» Валентини Бажан. Єдина з видимих причин, за що її минула влада могла призначити на цю посаду – керівництво одіозним «Руським блоком». Ну, і ще, ясна річ, за прислужництво собі. Бо як же інакше могла прийти до керівництва провідної газети області пенсіонерка, яка тільки й була причетна до журналістики, що працювала коректором чи літредактором у російськомовній «Україні-Центр» та видавала пару маргінальних видань, які під її керівництвом благополучно  віддали Богу душу? 

Тож, нічого дивного немає у тому, що ця  зірка ларінсько-шатоловської журналістики перетворила колишній флагман національного відродження у краї на газету Партії регіонів і «Руського блока»,  трибуну графоманів та радянофілів. На її сторінках з’являлись рідкісні маразми, які важко не процитувати: «…Солженіцин …в роки Великої Вітчизняної війни, щоб сховатися від відправки на передову, понівечив портрет Сталіна на очах своїх товаришів і пішов цілком свідомо на нари в табори Сибіру, подалі від фронту, з триразовим харчуванням і можливістю займатися літературною діяльністю. А головне, майже гарантовано зберегти  своє життя. Одним словом, шкура.» А ось що про Вячеслава Чорновола: «…нащадки перейменували цю вулицю на ім’я колишнього комсомольського вожака середнього рівня, якого перша дружина залишила, коли дізналася, що його засуджено за згвалтування дівчини. … Навіть його загибель у стані алкогольного угару була і є об’єктом неодноразового ретельного вивчення…».

Якщо говорити про призначення Валентини Бажан редактором, не можна не згадати деяких обставин, за яких це було зроблено. Я неодноразово цитувала  умови того «конкурсу» на  цю недругорядну для інформаційного простору області посаду, опубліковані на сайті ОДА. «Повна вища освіта (чому не спеціальна?), досконале володіння комп’ютерною технікою (?), спеціальні знання з планування і верстки газети, володіння спеціальними науковими знаннями щодо сучасних підходів до видавництва друкованих газет». Отакий ось рівень вимог до претендента. Ну, що ж, що хотіли, те й отримали.

Усе це стало відомо не сьогодні. Я писала про це і у журналі «Журналіст України», і у «Дзеркалі тижня», і в «Кіровоградській правді» (коли подібні матеріали там ще друкували), і навіть в «Свободі» (газета світового українства, найстаріше  українське видання у світі). Говорила про це у своєму виступі на обласній журналістській конференції два роки тому. Як мертвому припарки.  Ясна річ, минула влада плювала з високої гори на якусь там іншу, відмінну від їхньої, думку. А нинішня?! Нове керівництво області прямо заявило, що його ця ситуація влаштовує (читай останні номери «Народдного слова»).Чи на прикладі Криму ви, шановні керівники області, не переконались що таке інформація у ниншній час? Турбуюсь не про ваш особистий імідж (саме це було пріорітетом крашого в Україні політтехнолога), а про загальну справу. Колись Ліна Костенко писала про викривлення дзеркал нашої гуманітарної аури. Наше королівство кривих дзеркал досі діє і процвітає. 

Редакция MYMEDIA может не разделять точку зрения автора.

Публикация подготовлена для интернет-издания «Перевесло»  в рамках конкурса журналистских материалов о местных СМИ, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *