Статьи

В грецьких Фермопілах кожен мешканець покаже камінь з висіченим безсмертним написом: «Подорожній! Тут ми в могилі спимо, чесно виконавши закон…» й розкаже про царя Леоніда та його охорону – 300 спартанців.

В українській історії є свої схожі сторінки.

Рік 1651. Бій під Берестечком. 300 козаків довгий червневий день б’ються за збереження козацької армії, яка відступає через загачене болото… Один за одним мовчки, по-чоловічи, вони гинуть за православну віру, за волю країни, за справедливість. 

Рік 1918. Січнева хуртовина, 300 юнаків-захисників Києва від ката Муравйова. І безжальний ворог попереду, який розстрілює хлопчаків за спів гімну своєї держави. Ворог, який на сімдесят років вичавить навіть назву «Крути» з пам’яті.

Рік 1920. Бій повстанців з будьонівцями.  Бій нерівний, жорстокий. Всі 300 холодноярівців полягли за волю України.

Героїчні сторінки є. Славні предки, борці за волю є, а чи багато знайдеться громадян, які розкажуть про події, про шлях становлення держави, які покажуть пам’ятні місця й прийдуть вклонитися могилам?

Звичайно, такі люди, але, на жаль, їх ой як небагато!

Ось питання: чому в нашій країні так мало людей обізнаних із національною історією, згідно якої Іван Степанович Мазепа і не зрадник зовсім, а патріот, меценат, мислитель! А Холодний Яр – це осередок мужності, сили духу, любові до рідної землі, а не збіговисько розбійників, бандитів, п’яниць та віровідступників.

А Січ Запорізька – це насамперед Байда, Сірко, Наливайко, Сагайдачний, -  а не той п’яний набрід з фільму «Тарас Бульба» Бортка. 

Чому нам навіюється якась сіра перекручена, переписана, підтасована, надумана історійка замість справжньої? Чому нам постійно шепотять про те, що серед трьох українців – два гетьмани і один зрадник чи запроданець, і чому ми віримо в це облуддя?!

Власне, все за класичною схемою:

Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! Слав’яне!».
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

 

Кажуть, що мовчання – золото.

Кажуть, що поганий мир кращий від хорошої війни.

Кажуть, тільки дурень буде доводити будь-що свою правоту, а розумний завжди поступиться, - на те він і розумний.

Все правильно. Ми так навчені. Ми боїмося образити людей у суперечці про нас самих. Виходить, що сусіди краще від господарів знають про лад у хаті. Ми боїмося здатись негостинними,  неввічливими, - і погоджуємося говорити чужою мовою, і посадити гостя на покуть, і нагодувати, навіть якщо самі лишимося голодними! Аякже! Гостинність понад усе! Виженемо з хати батька та приймемо дядька! Бо ми толерантні, ми виховані, цивілізовані, доброзичливі.

А сусіда вип’є, з’їсть, роздивиться, - та й штурхає хазяїна в шию: мовляв, ворушись, хохол, бо гостинність, знаєш, річ таки тонка.

Як ми все це допустили? Як ми могли ковтати очевидні ляпаси? Чому?! З якого дива? Хто дав право сусіду загребущому ганити наших предків?! Чому ми багато років мовчимо, кліпаємо очицями, і починаємо вже самі не знати – де правда, де брехня?!

Наприклад, вже давно звернула увагу, що в телевізійних фільмах російського виробництва, коли доблесні поліціянти шукають різноштибних злочинців, обов’язково вбивцею, злодієм, негідником виступає який-небудь «Василенко», «Кучеренко» чи «Петренко», а особа напрочуд легкої поведінки така собі Галя зі старанно вимовленим фарингальним «г» для правдоподібності. Багато років на державному рівні сусідня країна ображає честь та гідність українців, а ми не тільки не протестуємо, ми ще й купуємо цей «нетленный» товар, ще й переглядаємо його!

Багато років в’яленько, але все ж ведеться дискусія: з’ясовуємо, хто є Гоголь? Українець чи росіянин? І нам кажуть: наш, росіянин, бо писав по-російськи. І ми хитаємо ствердно головами – а чого ж! Беріть собі! У нас ще Гоголів народиться безліч! А чому ми так легко розкидаємось національним надбанням? Адже сам Микола Васильович позиціонував себе, як українця.

А росіяни і Тараса Шевченка подають як російського письменника теж. І всім нам добре відомі плани команди Януковича святкувати двохсотлітній ювілей нашого Тараса на дві країни. Тобто, вони не випускають зі своїх рук нічого, навіть якщо те й потрапило до рук випадково, а ми бездумно розбазарюємо своє багатство навсібіч. З 1956 року невпокоєна душа Олександра Петровича Довженка жде-не дождеться повернення в Україну, як просив перед смертю, як заповідав. На офіційному рівні нам не віддають його тіло, бо як потім брехати, що автор «Землі» й «Звенигори» росіянин з походження?

Чому ми досі не прокричали на весь білий світ про срібну раку із золотими прикрасами, подаровану магнатом Терещенком, на честь свого чудодійного одужання, чернігівському святому, забрану 1926 року на «експертизу» в Ленінград й до цього часу не повернену? Може, експертиза врешті-решт вже проведена? Чому ми мовчимо, коли нас нахабно грабують?! Чому ми між собою частенько в розмовах згадуємо про Вишгородську ікону Богоматері, вкрадену, завезену до Москви, перейменовану, зроблену заступницею грабіжників і не вимагаємо повернення святині назад? Чому у славному стародавньому Чернігові із багатьох церков тільки чотири належать до Київського патріархату, невже в Святому Письмі прописана заборона звертатися до Бога українською мовою?! І чому люди, які славлять Господа по-українськи, названі «відступниками»?

Чому всі народи й нації, які люблять свої Батьківщини і борються за честь, гідність, свободу рідної землі – це патріоти, і тільки українцям впродовж віків заказане це священне право?

Тільки-но українець скаже про любов до Вітчизни, - як одразу починається вакханалія про «націоналізм», «фашизм», «нацизм» і загрозу іншим народам

У мене одне пояснення: всі роки нашої незалежності «неситий» сусід, в особі Російської Федерації вів проти України інформаційну війну. Всі роки нашої незалежності ми робили вигляд, що нічого не відбувається, що то несмачні жарти, невдалі вислови, помилки перекладачів, бо дружній, братський слов’янський народ не може так відверто зневажати, паплюжити, знущатися над українцями, які щиро допомагали в скрутну хвилину та не дозволяли собі навіть думати про каміння в пазусі. Тактика страуса і небажання аналізувати ситуацію, що склалася, призвела до відвертих провалів в українській внутрішній політиці і до багатьох людських жертв. Я дозволю собі перефразувати відомий вислів Вінстона Черчілля про те, що коли перед людиною (читай: країною) стоїть вибір між війною чи ганьбою, і коли вибір схиляється до ганьби (бо поганий мир кращий), то людина (або країна) матиме і війну, і ганьбу.

Хочу сказати, що події останніх місяців змили з українців ганьбу останніх трьохсот років, вже ні в кого не виникає питання про мужність і стійкість захисників української державності, про самовизначення нації, про самосвідомість народу. Щодо інформаційної війни, то мої міркування такі: ми поки що програємо, бо ми з усієї сили намагалися дружити з недостойною нашої дружби країною, але ми виграємо її обов’язково, бо, як сказав наш Блаженнійший Філарет, «на нашому боці правда». Ми не будемо більше принижуватися, зменшуватися, грати за нав’язаними нам правилами. Ми вчитимемо наших дітей на прикладах звитяги і правди. Ми зніматимемо правдиві фільми про наше сучасне та минуле. Ми напишемо героїко-романтичні романи і повісті в дусі Багряного й Підмогильного, де не буде місця плачам і голосінням. Ми не будемо більше мовчати.

Кажуть, мовчання – золото?

Кажуть, поганий мир кращий від хорошої війни?!!!

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

В грецьких Фермопілах кожен мешканець покаже камінь з висіченим безсмертним написом: «Подорожній! Тут ми в могилі спимо, чесно виконавши закон…» й розкаже про царя Леоніда та його охорону – 300 спартанців.

В українській історії є свої схожі сторінки.

Рік 1651. Бій під Берестечком. 300 козаків довгий червневий день б’ються за збереження козацької армії, яка відступає через загачене болото… Один за одним мовчки, по-чоловічи, вони гинуть за православну віру, за волю країни, за справедливість. 

Рік 1918. Січнева хуртовина, 300 юнаків-захисників Києва від ката Муравйова. І безжальний ворог попереду, який розстрілює хлопчаків за спів гімну своєї держави. Ворог, який на сімдесят років вичавить навіть назву «Крути» з пам’яті.

Рік 1920. Бій повстанців з будьонівцями.  Бій нерівний, жорстокий. Всі 300 холодноярівців полягли за волю України.

Героїчні сторінки є. Славні предки, борці за волю є, а чи багато знайдеться громадян, які розкажуть про події, про шлях становлення держави, які покажуть пам’ятні місця й прийдуть вклонитися могилам?

Звичайно, такі люди, але, на жаль, їх ой як небагато!

Ось питання: чому в нашій країні так мало людей обізнаних із національною історією, згідно якої Іван Степанович Мазепа і не зрадник зовсім, а патріот, меценат, мислитель! А Холодний Яр – це осередок мужності, сили духу, любові до рідної землі, а не збіговисько розбійників, бандитів, п’яниць та віровідступників.

А Січ Запорізька – це насамперед Байда, Сірко, Наливайко, Сагайдачний, -  а не той п’яний набрід з фільму «Тарас Бульба» Бортка. 

Чому нам навіюється якась сіра перекручена, переписана, підтасована, надумана історійка замість справжньої? Чому нам постійно шепотять про те, що серед трьох українців – два гетьмани і один зрадник чи запроданець, і чому ми віримо в це облуддя?!

Власне, все за класичною схемою:

Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! Слав’яне!».
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

 

Кажуть, що мовчання – золото.

Кажуть, що поганий мир кращий від хорошої війни.

Кажуть, тільки дурень буде доводити будь-що свою правоту, а розумний завжди поступиться, - на те він і розумний.

Все правильно. Ми так навчені. Ми боїмося образити людей у суперечці про нас самих. Виходить, що сусіди краще від господарів знають про лад у хаті. Ми боїмося здатись негостинними,  неввічливими, - і погоджуємося говорити чужою мовою, і посадити гостя на покуть, і нагодувати, навіть якщо самі лишимося голодними! Аякже! Гостинність понад усе! Виженемо з хати батька та приймемо дядька! Бо ми толерантні, ми виховані, цивілізовані, доброзичливі.

А сусіда вип’є, з’їсть, роздивиться, - та й штурхає хазяїна в шию: мовляв, ворушись, хохол, бо гостинність, знаєш, річ таки тонка.

Як ми все це допустили? Як ми могли ковтати очевидні ляпаси? Чому?! З якого дива? Хто дав право сусіду загребущому ганити наших предків?! Чому ми багато років мовчимо, кліпаємо очицями, і починаємо вже самі не знати – де правда, де брехня?!

Наприклад, вже давно звернула увагу, що в телевізійних фільмах російського виробництва, коли доблесні поліціянти шукають різноштибних злочинців, обов’язково вбивцею, злодієм, негідником виступає який-небудь «Василенко», «Кучеренко» чи «Петренко», а особа напрочуд легкої поведінки така собі Галя зі старанно вимовленим фарингальним «г» для правдоподібності. Багато років на державному рівні сусідня країна ображає честь та гідність українців, а ми не тільки не протестуємо, ми ще й купуємо цей «нетленный» товар, ще й переглядаємо його!

Багато років в’яленько, але все ж ведеться дискусія: з’ясовуємо, хто є Гоголь? Українець чи росіянин? І нам кажуть: наш, росіянин, бо писав по-російськи. І ми хитаємо ствердно головами – а чого ж! Беріть собі! У нас ще Гоголів народиться безліч! А чому ми так легко розкидаємось національним надбанням? Адже сам Микола Васильович позиціонував себе, як українця.

А росіяни і Тараса Шевченка подають як російського письменника теж. І всім нам добре відомі плани команди Януковича святкувати двохсотлітній ювілей нашого Тараса на дві країни. Тобто, вони не випускають зі своїх рук нічого, навіть якщо те й потрапило до рук випадково, а ми бездумно розбазарюємо своє багатство навсібіч. З 1956 року невпокоєна душа Олександра Петровича Довженка жде-не дождеться повернення в Україну, як просив перед смертю, як заповідав. На офіційному рівні нам не віддають його тіло, бо як потім брехати, що автор «Землі» й «Звенигори» росіянин з походження?

Чому ми досі не прокричали на весь білий світ про срібну раку із золотими прикрасами, подаровану магнатом Терещенком, на честь свого чудодійного одужання, чернігівському святому, забрану 1926 року на «експертизу» в Ленінград й до цього часу не повернену? Може, експертиза врешті-решт вже проведена? Чому ми мовчимо, коли нас нахабно грабують?! Чому ми між собою частенько в розмовах згадуємо про Вишгородську ікону Богоматері, вкрадену, завезену до Москви, перейменовану, зроблену заступницею грабіжників і не вимагаємо повернення святині назад? Чому у славному стародавньому Чернігові із багатьох церков тільки чотири належать до Київського патріархату, невже в Святому Письмі прописана заборона звертатися до Бога українською мовою?! І чому люди, які славлять Господа по-українськи, названі «відступниками»?

Чому всі народи й нації, які люблять свої Батьківщини і борються за честь, гідність, свободу рідної землі – це патріоти, і тільки українцям впродовж віків заказане це священне право?

Тільки-но українець скаже про любов до Вітчизни, - як одразу починається вакханалія про «націоналізм», «фашизм», «нацизм» і загрозу іншим народам

У мене одне пояснення: всі роки нашої незалежності «неситий» сусід, в особі Російської Федерації вів проти України інформаційну війну. Всі роки нашої незалежності ми робили вигляд, що нічого не відбувається, що то несмачні жарти, невдалі вислови, помилки перекладачів, бо дружній, братський слов’янський народ не може так відверто зневажати, паплюжити, знущатися над українцями, які щиро допомагали в скрутну хвилину та не дозволяли собі навіть думати про каміння в пазусі. Тактика страуса і небажання аналізувати ситуацію, що склалася, призвела до відвертих провалів в українській внутрішній політиці і до багатьох людських жертв. Я дозволю собі перефразувати відомий вислів Вінстона Черчілля про те, що коли перед людиною (читай: країною) стоїть вибір між війною чи ганьбою, і коли вибір схиляється до ганьби (бо поганий мир кращий), то людина (або країна) матиме і війну, і ганьбу.

Хочу сказати, що події останніх місяців змили з українців ганьбу останніх трьохсот років, вже ні в кого не виникає питання про мужність і стійкість захисників української державності, про самовизначення нації, про самосвідомість народу. Щодо інформаційної війни, то мої міркування такі: ми поки що програємо, бо ми з усієї сили намагалися дружити з недостойною нашої дружби країною, але ми виграємо її обов’язково, бо, як сказав наш Блаженнійший Філарет, «на нашому боці правда». Ми не будемо більше принижуватися, зменшуватися, грати за нав’язаними нам правилами. Ми вчитимемо наших дітей на прикладах звитяги і правди. Ми зніматимемо правдиві фільми про наше сучасне та минуле. Ми напишемо героїко-романтичні романи і повісті в дусі Багряного й Підмогильного, де не буде місця плачам і голосінням. Ми не будемо більше мовчати.

Кажуть, мовчання – золото?

Кажуть, поганий мир кращий від хорошої війни?!!!

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *