Статьи

 

Get the Flash Player to see this player.

 

У кадрі:

Ніна Столярова, журналіст

 

 

Урбаністичні  пейзажі  Івано-Франківська

Вітання усім, хто дивиться нашу телепрограму о цій порі. Після повернення з Івано-Франківська, де поталанило побувати за проектом «Схід-Захід. Редакції за обміном», якось інакше оцінюєш події, що розгортаються у нашій країні. Сферичнішим стає погляд. Розумієш, наскільки багатою є палітра українського життя. У ній гармонійно переплелися слобожанські мотиви з коломийками Прикарпаття, донецькі наспіви з одеським фольклором.

 

 

ТИТР:

В моїм Станіславі: три дні незабутні

 

(За кадром)

У кадрі:

фрагменти засідання

Зустрічі завжди хвилюють. Особливо такі, коли віч-на-віч з колегами із інших регіонів обговорюємо підходи до висвітлення у місцевих засобах масової інформації події останнього часу. Як дотриматися журналістських стандартів? Взаємодіяти з владою та громадськістю? Позбутися тенденційності? На всі ці запитання учасники засідання  за «круглим столом» намагалися знайти вичерпні відповіді.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Васильчук, координатор проекту МГО «Інтерньюз-Україна»

Любов Васильчук розкриває зміст проекту.

«Проект  називається  «Схід-Захід.  Редакції за  обміном»  і  метою  таких  обмінів  є  в  першу  чергу  налагодити  контакт,  налагодити  співпрацю  між  працівниками  ЗМІ  з  південно-східних  областей  України  та  західних.  Ми  хочемо  такими  візитами  показати  те,  що  ми  насправді  єдині  і  ми  можемо  разом  працювати».

 

(За кадром)

У кадрі:

виступ Богдана Кучера

Пісні Богдана Кучера, поета й композитора, знає уся країна. А ще він своїм іскрометним словом пробуджує добрі почуття у слухачів Івано-Франківського обласного радіо, адже очолює ТВО «ТБ Карпати», працює депутатом обласної ради, є заслуженим журналістом України. У його виступі йшлося про речі надто важливі: відповідальність журналіста перед громадою за свою позицію.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Богдан Кучер, директор ТВО

«ТБ Карпати»,

заслужений журналіст України

Богдан Кучер говорить про єднання Сходу й Заходу країни.

«Незалежно  від  повіву  вітру  і  незалежно  від  групи  крові,  я  завжди  кажу,  що  слово – на  вагу  золота.  Тим  паче – сьогодні,  бо  слово – дорівнює  людина.  А  людина – дорівнює  щастя.  Чи  це  так?  Сьогодні  ми  говоримо  про  засоби  масової  інформації  і  говоримо  про  слово,  про  відповідальність  того  людського  чину,  який  несе  сьогодні  журналістика».

 

(За кадром)

У кадрі:

відеоколаж із фрагментів новин українських і світових каналів

«Проти нас розв’язано інформаційну війну» – це розуміє кожен із працівників ЗМІ. Обмін думками про те, як важко протистояти тенденційному висвітленню подій, що відбуваються на Сході й Півдні України, коли воля 3‑5 сотень прихильників федералізації нав’язується мільйонам співгромадян, не залишив байдужим нікого.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Богдан Кучер, директор ТВО

«ТБ Карпати»,

заслужений журналіст України

Богдан Кучер розмірковує про те, як місцевим СМІ діяти далі.

«Я  працюю  вже  28-й  рік  у  обласній  державній  телерадіокомпанії.  Ми  започаткували  такі  радіомости.  Але  це  випадкові  мости – воно  ще  не  налагоджені  добре:  з  Одесою,  є  там  громадський  діяч  Богдан  Сушинський,  із  Донецьком  ми  зараз  навели  мости,  із  Сергієм  Гармашем, -  щоб  ми  спілкувалися.  І,  можливо,  ми  відокремимо  якусь  певну  концепцію  нашого  заходу – не  тільки  зустрілися,  не  тільки  поговорили,  а  й  обумовили,  як  нам  діяти».

 

(За кадром)

У кадрі:

фрагменти засідання

А далі почалася палка дискусія з приводу того, кого вважати сепаратистом, хто є прихильником децентралізації влади і як це втілити у життя. Колеги ділилися думками про засади існування «Медіамайдану».

 

(Синхрон)

У кадрі:

В’ячеслав Головченко, журналіст, м.Миколаїв

В’ячеслав Головченко розповідає про те, як протистоїть громада антиукраїнським силам у Миколаєві.

«Мы  пару  недель  назад  без  бендеровцев  смели  сепаратистов  с  центральной  площади  города.  Журналисты  освещали  этот  процесс  ночной.  Ну,  я  надеюсь,  хотя  бы  історичних  постатей  побачу».

 

(За кадром)

У кадрі:

виступ Ольги Котюк

Координатор проекту з Івано-Франківська, журналіст обласного радіо Ольга Котюк та її колеги намагалися показати картину нашого спільного буття, пронизаного тисячами й мільйонами родинних, дружніх, професійних зв’язків.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Ольга  Котюк  журналіст,  координатор  проекту 

«Схід-Захід. Редакції  за  обміном»

Ольга Котюк: «Слава  Україні!»

Їй  відповідають  разом:  «Героям  слава!»

 

(Синхрон)

У кадрі:

Виступ  Галини  Держипільської

Галина Держипільська, у дівоцтві Цвітень, народилася у Бердянську, акторський фах здобула у Харківському інституті мистецтв ім.І.Котляревського. Нині грає на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру і працює старшим редактором обласного радіо.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Галина Держипільська, акторка, ст.редактор радіо, м.Івано-Франківськ

Галина Держипільська розповідає про зв’язки зі Сходом країни.

«Коли  я  бачу  всю  Україну – люди  різні,  але  об’єднані  одною  спільною  думкою і,  думаю,  нікому  не  вдасться  зруйнувати  те,  що  ми  всі  єдині.  І,  думаю,  що  такі  зараз  зустрічі – вони  дуже  необхідні.  Я  вам  дуже  дякую  за  те,  що  ви  це  організували,  і  є  можливість  спілкуватися».

 

(За кадром)

У кадрі:

фрагменти засідання

Єдність у різноманітті – ось що має показувати сучасна українська журналістика.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Вікторія Плахта, голова обласної організації НСЖУ

Вікторія Плахта розповідає про життя Спілки.

«Наша  спілка – це  більше  30  заслужених  журналістів  України,  3  доктори  наук,  майже  20  кандидатів  наук,  в  тому  числі  двоє  в  галузі  журналістики.  Наші  журналісти  творять  майже  400  друкованих  засобів  масової  інформації,  42  теле-,  радіомовні  компанії.  Сьогодні  головними  воїнами  на  полі  битви  за  Україну  стали,  власне,  ми – журналісти.  Адже  ми  володіємо  найпотужнішою,  як  з’ясувалося,  зброєю - словом.  А  ви  знаєте,  що  словом  можна  і  вбити,  і  поранити,  і  зцілити.  І,  безперечно,  що  в  цій  битві  за  Україну  нам  потрібна  інформаційна  єдність.  Ми  боремося  за  те,  щоб  зшити  нашу  Україну,  яку  недолугі  політики  розірвали  по  клаптиках».

 

 

 

ПЕРЕБИВКА

 

 

 

(За кадром)

У кадрі:

Ніна Столярова, журналіст

Хіба тоді, під час дискусії, ми відчували реально загрозу «одеської» трагедії і перебіг подій у Красному Лучі на Луганщині? Інакше б застерегли колег від поспішних висновків і «нейтрального невтручання» у хід процесів на малій батьківщині кожного.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Анастасія Павлова, журналіст, м.Одеса

Настя Павлова висловлює думки про сепаратизм.

«Я  представляю  израильский  культурний  центр  посольства  Израиля  в  Украине,  занимаюсь  также  защитой  прав  национальніх  меньшин,  не  только  евреев.  Коллега  из  Харькова  сказала:  «На  востоке  сепаратисты!» - всё.  Почему  сепаратисты?  Это  граждане  той  же  Украины,  только  которые  имеют  свое  мнение.»

У кадрі:

фрагмент дискусії

Вадим  Алтухов:  Що  ви  таке  говорите?  Які  в  них  вимоги?

В’ячеслав  Головченко:  Колбаса!

Вадим  Алтухов:  Підтримаємо  наших  олігархів?  А  у  сепаратистів  всі  знають,  що  в  Макіївці,  що  в  Донецьку – всі  люди  за  гроші!

В’ячеслав  Головченко:  І  в  Краматорську...

Вадим  Алтухов:  Тільки  гроші  перекриють – всі  вони  розбігуться!  Яка  там  думка?!  На  майдані  було  природньо,  а  в  Донецькій  області – це  не  природньо.

В’ячеслав  Головченко:  Что  вы  рассказываете  ему  про  Донецк?  Вы  расскажите  ему  про  Одессу!  Расскажите,  кто  в  Одессе  сидит  на  Куликовом  поле?

Анастасія  Павлова:  Я  не  буду  комментировать  слова  «сепаратизм»!

В’ячеслав  Головченко:  Вместо  аргументов у  них  пропаганда!

Анастасія  Павлова:  Нужны  аргументы,  чтобы  объединить  народ!

 

(За кадром)

У кадрі:

архівні кадри з майдану «Січень 2014»

Думку Анастасії Павлової важко підтримувати тим, хто сам стояв на Майдані.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Вадим Алтухов, журналіст Інтернет-видання «Макіївські новини»

Вадим Алтухов розповідає про свій досвід.

«Я  був  багато  разів  на  майдані,  близько  15  разів.  Була  в  мене  можливість  спілкуватися,  і  більшість  була  з  вищою  освітою.  Люди  розмовляли  різними  мовами,  знали  не  одну  мову...  А  ось  зайти  до  сепаратистів  я  зараз  не  можу,  не  можу  узнати,  а  яка  в  них  освіта,  не  можу  з  ними  поспілкуватися.»

 

(Синхрон)

У кадрі:

В’ячеслав Головченко, м.Миколаїв

В’ячеслав Головченко говорить про етику журналістської професії.

«Всем  закрывают  рот,  всех  посылают,  бьют.  И  в  то  же  время  по  российским  каналам  показывают  такие  синхронны,  такие  просто  слезы…  С  1993  года  живу  в  Николаеве  вместе  с  младшим  братом,  Юрой  Волощенко,  секретарем  союза  журналистов, основали  школу  журналистики,  такую  негосударственную,  потому  что  уже  тогда  не  могли  найти  для  своих  медиа-проектов  журналистов,  редакторов,  репортеров…  Ну,  не  хотели ехать  из  столичных  университетских  городов  в  прекрасный  южный  город  Николаев.  Во-вторых,  мы  были  в  корне  не  согласны  с  учебной  программой,  которую  в  1969  году  написал  для  всех  журфаков  СССР  Ясен  Засурский,  отправил  ее  по  городам,  и,  в  принципе,  учили  всех  по  одной  программе.  Что  сделали  украинские  коллеги?  С  огромным  уважением  отношусь  и  к  ректору  Здоровеге  покойному,  и  к  ректору  Москаленко,  но  они  историю  КПСС  в  курсе  учебном  заменили  культурологией  и  историей  Украины,  так – чуть-чуть,  такой  допущенной  историей  Украины.  Это  совершенно  не  способствовало  развитию  профессии  в  ХХІ  веке».

 

 

 

ПЕРЕБИВКА

 

(За кадром)

У кадрі:

Західноукраїнські  краєвиди,  перехід  до  фото-  та  відеоматеріалів  з  екскурсії,  що  перехрещуються  з  архівними  кадрами  минулого

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У кадрі:

Музейні  експонати,  облаштунки  оселі,  сімейні  фото 

С.  Бендери

До Історико-меморіального музею Степана Бандери прагне потрапити кожний свідомий українець. Люди поспішають сюди у пошуках правди. Хочеться з’ясувати, де народився, яким був цей чоловік Степан Бандера, саме прізвище якого означає «прапор». І споруда музею теж ніби розгорнутий прапор на тлі вишневих садів у мальовничому селі Старий Угринів. Далі бовваніє Чорний ліс, який і був прихистком для воїнів УПА. Скромний пам’ятник посеред двору: кілька разів його знищували, поки існувала Радянська влада. Потім уже з’явився і музей, і відбудовано оселю священника Андрія Бандери, у сім’ї якого побачив світ хлопчик на ім’я Степан. Наукові співробітники музею крупинками збирають матеріали про особистість людини, яка стояла біля джерел визвольного руху на Західній Україні.

Власне, Степан Бандера є розробником теорії цього руху, і дослідники його біографії та творчого спадку вважають його скоріше вченим-борцем, а не вояком із зброєю в руках.

 

Науковий співробітник музею Любов Іванюк розповідає про дитячі роки Степана, про те, як 12‑річним хлопчиком той влаштовував собі «тортури», аби побороти свої хвороби й стати міцним.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Іванюк, науковий співробітник музею, Івано-Франківська обл.

Любов Іванюк розповідає про те, як малий Степанко перемагав хвороби.

«Степан  в  дитинстві  дуже  сильно  хворів.  Найчастіше  в  нього  проявлялося  що,  це  водна  пухлина  в  коліні  і  ревматизм  в  суглобах.  Все  доходило  до  того,  що він  міг  іноді  навіть  два  тижні  просто  злягати  і  не  вставати  на  ноги».

 

(За кадром)

У кадрі:

перебіг  екскурсії,  музейні  експонати

Батько-священник і мати-вчителька початкової школи були справжніми сільськими інтелігентами. А тому й прищепили своїм дітям любов до Вітчизни, прагнення до свободи, до знань.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Іванюк, науковий співробітник музею, Івано-Франківська обл.

Любов Іванюк розповідає про батька Степана Бандери.

«З  1928  року  польська  поліція  береться  за  Андрія  Бандеру.  Перше,  що  відбувається – це  обшуки  у  будинку  Бандери  тут  в  Старому  Угриневі, але  Андрій  з  цим  змирився,  буквально  пройшло  2-3  тижні  Андрій  Бандера  знову  приходить  на  Богослужіння  і  побачив,  що  серед  його  прихожан,  на  його  частині  є  представники  оцих  мішаних  родин.  Але  він  не  став  цього  моменту  загострювати, він  розпочав  Богослужіння  і,  буквально  через  кілька  хвилин  в  церкві  зчинилася  бійка.  Розстріляли  його  десь  у  Києві,  а  де  само – не відомо.  Отже,  могили  на  цей  час  не має.  Єдине,  на  що  ми  сподіваємось,  пам’ятаєте  у  Бабиному  Яру  велися  розкопки,  знайдено  безліч  останків...  Ми  надіємося,  що  з  цих  останків  є  останки  Отця  Андрія,  адже  вони  хоча  б  належним  чином  захоронені».

 

(За кадром)

Кадри Великої Вітчизняної війни, хроніка, далі – фото в музеї

Сім’я зазнала багатьох поневірянь, горя, лихоліття війни.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Іванюк, науковий співробітник музею, Івано-Франківська обл.

Любов Іванюк розмірковує про долю сім’ї.

«Що  стосується  матері  Степана  Бандери,  ви  вже  зрозуміли – вона  дочка  місцевого  священника,  безпосередньо  з  цього  села.  До  того  як  вийти  заміж,  вона  вчителювала  в  Бережницькій  школі,  вона  вчила  дітей  молодших  класів.  Але  вийшовши  заміж, вона  народжувала  дітей,  народила  восьмеро  дітей».

 

(За кадром)

У кадрі:

експонати музею

44 правила життя українського націоналіста, виведені Степаном Бандерою, впали на благодатний грунт. Незважаючи на те, що його сім’я, рідня були практично винищені, лише троє онуків мешкають в Канаді, ідеї його живі і сповідуються новими поколіннями українців. Якщо вас лякає слово «бандерівець», загляньте в біографію родоначальника цього терміну, – і вам відкриється увесь біль і відчай боротьби українців проти поневолення.

 

 

 

ПЕРЕБИВКА

 

(За кадром)

У кадрі:

сучасне місто

Івано-Франківськ, за визначенням фахівців, є найкомфортнішим містом для проживання. Тож сюди тепер поспішає багато люду.

У кадрі:

Ніна Столярова, журналіст

Біженець з Енергодара Валерій Гальченко з чотирма малими дітьми і дружиною змушений був тікати на Захід. І знайшов тут не лише притулок, а вже встиг відкрити свою справу. Як підприємець і журналіст він знайшов себе на новому місці.

У кадрі:

Програмні  зустрічі  подорожі,

кав’ярня,

 

телестудія,  фрагменти  екскурсії  містом

У Івано-Франківську взагалі шанують журналістів. Є тут кав’ярня під назвою «Говорить Івано-Франківськ», де можна почитати свіжу газету, переглянути новини on-line. І обласне телебачення «Галичина», й газета під такою назвою, і обласне радіо та приватні ТБ- й радіостанції, а ще Інтернет-агенція «Хвіртка» задовольняють цікавість франківців до надходження нової інформації.

 

 

 

 

У кадрі:

сучасне місто

Зустрічі офіційні й за філіжанкою кави переконали нас у тому, що у колишньому Станіславі, тепер Івано-Франківську, живуть щирі, відкриті люди, наші співвітчизники й товариші.

 

 

 

Прикінцеві титри

 

 

Оператори:

Зоя Богдашова, Михайло Новосельський

 

Публикация подготовлена для издания Zaxid.net  и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

 

Get the Flash Player to see this player.

 

У кадрі:

Ніна Столярова, журналіст

 

 

Урбаністичні  пейзажі  Івано-Франківська

Вітання усім, хто дивиться нашу телепрограму о цій порі. Після повернення з Івано-Франківська, де поталанило побувати за проектом «Схід-Захід. Редакції за обміном», якось інакше оцінюєш події, що розгортаються у нашій країні. Сферичнішим стає погляд. Розумієш, наскільки багатою є палітра українського життя. У ній гармонійно переплелися слобожанські мотиви з коломийками Прикарпаття, донецькі наспіви з одеським фольклором.

 

 

ТИТР:

В моїм Станіславі: три дні незабутні

 

(За кадром)

У кадрі:

фрагменти засідання

Зустрічі завжди хвилюють. Особливо такі, коли віч-на-віч з колегами із інших регіонів обговорюємо підходи до висвітлення у місцевих засобах масової інформації події останнього часу. Як дотриматися журналістських стандартів? Взаємодіяти з владою та громадськістю? Позбутися тенденційності? На всі ці запитання учасники засідання  за «круглим столом» намагалися знайти вичерпні відповіді.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Васильчук, координатор проекту МГО «Інтерньюз-Україна»

Любов Васильчук розкриває зміст проекту.

«Проект  називається  «Схід-Захід.  Редакції за  обміном»  і  метою  таких  обмінів  є  в  першу  чергу  налагодити  контакт,  налагодити  співпрацю  між  працівниками  ЗМІ  з  південно-східних  областей  України  та  західних.  Ми  хочемо  такими  візитами  показати  те,  що  ми  насправді  єдині  і  ми  можемо  разом  працювати».

 

(За кадром)

У кадрі:

виступ Богдана Кучера

Пісні Богдана Кучера, поета й композитора, знає уся країна. А ще він своїм іскрометним словом пробуджує добрі почуття у слухачів Івано-Франківського обласного радіо, адже очолює ТВО «ТБ Карпати», працює депутатом обласної ради, є заслуженим журналістом України. У його виступі йшлося про речі надто важливі: відповідальність журналіста перед громадою за свою позицію.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Богдан Кучер, директор ТВО

«ТБ Карпати»,

заслужений журналіст України

Богдан Кучер говорить про єднання Сходу й Заходу країни.

«Незалежно  від  повіву  вітру  і  незалежно  від  групи  крові,  я  завжди  кажу,  що  слово – на  вагу  золота.  Тим  паче – сьогодні,  бо  слово – дорівнює  людина.  А  людина – дорівнює  щастя.  Чи  це  так?  Сьогодні  ми  говоримо  про  засоби  масової  інформації  і  говоримо  про  слово,  про  відповідальність  того  людського  чину,  який  несе  сьогодні  журналістика».

 

(За кадром)

У кадрі:

відеоколаж із фрагментів новин українських і світових каналів

«Проти нас розв’язано інформаційну війну» – це розуміє кожен із працівників ЗМІ. Обмін думками про те, як важко протистояти тенденційному висвітленню подій, що відбуваються на Сході й Півдні України, коли воля 3‑5 сотень прихильників федералізації нав’язується мільйонам співгромадян, не залишив байдужим нікого.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Богдан Кучер, директор ТВО

«ТБ Карпати»,

заслужений журналіст України

Богдан Кучер розмірковує про те, як місцевим СМІ діяти далі.

«Я  працюю  вже  28-й  рік  у  обласній  державній  телерадіокомпанії.  Ми  започаткували  такі  радіомости.  Але  це  випадкові  мости – воно  ще  не  налагоджені  добре:  з  Одесою,  є  там  громадський  діяч  Богдан  Сушинський,  із  Донецьком  ми  зараз  навели  мости,  із  Сергієм  Гармашем, -  щоб  ми  спілкувалися.  І,  можливо,  ми  відокремимо  якусь  певну  концепцію  нашого  заходу – не  тільки  зустрілися,  не  тільки  поговорили,  а  й  обумовили,  як  нам  діяти».

 

(За кадром)

У кадрі:

фрагменти засідання

А далі почалася палка дискусія з приводу того, кого вважати сепаратистом, хто є прихильником децентралізації влади і як це втілити у життя. Колеги ділилися думками про засади існування «Медіамайдану».

 

(Синхрон)

У кадрі:

В’ячеслав Головченко, журналіст, м.Миколаїв

В’ячеслав Головченко розповідає про те, як протистоїть громада антиукраїнським силам у Миколаєві.

«Мы  пару  недель  назад  без  бендеровцев  смели  сепаратистов  с  центральной  площади  города.  Журналисты  освещали  этот  процесс  ночной.  Ну,  я  надеюсь,  хотя  бы  історичних  постатей  побачу».

 

(За кадром)

У кадрі:

виступ Ольги Котюк

Координатор проекту з Івано-Франківська, журналіст обласного радіо Ольга Котюк та її колеги намагалися показати картину нашого спільного буття, пронизаного тисячами й мільйонами родинних, дружніх, професійних зв’язків.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Ольга  Котюк  журналіст,  координатор  проекту 

«Схід-Захід. Редакції  за  обміном»

Ольга Котюк: «Слава  Україні!»

Їй  відповідають  разом:  «Героям  слава!»

 

(Синхрон)

У кадрі:

Виступ  Галини  Держипільської

Галина Держипільська, у дівоцтві Цвітень, народилася у Бердянську, акторський фах здобула у Харківському інституті мистецтв ім.І.Котляревського. Нині грає на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру і працює старшим редактором обласного радіо.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Галина Держипільська, акторка, ст.редактор радіо, м.Івано-Франківськ

Галина Держипільська розповідає про зв’язки зі Сходом країни.

«Коли  я  бачу  всю  Україну – люди  різні,  але  об’єднані  одною  спільною  думкою і,  думаю,  нікому  не  вдасться  зруйнувати  те,  що  ми  всі  єдині.  І,  думаю,  що  такі  зараз  зустрічі – вони  дуже  необхідні.  Я  вам  дуже  дякую  за  те,  що  ви  це  організували,  і  є  можливість  спілкуватися».

 

(За кадром)

У кадрі:

фрагменти засідання

Єдність у різноманітті – ось що має показувати сучасна українська журналістика.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Вікторія Плахта, голова обласної організації НСЖУ

Вікторія Плахта розповідає про життя Спілки.

«Наша  спілка – це  більше  30  заслужених  журналістів  України,  3  доктори  наук,  майже  20  кандидатів  наук,  в  тому  числі  двоє  в  галузі  журналістики.  Наші  журналісти  творять  майже  400  друкованих  засобів  масової  інформації,  42  теле-,  радіомовні  компанії.  Сьогодні  головними  воїнами  на  полі  битви  за  Україну  стали,  власне,  ми – журналісти.  Адже  ми  володіємо  найпотужнішою,  як  з’ясувалося,  зброєю - словом.  А  ви  знаєте,  що  словом  можна  і  вбити,  і  поранити,  і  зцілити.  І,  безперечно,  що  в  цій  битві  за  Україну  нам  потрібна  інформаційна  єдність.  Ми  боремося  за  те,  щоб  зшити  нашу  Україну,  яку  недолугі  політики  розірвали  по  клаптиках».

 

 

 

ПЕРЕБИВКА

 

 

 

(За кадром)

У кадрі:

Ніна Столярова, журналіст

Хіба тоді, під час дискусії, ми відчували реально загрозу «одеської» трагедії і перебіг подій у Красному Лучі на Луганщині? Інакше б застерегли колег від поспішних висновків і «нейтрального невтручання» у хід процесів на малій батьківщині кожного.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Анастасія Павлова, журналіст, м.Одеса

Настя Павлова висловлює думки про сепаратизм.

«Я  представляю  израильский  культурний  центр  посольства  Израиля  в  Украине,  занимаюсь  также  защитой  прав  национальніх  меньшин,  не  только  евреев.  Коллега  из  Харькова  сказала:  «На  востоке  сепаратисты!» - всё.  Почему  сепаратисты?  Это  граждане  той  же  Украины,  только  которые  имеют  свое  мнение.»

У кадрі:

фрагмент дискусії

Вадим  Алтухов:  Що  ви  таке  говорите?  Які  в  них  вимоги?

В’ячеслав  Головченко:  Колбаса!

Вадим  Алтухов:  Підтримаємо  наших  олігархів?  А  у  сепаратистів  всі  знають,  що  в  Макіївці,  що  в  Донецьку – всі  люди  за  гроші!

В’ячеслав  Головченко:  І  в  Краматорську...

Вадим  Алтухов:  Тільки  гроші  перекриють – всі  вони  розбігуться!  Яка  там  думка?!  На  майдані  було  природньо,  а  в  Донецькій  області – це  не  природньо.

В’ячеслав  Головченко:  Что  вы  рассказываете  ему  про  Донецк?  Вы  расскажите  ему  про  Одессу!  Расскажите,  кто  в  Одессе  сидит  на  Куликовом  поле?

Анастасія  Павлова:  Я  не  буду  комментировать  слова  «сепаратизм»!

В’ячеслав  Головченко:  Вместо  аргументов у  них  пропаганда!

Анастасія  Павлова:  Нужны  аргументы,  чтобы  объединить  народ!

 

(За кадром)

У кадрі:

архівні кадри з майдану «Січень 2014»

Думку Анастасії Павлової важко підтримувати тим, хто сам стояв на Майдані.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Вадим Алтухов, журналіст Інтернет-видання «Макіївські новини»

Вадим Алтухов розповідає про свій досвід.

«Я  був  багато  разів  на  майдані,  близько  15  разів.  Була  в  мене  можливість  спілкуватися,  і  більшість  була  з  вищою  освітою.  Люди  розмовляли  різними  мовами,  знали  не  одну  мову...  А  ось  зайти  до  сепаратистів  я  зараз  не  можу,  не  можу  узнати,  а  яка  в  них  освіта,  не  можу  з  ними  поспілкуватися.»

 

(Синхрон)

У кадрі:

В’ячеслав Головченко, м.Миколаїв

В’ячеслав Головченко говорить про етику журналістської професії.

«Всем  закрывают  рот,  всех  посылают,  бьют.  И  в  то  же  время  по  российским  каналам  показывают  такие  синхронны,  такие  просто  слезы…  С  1993  года  живу  в  Николаеве  вместе  с  младшим  братом,  Юрой  Волощенко,  секретарем  союза  журналистов, основали  школу  журналистики,  такую  негосударственную,  потому  что  уже  тогда  не  могли  найти  для  своих  медиа-проектов  журналистов,  редакторов,  репортеров…  Ну,  не  хотели ехать  из  столичных  университетских  городов  в  прекрасный  южный  город  Николаев.  Во-вторых,  мы  были  в  корне  не  согласны  с  учебной  программой,  которую  в  1969  году  написал  для  всех  журфаков  СССР  Ясен  Засурский,  отправил  ее  по  городам,  и,  в  принципе,  учили  всех  по  одной  программе.  Что  сделали  украинские  коллеги?  С  огромным  уважением  отношусь  и  к  ректору  Здоровеге  покойному,  и  к  ректору  Москаленко,  но  они  историю  КПСС  в  курсе  учебном  заменили  культурологией  и  историей  Украины,  так – чуть-чуть,  такой  допущенной  историей  Украины.  Это  совершенно  не  способствовало  развитию  профессии  в  ХХІ  веке».

 

 

 

ПЕРЕБИВКА

 

(За кадром)

У кадрі:

Західноукраїнські  краєвиди,  перехід  до  фото-  та  відеоматеріалів  з  екскурсії,  що  перехрещуються  з  архівними  кадрами  минулого

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У кадрі:

Музейні  експонати,  облаштунки  оселі,  сімейні  фото 

С.  Бендери

До Історико-меморіального музею Степана Бандери прагне потрапити кожний свідомий українець. Люди поспішають сюди у пошуках правди. Хочеться з’ясувати, де народився, яким був цей чоловік Степан Бандера, саме прізвище якого означає «прапор». І споруда музею теж ніби розгорнутий прапор на тлі вишневих садів у мальовничому селі Старий Угринів. Далі бовваніє Чорний ліс, який і був прихистком для воїнів УПА. Скромний пам’ятник посеред двору: кілька разів його знищували, поки існувала Радянська влада. Потім уже з’явився і музей, і відбудовано оселю священника Андрія Бандери, у сім’ї якого побачив світ хлопчик на ім’я Степан. Наукові співробітники музею крупинками збирають матеріали про особистість людини, яка стояла біля джерел визвольного руху на Західній Україні.

Власне, Степан Бандера є розробником теорії цього руху, і дослідники його біографії та творчого спадку вважають його скоріше вченим-борцем, а не вояком із зброєю в руках.

 

Науковий співробітник музею Любов Іванюк розповідає про дитячі роки Степана, про те, як 12‑річним хлопчиком той влаштовував собі «тортури», аби побороти свої хвороби й стати міцним.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Іванюк, науковий співробітник музею, Івано-Франківська обл.

Любов Іванюк розповідає про те, як малий Степанко перемагав хвороби.

«Степан  в  дитинстві  дуже  сильно  хворів.  Найчастіше  в  нього  проявлялося  що,  це  водна  пухлина  в  коліні  і  ревматизм  в  суглобах.  Все  доходило  до  того,  що він  міг  іноді  навіть  два  тижні  просто  злягати  і  не  вставати  на  ноги».

 

(За кадром)

У кадрі:

перебіг  екскурсії,  музейні  експонати

Батько-священник і мати-вчителька початкової школи були справжніми сільськими інтелігентами. А тому й прищепили своїм дітям любов до Вітчизни, прагнення до свободи, до знань.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Іванюк, науковий співробітник музею, Івано-Франківська обл.

Любов Іванюк розповідає про батька Степана Бандери.

«З  1928  року  польська  поліція  береться  за  Андрія  Бандеру.  Перше,  що  відбувається – це  обшуки  у  будинку  Бандери  тут  в  Старому  Угриневі, але  Андрій  з  цим  змирився,  буквально  пройшло  2-3  тижні  Андрій  Бандера  знову  приходить  на  Богослужіння  і  побачив,  що  серед  його  прихожан,  на  його  частині  є  представники  оцих  мішаних  родин.  Але  він  не  став  цього  моменту  загострювати, він  розпочав  Богослужіння  і,  буквально  через  кілька  хвилин  в  церкві  зчинилася  бійка.  Розстріляли  його  десь  у  Києві,  а  де  само – не відомо.  Отже,  могили  на  цей  час  не має.  Єдине,  на  що  ми  сподіваємось,  пам’ятаєте  у  Бабиному  Яру  велися  розкопки,  знайдено  безліч  останків...  Ми  надіємося,  що  з  цих  останків  є  останки  Отця  Андрія,  адже  вони  хоча  б  належним  чином  захоронені».

 

(За кадром)

Кадри Великої Вітчизняної війни, хроніка, далі – фото в музеї

Сім’я зазнала багатьох поневірянь, горя, лихоліття війни.

 

(Синхрон)

У кадрі:

Любов Іванюк, науковий співробітник музею, Івано-Франківська обл.

Любов Іванюк розмірковує про долю сім’ї.

«Що  стосується  матері  Степана  Бандери,  ви  вже  зрозуміли – вона  дочка  місцевого  священника,  безпосередньо  з  цього  села.  До  того  як  вийти  заміж,  вона  вчителювала  в  Бережницькій  школі,  вона  вчила  дітей  молодших  класів.  Але  вийшовши  заміж, вона  народжувала  дітей,  народила  восьмеро  дітей».

 

(За кадром)

У кадрі:

експонати музею

44 правила життя українського націоналіста, виведені Степаном Бандерою, впали на благодатний грунт. Незважаючи на те, що його сім’я, рідня були практично винищені, лише троє онуків мешкають в Канаді, ідеї його живі і сповідуються новими поколіннями українців. Якщо вас лякає слово «бандерівець», загляньте в біографію родоначальника цього терміну, – і вам відкриється увесь біль і відчай боротьби українців проти поневолення.

 

 

 

ПЕРЕБИВКА

 

(За кадром)

У кадрі:

сучасне місто

Івано-Франківськ, за визначенням фахівців, є найкомфортнішим містом для проживання. Тож сюди тепер поспішає багато люду.

У кадрі:

Ніна Столярова, журналіст

Біженець з Енергодара Валерій Гальченко з чотирма малими дітьми і дружиною змушений був тікати на Захід. І знайшов тут не лише притулок, а вже встиг відкрити свою справу. Як підприємець і журналіст він знайшов себе на новому місці.

У кадрі:

Програмні  зустрічі  подорожі,

кав’ярня,

 

телестудія,  фрагменти  екскурсії  містом

У Івано-Франківську взагалі шанують журналістів. Є тут кав’ярня під назвою «Говорить Івано-Франківськ», де можна почитати свіжу газету, переглянути новини on-line. І обласне телебачення «Галичина», й газета під такою назвою, і обласне радіо та приватні ТБ- й радіостанції, а ще Інтернет-агенція «Хвіртка» задовольняють цікавість франківців до надходження нової інформації.

 

 

 

 

У кадрі:

сучасне місто

Зустрічі офіційні й за філіжанкою кави переконали нас у тому, що у колишньому Станіславі, тепер Івано-Франківську, живуть щирі, відкриті люди, наші співвітчизники й товариші.

 

 

 

Прикінцеві титри

 

 

Оператори:

Зоя Богдашова, Михайло Новосельський

 

Публикация подготовлена для издания Zaxid.net  и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *