Статьи

Інформаційна війна може розхитати будь-яке суспільство не менше, ніж терористична загроза чи економічна нестабільність. Людина, а надто українець, якого щодня турбує проблема виживання – найкращий об’єкт для маніпуляцій чи навіювань. Втім, все частіше ми бачимо негативний вплив російської інформаційної політики  не тільки в Україні, а й за кордоном.

Пов’язувати таке явище можна з багатьма факторами. Це і велика чисельність російськомовної аудиторії по всьому світу, і зростання популярності правих, які дуже часто солідарні з політикою Путіна і, зрештою, відсутність адекватної відповіді України.
Можна скільки завгодно демонізувати Дмітрія Кисельова, однак не можна заперечувати фактів – ми програємо інформаційну війну всередині країни і навіть поза нею. Враховуючи те, на скільки наша держава зараз залежна від коштів і настроїв Європи та США, останнє вже не здається неважливим.

Чому все так?

Якщо проаналізувати діяльність вітчизняних ЗМІ до Євромайдану, то вона виглядатиме дуже україноцентричною, а медіапростір – жахливо провінційним. Міжнародні блоки новин по телебаченню – в останню чергу, ганебно мала кількість досвідчених журналістів-міжнародників навіть у впливових виданнях, майже повна відсутність кореспондентських бюро за кордоном через обмежені бюджети (чи то жадібність власників), жодного англомовного ЗМІ, яке б поширювалося на території інших держав. Навіть в прославленій «кузні кадрів» київському Інституті журналістики кафедра міжнародки була  просто ліквідована. До революції  здавалося, що єдиним знаним поза межами України журналістом так і залишиться Катя Осадча.

З Росією – окрема історія. Якщо у провідних українських телеканалів є хоча б по одному спецкору в Москві, то ситуація в пресі та інтернет-виданнях жалюгідна. Користуючись тим, що ми маємо з сусідом спільний мовний простір, вони взагалі не вважають за потрібне дізнаватися події просто «з місця», а отже, мати можливість якісніше проаналізувати їх. В кращому випадку журналісти телефонують експертам, причому послугами одних і тих самих коментаторів можуть користуватися як відверто проросійські видання, так і ті медіа, які у нас прийнято вважати неупередженими.

Все це в комплексі призвело до того, що рівень цитування українських видань за кордоном став майже нульовим, а престиж міжнародної журналістики знизився. Є ще один важливий аспект, про який часто забувають, згадуючи жахи російської пропаганди – ліквідація вітчизняного іномовлення. І за це вже треба подякувати державі. Так звана «Всесоюзная служба иновещания» України була відверто пропагандистський орган, започаткований ще за часів Холодної війни на противагу «Голосу Америки».

Після заснування Національної радіокомпанії України була утворена Всесвітня служба радіомовлення України, якій було віддано 25% ефірного часу

Ще донедавна вона зверталася до інших країн англійською, німецькою та румунською мовами на радіохвилях. Тепер Україна «говорить»  із закордонними слухачами винятково через інтернет.

«Іномовлення – без сумніву інформаційно-пропагандистська інституція, яка існує лише на кошти держави. Це намагання країни поширити свої цінності та на міжнародному рівні захистити себе від інших впливів, – пояснює Віктор Набруско, засновник та екс-голова Національної радіокомпанії України, секретар вітчизняної Спілки журналістів. – Це окремий стиль мовлення, який має свою специфіку викладу будь-яких подій, адже люди з інших країн не живуть у наших реаліях, їм багато чого треба пояснювати, використовуючи певні технології. Такий інформаційний продукт – це офіційна точка зору будь-якої держави. Раніше така інформація відстежувалася і навіть лягала на стіл відповідним спецслужбам та політичним відомствам».

За словами пана Набруска, з 2010 року влада Януковича взяла курс на фактичне знищення іномовлення, а разом з ним і загальної інформаційної безпеки України.

«В той час, коли редакції українською мовою відкривалися в Польщі та Росії, у нас все знищувалося. Росія явно готувалася до сьогоднішніх подій, і це було помітно. Натомість у нас мовлення згорнули, а сьогодні, коли Україна з Росією знаходяться у стані війни, на радіо «Ера» почав виходити  спільний проект з «Голосом Росії». Загалом складається враження, що ніхто в державі взагалі не розуміється на тому, що таке інформаційний суверенітет та інформаційна безпека», – констатує експерт.

Останній гвіздок в труну  іномовленням було забито після знищення Броварського радіопередавального центру «Борей», який за допомогою середніх та довгих хвиль давав змогу транслювати українські програми за кордон.

Все це загалом демонструє майже повну неспроможність України боротися з інформаційними диверсіями, які раз-у-раз вчиняє Росія, а також забезпечувати вчасну та професійну ретрансляцію української позиції за кордон. Сподіватися на певне поліпшення ситуації дозволяло те, що до складу РНБО увійшла відома громадська діячка та журналістка Вікторія Сюмар, однак наразі ніякої публічної оцінки ситуації, а головне – ефективно плану дій медіасередовище не спостерігає.

Хто і як бореться

Поки експерти галузі та ЗМІ обговорюють проблему, завзяті активісти вже роблять кроки для її вирішення. Студентка КНУ ім. Шевченка, а тепер редактор інтернет-видання Studway Юлія Закутня разом із маленькою, але дружною командою під час Євромайдану створила інформаційну агенцію для іноземців на facebook.

Зараз у англомовної сторінки Euromaidan вже 23 тис. підписників і майже повна відсутність конкуренції

Колись був ще й блог, але наразі засновники залишили тільки присутність у соцмережі. А почалося все з обурення тим, на скільки викривлено подають інформацію російські ЗМІ.

«Пам’ятаю, тоді була велика кількість дези і нерозуміння. Наприклад, у Німеччині думали, що весь Євромайдан організований політиками,  –  пояснює Юлія. – Коли я зрозуміла, що Майдан не одноденне явище і нікуди діватися не збирається, то набрала свого друга-програміста Максима. За одну ніч ми «зварганили» блог і вже наступного дня почали працювати. Вигадали наше лого, за ніч зробили блог на вордпресі, купили домен maidan.in.ua, заснували Фейсбук-сторінку – і так ми народилися в мережі. З самого початку ми хвилювалися, не були певні, чи воно піде. Але вже за тиждень-два у нас було 7 тисяч підписників, що розвіяло сумніви».

Згодом до роботи над блогом та сторінкою підключилися волонтери, переважно це були такі ж самі студенти, які перекладали або писали новини, коли мали час. Якщо ніяких особливих подій не відбувалося, Euromaidan кілька днів взагалі не випускав новин.
«Наш блог по троху вмирав, але, на щастя, я через одну групу перекладачів текстів про Майдан познайомилася з Іриною Парховомою. Жінка спершу постила новини, а потім допомогла зібрати велику команду волонтерів з усіх куточків світу, близько 25 людей. Навіть сторінку португальською створили,  – хвалиться студентка досягненнями своєї команди. – Відтоді «Євромайдан» зажив своїм життям – налагодилася системна робота, почали писати новини не лише кожного дня, а й кожної години. У такому режимі сторінка працює зараз, тож я дозволяю собі потрохи відходити від роботи в ній».

Окрім звичайних читачів, Euromaidan привернув увагу і закордонних ЗМІ, журналісти яких часто зверталися по необхідну інформацію:
«Багато читачів надсилали свої новини, переважно у стилі «Our country supports Ukraine» і милі фото з плакатами. Дуже приємно було, коли присилали речі на кшталт: «Молодці, ми потребуємо новин англійською». Далі до нас почали звертатися і з серйознішими проханнями. Наприклад: ми приїздимо в Україну, де зупинитися, що робити?  Так ми організували кілька зустрічей з іноземцями. Першими були болгари (у них аналогічний протест, як виявилося, з червня тривав), далі – французи з антирасистської організації EGAM. Потім дуже часто почали дзвонити журналісти. Переважно просили інтерв’ю та коментарі. Зверталися і представники «Аль Джазіри» з відділень у різних країнах, якісь словенські, німецькі ЗМІ. Якось і ВВС телефонували. Крім інтерв’ю, нас просили знайти якісь контакти або побільше інформації на конкретну тему чи про якусь людину».

Склала Юля і власне враження про роботу під час революції колег-журналістів:
«Я була загалом дуже зла, як працюють наші ЗМІ. Іноді інформацію перевірити – це один дзвінок, одна прогулянка на вулицю. Наприклад, пишуть, що в Криму українські канали не працюють. Дзвоню друзям – все ок, усе працює».

Вихід є!

Попри загалом невиграшні позиції України в інформаційній війні з Росією заходи, які могли б покращити ситуацію, існують, і вони очевидні

Звичайно, ми можемо не побачити їх наслідків вже завтра, однак вони точно стануть в нагоді у довгостроковій перспективі.
Надважливим завданням є збільшення підтримки державних ЗМІ та відновлення нормальної роботи Національної радіокомпанії України та її мовлення на закордон. Для прикладу, в Росії на потреби  «Всероссийской государственной телевизионной и радиовещательной компании» (читай: пропаганду) за 2013 рік витратили 19 млрд рублів (майже 641 млн гривень), а в кризовій Греції бюджет тільки одного Держтелерадіо на 2014 рік складав 300 млн євро (майже 5 млрд грн.).

Не завадило б, також, створити й державну англомовну  інформаційну агенцію та змусити прес-служби державних установ (а, особливо силових міністерств) частіше давати повноцінні брифінги та відсилати адекватні прес-релізи до вітчизняних та закордонних ЗМІ.

Журналіст британської «The Guardіan» Люк Гардінг у своїй відомій книзі «Мафіозна держава» зауважує, що під час військових конфліктів в Абхазії та Південній Осетії, грузини зуміли подолати інформаційну навалу з боку Росії саме за допомогою прес-служб. Ті випускали прес-релізи й коментарі по кілька разів на день, та за допомогою гелікоптерів доставляли іноземних журналістів в «гарячі точки», аби ті на власні очі переконалися у хибності російських новин.

В системі інформаційної безпеки є чимало роботи і для спеціалістів з медіа права. Саме вони повинні запропонувати  до Закону України «Про інформацію» пункт щодо прозорої власності ЗМІ, аби кожен споживач інформації міг свідомо обирати для себе її джерело, точно знаючи ким фінансується те чи інше медіа і чию позицію «просуває».

Втім, як би не намагалася держава убезпечити громадян нас від впливу російських ЗМІ, головний вибір залишається тільки за нами. Треба терпляче пояснювати бабусі в Донецьку, студенту в Луганську чи другу в Криму, що таке фейк і як його розпізнати. Саме це стане найкращою та найдієвішою контрпропагандою, проти якої немає засобу навіть у кремлівських кабінетах.

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Інформаційна війна може розхитати будь-яке суспільство не менше, ніж терористична загроза чи економічна нестабільність. Людина, а надто українець, якого щодня турбує проблема виживання – найкращий об’єкт для маніпуляцій чи навіювань. Втім, все частіше ми бачимо негативний вплив російської інформаційної політики  не тільки в Україні, а й за кордоном.

Пов’язувати таке явище можна з багатьма факторами. Це і велика чисельність російськомовної аудиторії по всьому світу, і зростання популярності правих, які дуже часто солідарні з політикою Путіна і, зрештою, відсутність адекватної відповіді України.
Можна скільки завгодно демонізувати Дмітрія Кисельова, однак не можна заперечувати фактів – ми програємо інформаційну війну всередині країни і навіть поза нею. Враховуючи те, на скільки наша держава зараз залежна від коштів і настроїв Європи та США, останнє вже не здається неважливим.

Чому все так?

Якщо проаналізувати діяльність вітчизняних ЗМІ до Євромайдану, то вона виглядатиме дуже україноцентричною, а медіапростір – жахливо провінційним. Міжнародні блоки новин по телебаченню – в останню чергу, ганебно мала кількість досвідчених журналістів-міжнародників навіть у впливових виданнях, майже повна відсутність кореспондентських бюро за кордоном через обмежені бюджети (чи то жадібність власників), жодного англомовного ЗМІ, яке б поширювалося на території інших держав. Навіть в прославленій «кузні кадрів» київському Інституті журналістики кафедра міжнародки була  просто ліквідована. До революції  здавалося, що єдиним знаним поза межами України журналістом так і залишиться Катя Осадча.

З Росією – окрема історія. Якщо у провідних українських телеканалів є хоча б по одному спецкору в Москві, то ситуація в пресі та інтернет-виданнях жалюгідна. Користуючись тим, що ми маємо з сусідом спільний мовний простір, вони взагалі не вважають за потрібне дізнаватися події просто «з місця», а отже, мати можливість якісніше проаналізувати їх. В кращому випадку журналісти телефонують експертам, причому послугами одних і тих самих коментаторів можуть користуватися як відверто проросійські видання, так і ті медіа, які у нас прийнято вважати неупередженими.

Все це в комплексі призвело до того, що рівень цитування українських видань за кордоном став майже нульовим, а престиж міжнародної журналістики знизився. Є ще один важливий аспект, про який часто забувають, згадуючи жахи російської пропаганди – ліквідація вітчизняного іномовлення. І за це вже треба подякувати державі. Так звана «Всесоюзная служба иновещания» України була відверто пропагандистський орган, започаткований ще за часів Холодної війни на противагу «Голосу Америки».

Після заснування Національної радіокомпанії України була утворена Всесвітня служба радіомовлення України, якій було віддано 25% ефірного часу

Ще донедавна вона зверталася до інших країн англійською, німецькою та румунською мовами на радіохвилях. Тепер Україна «говорить»  із закордонними слухачами винятково через інтернет.

«Іномовлення – без сумніву інформаційно-пропагандистська інституція, яка існує лише на кошти держави. Це намагання країни поширити свої цінності та на міжнародному рівні захистити себе від інших впливів, – пояснює Віктор Набруско, засновник та екс-голова Національної радіокомпанії України, секретар вітчизняної Спілки журналістів. – Це окремий стиль мовлення, який має свою специфіку викладу будь-яких подій, адже люди з інших країн не живуть у наших реаліях, їм багато чого треба пояснювати, використовуючи певні технології. Такий інформаційний продукт – це офіційна точка зору будь-якої держави. Раніше така інформація відстежувалася і навіть лягала на стіл відповідним спецслужбам та політичним відомствам».

За словами пана Набруска, з 2010 року влада Януковича взяла курс на фактичне знищення іномовлення, а разом з ним і загальної інформаційної безпеки України.

«В той час, коли редакції українською мовою відкривалися в Польщі та Росії, у нас все знищувалося. Росія явно готувалася до сьогоднішніх подій, і це було помітно. Натомість у нас мовлення згорнули, а сьогодні, коли Україна з Росією знаходяться у стані війни, на радіо «Ера» почав виходити  спільний проект з «Голосом Росії». Загалом складається враження, що ніхто в державі взагалі не розуміється на тому, що таке інформаційний суверенітет та інформаційна безпека», – констатує експерт.

Останній гвіздок в труну  іномовленням було забито після знищення Броварського радіопередавального центру «Борей», який за допомогою середніх та довгих хвиль давав змогу транслювати українські програми за кордон.

Все це загалом демонструє майже повну неспроможність України боротися з інформаційними диверсіями, які раз-у-раз вчиняє Росія, а також забезпечувати вчасну та професійну ретрансляцію української позиції за кордон. Сподіватися на певне поліпшення ситуації дозволяло те, що до складу РНБО увійшла відома громадська діячка та журналістка Вікторія Сюмар, однак наразі ніякої публічної оцінки ситуації, а головне – ефективно плану дій медіасередовище не спостерігає.

Хто і як бореться

Поки експерти галузі та ЗМІ обговорюють проблему, завзяті активісти вже роблять кроки для її вирішення. Студентка КНУ ім. Шевченка, а тепер редактор інтернет-видання Studway Юлія Закутня разом із маленькою, але дружною командою під час Євромайдану створила інформаційну агенцію для іноземців на facebook.

Зараз у англомовної сторінки Euromaidan вже 23 тис. підписників і майже повна відсутність конкуренції

Колись був ще й блог, але наразі засновники залишили тільки присутність у соцмережі. А почалося все з обурення тим, на скільки викривлено подають інформацію російські ЗМІ.

«Пам’ятаю, тоді була велика кількість дези і нерозуміння. Наприклад, у Німеччині думали, що весь Євромайдан організований політиками,  –  пояснює Юлія. – Коли я зрозуміла, що Майдан не одноденне явище і нікуди діватися не збирається, то набрала свого друга-програміста Максима. За одну ніч ми «зварганили» блог і вже наступного дня почали працювати. Вигадали наше лого, за ніч зробили блог на вордпресі, купили домен maidan.in.ua, заснували Фейсбук-сторінку – і так ми народилися в мережі. З самого початку ми хвилювалися, не були певні, чи воно піде. Але вже за тиждень-два у нас було 7 тисяч підписників, що розвіяло сумніви».

Згодом до роботи над блогом та сторінкою підключилися волонтери, переважно це були такі ж самі студенти, які перекладали або писали новини, коли мали час. Якщо ніяких особливих подій не відбувалося, Euromaidan кілька днів взагалі не випускав новин.
«Наш блог по троху вмирав, але, на щастя, я через одну групу перекладачів текстів про Майдан познайомилася з Іриною Парховомою. Жінка спершу постила новини, а потім допомогла зібрати велику команду волонтерів з усіх куточків світу, близько 25 людей. Навіть сторінку португальською створили,  – хвалиться студентка досягненнями своєї команди. – Відтоді «Євромайдан» зажив своїм життям – налагодилася системна робота, почали писати новини не лише кожного дня, а й кожної години. У такому режимі сторінка працює зараз, тож я дозволяю собі потрохи відходити від роботи в ній».

Окрім звичайних читачів, Euromaidan привернув увагу і закордонних ЗМІ, журналісти яких часто зверталися по необхідну інформацію:
«Багато читачів надсилали свої новини, переважно у стилі «Our country supports Ukraine» і милі фото з плакатами. Дуже приємно було, коли присилали речі на кшталт: «Молодці, ми потребуємо новин англійською». Далі до нас почали звертатися і з серйознішими проханнями. Наприклад: ми приїздимо в Україну, де зупинитися, що робити?  Так ми організували кілька зустрічей з іноземцями. Першими були болгари (у них аналогічний протест, як виявилося, з червня тривав), далі – французи з антирасистської організації EGAM. Потім дуже часто почали дзвонити журналісти. Переважно просили інтерв’ю та коментарі. Зверталися і представники «Аль Джазіри» з відділень у різних країнах, якісь словенські, німецькі ЗМІ. Якось і ВВС телефонували. Крім інтерв’ю, нас просили знайти якісь контакти або побільше інформації на конкретну тему чи про якусь людину».

Склала Юля і власне враження про роботу під час революції колег-журналістів:
«Я була загалом дуже зла, як працюють наші ЗМІ. Іноді інформацію перевірити – це один дзвінок, одна прогулянка на вулицю. Наприклад, пишуть, що в Криму українські канали не працюють. Дзвоню друзям – все ок, усе працює».

Вихід є!

Попри загалом невиграшні позиції України в інформаційній війні з Росією заходи, які могли б покращити ситуацію, існують, і вони очевидні

Звичайно, ми можемо не побачити їх наслідків вже завтра, однак вони точно стануть в нагоді у довгостроковій перспективі.
Надважливим завданням є збільшення підтримки державних ЗМІ та відновлення нормальної роботи Національної радіокомпанії України та її мовлення на закордон. Для прикладу, в Росії на потреби  «Всероссийской государственной телевизионной и радиовещательной компании» (читай: пропаганду) за 2013 рік витратили 19 млрд рублів (майже 641 млн гривень), а в кризовій Греції бюджет тільки одного Держтелерадіо на 2014 рік складав 300 млн євро (майже 5 млрд грн.).

Не завадило б, також, створити й державну англомовну  інформаційну агенцію та змусити прес-служби державних установ (а, особливо силових міністерств) частіше давати повноцінні брифінги та відсилати адекватні прес-релізи до вітчизняних та закордонних ЗМІ.

Журналіст британської «The Guardіan» Люк Гардінг у своїй відомій книзі «Мафіозна держава» зауважує, що під час військових конфліктів в Абхазії та Південній Осетії, грузини зуміли подолати інформаційну навалу з боку Росії саме за допомогою прес-служб. Ті випускали прес-релізи й коментарі по кілька разів на день, та за допомогою гелікоптерів доставляли іноземних журналістів в «гарячі точки», аби ті на власні очі переконалися у хибності російських новин.

В системі інформаційної безпеки є чимало роботи і для спеціалістів з медіа права. Саме вони повинні запропонувати  до Закону України «Про інформацію» пункт щодо прозорої власності ЗМІ, аби кожен споживач інформації міг свідомо обирати для себе її джерело, точно знаючи ким фінансується те чи інше медіа і чию позицію «просуває».

Втім, як би не намагалася держава убезпечити громадян нас від впливу російських ЗМІ, головний вибір залишається тільки за нами. Треба терпляче пояснювати бабусі в Донецьку, студенту в Луганську чи другу в Криму, що таке фейк і як його розпізнати. Саме це стане найкращою та найдієвішою контрпропагандою, проти якої немає засобу навіть у кремлівських кабінетах.

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *