Статьи

Ідея економічного бойкоту для громадянського суспільства стара як світ. Різноманітних ембарго не перелічити: «різнокаліберні», повні або часткові, лінійні та інтерактивні… Історія такими прикладами кишить.

Після Другої світової вся Європа намагалася ізолювати німецькі автомобілі BMW і Mercedes, які в результаті пережили всі негоди й відстояли першість на ринку. Із бойкотів сучасності отримали резонанс блокада французьких вин у США (на знак незгоди з позицією щодо Іракської війни); арабський бойкот датських брендів (критика серії карикатур на мусульманський радикалізм); ігнорування російської горілки в США (на знак незгоди з позицією щодо ЛГБТ-спільнот) та багато інших.

Традиція економічних кооперативів, ізоляцій або бойкотів суттєво розвинена й на Галичині. Ще з 20-30-х років минулого століття на теренах Львівщини виходила газета, що так і називалася «Свій до свого по своє». Були й видання, що формували «чорні каталоги» небажаних товарів, наприклад, газета «Діло».

Ці процеси впливали на структуру економічного ринку, а що не менш важливо – на свідомість людей. Давали їм можливість відчути себе господарями на власній землі або ж, навпаки – переконатись у безсиллі проти системи

У контексті Української революції-2014 бойкот розглядаємо як технологію масового економічного впливу на політику держави та суспільне життя. Особливо актуальним це питання виглядає в умовах тотальної інтернетизації, що відкриває для бойкоту нові перспективи. 

Платформою для координації дій, комунікації учасників бойкоту та його організації активісти спільноти «Економічний бойкот Партії регіонів. Львів» обрали соціальну мережу Facebook (див. статистику).

Складно уявити, скільки разів за останню декаду цю мережу використовували як засіб масової інтеграції. На сторінках Facebook протягом 2010-2014 років розгорталися справжні інформаційні війни або війни четвертого покоління (За Г. Почепцовим). Пригадаймо хоча б події Арабської весни (повалення режимів у Тунісі, Єгипті, Сирії, Лівії, мікро-«кольорові революції» і заворушення ледь не у всій Північній Африці та Близькому Сході). Виключно як інструмент впливу розглядаємо і спільноту «Економічний бойкот Партії регіонів. Львів», «стіна» якої – це ракурс на повалення режиму Януковича.  

Онлайн ФЕЙС львівських бойкотувальників  

Декларація місії та візії спільноти   

«Проти свавілля антинародної влади. Голосуй гаманцем!», – так виглядало першочергове гасло спільноти, яке в процесі зміни політичної ситуації розвинулось у більш нагальне: «Ані копійки окупантам та їх поплічникам!!!»

Ми зосередимо увагу виключно на блокаді Партії регіонів, що відбувалася у Facebook із 9 грудня (після першого силового розгону Євромайдану 31 листопада) до 1 березня (дата ухвалення рішення про введення військ РФ на територію АРК). За цей період обкладинка спільноти змінювалася лише один раз. Сатирично зображений кіт у поліцейській формі заявляє: «Будеш і далі регіоналом – перепишу квартиру на кота!» На цій же світлині підзаголовок «банду геть!» Загалом обкладинка сторінки виконала функцію не лише номінативну, але й експресивну – титулка відображає рішучу й чітку позицію активістів. Для більшої ефектності адміністрація спільноти навіть використала агресивну колористику – темно-сині, чорні або яскраво-червоні чи жовтогарячі тони. 

Такі хрестоматійні складові, як «завдання» та «методи» спільноти декларовані у колонці «опис». Саме в ній Інтернет-активісти позиціонують себе, як «вільне об’єднання громадян, які не прикриваються жодною політичною шапкою». За кінцеву мету вони мають повалення існуючого режиму в мирний спосіб із використанням економічних важелів. Іншими словами, вимога №1 – це повна капітуляція Партії регіонів на Львівщині. Цивілізований спосіб передбачає «мирні акції та пікети», «інформаційні кампанії» і «просвітницьку діяльність». В «описі» також подано гіперпосилання на корисні, на думку адміністрації, ресурси, а саме: мобільний додаток із каталогом регіоналів-власників бізнесу та адреси «сторінок-друзів» – схожих організацій, які підхопили ідею бойкоту.

Проте, на жаль, соціальна мережа через велику кількість користувачів не здатна забезпечити для спільноти стале обличчя, бо виражає комплексну позицію. Спостерігаємо час від часу цілі хвилі чатів, які синтезуються миттєво через поодинокий смисловий спалах (наприклад, чийсь провокаційний пост чи твіт). Система є відкритою, синергетичною, тому інтегрує думку кожного. Тож говорити про «фейс» спільноти, виходячи із заявлених принципів, не є доцільним.

Ось лише один приклад того, як розходиться реальне та задеклароване. На стіну спільноти потрапляє репост із інформаційного агентства «Варіанти» – звернення Петра Писарчука, голови Львівської обласної організації Партії регіонів, до координаторів львівського Євромайдану. У ньому, зокрема, політик виражає занепокоєння через економічний тиск на львівський бізнес: «Хіба в Європі ділять бізнес за політичною приналежністю, релігіях чи інших уподобаннях? Несплата податків є найбільш ганебним злочином в Європі, бо не можна любити державу, обкрадаючи її. Заклики бойкотувати бізнес регіоналів також з арсеналу минулого. Бо ще зовсім недавно виключали з комсомолу тих, хто посмів надіти американські джинси».

У спільноті в режимі онлайн розпочинається жваве обговорення, яке виливається у 90 коментарів, серед яких трапляються заяви, що розходяться з місією та візією (див. діалог за посиланням). Лунають напівжартівливі пропозиції до підпалу ринку «Південний», яким володіє Писарчук, скидаються скрін-шоти мапи зі зображенням особистого помешкання політика, згадується його причетність до певних політичних подій (підтримка «Харківських угод»), а також ідеологічні уподобання. Навіть на цих трьох прикладах фіксуємо непрямий заклик до вандалізму та втручання в особисте життя особи.

Тобто, на жаль, частина соціуму поки що не готова нести медійну відповідальність за віртуальний простір

Спільнота є відкритою платформою, тому таких учасників не додають у бан-листи, не блокують. Натомість, адміністративний склад попросив у тому ж діалозі не закликати до вандалізму, пояснивши, що такі закиди компрометують активістів. І дійсно, кожен (і прихильник і опонент бойкоту) зможе знайти тут аргументи для своєї точки зору.

Лідери та натхненники

Хоча формально в «адміністрації спільноти» є чотири людини, функції по залученню та інформуванню учасників сторінки взяли на себе активісти Олег Радик і Отар Довженко. Олег Радик – директор газети «Новий погляд», веде різноплановий блог на «Livejournal» (до речі, співзасновники мережі – російська компанія) Отар Довженко – викладач УКУ, один із найчитабельніших блогерів «Телекритики».

Ці люди й до початку ініціативи бойкоту були моральними авторитетами для Львівського Євромайдану – після 9 грудня ж стали обличчям тоді новоспеченої спільноти активістів. Властиво, що обидва активісти певним чином дотичні до медіасфери, а відтак – і до медіатехнологій, які й дозволяють підтримувати ажіотаж навколо певного питання.

Не зайвим буде додати, що свідомо чи підсвідомо між двома адміністраторами дуже вдало поділено ролі. Вивчаючи дискусії стрічки спільноти, ми не знайшли жодної суперечки чи загострення між ними. Олег Радик виступає скоріш, як народовець, націоналіст, людина, яка мотивує до дії, підбадьорює, курує конкретні заходи. Водночас Отар Довженко – сумління спільноти. Його нечасті пости носять дидактичний характер: «Мені не подобається», «Я б не радив», «Не так радикально слід» тощо. На цих прикладах зайвий раз переконуємось, що соціальна мережа як платформа для дій не потребує керівництва – радше координаторів – доречних, непомітних, уважних і достатньо відомих бодай на локальному рівні.           

Хронологічний БУК львівських бойкотувальникі

Умовно всі акції, які активісти обмірковували на сторінці спільноти, а потім втілювали в життя, можна поділити на чотири групи. Така цифра у першу чергу пов’язана з невеликою часткою бізнесу Партії регіонів на Львівщині – як у доволі реакційному регіоні. 1) Економічний тиск на Олега Барана, власника ТзОВ «Барком» і ТМ «Родинна ковбаска» 2) Блокада підприємств народного депутата Олександра Гереги, очільника торгівельних мереж «Епіцентр» і «Нова лінія». 3) Тиск на економічного гіганта Львівщини Олега Баляша, власника «Оксі-банку», горілчаного заводу «Гетьман», торгівельних мереж «Шок» і «Крез». 4) Спонтанні міні-бойкоти, запропоновані на чатах спільноти.

За три місяці учасників групи назбиралося більше чотирьох тисяч. До конкретних акцій же долучалися 10-50 осіб, чого було цілком достатньо для створення суспільного резонансу за допомогою медіа. 19 лютого ПР офіційно залишив Олега Баран, а наступного дня – Петро Писарчук. Тобто говорити про недієвість бойкоту, як мінімум, нетверезо. 

Механізми дієвості

Серед інструментарію, яким користуються активісти, всі переваги роботи в соціальних мережах. У відкритому доступі документи спільноти, звіти з конкретних акцій, список контактів людей, у яких можна проконсультуватися, вмонтований календар подій, що можна налаштувати на режим «нагадування». У максимально короткий час з’являється можливість зрозуміти суть акції і долучитися до неї. Активно працює система гіперпосилань, а також інтеграція з іншими соціальними мережами. У PDF-форматі для друку доступні наліпки, а також інші роздаткові матеріали. Є і певна диференціація обов’язків, наприклад, над ефектними плакатами з певним смисловим навантаженням працюють волонтери-дизайнери.

Спільнота та її акція стали активними учасниками медіапростору інших ЗМІ, про дії бойкотувальників пишуть регіональні газети, а іноді після схвалення бойкоту, наприклад, банку «Пумб», самі ж рекламують на шпальтах цей фінансовий заклад. Проте головним аспектом є навіть не протиріччя, які іноді виникають, а відсутність цього протиріччя в структурі спільноти як основного критичного елементу, можливості почути різні точки зору й замислитись. У спільноті бойкоту все однозначно, інакомислення відсутнє вже тільки тому, що на опонентів цей ЗМК-канал не розрахований.

А тим часом… економіст Євген Петрушенко стверджує: «Для якісного й розумного функціонування подібних спільнот поряд із активістами мають працювати незалежні експерти, які могли б прогнозувати реальні збитки компанії, а також розібратися, хто стане мішенню під час наступної акції.

Дуже часто страждають прості люди-працівники замість бізнесу Партії регіонів, бо задля стабілізації положення їм затримують зарплату або просто скорочують

Іноді варто зосередитися саме на інформаційній компанії, але варто пам’ятати, що «економічний неспокій» відверне увагу іноземних інвесторів не лише від бізнесу ПР, але й від України як партнера в принципі. Бойкотувати продукти харчування або інші взаємозамінні товари можна, але нерозумно просити людей виводити з втратою відсотків гроші зі своїх банківських рахунків або бойкотувати постачальників комунальних послуг».

Таких «але» і справді багато, та, на жаль, назвати спільноту відкритою до критики на сьогоднішній день не можна. Отже, задля поліпшення якості функціонування подібних онлайн-ініціатив можна:

  • візію та місію формулювати таким чином, аби не зважаючи на мінливість «мікроклімату» спільноти, цілі та методи залишалися актуальними;
  • створити на платформі окрему рубрику для опозиційних сил, де б активісти  по різні боки барикад могли обмінятися думками;
  • надати слово експертам, які могли б проводити моніторинг дій, а пізніше – формувати інтерактивні форми звітності у вигляді інфографіки або в інших форматах;
  • окрім звичайного опису, ввести певні правила поведінки, які б регулювали висловлювання людей, мовно-культурну складову.

 

Відсутність таких правил породжує стихійність у структурі спільноти й вона автоматично позбувається статусу компетентного джерела.

Публикация подготовлена для издания «Медиакритика»  и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.  

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Ідея економічного бойкоту для громадянського суспільства стара як світ. Різноманітних ембарго не перелічити: «різнокаліберні», повні або часткові, лінійні та інтерактивні… Історія такими прикладами кишить.

Після Другої світової вся Європа намагалася ізолювати німецькі автомобілі BMW і Mercedes, які в результаті пережили всі негоди й відстояли першість на ринку. Із бойкотів сучасності отримали резонанс блокада французьких вин у США (на знак незгоди з позицією щодо Іракської війни); арабський бойкот датських брендів (критика серії карикатур на мусульманський радикалізм); ігнорування російської горілки в США (на знак незгоди з позицією щодо ЛГБТ-спільнот) та багато інших.

Традиція економічних кооперативів, ізоляцій або бойкотів суттєво розвинена й на Галичині. Ще з 20-30-х років минулого століття на теренах Львівщини виходила газета, що так і називалася «Свій до свого по своє». Були й видання, що формували «чорні каталоги» небажаних товарів, наприклад, газета «Діло».

Ці процеси впливали на структуру економічного ринку, а що не менш важливо – на свідомість людей. Давали їм можливість відчути себе господарями на власній землі або ж, навпаки – переконатись у безсиллі проти системи

У контексті Української революції-2014 бойкот розглядаємо як технологію масового економічного впливу на політику держави та суспільне життя. Особливо актуальним це питання виглядає в умовах тотальної інтернетизації, що відкриває для бойкоту нові перспективи. 

Платформою для координації дій, комунікації учасників бойкоту та його організації активісти спільноти «Економічний бойкот Партії регіонів. Львів» обрали соціальну мережу Facebook (див. статистику).

Складно уявити, скільки разів за останню декаду цю мережу використовували як засіб масової інтеграції. На сторінках Facebook протягом 2010-2014 років розгорталися справжні інформаційні війни або війни четвертого покоління (За Г. Почепцовим). Пригадаймо хоча б події Арабської весни (повалення режимів у Тунісі, Єгипті, Сирії, Лівії, мікро-«кольорові революції» і заворушення ледь не у всій Північній Африці та Близькому Сході). Виключно як інструмент впливу розглядаємо і спільноту «Економічний бойкот Партії регіонів. Львів», «стіна» якої – це ракурс на повалення режиму Януковича.  

Онлайн ФЕЙС львівських бойкотувальників  

Декларація місії та візії спільноти   

«Проти свавілля антинародної влади. Голосуй гаманцем!», – так виглядало першочергове гасло спільноти, яке в процесі зміни політичної ситуації розвинулось у більш нагальне: «Ані копійки окупантам та їх поплічникам!!!»

Ми зосередимо увагу виключно на блокаді Партії регіонів, що відбувалася у Facebook із 9 грудня (після першого силового розгону Євромайдану 31 листопада) до 1 березня (дата ухвалення рішення про введення військ РФ на територію АРК). За цей період обкладинка спільноти змінювалася лише один раз. Сатирично зображений кіт у поліцейській формі заявляє: «Будеш і далі регіоналом – перепишу квартиру на кота!» На цій же світлині підзаголовок «банду геть!» Загалом обкладинка сторінки виконала функцію не лише номінативну, але й експресивну – титулка відображає рішучу й чітку позицію активістів. Для більшої ефектності адміністрація спільноти навіть використала агресивну колористику – темно-сині, чорні або яскраво-червоні чи жовтогарячі тони. 

Такі хрестоматійні складові, як «завдання» та «методи» спільноти декларовані у колонці «опис». Саме в ній Інтернет-активісти позиціонують себе, як «вільне об’єднання громадян, які не прикриваються жодною політичною шапкою». За кінцеву мету вони мають повалення існуючого режиму в мирний спосіб із використанням економічних важелів. Іншими словами, вимога №1 – це повна капітуляція Партії регіонів на Львівщині. Цивілізований спосіб передбачає «мирні акції та пікети», «інформаційні кампанії» і «просвітницьку діяльність». В «описі» також подано гіперпосилання на корисні, на думку адміністрації, ресурси, а саме: мобільний додаток із каталогом регіоналів-власників бізнесу та адреси «сторінок-друзів» – схожих організацій, які підхопили ідею бойкоту.

Проте, на жаль, соціальна мережа через велику кількість користувачів не здатна забезпечити для спільноти стале обличчя, бо виражає комплексну позицію. Спостерігаємо час від часу цілі хвилі чатів, які синтезуються миттєво через поодинокий смисловий спалах (наприклад, чийсь провокаційний пост чи твіт). Система є відкритою, синергетичною, тому інтегрує думку кожного. Тож говорити про «фейс» спільноти, виходячи із заявлених принципів, не є доцільним.

Ось лише один приклад того, як розходиться реальне та задеклароване. На стіну спільноти потрапляє репост із інформаційного агентства «Варіанти» – звернення Петра Писарчука, голови Львівської обласної організації Партії регіонів, до координаторів львівського Євромайдану. У ньому, зокрема, політик виражає занепокоєння через економічний тиск на львівський бізнес: «Хіба в Європі ділять бізнес за політичною приналежністю, релігіях чи інших уподобаннях? Несплата податків є найбільш ганебним злочином в Європі, бо не можна любити державу, обкрадаючи її. Заклики бойкотувати бізнес регіоналів також з арсеналу минулого. Бо ще зовсім недавно виключали з комсомолу тих, хто посмів надіти американські джинси».

У спільноті в режимі онлайн розпочинається жваве обговорення, яке виливається у 90 коментарів, серед яких трапляються заяви, що розходяться з місією та візією (див. діалог за посиланням). Лунають напівжартівливі пропозиції до підпалу ринку «Південний», яким володіє Писарчук, скидаються скрін-шоти мапи зі зображенням особистого помешкання політика, згадується його причетність до певних політичних подій (підтримка «Харківських угод»), а також ідеологічні уподобання. Навіть на цих трьох прикладах фіксуємо непрямий заклик до вандалізму та втручання в особисте життя особи.

Тобто, на жаль, частина соціуму поки що не готова нести медійну відповідальність за віртуальний простір

Спільнота є відкритою платформою, тому таких учасників не додають у бан-листи, не блокують. Натомість, адміністративний склад попросив у тому ж діалозі не закликати до вандалізму, пояснивши, що такі закиди компрометують активістів. І дійсно, кожен (і прихильник і опонент бойкоту) зможе знайти тут аргументи для своєї точки зору.

Лідери та натхненники

Хоча формально в «адміністрації спільноти» є чотири людини, функції по залученню та інформуванню учасників сторінки взяли на себе активісти Олег Радик і Отар Довженко. Олег Радик – директор газети «Новий погляд», веде різноплановий блог на «Livejournal» (до речі, співзасновники мережі – російська компанія) Отар Довженко – викладач УКУ, один із найчитабельніших блогерів «Телекритики».

Ці люди й до початку ініціативи бойкоту були моральними авторитетами для Львівського Євромайдану – після 9 грудня ж стали обличчям тоді новоспеченої спільноти активістів. Властиво, що обидва активісти певним чином дотичні до медіасфери, а відтак – і до медіатехнологій, які й дозволяють підтримувати ажіотаж навколо певного питання.

Не зайвим буде додати, що свідомо чи підсвідомо між двома адміністраторами дуже вдало поділено ролі. Вивчаючи дискусії стрічки спільноти, ми не знайшли жодної суперечки чи загострення між ними. Олег Радик виступає скоріш, як народовець, націоналіст, людина, яка мотивує до дії, підбадьорює, курує конкретні заходи. Водночас Отар Довженко – сумління спільноти. Його нечасті пости носять дидактичний характер: «Мені не подобається», «Я б не радив», «Не так радикально слід» тощо. На цих прикладах зайвий раз переконуємось, що соціальна мережа як платформа для дій не потребує керівництва – радше координаторів – доречних, непомітних, уважних і достатньо відомих бодай на локальному рівні.           

Хронологічний БУК львівських бойкотувальникі

Умовно всі акції, які активісти обмірковували на сторінці спільноти, а потім втілювали в життя, можна поділити на чотири групи. Така цифра у першу чергу пов’язана з невеликою часткою бізнесу Партії регіонів на Львівщині – як у доволі реакційному регіоні. 1) Економічний тиск на Олега Барана, власника ТзОВ «Барком» і ТМ «Родинна ковбаска» 2) Блокада підприємств народного депутата Олександра Гереги, очільника торгівельних мереж «Епіцентр» і «Нова лінія». 3) Тиск на економічного гіганта Львівщини Олега Баляша, власника «Оксі-банку», горілчаного заводу «Гетьман», торгівельних мереж «Шок» і «Крез». 4) Спонтанні міні-бойкоти, запропоновані на чатах спільноти.

За три місяці учасників групи назбиралося більше чотирьох тисяч. До конкретних акцій же долучалися 10-50 осіб, чого було цілком достатньо для створення суспільного резонансу за допомогою медіа. 19 лютого ПР офіційно залишив Олега Баран, а наступного дня – Петро Писарчук. Тобто говорити про недієвість бойкоту, як мінімум, нетверезо. 

Механізми дієвості

Серед інструментарію, яким користуються активісти, всі переваги роботи в соціальних мережах. У відкритому доступі документи спільноти, звіти з конкретних акцій, список контактів людей, у яких можна проконсультуватися, вмонтований календар подій, що можна налаштувати на режим «нагадування». У максимально короткий час з’являється можливість зрозуміти суть акції і долучитися до неї. Активно працює система гіперпосилань, а також інтеграція з іншими соціальними мережами. У PDF-форматі для друку доступні наліпки, а також інші роздаткові матеріали. Є і певна диференціація обов’язків, наприклад, над ефектними плакатами з певним смисловим навантаженням працюють волонтери-дизайнери.

Спільнота та її акція стали активними учасниками медіапростору інших ЗМІ, про дії бойкотувальників пишуть регіональні газети, а іноді після схвалення бойкоту, наприклад, банку «Пумб», самі ж рекламують на шпальтах цей фінансовий заклад. Проте головним аспектом є навіть не протиріччя, які іноді виникають, а відсутність цього протиріччя в структурі спільноти як основного критичного елементу, можливості почути різні точки зору й замислитись. У спільноті бойкоту все однозначно, інакомислення відсутнє вже тільки тому, що на опонентів цей ЗМК-канал не розрахований.

А тим часом… економіст Євген Петрушенко стверджує: «Для якісного й розумного функціонування подібних спільнот поряд із активістами мають працювати незалежні експерти, які могли б прогнозувати реальні збитки компанії, а також розібратися, хто стане мішенню під час наступної акції.

Дуже часто страждають прості люди-працівники замість бізнесу Партії регіонів, бо задля стабілізації положення їм затримують зарплату або просто скорочують

Іноді варто зосередитися саме на інформаційній компанії, але варто пам’ятати, що «економічний неспокій» відверне увагу іноземних інвесторів не лише від бізнесу ПР, але й від України як партнера в принципі. Бойкотувати продукти харчування або інші взаємозамінні товари можна, але нерозумно просити людей виводити з втратою відсотків гроші зі своїх банківських рахунків або бойкотувати постачальників комунальних послуг».

Таких «але» і справді багато, та, на жаль, назвати спільноту відкритою до критики на сьогоднішній день не можна. Отже, задля поліпшення якості функціонування подібних онлайн-ініціатив можна:

  • візію та місію формулювати таким чином, аби не зважаючи на мінливість «мікроклімату» спільноти, цілі та методи залишалися актуальними;
  • створити на платформі окрему рубрику для опозиційних сил, де б активісти  по різні боки барикад могли обмінятися думками;
  • надати слово експертам, які могли б проводити моніторинг дій, а пізніше – формувати інтерактивні форми звітності у вигляді інфографіки або в інших форматах;
  • окрім звичайного опису, ввести певні правила поведінки, які б регулювали висловлювання людей, мовно-культурну складову.

 

Відсутність таких правил породжує стихійність у структурі спільноти й вона автоматично позбувається статусу компетентного джерела.

Публикация подготовлена для издания «Медиакритика»  и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.  

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *