Статьи

Не можна сказати, що московська недоброзичливість до України – це щось нове в інформаційному просторі держави. Навпаки, вона так прижилася, що більшість медіа, не замислюючись, тиражують очевидну неінформаційну продукцію. Навіть війна не дуже вчить відокремлювати факти від фейків, свідомі вигадки від коментарів. Наша преса, часто неусвідомлено, працює всупереч національному інтересу, керуючись тільки бажанням першою повторити ефектну фразу.

На папері Закон «Про інформацію» зобов’язує державу дбати про інформаційний суверенітет. Але на практиці правнича норма так і не наповнилася змістом. Частково питанням мав би займатися інфор­ма­цій­но-аналітичний департамент при МВС України. Але не він один. Кожна редакція мусила б визначатися стосовно інформації не лише в контексті «скільки людей прочитає новину», а й «кому це вигідно».

Офіційна російська пропаганда не вигадує велосипед, вона концентрується на кількох тезах, які виокремив колишній кореспондент радіо «Эхо Москвы» і «Коммерсант fm», а зараз незалежний російський журналіст Константін фон Еґґерт : «Перше – влади в Україні немає, друге – політичний та економічний простір перебуває під владою бандерівців, «Правого сектору», антисемітів і русофобів, українська революція інспірована й підтримується Заходом проти Росії. І наостанок – РФ не вводила війська в Крим». За його словами, інші тези формуються довкола цих основних.

Досить часто герої інформаційних матеріалів російських ЗМІ про Україну є акторами чи платними активістами. Згорьована одеситка Марія Ципко, яка в ефірі багатьох російських каналів розповідала про жахіття бандерівської навали, виявилася не лише вмілою акторкою, а й аферисткою зі стажем. Ошукані земляки впізнали в ній жінку, якій віддали чимало грошей. Після того як її викрили, пані зникла. І може здатися, що такі історії не є аргументом, але багато росіян щиро в них вірять.

За словами викладача Вищої школи економіки філософа Кірілла Мартинова, найбільша проблемність російської політики полягає в тому, що Путін нехтує логікою

«Міністр закордонних справ РФ Лавров зробив ще на початку місяця парадоксальну заяву, мовляв, анексувати Донецьк ми не будемо, бо це не входить до сфери наших національних інтересів. Я думаю: а де ви були в березні? Чому Крим у цю сферу входить, а Донецьк – ні? Національними інтересами керує в Росії одна людина», – зазначає Мартинов.

Як впливати на російську аудиторію? Фахівець вбачає вихід у приватних креативних ініціативах: «Ролик, у якому український гімн переклали російською, став неймовірно популярний на YouTube, його переглянули кілька мільйонів людей. Чим не національна культурна пропаганда?». Основна інформаційна проблема України – брак державної стратегії і каналів комунікації, у яких українське питання звучало б професійно. На рівні приватних ініціатив певні спроби є.

Один із прикладів – сайт StopFake.org. Його створили майже відразу після початку російської інформаційної кампанії щодо Криму. А саме 2 березня 2014 року. Було вирішено не нападати, а оборонятися. Знаходити неправдиві новини та спростовувати їх за допомогою офіційних джерел. У перші ж дні свого існування сайт мав відвідуваність на рівні 50–70 тис. переглядів за добу. Така зацікавленість читачів дала зрозуміти, що ідея поцілила в яблучко.

«Спочатку ми не уявляли, як довго існуватиме наш ресурс. Адже після нелегітимного від’єднання Криму почалися сепаратистські конфлікти на Донбасі й Росія продовжила інформаційні атаки. Ми зрозуміли, що боротьба не повинна припинятися», – розповідає співзасновниця сайта StopFake.org Тетяна Матичак. Активістка каже, що після спростування більшість неправдивих новин зникала зі своїх першоджерел.

Представники МЗС намагаються відповідати на інформаційні виклики РФ поки що на рівні лише заяв. Остання ж натомість не шкодує коштів на власну пропагандистську машину за кордоном.  

«Росія фінансує багатьох «експертів», які готові просувати думку цієї країни у світі. Вона має потужні англомовні телеканали (Russia Today тощо), які мають великий вплив на англомовну аудиторію. Україні ж доводиться вчитися практично на ентузіазмі», – каже Тетяна Матичак.

Результатом вдалих дій України в інформаційній сфері можна вважати те, що ООН засудила вторгнення Росії в Крим і не визнала його приєднання до Росії. Провідні країни світу вважають наш уряд легітимним. Поза тим остання резолюція Ради Безпеки ООН містить зауваження про «утиски російськомовного населення на Сході України» – це означає, що проміжні битви в інформаційній війні наша країна поки що програє.

Вочевидь, щоб стати повноцінним гравцем у світовому інформаційному просторі, Україна має створити англомовний телеканал, який подавав би світові українське бачення подій. Зрозуміло, що потрібні воля, кошти, фахівці, час. Мусимо знайти, щоб вижити. Як держава, як культура, як нація. Окремі прориви ентузіастів – справа добра, але цього замало.

Публикация подготовлена для издания «Український тиждень»  и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Не можна сказати, що московська недоброзичливість до України – це щось нове в інформаційному просторі держави. Навпаки, вона так прижилася, що більшість медіа, не замислюючись, тиражують очевидну неінформаційну продукцію. Навіть війна не дуже вчить відокремлювати факти від фейків, свідомі вигадки від коментарів. Наша преса, часто неусвідомлено, працює всупереч національному інтересу, керуючись тільки бажанням першою повторити ефектну фразу.

На папері Закон «Про інформацію» зобов’язує державу дбати про інформаційний суверенітет. Але на практиці правнича норма так і не наповнилася змістом. Частково питанням мав би займатися інфор­ма­цій­но-аналітичний департамент при МВС України. Але не він один. Кожна редакція мусила б визначатися стосовно інформації не лише в контексті «скільки людей прочитає новину», а й «кому це вигідно».

Офіційна російська пропаганда не вигадує велосипед, вона концентрується на кількох тезах, які виокремив колишній кореспондент радіо «Эхо Москвы» і «Коммерсант fm», а зараз незалежний російський журналіст Константін фон Еґґерт : «Перше – влади в Україні немає, друге – політичний та економічний простір перебуває під владою бандерівців, «Правого сектору», антисемітів і русофобів, українська революція інспірована й підтримується Заходом проти Росії. І наостанок – РФ не вводила війська в Крим». За його словами, інші тези формуються довкола цих основних.

Досить часто герої інформаційних матеріалів російських ЗМІ про Україну є акторами чи платними активістами. Згорьована одеситка Марія Ципко, яка в ефірі багатьох російських каналів розповідала про жахіття бандерівської навали, виявилася не лише вмілою акторкою, а й аферисткою зі стажем. Ошукані земляки впізнали в ній жінку, якій віддали чимало грошей. Після того як її викрили, пані зникла. І може здатися, що такі історії не є аргументом, але багато росіян щиро в них вірять.

За словами викладача Вищої школи економіки філософа Кірілла Мартинова, найбільша проблемність російської політики полягає в тому, що Путін нехтує логікою

«Міністр закордонних справ РФ Лавров зробив ще на початку місяця парадоксальну заяву, мовляв, анексувати Донецьк ми не будемо, бо це не входить до сфери наших національних інтересів. Я думаю: а де ви були в березні? Чому Крим у цю сферу входить, а Донецьк – ні? Національними інтересами керує в Росії одна людина», – зазначає Мартинов.

Як впливати на російську аудиторію? Фахівець вбачає вихід у приватних креативних ініціативах: «Ролик, у якому український гімн переклали російською, став неймовірно популярний на YouTube, його переглянули кілька мільйонів людей. Чим не національна культурна пропаганда?». Основна інформаційна проблема України – брак державної стратегії і каналів комунікації, у яких українське питання звучало б професійно. На рівні приватних ініціатив певні спроби є.

Один із прикладів – сайт StopFake.org. Його створили майже відразу після початку російської інформаційної кампанії щодо Криму. А саме 2 березня 2014 року. Було вирішено не нападати, а оборонятися. Знаходити неправдиві новини та спростовувати їх за допомогою офіційних джерел. У перші ж дні свого існування сайт мав відвідуваність на рівні 50–70 тис. переглядів за добу. Така зацікавленість читачів дала зрозуміти, що ідея поцілила в яблучко.

«Спочатку ми не уявляли, як довго існуватиме наш ресурс. Адже після нелегітимного від’єднання Криму почалися сепаратистські конфлікти на Донбасі й Росія продовжила інформаційні атаки. Ми зрозуміли, що боротьба не повинна припинятися», – розповідає співзасновниця сайта StopFake.org Тетяна Матичак. Активістка каже, що після спростування більшість неправдивих новин зникала зі своїх першоджерел.

Представники МЗС намагаються відповідати на інформаційні виклики РФ поки що на рівні лише заяв. Остання ж натомість не шкодує коштів на власну пропагандистську машину за кордоном.  

«Росія фінансує багатьох «експертів», які готові просувати думку цієї країни у світі. Вона має потужні англомовні телеканали (Russia Today тощо), які мають великий вплив на англомовну аудиторію. Україні ж доводиться вчитися практично на ентузіазмі», – каже Тетяна Матичак.

Результатом вдалих дій України в інформаційній сфері можна вважати те, що ООН засудила вторгнення Росії в Крим і не визнала його приєднання до Росії. Провідні країни світу вважають наш уряд легітимним. Поза тим остання резолюція Ради Безпеки ООН містить зауваження про «утиски російськомовного населення на Сході України» – це означає, що проміжні битви в інформаційній війні наша країна поки що програє.

Вочевидь, щоб стати повноцінним гравцем у світовому інформаційному просторі, Україна має створити англомовний телеканал, який подавав би світові українське бачення подій. Зрозуміло, що потрібні воля, кошти, фахівці, час. Мусимо знайти, щоб вижити. Як держава, як культура, як нація. Окремі прориви ентузіастів – справа добра, але цього замало.

Публикация подготовлена для издания «Український тиждень»  и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *