Статьи

З розвитком технологій на новий рівень перейшла і боротьба за владу та сфери впливу. Все рідше люди з цією метою вдаються до грубої фізичної сили. Сучасні здобутки у галузях психології, інформаційних та комунікаційних технологій дозволяють волю тих, які нав’язують свою владу, сприймати громадянами як свою власну.

На перший погляд, жодного насильства. Ніхто не змушує населення сповідувати ті чи інші політичні переконання, голосувати на виборах за окремо взятого кандидата чи партію. Та й самі об’єкти впливу щиро переконані, що певна думка, певне рішення – їхній власний вибір. І ззовні ті, які насадили його у голови мас, по-різному на цьому спекулюють, наголошуючи, що підтримка їхніх осіб – vox populi.

Насправді ж цю підтримку можна легко виростити у тепличних умовах. Досить у інформаційному просторі покласти свого найзавзятішого супротивника на лопатки. Ця перемога не супроводжуватиметься гучними вигуками, блискучими нагородами та тріумфом – вона відбудеться у голові населення. Чий наратив, чий кут зору на одне і те ж питання заполонить більше людських душ, тим більше його адепт забезпечить собі успіх. І необов’язково, що він буде раціонально обґрунтованим. Найчастіше учасникам так званих інформаційних воєн вдається натиснути на емоційну сферу, колективне та індивідуальне несвідоме.

Інформаційна боротьба може вестися на різних рівнях суспільної комунікації. Їй сприяють як традиційні ЗМІ: преса, радіо, телебачення; так і альтернативні канали людської взаємодії: Інтернет (в тому числі блоги та тематичні спільноти соціальних мереж), кіно, музика, література, середовище спілкування різних молодіжних субкультур(наприклад, так звані «пацани»(«гопники») здебільшого підтримують ідеї та цінності, вигідні російській владі, і лояльно ставляться до відповідно налаштованих кандидатів; а вони самі проросійськими засобами масової комунікації висвітлюються як досить позитивні персонажі – веселі, здатні з легкістю долати будь-які труднощі, сильні та рішучі).

Що стосується традиційних медіа, то у зв’язку з подіями навколо Євромайдану ми можемо побачити, наскільки різним може бути соус, під яким подається це явище в російському та українському інформаційному просторі. Тут має місце і підбір кадрів, які створюють у населення вигідне сприйняття, і маніпуляція у сучасному контексті певними історичними подіями, і ціла шеренга «кисельових» як пародія на об’єктивну та неупереджену журналістику. У випадку проросійських ЗМІ насильство над громадською думкою особливо помітне так, як вони навіть не намагаються навести вагомі аргументи своєї правоти.

У них усе побудовано на сугестії. Російські медіа-працівники невпинно смикають за найболючіші емоційні нитки колективної свідомості народу, не подають альтернативної точки зору на висвітлювань проблему, вдаються до примітивного глузування, образ, а то й погроз.

От і виникають внаслідок цього такі парадокси, як зв’язок прагнення українців до співпраці з ЄС та гітлеризму, як поголовне представлення населення Європи геями, збоченцями та сексуальними маніяками.

Але не тільки преса чи телебачення полюбляють ці забавки. Якби інформаційна війна тільки ними обмежувалася, молоде покоління залишалося б поза зоною її досягнення і з часом нанесло б руйнівного удару по пропагованій в її ході ідеології. Тому ті, які прагнуть тримати під своїм контролем маси, знайшли свій спосіб завдати удару по підлітках та людях до тридцяти років. Щоб вони, ніби з молоком матері увібрали необхідні постулати й у майбутньому стали відданими прихильниками тієї чи іншої політичної сили.

Цей удар – переміщення інформаційної боротьби у близькі для молоді комунікаційні сфери – соціальні мережі, музику, кіно. Паралельно із тим, як з екранів телевізорів «кисельови» розповідають про Євромайдан як про невеличку купку фашистів та розбишак у центрі Києва, контент схожого забарвлення у вигляді різних демотиваторів, шаржів та з дозволу сказати жартів переповнює групи соціальних мереж. До речі, серед них є багато таких, які не просто поливають брудом право українців висловлювати свою думку, а й відверто нав’язують їм ідею приєднання до Росії, створення на основі трьох східнослов’янських народів нової держави – Новоросії(не Новоукраїни чи Новобілорусі). Прагнення до влади за будь-яку ціну тих, які за усіма цими маніпуляціями стоять, агресивно виступає з-за кожної їхньої дії, замаскованої нібито братерськими почуттями.

Те саме у фільмах і музиці. Коли у зовсім далеких від політики творах постійно наголошується велика місія Росії у світі, вибраність її народу, його перевага над іншими, почесність звання росіянина, а його національні хиби(задерикуватість, агресивність, схильність до алкоголізму і розпусти, суспільна марґінальність, ізольованість від решти світу, погорда наукою і знаннями) представлені у вигляді чеснот. При цьому усе це подається як незаперечна істина. Інша думка, якщо й фігурує у таких творах, то вона непримітна, бліда, слабка, виставлена на посміховище і пониження.

І російські громадяни змушені у всьому цьому варитися. Змушені черпати інформацію про мішки з героїном на Євромайдані від «кисельових», змушені радіти вибраністю свого народу та його бездоганністю у кадрах «Солдатів», «Реальних пацанів», «Ментів», «Спецназу» і піснях «Любе», змушені сміятися з демотиваторів у соціальних мережах, на яких євромайданівці парадуються нацистським мундиром. Вони своєю владою узагалі до багатьох речей змушені.

Тепер хочуть змусити і нас, українців, не просто чинити їхню волю, а сприймати її як власне бачення. Але ми маємо вибір. Ми ще маємо право не боятися і не вірити брехні, яка переповнює інформаційний простір. Головне – вчасно зірвати з неї маску братерства, зазирнувши в історію і побачивши там, що справжнє лице російського самодержавства сьогодні таке ж, як і сто-двісті років тому. Воно тепер хоче відібрати не лише нашу мову чи територію, а свідомість, душу. Хоче, щоб нісенітниці, які воно поширює через засоби масової комунікації, намертво закріпилися у нашій голові.

Про це постійно треба пам’ятати, ознайомлюючись з російським інформаційним продуктом, щоб, якщо можливо, винести із нього для себе та своєї нації щось корисне, і обов’язково оминути розставлені між його рядками пастки. Пастки на нашу свободу вибору. Пастки на нашу душу.

----------------

Про автора

Василь Калита - студент 2 курсу Львівського національного університету ім. Івана Франка, спеціальність «журналістика».

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

З розвитком технологій на новий рівень перейшла і боротьба за владу та сфери впливу. Все рідше люди з цією метою вдаються до грубої фізичної сили. Сучасні здобутки у галузях психології, інформаційних та комунікаційних технологій дозволяють волю тих, які нав’язують свою владу, сприймати громадянами як свою власну.

На перший погляд, жодного насильства. Ніхто не змушує населення сповідувати ті чи інші політичні переконання, голосувати на виборах за окремо взятого кандидата чи партію. Та й самі об’єкти впливу щиро переконані, що певна думка, певне рішення – їхній власний вибір. І ззовні ті, які насадили його у голови мас, по-різному на цьому спекулюють, наголошуючи, що підтримка їхніх осіб – vox populi.

Насправді ж цю підтримку можна легко виростити у тепличних умовах. Досить у інформаційному просторі покласти свого найзавзятішого супротивника на лопатки. Ця перемога не супроводжуватиметься гучними вигуками, блискучими нагородами та тріумфом – вона відбудеться у голові населення. Чий наратив, чий кут зору на одне і те ж питання заполонить більше людських душ, тим більше його адепт забезпечить собі успіх. І необов’язково, що він буде раціонально обґрунтованим. Найчастіше учасникам так званих інформаційних воєн вдається натиснути на емоційну сферу, колективне та індивідуальне несвідоме.

Інформаційна боротьба може вестися на різних рівнях суспільної комунікації. Їй сприяють як традиційні ЗМІ: преса, радіо, телебачення; так і альтернативні канали людської взаємодії: Інтернет (в тому числі блоги та тематичні спільноти соціальних мереж), кіно, музика, література, середовище спілкування різних молодіжних субкультур(наприклад, так звані «пацани»(«гопники») здебільшого підтримують ідеї та цінності, вигідні російській владі, і лояльно ставляться до відповідно налаштованих кандидатів; а вони самі проросійськими засобами масової комунікації висвітлюються як досить позитивні персонажі – веселі, здатні з легкістю долати будь-які труднощі, сильні та рішучі).

Що стосується традиційних медіа, то у зв’язку з подіями навколо Євромайдану ми можемо побачити, наскільки різним може бути соус, під яким подається це явище в російському та українському інформаційному просторі. Тут має місце і підбір кадрів, які створюють у населення вигідне сприйняття, і маніпуляція у сучасному контексті певними історичними подіями, і ціла шеренга «кисельових» як пародія на об’єктивну та неупереджену журналістику. У випадку проросійських ЗМІ насильство над громадською думкою особливо помітне так, як вони навіть не намагаються навести вагомі аргументи своєї правоти.

У них усе побудовано на сугестії. Російські медіа-працівники невпинно смикають за найболючіші емоційні нитки колективної свідомості народу, не подають альтернативної точки зору на висвітлювань проблему, вдаються до примітивного глузування, образ, а то й погроз.

От і виникають внаслідок цього такі парадокси, як зв’язок прагнення українців до співпраці з ЄС та гітлеризму, як поголовне представлення населення Європи геями, збоченцями та сексуальними маніяками.

Але не тільки преса чи телебачення полюбляють ці забавки. Якби інформаційна війна тільки ними обмежувалася, молоде покоління залишалося б поза зоною її досягнення і з часом нанесло б руйнівного удару по пропагованій в її ході ідеології. Тому ті, які прагнуть тримати під своїм контролем маси, знайшли свій спосіб завдати удару по підлітках та людях до тридцяти років. Щоб вони, ніби з молоком матері увібрали необхідні постулати й у майбутньому стали відданими прихильниками тієї чи іншої політичної сили.

Цей удар – переміщення інформаційної боротьби у близькі для молоді комунікаційні сфери – соціальні мережі, музику, кіно. Паралельно із тим, як з екранів телевізорів «кисельови» розповідають про Євромайдан як про невеличку купку фашистів та розбишак у центрі Києва, контент схожого забарвлення у вигляді різних демотиваторів, шаржів та з дозволу сказати жартів переповнює групи соціальних мереж. До речі, серед них є багато таких, які не просто поливають брудом право українців висловлювати свою думку, а й відверто нав’язують їм ідею приєднання до Росії, створення на основі трьох східнослов’янських народів нової держави – Новоросії(не Новоукраїни чи Новобілорусі). Прагнення до влади за будь-яку ціну тих, які за усіма цими маніпуляціями стоять, агресивно виступає з-за кожної їхньої дії, замаскованої нібито братерськими почуттями.

Те саме у фільмах і музиці. Коли у зовсім далеких від політики творах постійно наголошується велика місія Росії у світі, вибраність її народу, його перевага над іншими, почесність звання росіянина, а його національні хиби(задерикуватість, агресивність, схильність до алкоголізму і розпусти, суспільна марґінальність, ізольованість від решти світу, погорда наукою і знаннями) представлені у вигляді чеснот. При цьому усе це подається як незаперечна істина. Інша думка, якщо й фігурує у таких творах, то вона непримітна, бліда, слабка, виставлена на посміховище і пониження.

І російські громадяни змушені у всьому цьому варитися. Змушені черпати інформацію про мішки з героїном на Євромайдані від «кисельових», змушені радіти вибраністю свого народу та його бездоганністю у кадрах «Солдатів», «Реальних пацанів», «Ментів», «Спецназу» і піснях «Любе», змушені сміятися з демотиваторів у соціальних мережах, на яких євромайданівці парадуються нацистським мундиром. Вони своєю владою узагалі до багатьох речей змушені.

Тепер хочуть змусити і нас, українців, не просто чинити їхню волю, а сприймати її як власне бачення. Але ми маємо вибір. Ми ще маємо право не боятися і не вірити брехні, яка переповнює інформаційний простір. Головне – вчасно зірвати з неї маску братерства, зазирнувши в історію і побачивши там, що справжнє лице російського самодержавства сьогодні таке ж, як і сто-двісті років тому. Воно тепер хоче відібрати не лише нашу мову чи територію, а свідомість, душу. Хоче, щоб нісенітниці, які воно поширює через засоби масової комунікації, намертво закріпилися у нашій голові.

Про це постійно треба пам’ятати, ознайомлюючись з російським інформаційним продуктом, щоб, якщо можливо, винести із нього для себе та своєї нації щось корисне, і обов’язково оминути розставлені між його рядками пастки. Пастки на нашу свободу вибору. Пастки на нашу душу.

----------------

Про автора

Василь Калита - студент 2 курсу Львівського національного університету ім. Івана Франка, спеціальність «журналістика».

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *