Статьи

Я інфоман. Це сучасна ситуація в країні зробила мене такою. Це сучасний світ зробив такими мільйони а то й мільярди людей. Ми щоденно, щосекунди вживаємо цей наркотик.

Здається, вже не він створений, щоб полегшувати нам життя (як спочатку думається про всі психотропні засоби), а ми існуємо для того, щоб його споживати. Бо таким був план. Для цього його і продукують – для поневолення розуму. І він чудово виконує свою функцію. Ми стали його рабами.

Так, людство зараз круто підсади на інформацію. Якщо Вам здається, що Вас це не стосується – Ви добре «оброблений» клієнт. Україна і Росія сьогодні стали одними з головних країн-наркобаронів у сфері інформаційної залежності. І, як водиться на будь-якому ринку, – основними суперниками. Як людину підсаджують на цей вид наркотику? Так, як і на будь-який інший – обіцяючи, що він полегшить життя: світ стане зрозумілішим, мислення яснішим, розуміння – повним. Спочатку так і є. А потім нам стає мало. І ми шукаємо ще і ще, готові платити за нього найціннішим – власним часом. Але розчаровуємось в новій дозі. Тому продовжуємо споживати далі і то ще активніше – щоб знайти щось справді вартісне, не помічаючи, наскільки від нього узалежнюємось.

«Хто володіє інформацією, той володіє світом», – Уїнстон Черчілль знав, що каже. Але, чи правильно, ми зрозуміли його слова?! Хто сьогодні насправді володіє інформацією: споживач, працівник медіа чи… хто? Світом володіють ті, хто ведуть інформаційну війну. Це не просто гонитва за фактами і боротьба за першість у їх розповсюдженні. Це складна система потоків з невидимими але смертельними підводними каменями.

Інформаційна війна – це лише частина психологічного впливу на людину. Зауважмо, значна його частина. Вона має свої рівні, прийоми та власну армію. Люди, воюючи, зрозуміли, що переманювати людей на свою сторону набагато вигідніше, аніж просто їх вбивати. Опонент, який стане однодумцем, поповнить армію своїми. А це вже новий полк, нове військо. Переконай людину в чомусь і вона виконає всю твою брудну роботу. Саме це зараз спостерігаємо на сході України. Як би то сумно не було. Але процес перетворення ворога в соратника теж прописаний у негласних правилах інформаційної війни. То чому ж свої опинилися серед чужих?

Як я вже згадувала раніше, існує певна структура бездонного океану під назвою «інформаційна війна». Вона має свої Течії, Підводні Камені та Морських жителів. Течії умовно розділимо на економічну, духовну, політичну, історичну, хронологічну, фактологічну, хоч насправді це далеко не повний список. Підводними каменями можна назвати прийоми формування суспільної думки, нав’язування стереотипів, приховування правди, недомовки і перекручування, рекламу і піар (він колись звався пропагандою).

А от з морськими жителями в цьому океані дещо простіше: воєначальники – велика риба, солдати – звичайна риба, окуповані – всі інші жителі океану, яких перші не розрізняють за видами і бажають перетворити на планктон. Існує легенда, що править на дні цар Тритон (чи може велетенський восьминіг?). До нього повернемось потім. Виходить, і тут не все так зрозуміло. Що ж, спробуємо розібратись у всьому по порядку – занурюємось в океан інформаційної війни.

Отже, течії. Їх справді багато. Так-так, на людський мозок тиснуть з усіх можливих і неможливих сторін. Наприклад, інформаційна війна через економічну сферу. Якщо думаєте, що Вам байдуже до інформації про стан справ на світових фондових біржах, і тому це Вас не заторкне – помиляєтесь. Ви вже в системі. От прокидаєтесь зранку, їдете на роботу – оплата в транспорті піднялась, бензин подорожчав. Зайшли в магазин – банани по двадцять два, хоч вчора були по сімнадцять. Пішли на ринок – у бабусі ціна домашню петрушку зросла вдвічі. Чому? Тому що, долар подорожчав.

Сама інформація про збільшення валютного курсу викликає паніку. На загальнодержавному рівні – збільшуються ціни на закупівлю імпортованих товарів і сировини, тому все дорожчає. На народному рівні – зростають витрати на споживчий кошик (а заробіток, то не збільшився). На особистому рівні – бабуся підняла ціни на городину. Дехто сміється – вона ж не за долари купує свою цибулю. Так, але вчора за вторговане вона могла купити хліб і шматок ковбаси, а сьогодні на ковбасу уже не вистачить. Тому бабуся теж змушена підняти ціну на свій товар, щоб дозволити собі купити за виручені гроші те саме, що і вчора. Бо ж цибулі і петрушки за ніч більше не виросло, а долар виріс. Інформація про зміну курсу валюти викликає породжує страх перед новим днем.

З нами це стається не вперше, тому знаємо чого чекати. Від того ще більше боїмось. Бояться прості люди і багаті верстви, бо кожен постраждає по-своєму. Вже ніхто не зможе жити так, як жив до того на ті ж гроші. Постраждають всі. Виникає паніка і на біржах, і в родинах. Винесена за межі країни така інформація (а туди вона потрапляє перш за все), говорить про зниження платоспроможності цієї країни, її подальшу ненадійність як партнера. Це послаблює її авторитет і вказує на певну кризу в середині. У нашому випадку – на політичну кризу. Її розглянемо більш детально, бо саме в цій течії найбільше трапляються підводні камені, хоча вони й професійно заховані.

Політична течія інформаційної війни – найпотужніша. Простий зрозумілий нам приклад – передвиборна кампанія. Кандидат (чи краще назвати його об’єктом?) піддається усесторонній обробці. Спочатку йому створюють позитивний імідж. Це клопітка робота піар-агентів, політологів і багатьох інших професіоналів, яких можна об’єднати загальним словом іміджмейкер. Отут камінчиками можна погратись. Реклама – це ще найпростіша штука. Вона очевидна, нав’язлива і, згідно законодавства, завжди супроводжується ярликом «на правах реклами». Там кандидати вихваляються, що вони здатні зробити для своєї країни, прямо таки малюють собі німб і крила і всі ми від цього відчуваємо скільки важить локшина на вухах. Це реклама. А от коли ми починаємо вірити в те, що кандидат говорить правду, що він щирий і хороший – то вже піар. Технологія, яка приховано діє на нашу підсвідомість, змушуючи нас вірити у те, що ми чуємо.

Але все пізнається в порівнянні. Щоб повністю переконати громадськість в щирості одного кандидата, потрібно показати його на негативному фоні іншого. Проста схема під назвою чорний піар. Тут і техніку «копання в брудній білизні» використовують, і «скелети в шафі» вишукують, і просто фантазують, беручи за основу якийсь невдалий факт з біографії і роздуваючи його до розмірів бегемота. А коли багато людей вірять цьому? Правильно, тоді формується суспільна думка. При чому, суспільство вважає, що формує її особисто.

Але ж стається це завдяки постійно отримуваній інформації. Навіть, коли люди намагаються від неї відгородитись, вона ще більше лізе у їхнє життя. З банерів в мережі, з білбордів на вулиці, з радіо в автобусі, з вуст друга в приватній бесіді. Навіть на одинці з близькими людьми ми починаємо говорити про політику, бо вона вже в самому повітрі. Це стає безкінечною розмовою з щоразу новими суперечками, теоріями та постійним обміном думками. Так ми стаємо не просто спостерігачами цієї інформаційної боротьби, а її безпосередніми учасниками, особисто породжуючи нову інформацію.

У цьому процесі у нас виникають упередження і стереотипи, хочемо цього чи ні. Вони настільки міцно засідають у свідомості, що часто тягнуться від виборів до виборів (хоч у нашій країні, той період займає не так вже й багато часу). Так, отримуючи все нові і нові свідчення, що доводять нашу вже сформовану думку, ми починаємо прив’язуватись до певного ЗМІ. Якщо воно каже те, що і я думаю, отже, воно каже правду. І ніхто не замислюється, що його думка – це тільки нав’язана чужа ідея, що потрапила у благодатний грунт і отримала шанс розростись.

А стереотипи – це така штука. Вони стійко засідають у людський мозок і надовго займають там тверду позицію. Коли вони вже утворились, то позбутися їх важко. Це грає на руку одним і абсолютно суперечить іншим. Один з раундів інформаційної війни виграно. Так колись відбувався процес, який називали пропагандою. Сьогодні його не знищили, а просто замінили новомодним словом. До речі, ще одна з хитрих інформаційних махінацій – підміна понять. Вона ж ряду перекручування слів. Всі чують одне і те ж саме, але кожен це трактує так, як лише він хоче це трактувати. Тут велику роль відіграють солдати – працівники медій. Адже інформацію вони отримують всі одну – на прес-конференція, під час офіційних зустрічей чи особистих повідомлень. Але кожен подає її з власного погляду. Це можна назвати свободою слова. А можна і зайняттям вигідної позиції.

Одну і ту обіцянку побудувати нову клініку різні ЗМІ розглядатимуть з точок власного зацікавлення. Одні висунуть здогади про збільшення фінансування медицини, інші – про турботу за людей, треті – про бажання відмити гроші, а четверті скажуть, що то лише безглузда спроба кандидата Х стати кращим на фоні кандидата У. А, щоб не псувати чистого імені одного – всі його помилки залишиться в минулому, закриті для чужих очей. Та, рано чи пізно їх знайдуть представники опонента і вже тоді точно подадуть у вигідному лише для нього світлі. Отака сучасна боротьба за трон уже почалася і моральна жорстокість її лише набирає обертів. Далі буде.

А далі навіть церква буде влізати в мирські справи. Не зважаючи на те, що суспільство у нас громадське. І це вже відбувається. Особливо у наших східних сусідів. Тепер навіть є «богоугодні» політичні сили і «сатанинські». Може, дійде до того, що на вибори пускатимуть лише православних? Не маю нічого проти представників інших конфесій, релігій, сект чи атеїстів. Але, у рамках інформаційної війни, кожен з них бореться за правоту саме власних поглядів. Не так може і за свою правоту, як націлений морально знищити всіх інших. Зганьбити, всіма правдами і неправдами (частіше друге) довести їхню «неістинність».

Духовна інформаційна війна ніби служить представникам однієї церкви для знищення іншої. А, разом з тим, і утвердженням свого місця в правлячій ієрархії. Тут теж ідуть в бій ті самі, вже згадані, підводні камені. Усі до єдиного. Навіщо це людям святої справи? Тому що той, хто найміцніше утвердить свій релігійний напрямок, зробить його основним у країні. А правляча еліта, зазвичай, вважає себе помазаниками Божими (бо ж як інакше їм таке щастя в руки впало?). Тому вони намагаються просити в Отця захисту такими ритуалами, якими це робить більшість народу. Це ніби показує особливо релігійним людям, що правитель один з них – свій хлопець. А це служить для здобуття ще більшої довіри та підтримки. Прямо, як і належність до одної «раси».

Пам’ятаєте дядька, який хотів, щоб «справжні арійці» світом правили? Так от, сьогодні маємо щось схоже. Тільки арійська раса тепер не хоче світ завоювати, а просто нагадує йому про своє існування. І говорять вони про це з терен України. Нічого схожого між гітлерівською і нашою концепцією немає. Окрім того, як вона діє – ця ідея об’єднує людей. Як об’єднує спільна історія, спільне коріння. Сьогодні ми чи не щодня чуємо суперечки про те, чий таки Крим, рвемось спростувати тезу «братья навек» і зариваємось дуже глибоко в історію, доказуючи, що Україна, то не Малоросія, а Русь. Росіяни теж це підтримують, говорячи про Києв-мать. А ми їм спростування, що до Русі вони відношення не мають і хай у Московії сидять.

Сьогодні всіх раптово зацікавила історія. Це добре, дуже добре. Але те, що творять з історичними фактами, звідки їх викопують чи висмоктують – це справжній жах. Зараз інформаційна війна на історичному фоні особливо загострена. Ми ділимо спільну історію, вони об’єднують ті її моменти, які нічого спільного ніколи не мали… Плутаються дати і відомості. Ними маніпулюють, як хочуть. Хронологічна війна йде тоді, коли нам намагаються втовкмачити те, чого насправді в той час не було, щоб відвести бажання поритись там, де воно справді могло бути. А фактологічна – це вже суцільна гра з морськими камінцями. І грати в неї можна вічно, всюди і будь-якому випадку.

Тепер виникає питання, хто ж це насправді робить. От і дійшли до дійових осіб. Найлегше – це солдати. Журналісти одним словом. Хтось з них  свідомо служить системі і отримує за це хорошу нагороду, а хтось іде проти системи. Тим самим другі надають їй неоціненні безкоштовні послуги, бо теж говорять про неї, хоч і у негативному сенсі. А в людини, після великої порції бруду, виникає бажання чогось чистого. І вона починає шукати ще про скривдженого пресою. Натрапляє на першу армію. Думки плутаються. Ефект бомбування і перетворення з особистості на члена натовпу розпочато. І тут виникає основне питання – кому це все треба? Ми вже називали його восьминогий Тритон. Хай таким і залишиться. Бо його щупальця ми щодня відчуваємо у власному мозку. Але обличчя не бачимо. Він багатоликий і ніякий. Але він є. Як невидима рука ринку. 

Вже зовсім інше питання, що ми можемо зробити? Журналісти – брати на озброєння засоби тих, хто йде проти нас сусідів. Якщо воювати з ними, то найкраще їхніми ж методами. Тільки вдосконаленими. А громадськість – не вірити абсолютно всьому, що кажуть. Поставте на своє світосприйняття фільтр. І хай в ньому залишаться маніпуляції зі свідомістю. З водою ж це спрацьовує. Інформація – найсильніший наркотик сучасного світу. На ньому сидять абсолютно всі. Навіть, якщо ми вже стомились від нього, якщо хочемо трохи відпочити – він сам лізе у свідомість. Поки ми намагаємось нею заволодіти, її творці (не репрезентатори!) – володіють нами. Розуміючи, що нікуди від неї не втекти – доводиться лише навчитись вибирати те, що не вбиває клітини нашого головного мозку, а таки насичує їх. Інформація в сучасному світі стала інструментом для маніпуляцій великими масами людей. Думаємо, що це є новітній вид зброї проти людства – спосіб винищення його на підсвідомому рівні за допомогою зомбування. Війна без кривавих жертв. Та з величезними інтелектуальними втратами.

А що залишиться від людини, якщо забрати від неї здатність думати? Лише частина такої ж бездумної маси, стада. А стадом легко керувати. Воно сприймає за чисту монету все, що подають з екранів, сторінок і радіохвиль. Така інформація потрапляє прямо в мозок, оминаючи стадію обдумування. Вона впивається у свідомість, викликаючи ще більшу залежність. А попит породжує пропозицію. Точно як наркотик. Адже він теж спрямований на підкорення людини своїй волі. І не володіючи всіма цими хитрими інструментами для впевненого плетіння павутини – війни не виграти. А яка війна обходиться без стимуляторів? Ідучи в бій, воїни часто вживають різні речовини, щоб позбутись страху.

Думаючи, що ми добре озброєні інформацією – ми думаємо, що володіємо світом. Але поки ми це робитимемо, вона все більше нас поглинатиме. Беручи участь у цій війні, а ми робимо це завжди, будьмо обережні – не станьмо інформаційнозалежними. Обережно, неякісна інформація викликає похмілля, нудоту і страшенний головний біль. Споживайте обережно, хоч МОЗ і не попереджує. А мав би. 

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Я інфоман. Це сучасна ситуація в країні зробила мене такою. Це сучасний світ зробив такими мільйони а то й мільярди людей. Ми щоденно, щосекунди вживаємо цей наркотик.

Здається, вже не він створений, щоб полегшувати нам життя (як спочатку думається про всі психотропні засоби), а ми існуємо для того, щоб його споживати. Бо таким був план. Для цього його і продукують – для поневолення розуму. І він чудово виконує свою функцію. Ми стали його рабами.

Так, людство зараз круто підсади на інформацію. Якщо Вам здається, що Вас це не стосується – Ви добре «оброблений» клієнт. Україна і Росія сьогодні стали одними з головних країн-наркобаронів у сфері інформаційної залежності. І, як водиться на будь-якому ринку, – основними суперниками. Як людину підсаджують на цей вид наркотику? Так, як і на будь-який інший – обіцяючи, що він полегшить життя: світ стане зрозумілішим, мислення яснішим, розуміння – повним. Спочатку так і є. А потім нам стає мало. І ми шукаємо ще і ще, готові платити за нього найціннішим – власним часом. Але розчаровуємось в новій дозі. Тому продовжуємо споживати далі і то ще активніше – щоб знайти щось справді вартісне, не помічаючи, наскільки від нього узалежнюємось.

«Хто володіє інформацією, той володіє світом», – Уїнстон Черчілль знав, що каже. Але, чи правильно, ми зрозуміли його слова?! Хто сьогодні насправді володіє інформацією: споживач, працівник медіа чи… хто? Світом володіють ті, хто ведуть інформаційну війну. Це не просто гонитва за фактами і боротьба за першість у їх розповсюдженні. Це складна система потоків з невидимими але смертельними підводними каменями.

Інформаційна війна – це лише частина психологічного впливу на людину. Зауважмо, значна його частина. Вона має свої рівні, прийоми та власну армію. Люди, воюючи, зрозуміли, що переманювати людей на свою сторону набагато вигідніше, аніж просто їх вбивати. Опонент, який стане однодумцем, поповнить армію своїми. А це вже новий полк, нове військо. Переконай людину в чомусь і вона виконає всю твою брудну роботу. Саме це зараз спостерігаємо на сході України. Як би то сумно не було. Але процес перетворення ворога в соратника теж прописаний у негласних правилах інформаційної війни. То чому ж свої опинилися серед чужих?

Як я вже згадувала раніше, існує певна структура бездонного океану під назвою «інформаційна війна». Вона має свої Течії, Підводні Камені та Морських жителів. Течії умовно розділимо на економічну, духовну, політичну, історичну, хронологічну, фактологічну, хоч насправді це далеко не повний список. Підводними каменями можна назвати прийоми формування суспільної думки, нав’язування стереотипів, приховування правди, недомовки і перекручування, рекламу і піар (він колись звався пропагандою).

А от з морськими жителями в цьому океані дещо простіше: воєначальники – велика риба, солдати – звичайна риба, окуповані – всі інші жителі океану, яких перші не розрізняють за видами і бажають перетворити на планктон. Існує легенда, що править на дні цар Тритон (чи може велетенський восьминіг?). До нього повернемось потім. Виходить, і тут не все так зрозуміло. Що ж, спробуємо розібратись у всьому по порядку – занурюємось в океан інформаційної війни.

Отже, течії. Їх справді багато. Так-так, на людський мозок тиснуть з усіх можливих і неможливих сторін. Наприклад, інформаційна війна через економічну сферу. Якщо думаєте, що Вам байдуже до інформації про стан справ на світових фондових біржах, і тому це Вас не заторкне – помиляєтесь. Ви вже в системі. От прокидаєтесь зранку, їдете на роботу – оплата в транспорті піднялась, бензин подорожчав. Зайшли в магазин – банани по двадцять два, хоч вчора були по сімнадцять. Пішли на ринок – у бабусі ціна домашню петрушку зросла вдвічі. Чому? Тому що, долар подорожчав.

Сама інформація про збільшення валютного курсу викликає паніку. На загальнодержавному рівні – збільшуються ціни на закупівлю імпортованих товарів і сировини, тому все дорожчає. На народному рівні – зростають витрати на споживчий кошик (а заробіток, то не збільшився). На особистому рівні – бабуся підняла ціни на городину. Дехто сміється – вона ж не за долари купує свою цибулю. Так, але вчора за вторговане вона могла купити хліб і шматок ковбаси, а сьогодні на ковбасу уже не вистачить. Тому бабуся теж змушена підняти ціну на свій товар, щоб дозволити собі купити за виручені гроші те саме, що і вчора. Бо ж цибулі і петрушки за ніч більше не виросло, а долар виріс. Інформація про зміну курсу валюти викликає породжує страх перед новим днем.

З нами це стається не вперше, тому знаємо чого чекати. Від того ще більше боїмось. Бояться прості люди і багаті верстви, бо кожен постраждає по-своєму. Вже ніхто не зможе жити так, як жив до того на ті ж гроші. Постраждають всі. Виникає паніка і на біржах, і в родинах. Винесена за межі країни така інформація (а туди вона потрапляє перш за все), говорить про зниження платоспроможності цієї країни, її подальшу ненадійність як партнера. Це послаблює її авторитет і вказує на певну кризу в середині. У нашому випадку – на політичну кризу. Її розглянемо більш детально, бо саме в цій течії найбільше трапляються підводні камені, хоча вони й професійно заховані.

Політична течія інформаційної війни – найпотужніша. Простий зрозумілий нам приклад – передвиборна кампанія. Кандидат (чи краще назвати його об’єктом?) піддається усесторонній обробці. Спочатку йому створюють позитивний імідж. Це клопітка робота піар-агентів, політологів і багатьох інших професіоналів, яких можна об’єднати загальним словом іміджмейкер. Отут камінчиками можна погратись. Реклама – це ще найпростіша штука. Вона очевидна, нав’язлива і, згідно законодавства, завжди супроводжується ярликом «на правах реклами». Там кандидати вихваляються, що вони здатні зробити для своєї країни, прямо таки малюють собі німб і крила і всі ми від цього відчуваємо скільки важить локшина на вухах. Це реклама. А от коли ми починаємо вірити в те, що кандидат говорить правду, що він щирий і хороший – то вже піар. Технологія, яка приховано діє на нашу підсвідомість, змушуючи нас вірити у те, що ми чуємо.

Але все пізнається в порівнянні. Щоб повністю переконати громадськість в щирості одного кандидата, потрібно показати його на негативному фоні іншого. Проста схема під назвою чорний піар. Тут і техніку «копання в брудній білизні» використовують, і «скелети в шафі» вишукують, і просто фантазують, беручи за основу якийсь невдалий факт з біографії і роздуваючи його до розмірів бегемота. А коли багато людей вірять цьому? Правильно, тоді формується суспільна думка. При чому, суспільство вважає, що формує її особисто.

Але ж стається це завдяки постійно отримуваній інформації. Навіть, коли люди намагаються від неї відгородитись, вона ще більше лізе у їхнє життя. З банерів в мережі, з білбордів на вулиці, з радіо в автобусі, з вуст друга в приватній бесіді. Навіть на одинці з близькими людьми ми починаємо говорити про політику, бо вона вже в самому повітрі. Це стає безкінечною розмовою з щоразу новими суперечками, теоріями та постійним обміном думками. Так ми стаємо не просто спостерігачами цієї інформаційної боротьби, а її безпосередніми учасниками, особисто породжуючи нову інформацію.

У цьому процесі у нас виникають упередження і стереотипи, хочемо цього чи ні. Вони настільки міцно засідають у свідомості, що часто тягнуться від виборів до виборів (хоч у нашій країні, той період займає не так вже й багато часу). Так, отримуючи все нові і нові свідчення, що доводять нашу вже сформовану думку, ми починаємо прив’язуватись до певного ЗМІ. Якщо воно каже те, що і я думаю, отже, воно каже правду. І ніхто не замислюється, що його думка – це тільки нав’язана чужа ідея, що потрапила у благодатний грунт і отримала шанс розростись.

А стереотипи – це така штука. Вони стійко засідають у людський мозок і надовго займають там тверду позицію. Коли вони вже утворились, то позбутися їх важко. Це грає на руку одним і абсолютно суперечить іншим. Один з раундів інформаційної війни виграно. Так колись відбувався процес, який називали пропагандою. Сьогодні його не знищили, а просто замінили новомодним словом. До речі, ще одна з хитрих інформаційних махінацій – підміна понять. Вона ж ряду перекручування слів. Всі чують одне і те ж саме, але кожен це трактує так, як лише він хоче це трактувати. Тут велику роль відіграють солдати – працівники медій. Адже інформацію вони отримують всі одну – на прес-конференція, під час офіційних зустрічей чи особистих повідомлень. Але кожен подає її з власного погляду. Це можна назвати свободою слова. А можна і зайняттям вигідної позиції.

Одну і ту обіцянку побудувати нову клініку різні ЗМІ розглядатимуть з точок власного зацікавлення. Одні висунуть здогади про збільшення фінансування медицини, інші – про турботу за людей, треті – про бажання відмити гроші, а четверті скажуть, що то лише безглузда спроба кандидата Х стати кращим на фоні кандидата У. А, щоб не псувати чистого імені одного – всі його помилки залишиться в минулому, закриті для чужих очей. Та, рано чи пізно їх знайдуть представники опонента і вже тоді точно подадуть у вигідному лише для нього світлі. Отака сучасна боротьба за трон уже почалася і моральна жорстокість її лише набирає обертів. Далі буде.

А далі навіть церква буде влізати в мирські справи. Не зважаючи на те, що суспільство у нас громадське. І це вже відбувається. Особливо у наших східних сусідів. Тепер навіть є «богоугодні» політичні сили і «сатанинські». Може, дійде до того, що на вибори пускатимуть лише православних? Не маю нічого проти представників інших конфесій, релігій, сект чи атеїстів. Але, у рамках інформаційної війни, кожен з них бореться за правоту саме власних поглядів. Не так може і за свою правоту, як націлений морально знищити всіх інших. Зганьбити, всіма правдами і неправдами (частіше друге) довести їхню «неістинність».

Духовна інформаційна війна ніби служить представникам однієї церкви для знищення іншої. А, разом з тим, і утвердженням свого місця в правлячій ієрархії. Тут теж ідуть в бій ті самі, вже згадані, підводні камені. Усі до єдиного. Навіщо це людям святої справи? Тому що той, хто найміцніше утвердить свій релігійний напрямок, зробить його основним у країні. А правляча еліта, зазвичай, вважає себе помазаниками Божими (бо ж як інакше їм таке щастя в руки впало?). Тому вони намагаються просити в Отця захисту такими ритуалами, якими це робить більшість народу. Це ніби показує особливо релігійним людям, що правитель один з них – свій хлопець. А це служить для здобуття ще більшої довіри та підтримки. Прямо, як і належність до одної «раси».

Пам’ятаєте дядька, який хотів, щоб «справжні арійці» світом правили? Так от, сьогодні маємо щось схоже. Тільки арійська раса тепер не хоче світ завоювати, а просто нагадує йому про своє існування. І говорять вони про це з терен України. Нічого схожого між гітлерівською і нашою концепцією немає. Окрім того, як вона діє – ця ідея об’єднує людей. Як об’єднує спільна історія, спільне коріння. Сьогодні ми чи не щодня чуємо суперечки про те, чий таки Крим, рвемось спростувати тезу «братья навек» і зариваємось дуже глибоко в історію, доказуючи, що Україна, то не Малоросія, а Русь. Росіяни теж це підтримують, говорячи про Києв-мать. А ми їм спростування, що до Русі вони відношення не мають і хай у Московії сидять.

Сьогодні всіх раптово зацікавила історія. Це добре, дуже добре. Але те, що творять з історичними фактами, звідки їх викопують чи висмоктують – це справжній жах. Зараз інформаційна війна на історичному фоні особливо загострена. Ми ділимо спільну історію, вони об’єднують ті її моменти, які нічого спільного ніколи не мали… Плутаються дати і відомості. Ними маніпулюють, як хочуть. Хронологічна війна йде тоді, коли нам намагаються втовкмачити те, чого насправді в той час не було, щоб відвести бажання поритись там, де воно справді могло бути. А фактологічна – це вже суцільна гра з морськими камінцями. І грати в неї можна вічно, всюди і будь-якому випадку.

Тепер виникає питання, хто ж це насправді робить. От і дійшли до дійових осіб. Найлегше – це солдати. Журналісти одним словом. Хтось з них  свідомо служить системі і отримує за це хорошу нагороду, а хтось іде проти системи. Тим самим другі надають їй неоціненні безкоштовні послуги, бо теж говорять про неї, хоч і у негативному сенсі. А в людини, після великої порції бруду, виникає бажання чогось чистого. І вона починає шукати ще про скривдженого пресою. Натрапляє на першу армію. Думки плутаються. Ефект бомбування і перетворення з особистості на члена натовпу розпочато. І тут виникає основне питання – кому це все треба? Ми вже називали його восьминогий Тритон. Хай таким і залишиться. Бо його щупальця ми щодня відчуваємо у власному мозку. Але обличчя не бачимо. Він багатоликий і ніякий. Але він є. Як невидима рука ринку. 

Вже зовсім інше питання, що ми можемо зробити? Журналісти – брати на озброєння засоби тих, хто йде проти нас сусідів. Якщо воювати з ними, то найкраще їхніми ж методами. Тільки вдосконаленими. А громадськість – не вірити абсолютно всьому, що кажуть. Поставте на своє світосприйняття фільтр. І хай в ньому залишаться маніпуляції зі свідомістю. З водою ж це спрацьовує. Інформація – найсильніший наркотик сучасного світу. На ньому сидять абсолютно всі. Навіть, якщо ми вже стомились від нього, якщо хочемо трохи відпочити – він сам лізе у свідомість. Поки ми намагаємось нею заволодіти, її творці (не репрезентатори!) – володіють нами. Розуміючи, що нікуди від неї не втекти – доводиться лише навчитись вибирати те, що не вбиває клітини нашого головного мозку, а таки насичує їх. Інформація в сучасному світі стала інструментом для маніпуляцій великими масами людей. Думаємо, що це є новітній вид зброї проти людства – спосіб винищення його на підсвідомому рівні за допомогою зомбування. Війна без кривавих жертв. Та з величезними інтелектуальними втратами.

А що залишиться від людини, якщо забрати від неї здатність думати? Лише частина такої ж бездумної маси, стада. А стадом легко керувати. Воно сприймає за чисту монету все, що подають з екранів, сторінок і радіохвиль. Така інформація потрапляє прямо в мозок, оминаючи стадію обдумування. Вона впивається у свідомість, викликаючи ще більшу залежність. А попит породжує пропозицію. Точно як наркотик. Адже він теж спрямований на підкорення людини своїй волі. І не володіючи всіма цими хитрими інструментами для впевненого плетіння павутини – війни не виграти. А яка війна обходиться без стимуляторів? Ідучи в бій, воїни часто вживають різні речовини, щоб позбутись страху.

Думаючи, що ми добре озброєні інформацією – ми думаємо, що володіємо світом. Але поки ми це робитимемо, вона все більше нас поглинатиме. Беручи участь у цій війні, а ми робимо це завжди, будьмо обережні – не станьмо інформаційнозалежними. Обережно, неякісна інформація викликає похмілля, нудоту і страшенний головний біль. Споживайте обережно, хоч МОЗ і не попереджує. А мав би. 

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *