Статьи

Міжнародна дипломатія проспала пробудження кровожерливого ведмедя з реваншистськими настроями. Але цей звір є не брутальним та тупим. Він дуже нагадує Германію часів Гітлера.

Колись весь світ дивувався, як тямущий німецький народ підтримував кривавого диктатора. Ось вона відповідь. Це грандіозна машина пропаганди, яку зараз відпрацьовують на росіянах.

"І коли Крим раптом опинився вже в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували", - наголосив Володимир Путін, і приєднав АРК до РФ.

Запланована вакханалія в Георгієвському залі Кремля могла і не відбутись. Якби жителі півострова бойкотували незаконний референдум. Якби жителі півострова не хотіли до Росії. Та вони хотіли.

Населення Криму боялося неіснуючих фашистів, про яких з запалом розповідали російські телеканали в Україні. Пропагандистська машина Кремля виграла за старим перевіреним принципом - "чим нахабніше брехня, тим більше народ в неї вірить".

Тож Крим став Кримським федеральним округом в результаті інформаційної війні.

Колишні міністри Криму святкують з окупантами аншлюс півострова. Фото з архіву Ольги Ковітіді

Посилення пропаганди в РФ було закономірним. Після провалу інформаційної кампанії під час бійні в Грузії 2008 року, Путін зробив висновки. Він почав будувати закритий інформаційний простір – закритий через те, що російськомовне населення навряд чи дивитиметься BBC, нехай там навіть більш об'єктивна інформація.

Вже в червні 2009 року президент РФ Медведєв затвердив перелік загальнообов'язкових телеканалів і радіоканалів, які МАЛИ бути поширені по всій території Федерації. Звісно, в переліку є канали, які не раз були зловлені на брехні медіаекпертами: "Перший канал", "Росія" та "НТВ".

Інформаційна експансія не обмежилася кордонами Росії. В жовтні 2010 року тоді ще прем’єр Путін затвердив безпрецедентну державну програму "Інформаційне суспільство (2011 - 2020 роки)" загальною вартістю 40,6 мільярдів доларів (за курсом 30 руб = 1 дол).

Мету програми можна охарактеризувати як стовідсоткове охоплення російськомовного населення земної кулі засобами масової інформації всіх форм власності, які розділяють державний стратегічний курс Російської Федерації. Тобто, державними чи приватними – немає великого значення.

Такі привілейовані ЗМІ зобов’язані розповсюджувати "правильну" інформацію про події в Росії та світі, наростити частку інформації про здоровий спосіб життя, про соціально відповідальну поведінку, поширювати традиції, культурні, моральні та сімейні цінності "руського міра".

Варто зауважити, що дана програма вже виконана майже на половину. До кінця 2014 року сума витрачена на пропаганду російських цінностей зросте до 16,5 млрд. дол. США.

Ключовими виконавцями програми є:

- Міністерство зв'язку і масових комунікацій, яке координує реалізацію "Інформаційного суспільства";

- "Россвязь" та "Роспечать", які контролюють розвиток російських ЗМІ;

- а також сумнозвісні "Роскомнадзор" та ФСБ, які слідкують за "чистотою" ефіру від інформації, що суперечить офіційному курсу Москви.

Головну ударну силу склали державні російські ЗМІ. Програма забезпечується величезними бюджетними субсидіями, які переважно спрямовуються саме на них.

Для прикладу, в 2014 році "Роспечать" за діяльність Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії (канали "Росія 1", "Росія 24", "РТР Планета" та інші) заплатить 721 млн дол. За мовлення телевізійних каналів англійською, арабською та іспанською мовами "Роспечать" перерахує некомерційній організації "ТВ-Новини" 395,7 млн дол.

Субсидії "Першому каналу", телекомпаніям "НТВ", "Петербург", "Карусель" і "ТВ Центр" складуть у сумі 202 млн дол. Реформовані "РІА Новини" отримають 86,7 млн дол. "ІТАР-ТАСС" - 40,8 млн дол. "Спортивному мовленню" перепаде 56,1 млн дол. "Громадському телебаченню Росії" - 47,5 млн дол.

Фото з екаунту Дмитра Чекалкіна в Фейсбуці

Окрім того, "Роспечать" роздасть гранти в галузі ЗМІ на 2,3 млн дол та проведе медіазаходи з патріотичного виховання громадян на 310 тис дол.

До речі, за цензуру Роскомнадзору російські платники податків сплачують приблизно 350 млн дол на рік.

Треба визнати, що мільярдні ін’єкції дають результат. За повідомленням Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії, її ефір охоплює 98,5% населення Росії та більше 50 мільйонів телеглядачів у країнах СНД та Балтії.

Канал "РТР Планета" дивляться жителі Європи, Близького Сходу, Північної Африки і США, які розмовляють 53 мовами.

Тісна співпраця з оганами влади, цензура та тиск призвели до того, що майже всі засоби масової інформації в межах РФ стали гвинтиками масштабної пропагандистської машини, яка промиває мізки споживачам контенту

Про що вони чують? Про здоровий спосіб життя? Про російську культуру? Так, але ще – це відверта брехня щодо України та всього світу. Російські новини не гребують перекручуванням фактів, а це вже не є стандартами журналістики. Це є пропаганда – насадження потрібних думок у суспільстві.

В сюжетах акценти розставляються на могутності Москви, Путіна та ядерного арсеналу. США, НАТО, ЄС постають в образах шкідників та ворогів. Ті, хто в ефірах російських телеканалів наважуються висловити дещо іншу думку, зазнають приниження прямо там.

Програма Путіна спрацювала так само ефективно, як свого часу працювала пропаганда Геббельса. 

Російськомовне населення світу впевнене (за нечисленним виключенням), що в Україні "бандерівці" вбивають людей просто на вулиці, а російською мовою не можна навіть привітатися.

Мешканців України такі новини шокують. Але цей світ зараз такий. Правда не те, що ти бачив та перевірив власноруч. Правдою є те, що тобі сказали з екрану ТВ.

Інформаційна недолугість України

Якою виглядає Україна на тлі мільярдних бюджетів та машиною пропаганди Росії?

Наша країна довела свою повну безпорадність у багатьох сферах, і особливо в інформаційній. І ось деякі об'єктивні показники такої безпорадності.

Нагадаємо, програма Путіна "Інформаційне суспільство (2011 - 2020 роки)" складає десь 4,06 млрд доларів на рік. Для порівняння, доходи державного бюджету-2013 були заплановані у сумі 351,2 млн гривень, або 43,35 млрд доларів за курсом 8,1. Тобто, видатки Путіна на пропаганду щороку складали 10% річних доходів бюджету України.

Далі. В 2013 році асигнування на Державний комітет телебачення і радіомовлення України з держбюджету склали 711 млн грн. Переважно, ці гроші "проїдаються", а невеличкий залишок ми можемо побачити у черговій стрічці, що присвячена великому Кобзарю.

Ми знайшли ще декілька видів асигнувань, які хоча б здалека можуть бути причетними до розбудови власного інформаційного простору в Україні.

На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України в 2013 році мали піти 297 млн грн. На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності президента України та Адміністрації президента України - 296 млн грн. На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України та на фінансову підтримка газети "Урядовий кур'єр" - 282 млн грн.

На Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації - 35,6 млн грн. На Інформаційно-аналітичне забезпечення координаційної діяльності у сфері національної безпеки і оборони (для РНБО) - 124 млн грн.

Складаємо все до купи, і отримуємо 1745 млн грн на рік, або 215 млн дол за курсом 8,1. Тобто, Україна в 2013 році мала витратити на пропаганду у 18,7 разів менше, ніж Росія.

Ось ще одне порівняння. На початок 2014 року, за оцінкою Росстату, в Росії постійно мешкали 143,7 млн осіб. В Україні на початок 2014 року мешкало десь 45,4 млн осіб. В розрахунку на особу, державні інформаційні витрати в Росії склали 27,8 доларів, а в Україні - 4,7 долари в 2013 році.

Що можна сказати на захист України? ВВП Росії в 2013 році десь у 18,5 разів більший за український. Начебто, у відсотках до ВВП ми витрачаємо не менше, ніж Росія.

Але ж має значення не те, скільки витрачається. А те, на що спрямовується державна інформаційна політика.

Шевченко, равлики, метелики, козацтво, січові стрільці, Грушевський та студенти під Крутами – то добре, але як все це допомагає вибудовувати інформаційний простір сучасної України?

Зрозуміло, що влада Віктора Януковича не мала жодної зацікавленості в розбудові інформаційного простору України як держави. Максимум ефективності колишні можновладці показали, коли з початку осені 2013 року почали бомбардувати ЗМІ "замазухами" про європейський вибір України, а вже за два місяці розпочали зворотній рух в напрямку Росії.

Маючи всі можливості для побудови міцного інформаційного простору в Україні, Янукович натомість геть знищив остаточну довіру до державних ЗМІ. А підконтрольні йому олігархічні ЗМІ, за старою доброю звичкою, виконують завдання захисту свого власника від влади.

Ось той фронт, який програла Україна.

В 2001 році російську мову вважали рідною мовою 29,59% мешканців України. Уявімо, що зараз відсоток такий же. Тобто, російськомовними є 13,4 млн осіб. Додамо їх до кількості мешканців Росії, та отримаємо 157 млн осіб. Видатки на пропаганду, з розрахунку на особу, складуть 25,5 доларів США.

Ось той показник, який українська влада не могла не помічати. Саме через цей показник Україна втратила Крим, а зараз не може встановити контроль над Донбасом та Півднем.

Прийшов час змінити недолугість української влади, і розпочати вироблення власної інформаційної політики. Зараз це питання може вчергове виглядати як другорядне, на тлі соціальних видатків та боротьби за президентське крісло. Знову найважливішим для наших ЗМІ стало відстеження того, на кому більше бруду – на Юлії Тимошенко, Віталії Кличко чи Петрі Порошенко.

Але то є небезпечне самозаспокоєння, тому що інформаційний простір – це не боротьба за перетягування влади, а національна політика. За економію коштів та нехтування інтересами України доведеться розплачуватись втратою територій.

-------------

Про автора

Гліб Канєвський - експерт Центру політичних студій та аналітики.

Публикация подготовлена для интернет-издания «Украинская правда» и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Міжнародна дипломатія проспала пробудження кровожерливого ведмедя з реваншистськими настроями. Але цей звір є не брутальним та тупим. Він дуже нагадує Германію часів Гітлера.

Колись весь світ дивувався, як тямущий німецький народ підтримував кривавого диктатора. Ось вона відповідь. Це грандіозна машина пропаганди, яку зараз відпрацьовують на росіянах.

"І коли Крим раптом опинився вже в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували", - наголосив Володимир Путін, і приєднав АРК до РФ.

Запланована вакханалія в Георгієвському залі Кремля могла і не відбутись. Якби жителі півострова бойкотували незаконний референдум. Якби жителі півострова не хотіли до Росії. Та вони хотіли.

Населення Криму боялося неіснуючих фашистів, про яких з запалом розповідали російські телеканали в Україні. Пропагандистська машина Кремля виграла за старим перевіреним принципом - "чим нахабніше брехня, тим більше народ в неї вірить".

Тож Крим став Кримським федеральним округом в результаті інформаційної війні.

Колишні міністри Криму святкують з окупантами аншлюс півострова. Фото з архіву Ольги Ковітіді

Посилення пропаганди в РФ було закономірним. Після провалу інформаційної кампанії під час бійні в Грузії 2008 року, Путін зробив висновки. Він почав будувати закритий інформаційний простір – закритий через те, що російськомовне населення навряд чи дивитиметься BBC, нехай там навіть більш об'єктивна інформація.

Вже в червні 2009 року президент РФ Медведєв затвердив перелік загальнообов'язкових телеканалів і радіоканалів, які МАЛИ бути поширені по всій території Федерації. Звісно, в переліку є канали, які не раз були зловлені на брехні медіаекпертами: "Перший канал", "Росія" та "НТВ".

Інформаційна експансія не обмежилася кордонами Росії. В жовтні 2010 року тоді ще прем’єр Путін затвердив безпрецедентну державну програму "Інформаційне суспільство (2011 - 2020 роки)" загальною вартістю 40,6 мільярдів доларів (за курсом 30 руб = 1 дол).

Мету програми можна охарактеризувати як стовідсоткове охоплення російськомовного населення земної кулі засобами масової інформації всіх форм власності, які розділяють державний стратегічний курс Російської Федерації. Тобто, державними чи приватними – немає великого значення.

Такі привілейовані ЗМІ зобов’язані розповсюджувати "правильну" інформацію про події в Росії та світі, наростити частку інформації про здоровий спосіб життя, про соціально відповідальну поведінку, поширювати традиції, культурні, моральні та сімейні цінності "руського міра".

Варто зауважити, що дана програма вже виконана майже на половину. До кінця 2014 року сума витрачена на пропаганду російських цінностей зросте до 16,5 млрд. дол. США.

Ключовими виконавцями програми є:

- Міністерство зв'язку і масових комунікацій, яке координує реалізацію "Інформаційного суспільства";

- "Россвязь" та "Роспечать", які контролюють розвиток російських ЗМІ;

- а також сумнозвісні "Роскомнадзор" та ФСБ, які слідкують за "чистотою" ефіру від інформації, що суперечить офіційному курсу Москви.

Головну ударну силу склали державні російські ЗМІ. Програма забезпечується величезними бюджетними субсидіями, які переважно спрямовуються саме на них.

Для прикладу, в 2014 році "Роспечать" за діяльність Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії (канали "Росія 1", "Росія 24", "РТР Планета" та інші) заплатить 721 млн дол. За мовлення телевізійних каналів англійською, арабською та іспанською мовами "Роспечать" перерахує некомерційній організації "ТВ-Новини" 395,7 млн дол.

Субсидії "Першому каналу", телекомпаніям "НТВ", "Петербург", "Карусель" і "ТВ Центр" складуть у сумі 202 млн дол. Реформовані "РІА Новини" отримають 86,7 млн дол. "ІТАР-ТАСС" - 40,8 млн дол. "Спортивному мовленню" перепаде 56,1 млн дол. "Громадському телебаченню Росії" - 47,5 млн дол.

Фото з екаунту Дмитра Чекалкіна в Фейсбуці

Окрім того, "Роспечать" роздасть гранти в галузі ЗМІ на 2,3 млн дол та проведе медіазаходи з патріотичного виховання громадян на 310 тис дол.

До речі, за цензуру Роскомнадзору російські платники податків сплачують приблизно 350 млн дол на рік.

Треба визнати, що мільярдні ін’єкції дають результат. За повідомленням Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанії, її ефір охоплює 98,5% населення Росії та більше 50 мільйонів телеглядачів у країнах СНД та Балтії.

Канал "РТР Планета" дивляться жителі Європи, Близького Сходу, Північної Африки і США, які розмовляють 53 мовами.

Тісна співпраця з оганами влади, цензура та тиск призвели до того, що майже всі засоби масової інформації в межах РФ стали гвинтиками масштабної пропагандистської машини, яка промиває мізки споживачам контенту

Про що вони чують? Про здоровий спосіб життя? Про російську культуру? Так, але ще – це відверта брехня щодо України та всього світу. Російські новини не гребують перекручуванням фактів, а це вже не є стандартами журналістики. Це є пропаганда – насадження потрібних думок у суспільстві.

В сюжетах акценти розставляються на могутності Москви, Путіна та ядерного арсеналу. США, НАТО, ЄС постають в образах шкідників та ворогів. Ті, хто в ефірах російських телеканалів наважуються висловити дещо іншу думку, зазнають приниження прямо там.

Програма Путіна спрацювала так само ефективно, як свого часу працювала пропаганда Геббельса. 

Російськомовне населення світу впевнене (за нечисленним виключенням), що в Україні "бандерівці" вбивають людей просто на вулиці, а російською мовою не можна навіть привітатися.

Мешканців України такі новини шокують. Але цей світ зараз такий. Правда не те, що ти бачив та перевірив власноруч. Правдою є те, що тобі сказали з екрану ТВ.

Інформаційна недолугість України

Якою виглядає Україна на тлі мільярдних бюджетів та машиною пропаганди Росії?

Наша країна довела свою повну безпорадність у багатьох сферах, і особливо в інформаційній. І ось деякі об'єктивні показники такої безпорадності.

Нагадаємо, програма Путіна "Інформаційне суспільство (2011 - 2020 роки)" складає десь 4,06 млрд доларів на рік. Для порівняння, доходи державного бюджету-2013 були заплановані у сумі 351,2 млн гривень, або 43,35 млрд доларів за курсом 8,1. Тобто, видатки Путіна на пропаганду щороку складали 10% річних доходів бюджету України.

Далі. В 2013 році асигнування на Державний комітет телебачення і радіомовлення України з держбюджету склали 711 млн грн. Переважно, ці гроші "проїдаються", а невеличкий залишок ми можемо побачити у черговій стрічці, що присвячена великому Кобзарю.

Ми знайшли ще декілька видів асигнувань, які хоча б здалека можуть бути причетними до розбудови власного інформаційного простору в Україні.

На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України в 2013 році мали піти 297 млн грн. На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності президента України та Адміністрації президента України - 296 млн грн. На обслуговування та організаційне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України та на фінансову підтримка газети "Урядовий кур'єр" - 282 млн грн.

На Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації - 35,6 млн грн. На Інформаційно-аналітичне забезпечення координаційної діяльності у сфері національної безпеки і оборони (для РНБО) - 124 млн грн.

Складаємо все до купи, і отримуємо 1745 млн грн на рік, або 215 млн дол за курсом 8,1. Тобто, Україна в 2013 році мала витратити на пропаганду у 18,7 разів менше, ніж Росія.

Ось ще одне порівняння. На початок 2014 року, за оцінкою Росстату, в Росії постійно мешкали 143,7 млн осіб. В Україні на початок 2014 року мешкало десь 45,4 млн осіб. В розрахунку на особу, державні інформаційні витрати в Росії склали 27,8 доларів, а в Україні - 4,7 долари в 2013 році.

Що можна сказати на захист України? ВВП Росії в 2013 році десь у 18,5 разів більший за український. Начебто, у відсотках до ВВП ми витрачаємо не менше, ніж Росія.

Але ж має значення не те, скільки витрачається. А те, на що спрямовується державна інформаційна політика.

Шевченко, равлики, метелики, козацтво, січові стрільці, Грушевський та студенти під Крутами – то добре, але як все це допомагає вибудовувати інформаційний простір сучасної України?

Зрозуміло, що влада Віктора Януковича не мала жодної зацікавленості в розбудові інформаційного простору України як держави. Максимум ефективності колишні можновладці показали, коли з початку осені 2013 року почали бомбардувати ЗМІ "замазухами" про європейський вибір України, а вже за два місяці розпочали зворотній рух в напрямку Росії.

Маючи всі можливості для побудови міцного інформаційного простору в Україні, Янукович натомість геть знищив остаточну довіру до державних ЗМІ. А підконтрольні йому олігархічні ЗМІ, за старою доброю звичкою, виконують завдання захисту свого власника від влади.

Ось той фронт, який програла Україна.

В 2001 році російську мову вважали рідною мовою 29,59% мешканців України. Уявімо, що зараз відсоток такий же. Тобто, російськомовними є 13,4 млн осіб. Додамо їх до кількості мешканців Росії, та отримаємо 157 млн осіб. Видатки на пропаганду, з розрахунку на особу, складуть 25,5 доларів США.

Ось той показник, який українська влада не могла не помічати. Саме через цей показник Україна втратила Крим, а зараз не може встановити контроль над Донбасом та Півднем.

Прийшов час змінити недолугість української влади, і розпочати вироблення власної інформаційної політики. Зараз це питання може вчергове виглядати як другорядне, на тлі соціальних видатків та боротьби за президентське крісло. Знову найважливішим для наших ЗМІ стало відстеження того, на кому більше бруду – на Юлії Тимошенко, Віталії Кличко чи Петрі Порошенко.

Але то є небезпечне самозаспокоєння, тому що інформаційний простір – це не боротьба за перетягування влади, а національна політика. За економію коштів та нехтування інтересами України доведеться розплачуватись втратою територій.

-------------

Про автора

Гліб Канєвський - експерт Центру політичних студій та аналітики.

Публикация подготовлена для интернет-издания «Украинская правда» и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *