Статьи

Українське суспільство є суспільством перехідного типу. Воно рухається до утворення по-справжньому власних нації та держави. Нації як сукупного вектору, що об’єднує розуміння нацією свого минулого, теперішнього та майбутнього.

Держави як законів, якими послуговується суспільство для організації свого співжиття, та організаційної культури, що фіксує стосунки та взаємодію між Українське суспільство є суспільством перехідного типу. Воно рухається до утворення по-справжньому власних нації та держави. Нації як сукупного вектору, що об’єднує розуміння нацією свого минулого, теперішнього та майбутнього. Держави як законів, якими послуговується суспільство для організації свого співжиття, та організаційної культури, що фіксує стосунки та взаємодію між інститутами права всередині самої держави.

В епоху інформаційних і пост-інформаційних суспільств саме інформація стає основною характеристикою змін. Наразі констатуємо ситуацію інформаційної війни. Для нас, українців, це стає вирішальним випробуванням на шляху до творення нації та держави. Від того виграємо ми чи програємо залежить і наша роль в умовах інформаційного колонізму: рабів чи господарів. При чому господарювання тут найперше культурне, ментальне, інформаційне, яке й визначає справедливість розподілу ресурсів на соціальному та економічному рівнях.

Для управління та координації дій в умовах війни необхідно усвідомлювати простір і основні характеристики такого протистояння. Усвідомлення народжується в процесі об’ємного аналізу. Аналіз дає змогу оцінити своє становище та виділити можливі альтернативи дій.

Тож ми по-черзі проаналізуємо наступні питання: Що собою являє інформаційна війна? Де вона розгортається? Коли вона почалася та як довго триває? Хто є її суб’єктами? І як можна змінити її динаміку та конфігурацію? Що собою являє інформаційна війна?

Так міцно, як колючий дріт обплітає мури стратегічних об’єктів, кільця війни обплели інформаційний простір України. Чому кільця? Якщо зобразити протистояння - себто бінарну опозицію (плюс або мінус) двох таборів – України та Росії,  – то утвориться замкнуте коло. «Майдануті» образилися на прізвисько і відповіли: «колоради». Останні новим тавром ще більше активували свою фантазію на генерування нових словесних форм-кліше, щоби зачепити супротивників. Кільце замкнулося.

Кільця війни розгортаються і розростаються: «сепаратисти»-«бандерівці»-«зелені чоловічки»-«правий сектор»

Таким чином, зобразивши цей процес у трьохвимірному просторі, ми побачимо повноцінну кулю або сферу, що утворилася із кілець. З часом куля стає ще заплутанішою та збільшує свій об’єм, нагадуючи клубок. Бінарні ярлики (а не реальні люди!) отримують стійкі характеристики, які продовжують парні ряди антитез: «Небесна сотня – герої», «Беркут – злочинці», «Новий український уряд – хунта», «Хутін – пуй». Далі, до характеристик додаються вже дієві імперативи: «Бойкотуй російське!» – «Бойкот Рошену!», «Федералізація України» - «Повернення українських етнічних земель». Тож ми прослідковуємо утворення цілих інформаційних площин на поверхні кулі , які легко використовуються для інтерпретації «нових» подій чи рішень протилежного табору.
Де розгортається інформаційна війна?

Протистояння «Україна-Росія» охоплює інформаційний простір довкола конфліктуючих сторін. Це внутрішня атмосфера клубка. Вона подібна до атмосфери Землі, що під час сонячної доби стає інтенсивною, набуває блакитного кольору та не дає побачити усі дальні космічні об’єкти. Отже зовнішні – міжнародні події, які «не стосуються» війни, тобто не є одразу ж включеними за допомогою вже описаних бінарних площин, просто не помічаються, відтіняються, хоча при аналізі можливо було би провести багато паралелей і викликати багато громадських акцій солідарності.

Як приклад,  трагедія, що сталася 13 травня на вугільній шахті у міста Сома в провінції Маніса, Туреччина, де понад 200 осіб загинуло й обурені люди  атакували машину прем’єра. Дуже резонансна подія серед турків і майже обділена увагою на рівні обговорень в українському просторі.

І навпаки, події, в яких можна «зачепитися» за Україну, стають частиною інформаційної кулі: санкції ЄС до російського бізнесу та політиків, листування у Твіттері між румунськими та російськими політиками на тему спроб Дмитра Рогозіна потрапити в Україну.
Але кожна куля знаходиться в просторі – у нашому випадку це сприйняття протистояння за межами України та Росії. Тут ситуація дуже подібна до спостережень за Місяцем, які можна робити, знаходячись на поверхні земної кулі: клубок із петель війни здається пласким, більш того, у фокусі найчастіше знаходиться складна інформаційна площина та пов’язані з нею інтерпретації тільки однієї зі сторін. Так, приміром Сербія, Болгарія, Казахстан «бачать» російські версії подій та процесів. На противагу увага США чи Норвегії зосереджена на українських кліше та лозунгах.  Коли ж робиться спроба «аналізу» подій із різних сторін, то в результаті виходить поляризована, бінарна картина подій, яка спрощує або взагалі підміняє справжні процеси, що відбуваються в Україні, висвітлюючи тільки зовнішню поверхню клубка.

На це звертає увагу в своєму блозі швейцарський політолог та оглядач газети «Женевська Трибуна» Даніель Варнер (Daniel Warner):

«Бінарні опозиції в таких галузях як програмування чи демаркація кордонів є вкрай корисними. Але вони мають і цілком зрозумілі обмеження у застосуванні, вихід за які призводить до негативних наслідків». Він наводить приклад рецепції лютневого референдуму в Швейцарії, що подавався крізь призму бінарних кілець: франкомовна – німецькомовна громада, міське – сільське населення, ксенофобські та толеруючі настрої. Тоді як насправді, як і в даній ситуацій, так і історично, Швейцарія шукала та віднаходила можливості для діалогу та врахування інтересів різних сторін. Тож пан Варнер виносить як завдання для швейцарських ЗМІ – ліпше комунікувати швейцарські події назовні та всередині країни, щоби люди позбувалися непродуктивних бінарних підходів. Те саме він радить і в рецепції українських подій.

Коли почалася інформаційна війна та як довго вона триває?

Куля із кілець війни утворилася задовго до 2014 року. За останні десять-дванадцять років в російському телевізійному просторі критика внутрішніх суспільних процесів майже зникла, вивівши на перший план звіти про ефективну діяльність В. Путіна та його команди. Ці позитивні зміни на рівні новинних стрічок балансувалися висвітленням негативних, деградуючих і неприйнятних процесів і подій в Україні. Таким чином в свідомості росіян (і глядачів російського телебачення) вибудовувалася бінарна опозиція: внутрішня стабільність – український хаос. Кільця бінарностей в Україні та Росії можна було чітко простежити, наприклад, під час газових війн починаючи з 2005 року і далі.

Однак багато з кілець є «історичними» сталими, що зафіксовані у пам’яті цілих поколінь ще радянською пропагандою: «бандерівці» - «гебешники» (часи Другої світової війни), «бандити» - «комуністи» (часи УНР). Тобто ми маємо справу із реактуалізацією кілець семи десятирічної  та сторічної давнини. Аналітики та блоґери з України та Росії активно докладаються до цього в своїх матеріалах.
Хто є суб’єктами інформаційної війни?

В умовах існування соціальних мереж суб’єктами війни стають всі, хто створює, споживає та поширює інформацію

Адже сьогодні це робиться дуже швидко – і нові кільця війни закручуються, а старі підсилюються двома кліками у Фейсбуці чи Твіттері. Між тим є і певна структура суб’єків, яку можна порівняти із будовою нашої планети – є ядро, плазма на якій лежать літосферні плити – а вже тоді земна поверхня і її мешканці. В центрі інформаційної війни знаходяться ідеологи. З Російського боку – це Дугін, кремлівські політтехнологи, російські спецслужби. З українського – інтелектуали,  олігархи та їх політтехнологи, спецслужби. Далі,  розроблені концепти переходять у магму інформаційної кулі – до прес-служб державних установ, окремих політиків, інформаційних та піар агенцій, медіахолдінгів, від них вже поширюються на інші видання, до експертів, блоґерів, користувачів соціальних мереж, глядачів, слухачів і т.д. Завдяки технологічним новинкам з’явився ще й рух стрімерів – що знаходяться разом із основними аудиторіями на поверхні інформаційного простору. Однак інформаційні потоки та надбудова сенсів і маніпуляція ними – це динамічний процес, в який часто включаються журналісти, самі не помічаючи цього: Так Ірина Соловей, президент Колективу Ґараж Ґенґ на своїй сторінці у Фейсбуці закликала колег-журналістів пам’ятати, що їх завдання – інформувати, а інформаційна війна – це завдання спецслужб.

За словами Аґнешки Ромашевської-Ґузи, віце-президенту Польської асоціації журналістів, світ стикається з такою масштабною пропагандою вперше з часів СРСР. Тож до суб’єктів війни також додаються і громадські ініціативи із протидії маніпуляціям – Stop Fake, Euromaidan PR in English та Information war Ukraine у мережі Фейсбук. Однак тут спостерігається явна диспропорція і громадських зусиль не вистачає для віднайдення та розкриття всіх випадків маніпуляції.

В інформаційному полі постійно присутні і митці. По інтернету ходить два переліки російських діячів культури: тих, що виступили «на підтримку дій російського уряду» та тих, що «засудили їх чи виступили за мир між країнами». Це доповнюється і відеокліпами та піснями. Великий резонанс викликала пісня української поетеси Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями», яку поклали на музику та записали на відео литовські рокери Вірґіс Пупшис (Virgis Pupšys), Ґінтаутас Літінскас (Gintautas Litinskas) та інші. Кільце замикається віршем Надії Надник і ролик, що його супроводжує – різні люди під музику Scorpions закликають: «Галиция, слушай, давай разводиться» та іншими. Кільця продовжуються закручуватися все тугіше. 

Що можна зробити?

Об’ємні за вимірністю та обсягом проблеми потребують не менш об’ємних рішень. В умовах інформаційної війни навряд чи спрацює тактика бліцкрига. Але є щонайменше два принципових підходи.

Перший полягає у виході за межі сфери та відмови від бінарних тверджень. Це означає що замість того, щоб множити кільця війни, почати поступово та систематично їх розплутувати. Для цього можна послуговуватися різними методами. Наприклад, мова «прім», розроблена Девідом Борландом і полягає в трансформації тверджень, що робить людина з логіки Арістотеля (яка встановлює однозначний сенсовий зв’язок: «А є Б», «це фашистська ідея») на більш екзистенційні формулювання: «мені здається, що А схоже на В», «мені здається, що це може бути фашистською ідеєю». З точки зору художнього слова це може звучати не звично чи навіть кострубато, однак такі формулювання широко застосовуються в криміналістиці та психології для правильної передачі сенсів того, що ми бачимо чи обговорюємо. Фактично це окреме завдання для журналістів та інших зацікавлених суб’єктів війни – як зробити такі формулювання красивими чи звичними, адже сенс вони передають з набагато більшою точністю та обережністю щодо подальших наслідків переданої інформації.

До приклада пост на Фейсбуці Віктора Кожевнікова з Spilno.tv:
«Вот к примеру, показывает журналист Сектор Газа.
- Мы видим предметы похожие на трупы в ящиках похожих на гробы. Люди похожие на арабов скандируют: Смерть Израилю!
- Мы видим что предметы похожие на трупы за углом вскакивают из ящиков похожих на гробы и присоединяются к скандирующим».
Другий – це декомпозиція сфери війни і перетворення її на диполь (дві зв’язаних сфери). Цього можна досягти шляхом створення альтернативної сфери, яка базується на кільцях миру та взаємоповаги у своїй внутрішній структурі, а «живиться» чи отримує силу від розплутування і фактично перетягування бінарних тверджень із клубка війни. Механізми її створення пропонують культурні діячі. До прикладу, міжнародний рух «Інтеркультура» вже більше десяти років в Україні працює над створенням міжнародних платформ взаємодії, створив потужні медійні концепти «послів миру» - впливових українських культурних діячів – Руслани, Святослава Вакарчука та інших. Такий інструментарій може бути поширений і запроваджений найперше громадськими та культурними суб’єктами війни.

Висновки

Кільця та сфери війни – це не українсько-російський винахід. Вони існують історично і зараз охоплюють багато «ворогуючих» країн: Росію та США, Пакістан та Індію, Ізраїль та Палестину і т.д. Вони мають тенденцію до розгортання у просторі та реактуалізацію у часі, охоплюють глобальне інформаційне середовище, послуговуються бінарним мисленням, розведенням на «правих і неправих». Саме усвідомлення існування кілець війни  – це значний крок вперед. Наступний крок – визначення та вибір одного чи кількох засобів їх подолання. А вибравши – перейти до продуктивних та життєствердних картин інформаційної дійсності. І важливо пам’ятати, що інформаційна війна не існує сама по собі. Вона завжди використовується, щоб приховати щось, або ж є продуктом іншої війни – економічної, політичної чи кількох одночасно. І тут вже спрацьовує журналістське правило: звідки та куди йдуть гроші?
 

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.


 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Українське суспільство є суспільством перехідного типу. Воно рухається до утворення по-справжньому власних нації та держави. Нації як сукупного вектору, що об’єднує розуміння нацією свого минулого, теперішнього та майбутнього.

Держави як законів, якими послуговується суспільство для організації свого співжиття, та організаційної культури, що фіксує стосунки та взаємодію між Українське суспільство є суспільством перехідного типу. Воно рухається до утворення по-справжньому власних нації та держави. Нації як сукупного вектору, що об’єднує розуміння нацією свого минулого, теперішнього та майбутнього. Держави як законів, якими послуговується суспільство для організації свого співжиття, та організаційної культури, що фіксує стосунки та взаємодію між інститутами права всередині самої держави.

В епоху інформаційних і пост-інформаційних суспільств саме інформація стає основною характеристикою змін. Наразі констатуємо ситуацію інформаційної війни. Для нас, українців, це стає вирішальним випробуванням на шляху до творення нації та держави. Від того виграємо ми чи програємо залежить і наша роль в умовах інформаційного колонізму: рабів чи господарів. При чому господарювання тут найперше культурне, ментальне, інформаційне, яке й визначає справедливість розподілу ресурсів на соціальному та економічному рівнях.

Для управління та координації дій в умовах війни необхідно усвідомлювати простір і основні характеристики такого протистояння. Усвідомлення народжується в процесі об’ємного аналізу. Аналіз дає змогу оцінити своє становище та виділити можливі альтернативи дій.

Тож ми по-черзі проаналізуємо наступні питання: Що собою являє інформаційна війна? Де вона розгортається? Коли вона почалася та як довго триває? Хто є її суб’єктами? І як можна змінити її динаміку та конфігурацію? Що собою являє інформаційна війна?

Так міцно, як колючий дріт обплітає мури стратегічних об’єктів, кільця війни обплели інформаційний простір України. Чому кільця? Якщо зобразити протистояння - себто бінарну опозицію (плюс або мінус) двох таборів – України та Росії,  – то утвориться замкнуте коло. «Майдануті» образилися на прізвисько і відповіли: «колоради». Останні новим тавром ще більше активували свою фантазію на генерування нових словесних форм-кліше, щоби зачепити супротивників. Кільце замкнулося.

Кільця війни розгортаються і розростаються: «сепаратисти»-«бандерівці»-«зелені чоловічки»-«правий сектор»

Таким чином, зобразивши цей процес у трьохвимірному просторі, ми побачимо повноцінну кулю або сферу, що утворилася із кілець. З часом куля стає ще заплутанішою та збільшує свій об’єм, нагадуючи клубок. Бінарні ярлики (а не реальні люди!) отримують стійкі характеристики, які продовжують парні ряди антитез: «Небесна сотня – герої», «Беркут – злочинці», «Новий український уряд – хунта», «Хутін – пуй». Далі, до характеристик додаються вже дієві імперативи: «Бойкотуй російське!» – «Бойкот Рошену!», «Федералізація України» - «Повернення українських етнічних земель». Тож ми прослідковуємо утворення цілих інформаційних площин на поверхні кулі , які легко використовуються для інтерпретації «нових» подій чи рішень протилежного табору.
Де розгортається інформаційна війна?

Протистояння «Україна-Росія» охоплює інформаційний простір довкола конфліктуючих сторін. Це внутрішня атмосфера клубка. Вона подібна до атмосфери Землі, що під час сонячної доби стає інтенсивною, набуває блакитного кольору та не дає побачити усі дальні космічні об’єкти. Отже зовнішні – міжнародні події, які «не стосуються» війни, тобто не є одразу ж включеними за допомогою вже описаних бінарних площин, просто не помічаються, відтіняються, хоча при аналізі можливо було би провести багато паралелей і викликати багато громадських акцій солідарності.

Як приклад,  трагедія, що сталася 13 травня на вугільній шахті у міста Сома в провінції Маніса, Туреччина, де понад 200 осіб загинуло й обурені люди  атакували машину прем’єра. Дуже резонансна подія серед турків і майже обділена увагою на рівні обговорень в українському просторі.

І навпаки, події, в яких можна «зачепитися» за Україну, стають частиною інформаційної кулі: санкції ЄС до російського бізнесу та політиків, листування у Твіттері між румунськими та російськими політиками на тему спроб Дмитра Рогозіна потрапити в Україну.
Але кожна куля знаходиться в просторі – у нашому випадку це сприйняття протистояння за межами України та Росії. Тут ситуація дуже подібна до спостережень за Місяцем, які можна робити, знаходячись на поверхні земної кулі: клубок із петель війни здається пласким, більш того, у фокусі найчастіше знаходиться складна інформаційна площина та пов’язані з нею інтерпретації тільки однієї зі сторін. Так, приміром Сербія, Болгарія, Казахстан «бачать» російські версії подій та процесів. На противагу увага США чи Норвегії зосереджена на українських кліше та лозунгах.  Коли ж робиться спроба «аналізу» подій із різних сторін, то в результаті виходить поляризована, бінарна картина подій, яка спрощує або взагалі підміняє справжні процеси, що відбуваються в Україні, висвітлюючи тільки зовнішню поверхню клубка.

На це звертає увагу в своєму блозі швейцарський політолог та оглядач газети «Женевська Трибуна» Даніель Варнер (Daniel Warner):

«Бінарні опозиції в таких галузях як програмування чи демаркація кордонів є вкрай корисними. Але вони мають і цілком зрозумілі обмеження у застосуванні, вихід за які призводить до негативних наслідків». Він наводить приклад рецепції лютневого референдуму в Швейцарії, що подавався крізь призму бінарних кілець: франкомовна – німецькомовна громада, міське – сільське населення, ксенофобські та толеруючі настрої. Тоді як насправді, як і в даній ситуацій, так і історично, Швейцарія шукала та віднаходила можливості для діалогу та врахування інтересів різних сторін. Тож пан Варнер виносить як завдання для швейцарських ЗМІ – ліпше комунікувати швейцарські події назовні та всередині країни, щоби люди позбувалися непродуктивних бінарних підходів. Те саме він радить і в рецепції українських подій.

Коли почалася інформаційна війна та як довго вона триває?

Куля із кілець війни утворилася задовго до 2014 року. За останні десять-дванадцять років в російському телевізійному просторі критика внутрішніх суспільних процесів майже зникла, вивівши на перший план звіти про ефективну діяльність В. Путіна та його команди. Ці позитивні зміни на рівні новинних стрічок балансувалися висвітленням негативних, деградуючих і неприйнятних процесів і подій в Україні. Таким чином в свідомості росіян (і глядачів російського телебачення) вибудовувалася бінарна опозиція: внутрішня стабільність – український хаос. Кільця бінарностей в Україні та Росії можна було чітко простежити, наприклад, під час газових війн починаючи з 2005 року і далі.

Однак багато з кілець є «історичними» сталими, що зафіксовані у пам’яті цілих поколінь ще радянською пропагандою: «бандерівці» - «гебешники» (часи Другої світової війни), «бандити» - «комуністи» (часи УНР). Тобто ми маємо справу із реактуалізацією кілець семи десятирічної  та сторічної давнини. Аналітики та блоґери з України та Росії активно докладаються до цього в своїх матеріалах.
Хто є суб’єктами інформаційної війни?

В умовах існування соціальних мереж суб’єктами війни стають всі, хто створює, споживає та поширює інформацію

Адже сьогодні це робиться дуже швидко – і нові кільця війни закручуються, а старі підсилюються двома кліками у Фейсбуці чи Твіттері. Між тим є і певна структура суб’єків, яку можна порівняти із будовою нашої планети – є ядро, плазма на якій лежать літосферні плити – а вже тоді земна поверхня і її мешканці. В центрі інформаційної війни знаходяться ідеологи. З Російського боку – це Дугін, кремлівські політтехнологи, російські спецслужби. З українського – інтелектуали,  олігархи та їх політтехнологи, спецслужби. Далі,  розроблені концепти переходять у магму інформаційної кулі – до прес-служб державних установ, окремих політиків, інформаційних та піар агенцій, медіахолдінгів, від них вже поширюються на інші видання, до експертів, блоґерів, користувачів соціальних мереж, глядачів, слухачів і т.д. Завдяки технологічним новинкам з’явився ще й рух стрімерів – що знаходяться разом із основними аудиторіями на поверхні інформаційного простору. Однак інформаційні потоки та надбудова сенсів і маніпуляція ними – це динамічний процес, в який часто включаються журналісти, самі не помічаючи цього: Так Ірина Соловей, президент Колективу Ґараж Ґенґ на своїй сторінці у Фейсбуці закликала колег-журналістів пам’ятати, що їх завдання – інформувати, а інформаційна війна – це завдання спецслужб.

За словами Аґнешки Ромашевської-Ґузи, віце-президенту Польської асоціації журналістів, світ стикається з такою масштабною пропагандою вперше з часів СРСР. Тож до суб’єктів війни також додаються і громадські ініціативи із протидії маніпуляціям – Stop Fake, Euromaidan PR in English та Information war Ukraine у мережі Фейсбук. Однак тут спостерігається явна диспропорція і громадських зусиль не вистачає для віднайдення та розкриття всіх випадків маніпуляції.

В інформаційному полі постійно присутні і митці. По інтернету ходить два переліки російських діячів культури: тих, що виступили «на підтримку дій російського уряду» та тих, що «засудили їх чи виступили за мир між країнами». Це доповнюється і відеокліпами та піснями. Великий резонанс викликала пісня української поетеси Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями», яку поклали на музику та записали на відео литовські рокери Вірґіс Пупшис (Virgis Pupšys), Ґінтаутас Літінскас (Gintautas Litinskas) та інші. Кільце замикається віршем Надії Надник і ролик, що його супроводжує – різні люди під музику Scorpions закликають: «Галиция, слушай, давай разводиться» та іншими. Кільця продовжуються закручуватися все тугіше. 

Що можна зробити?

Об’ємні за вимірністю та обсягом проблеми потребують не менш об’ємних рішень. В умовах інформаційної війни навряд чи спрацює тактика бліцкрига. Але є щонайменше два принципових підходи.

Перший полягає у виході за межі сфери та відмови від бінарних тверджень. Це означає що замість того, щоб множити кільця війни, почати поступово та систематично їх розплутувати. Для цього можна послуговуватися різними методами. Наприклад, мова «прім», розроблена Девідом Борландом і полягає в трансформації тверджень, що робить людина з логіки Арістотеля (яка встановлює однозначний сенсовий зв’язок: «А є Б», «це фашистська ідея») на більш екзистенційні формулювання: «мені здається, що А схоже на В», «мені здається, що це може бути фашистською ідеєю». З точки зору художнього слова це може звучати не звично чи навіть кострубато, однак такі формулювання широко застосовуються в криміналістиці та психології для правильної передачі сенсів того, що ми бачимо чи обговорюємо. Фактично це окреме завдання для журналістів та інших зацікавлених суб’єктів війни – як зробити такі формулювання красивими чи звичними, адже сенс вони передають з набагато більшою точністю та обережністю щодо подальших наслідків переданої інформації.

До приклада пост на Фейсбуці Віктора Кожевнікова з Spilno.tv:
«Вот к примеру, показывает журналист Сектор Газа.
- Мы видим предметы похожие на трупы в ящиках похожих на гробы. Люди похожие на арабов скандируют: Смерть Израилю!
- Мы видим что предметы похожие на трупы за углом вскакивают из ящиков похожих на гробы и присоединяются к скандирующим».
Другий – це декомпозиція сфери війни і перетворення її на диполь (дві зв’язаних сфери). Цього можна досягти шляхом створення альтернативної сфери, яка базується на кільцях миру та взаємоповаги у своїй внутрішній структурі, а «живиться» чи отримує силу від розплутування і фактично перетягування бінарних тверджень із клубка війни. Механізми її створення пропонують культурні діячі. До прикладу, міжнародний рух «Інтеркультура» вже більше десяти років в Україні працює над створенням міжнародних платформ взаємодії, створив потужні медійні концепти «послів миру» - впливових українських культурних діячів – Руслани, Святослава Вакарчука та інших. Такий інструментарій може бути поширений і запроваджений найперше громадськими та культурними суб’єктами війни.

Висновки

Кільця та сфери війни – це не українсько-російський винахід. Вони існують історично і зараз охоплюють багато «ворогуючих» країн: Росію та США, Пакістан та Індію, Ізраїль та Палестину і т.д. Вони мають тенденцію до розгортання у просторі та реактуалізацію у часі, охоплюють глобальне інформаційне середовище, послуговуються бінарним мисленням, розведенням на «правих і неправих». Саме усвідомлення існування кілець війни  – це значний крок вперед. Наступний крок – визначення та вибір одного чи кількох засобів їх подолання. А вибравши – перейти до продуктивних та життєствердних картин інформаційної дійсності. І важливо пам’ятати, що інформаційна війна не існує сама по собі. Вона завжди використовується, щоб приховати щось, або ж є продуктом іншої війни – економічної, політичної чи кількох одночасно. І тут вже спрацьовує журналістське правило: звідки та куди йдуть гроші?
 

Публикация подготовлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua.


 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *