Статьи

Номинация "Гражданская журналистика и блогинг"

«Привіт. У вас у Львові вбили російськомовну дівчину за те, що вона російською спілкувалась? У нас тут ЗМІ передали».

За останні місяці такі повідомлення мене просто смішили, але цього разу я розсердилась. Писала мені не просто якась там людина, а журналістка, яка кілька днів перед тим спокійно гуляла Львовом, пила медовуху в «Криївці» та на всю маршрутку розповідала, що вона приїхала із Луганська.

Звичайно, я їй відписала – розсміялась із її наївності та саркастично охарактеризувала таланти (язик не повертається сказати) колег по цеху. Але при цьому, добре розуміла, що наша особиста переписка – крапля в океані дезінформації, чуток та свідомої багатомільйонної політики. І зрештою так, я переконаю одну людину, п’ять, десять, але… Якого біса? Чому в нас одна частина країни не знає нічого про іншу? Чому східняки вірять, що западенці їдять дітей? А западенці не хочуть їхати на Схід, бо «що там побачиш, крім шахт і алкашів?» Чому більшість львів’ян переконана, що на Донбасі живе лише бидло, яке крім «дєди ваєвалі!» і «ми хатім в Рассєю!» нічого не знає?

Російським ЗМІ так просто нав’язати свої казки не тому, що вони так добре працюють, а тому, що українські медійники не працюють узагалі

Гучні заяви? Ок. Ось факти. 9 травня у Львові. Всі бояться провокацій – про це напередодні заявляло чимало політиків та ЗМІ. Кореспонденти центральних каналів зайняті не так зйомкою репортажу про День Перемоги, як пошуками «засланих козачків», аби вони, не приведи Господи, не відзняли картинку для Путіна. Журналістам таки вдається вирахувати у своїх рядах російських репортерів та змусити останніх припинити зйомку і залишити місце події. Проте, це абсолютно не завадило телевізійним каналам у Росії показати кадри стрілянини на День перемоги у Львові. І кадри ці абсолютно реальні: зі Львова, з Дня Перемоги, відзняті, а потім розповсюджені/продані львівськими телевізійниками, от тільки за 2011 рік. Але простий смертний до того сильно докопуватись не буде – картинка ж є! І цілком реальна та правдива, забезпечена українськими ЗМІ.

2 травня. В мережі з’являється інформація про збитий сепаратистами у Слов’янську військовий гелікоптер. «24» та «5 канал» одразу ж починають транслювати в ефірі відео палаючого гелікоптера, нібито з місця події. От тільки кадри ці відзняті за півроку до того, і не у Слов’янську. Насправді, це зкадроване відео катастрофи російського Ка-52 в Жулебино 29.10.2013. 

Інформацію не перевіряють, або ж свідомо підтасовують. І в нас у країні це дуже просто робиться

Чергове загострення подій на Майдані. До мене у студію приходить людина із фото важкої військової техніки, яку нібито транспортують залізницею і зараз вона під Львовом. Треба перевірити, адже поїхати ешелон може будь-куди. Обриваю телефон всім знайомим військовикам – жодної відповіді. І тоді я закидую фото та ту історію на Фейсбук з проханням (увага!) перевірити інформацію по Ходорову.

За півгодини у мене був шок: інформаційні агентства, не перевіряючи інформації, розносять цю новину і панічно кричать про танки, які рухаються на Київ. Ще за годину до мене телефонують із Громадського телебачення та кажуть, що вони перевіряють уже всі залізничні під’їзди до Києва. Ще за кілька годин «1+1» робить екстрений випуск новин і умудряється розбудити міністра оборони України, аби запитати його про танки. Наголошую: ніхто із них не звернув уваги на те, що інформація не перевірена та навіть не поцікавився її достовірністю. Цей випадок – один із мільйонів у свідомій чи випадковій дезінформації, проте він чудово ілюструє як працюють наші ЗМІ.

І ще одне. Щодо піару. А ви пам’ятаєте хоч один якісний іміджевий ролик про країну на вітчизняному ТБ домайданного періоду? Щось якщо й проскакувало, то було зроблено на рівні домонгольської доби і однозначно не налаштовувало на патріотичні та горді почуття. Який відсоток позитивних новин у підсумках дня на центральних каналах? Куди злетяться, як мухи на мед, журналісти усіх редакцій – на стотисячні пологи чи на вбивство олігарха?

Пригадуєте жарт: «Сьогодні у випуску: вбили, зґвалтували, зарізали, пограбували, але не все так погано – у зоопарку народилась пандочка»? Від нього уже не смішно, бо це – реальність українських новин. То чому, скажіть, Донбас має вірити в те, що з Україною у нього є щасливе майбутнє? Натомість, щодня він бачить, як чудово живе сусідня країна: новини, серіали про чесну «поліцію» та сміливу армію, фільми про Попелюшок – це ж таке манливе і можливе майбутнє! І бачить він усе це не тільки на російських каналах – більшість вітчизняного ефірного наповнення також говорить про благополуччя та процвітання сусідів. Відмовлятись від цієї політики почали тільки нещодавно, та й то не всі. От і хочеться Східній Україні жити не серед ґвалтівників та головорізів, а у квітучій країні. 

Є такий фільм – «Чеська мрія». Якщо коротко, у ньому двоє режисерів обдурили кілька тисяч жителів Праги. Хлопці запустили потужну рекламну кампанію про відкриття нового гіпермаркету на околиці міста, з величезним вибором товарів та дешевими цінами. Коли, в анонсований день відкриття, люди прийшли до гіпермаркету, то побачили здалеку чудовий фасад. Вони пішли до нього, але виявилось, що це – розмальоване полотно, яке натягнули посеред поля, а за ним – жодних товарів, лише бур’яни. 

Донбас повівся на таку «чеську мрію». Але винен у цьому не тільки він. Росія десятиріччями вчилась продавати себе у світі якнайдорожче. Тим часом, Україна зазвичай просила і бідкалась. В реальності – обидві країни мали жахливі проблеми, проте одна створила чудовий фасад, прикрила виразки шовком, інша ж – виставила свої болячки на загальний огляд. 

Публикация подготовлена для блога denews.net.ua и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Номинация "Гражданская журналистика и блогинг"

«Привіт. У вас у Львові вбили російськомовну дівчину за те, що вона російською спілкувалась? У нас тут ЗМІ передали».

За останні місяці такі повідомлення мене просто смішили, але цього разу я розсердилась. Писала мені не просто якась там людина, а журналістка, яка кілька днів перед тим спокійно гуляла Львовом, пила медовуху в «Криївці» та на всю маршрутку розповідала, що вона приїхала із Луганська.

Звичайно, я їй відписала – розсміялась із її наївності та саркастично охарактеризувала таланти (язик не повертається сказати) колег по цеху. Але при цьому, добре розуміла, що наша особиста переписка – крапля в океані дезінформації, чуток та свідомої багатомільйонної політики. І зрештою так, я переконаю одну людину, п’ять, десять, але… Якого біса? Чому в нас одна частина країни не знає нічого про іншу? Чому східняки вірять, що западенці їдять дітей? А западенці не хочуть їхати на Схід, бо «що там побачиш, крім шахт і алкашів?» Чому більшість львів’ян переконана, що на Донбасі живе лише бидло, яке крім «дєди ваєвалі!» і «ми хатім в Рассєю!» нічого не знає?

Російським ЗМІ так просто нав’язати свої казки не тому, що вони так добре працюють, а тому, що українські медійники не працюють узагалі

Гучні заяви? Ок. Ось факти. 9 травня у Львові. Всі бояться провокацій – про це напередодні заявляло чимало політиків та ЗМІ. Кореспонденти центральних каналів зайняті не так зйомкою репортажу про День Перемоги, як пошуками «засланих козачків», аби вони, не приведи Господи, не відзняли картинку для Путіна. Журналістам таки вдається вирахувати у своїх рядах російських репортерів та змусити останніх припинити зйомку і залишити місце події. Проте, це абсолютно не завадило телевізійним каналам у Росії показати кадри стрілянини на День перемоги у Львові. І кадри ці абсолютно реальні: зі Львова, з Дня Перемоги, відзняті, а потім розповсюджені/продані львівськими телевізійниками, от тільки за 2011 рік. Але простий смертний до того сильно докопуватись не буде – картинка ж є! І цілком реальна та правдива, забезпечена українськими ЗМІ.

2 травня. В мережі з’являється інформація про збитий сепаратистами у Слов’янську військовий гелікоптер. «24» та «5 канал» одразу ж починають транслювати в ефірі відео палаючого гелікоптера, нібито з місця події. От тільки кадри ці відзняті за півроку до того, і не у Слов’янську. Насправді, це зкадроване відео катастрофи російського Ка-52 в Жулебино 29.10.2013. 

Інформацію не перевіряють, або ж свідомо підтасовують. І в нас у країні це дуже просто робиться

Чергове загострення подій на Майдані. До мене у студію приходить людина із фото важкої військової техніки, яку нібито транспортують залізницею і зараз вона під Львовом. Треба перевірити, адже поїхати ешелон може будь-куди. Обриваю телефон всім знайомим військовикам – жодної відповіді. І тоді я закидую фото та ту історію на Фейсбук з проханням (увага!) перевірити інформацію по Ходорову.

За півгодини у мене був шок: інформаційні агентства, не перевіряючи інформації, розносять цю новину і панічно кричать про танки, які рухаються на Київ. Ще за годину до мене телефонують із Громадського телебачення та кажуть, що вони перевіряють уже всі залізничні під’їзди до Києва. Ще за кілька годин «1+1» робить екстрений випуск новин і умудряється розбудити міністра оборони України, аби запитати його про танки. Наголошую: ніхто із них не звернув уваги на те, що інформація не перевірена та навіть не поцікавився її достовірністю. Цей випадок – один із мільйонів у свідомій чи випадковій дезінформації, проте він чудово ілюструє як працюють наші ЗМІ.

І ще одне. Щодо піару. А ви пам’ятаєте хоч один якісний іміджевий ролик про країну на вітчизняному ТБ домайданного періоду? Щось якщо й проскакувало, то було зроблено на рівні домонгольської доби і однозначно не налаштовувало на патріотичні та горді почуття. Який відсоток позитивних новин у підсумках дня на центральних каналах? Куди злетяться, як мухи на мед, журналісти усіх редакцій – на стотисячні пологи чи на вбивство олігарха?

Пригадуєте жарт: «Сьогодні у випуску: вбили, зґвалтували, зарізали, пограбували, але не все так погано – у зоопарку народилась пандочка»? Від нього уже не смішно, бо це – реальність українських новин. То чому, скажіть, Донбас має вірити в те, що з Україною у нього є щасливе майбутнє? Натомість, щодня він бачить, як чудово живе сусідня країна: новини, серіали про чесну «поліцію» та сміливу армію, фільми про Попелюшок – це ж таке манливе і можливе майбутнє! І бачить він усе це не тільки на російських каналах – більшість вітчизняного ефірного наповнення також говорить про благополуччя та процвітання сусідів. Відмовлятись від цієї політики почали тільки нещодавно, та й то не всі. От і хочеться Східній Україні жити не серед ґвалтівників та головорізів, а у квітучій країні. 

Є такий фільм – «Чеська мрія». Якщо коротко, у ньому двоє режисерів обдурили кілька тисяч жителів Праги. Хлопці запустили потужну рекламну кампанію про відкриття нового гіпермаркету на околиці міста, з величезним вибором товарів та дешевими цінами. Коли, в анонсований день відкриття, люди прийшли до гіпермаркету, то побачили здалеку чудовий фасад. Вони пішли до нього, але виявилось, що це – розмальоване полотно, яке натягнули посеред поля, а за ним – жодних товарів, лише бур’яни. 

Донбас повівся на таку «чеську мрію». Але винен у цьому не тільки він. Росія десятиріччями вчилась продавати себе у світі якнайдорожче. Тим часом, Україна зазвичай просила і бідкалась. В реальності – обидві країни мали жахливі проблеми, проте одна створила чудовий фасад, прикрила виразки шовком, інша ж – виставила свої болячки на загальний огляд. 

Публикация подготовлена для блога denews.net.ua и предоставлена для конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Републикация конкурсных материалов всячески приветствуется, при условии размещения активной гиперссылки на ресурс mymedia.org.ua. 

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *