Статьи

Пам’ятаю це так яскраво, наче все відбувалося вчора, хоча від того моменту мене відділяють роки. Це був один із тих звичайних днів, які для дитини здаються вибухом свідомості, які змінюють бачення світу.

У класі – тиша... Цю вчительку я бачу вперше, але здогадуюся, що її всі поважають. Чутно лиш, як нервово цокає годинник. Крізь величезні окуляри у товстій оправі, з-під драматичного вигину брів, на нас владно дивляться чорні холодні очі – такі очі не терплять непокори. ЇЇ тонкі губи міцно стискаються, бліда шкіра здається зовсім білою. Хвилина пролітає у напруженому мовчанні, мені навіть здавалося, що дехто боявся дихати. Але нарешті суворий голос вимовляє запитання до класу. Вимовляє м’якше, ніж зазвичай. Потрібно було висловити власну думку. У багатьох на душі легшає, підносяться перші руки...

Я тоді не хотіла відповідати. Я просто спостерігала. Просто дивилася на неї і на клас, чомусь не в силах відвести очей від рухів учительки. Чому? Що мене непокоїло?.. І тут на мене неначе вилили відро холодної води. Я зрозуміла, що вона диригувала класом. Коли хтось із учнів підводився і вимовляв перше слово відповіді – вимовляв не те, що вона хотіла почути – «диригентка» суворо блискала очима і мовчки робила владний, навіть грубий жест.

Вона різко простягала руку і неначе відштовхувала учня, наказувала йому негайно замовкнути. І дитина в ту саму мить замовкала. Учень сідав (або, скоріше, падав) на своє місце так, неначе ноги його більше не тримали. І так з наступним, і з наступним, і з наступним...

Диригентка не хотіла слухати нікого – нікого, окрім себе. Запитуючи у дітей про їхнє особисте ставлення до проблеми, вона вважала усі припущення хибними та не вартими її уваги, якщо вони дослівно не повторювали її власну думку. Навіть ті, хто починав казати щось близьке за значенням, але іншими словами, були грубо перервані на півслові. Будь-хто, хто наважувався продовжити говорити після її владного жесту, отримував велику червону двійку у щоденнику. «За погану поведінку, порушення дисципліни та неповагу до вчителя».

Цей епізод, на думку дорослої людини, незначний та не вартий уваги. Проте він надзвичайно міцно закріпився у моїй дитячій свідомості. Це була перша моя зустріч із обмеженням свободи. Неможливо передати це відчуття, коли тобі хочеться з усієї сили закричати: «Дайте їм сказати хоч слово!», але тобі бракує повітря, ти не можеш вимовити ні звуку...

1916 рік. Триває Перша світова війна. Молодий Бертольд Брехт навчається у гімназії, де отримує завдання написати твір на тему «Солодко й почесно померти за вітчизну». Розуміючи жорстокість і безглуздість війни, яка забрала безліч життів, майбутній драматург безстрашно висловлює власну думку: «Твердження, ніби вмирати за батьківщину солодко й почесно, можна розглядати тільки як форму цілеспрямованої пропаганди. Прощатися з життям завжди важко – як у власному ліжку, так і на полі битви, тим паче молодим людям у розквіті сил. Тільки останні телепні можуть бути настільки марнославними, щоб говорити, ніби легко проскочити через цю темну браму, та й лише до тієї пори, доки вони впевнені, що їхній кінець ще далеко». Звісно ж, цей бунтівний твір спровокував скандал, який міг би закінчитися для Бертольда виключенням із гімназії або навіть ув’язненням...

Проте юнакові вистачило сміливості говорити прямо про те, що він думає, незважаючи на скрутні обставини та суворі обмеження охопленої війною Німеччини.

Це доводить, що свобода – не лише в обставинах, а й всередині людини. Свобода – це коли ти не тільки маєш право сказати, але й не боїшся це зробити. Коли відчуваєш себе вільним, а не лише є таким на папері чи в Конституції

Коли ти не тільки маєш повітря, але ще й можеш ним дихати! Свобода – це завжди практика, не існує свободи в теорії. Людина не може бути «майже вільною», як не може бути «трохи мертвою» чи «злегка вагітною».

Кажуть, що наша свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. І це принцип демократії. А Річард Бах писав: «Поки ми живемо, ми маємо право робити все, що хочемо – геть усе, що завгодно». Ця фраза викликала немало обурення, немало запитань на кшталт «Чи означає це, що ми можемо навіть вбивати та грабувати без сорому?!» Зрозуміло, що таке судження дійсне лише в утопічному світі, де усі люди настільки ідеальні, що нікому і на думку не спаде робити зло ближньому. Тоді би поєдналися повна демократія і необмежена свобода, проте у світі завжди існує баланс між чесними і нечесними, між добродіями і шахраями. Але якщо людина вільна усім своїм єством, вона не вчинятиме злочину. Не матиме на меті.

По-справжньому вільною є та людина, яка живе у демократичній країні, де її слухають і, головне, чують. Коли людина це відчуває, вона вірить у власну свободу, має почуття гідності. Збудувати вільну державу нашої мрії – у наших силах. Почнімо хоча б із дітей. Новому поколінню змалку потрібно дати зрозуміти, що люди мають право на слово, а школа – не концтабір, де всі мають зробитися однаковими. Варто пояснити дитині, що вчитель хоче її вислухати, почути і дати пораду. Адже немає цілком правильних і цілком неправильних думок, кожен бачить проблему по-своєму, «із висоти свого зросту». Яскрава дитяча уява не повинна заганятися в які-небудь рамки, бо світові потрібні чисті, не зіпсовані штампами особистості. Бо свобода – це коли тобі дають собою бути. Не кажуть, що «Вася має бути таким, як Петрик».

Якщо нове покоління змалку відчує себе вільними людьми, країна зможе оновитися сама по собі. Бо не місце утискам і злочинам там, де мешкає свобода.

Робота переможця конкурсу статтей та есе «Свобода. Демократія. Зміни» в рамках медіашколи для молоді FreedomUkraine, організованої Академією української преси за підтримки програми MYMEDIA.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Пам’ятаю це так яскраво, наче все відбувалося вчора, хоча від того моменту мене відділяють роки. Це був один із тих звичайних днів, які для дитини здаються вибухом свідомості, які змінюють бачення світу.

У класі – тиша... Цю вчительку я бачу вперше, але здогадуюся, що її всі поважають. Чутно лиш, як нервово цокає годинник. Крізь величезні окуляри у товстій оправі, з-під драматичного вигину брів, на нас владно дивляться чорні холодні очі – такі очі не терплять непокори. ЇЇ тонкі губи міцно стискаються, бліда шкіра здається зовсім білою. Хвилина пролітає у напруженому мовчанні, мені навіть здавалося, що дехто боявся дихати. Але нарешті суворий голос вимовляє запитання до класу. Вимовляє м’якше, ніж зазвичай. Потрібно було висловити власну думку. У багатьох на душі легшає, підносяться перші руки...

Я тоді не хотіла відповідати. Я просто спостерігала. Просто дивилася на неї і на клас, чомусь не в силах відвести очей від рухів учительки. Чому? Що мене непокоїло?.. І тут на мене неначе вилили відро холодної води. Я зрозуміла, що вона диригувала класом. Коли хтось із учнів підводився і вимовляв перше слово відповіді – вимовляв не те, що вона хотіла почути – «диригентка» суворо блискала очима і мовчки робила владний, навіть грубий жест.

Вона різко простягала руку і неначе відштовхувала учня, наказувала йому негайно замовкнути. І дитина в ту саму мить замовкала. Учень сідав (або, скоріше, падав) на своє місце так, неначе ноги його більше не тримали. І так з наступним, і з наступним, і з наступним...

Диригентка не хотіла слухати нікого – нікого, окрім себе. Запитуючи у дітей про їхнє особисте ставлення до проблеми, вона вважала усі припущення хибними та не вартими її уваги, якщо вони дослівно не повторювали її власну думку. Навіть ті, хто починав казати щось близьке за значенням, але іншими словами, були грубо перервані на півслові. Будь-хто, хто наважувався продовжити говорити після її владного жесту, отримував велику червону двійку у щоденнику. «За погану поведінку, порушення дисципліни та неповагу до вчителя».

Цей епізод, на думку дорослої людини, незначний та не вартий уваги. Проте він надзвичайно міцно закріпився у моїй дитячій свідомості. Це була перша моя зустріч із обмеженням свободи. Неможливо передати це відчуття, коли тобі хочеться з усієї сили закричати: «Дайте їм сказати хоч слово!», але тобі бракує повітря, ти не можеш вимовити ні звуку...

1916 рік. Триває Перша світова війна. Молодий Бертольд Брехт навчається у гімназії, де отримує завдання написати твір на тему «Солодко й почесно померти за вітчизну». Розуміючи жорстокість і безглуздість війни, яка забрала безліч життів, майбутній драматург безстрашно висловлює власну думку: «Твердження, ніби вмирати за батьківщину солодко й почесно, можна розглядати тільки як форму цілеспрямованої пропаганди. Прощатися з життям завжди важко – як у власному ліжку, так і на полі битви, тим паче молодим людям у розквіті сил. Тільки останні телепні можуть бути настільки марнославними, щоб говорити, ніби легко проскочити через цю темну браму, та й лише до тієї пори, доки вони впевнені, що їхній кінець ще далеко». Звісно ж, цей бунтівний твір спровокував скандал, який міг би закінчитися для Бертольда виключенням із гімназії або навіть ув’язненням...

Проте юнакові вистачило сміливості говорити прямо про те, що він думає, незважаючи на скрутні обставини та суворі обмеження охопленої війною Німеччини.

Це доводить, що свобода – не лише в обставинах, а й всередині людини. Свобода – це коли ти не тільки маєш право сказати, але й не боїшся це зробити. Коли відчуваєш себе вільним, а не лише є таким на папері чи в Конституції

Коли ти не тільки маєш повітря, але ще й можеш ним дихати! Свобода – це завжди практика, не існує свободи в теорії. Людина не може бути «майже вільною», як не може бути «трохи мертвою» чи «злегка вагітною».

Кажуть, що наша свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. І це принцип демократії. А Річард Бах писав: «Поки ми живемо, ми маємо право робити все, що хочемо – геть усе, що завгодно». Ця фраза викликала немало обурення, немало запитань на кшталт «Чи означає це, що ми можемо навіть вбивати та грабувати без сорому?!» Зрозуміло, що таке судження дійсне лише в утопічному світі, де усі люди настільки ідеальні, що нікому і на думку не спаде робити зло ближньому. Тоді би поєдналися повна демократія і необмежена свобода, проте у світі завжди існує баланс між чесними і нечесними, між добродіями і шахраями. Але якщо людина вільна усім своїм єством, вона не вчинятиме злочину. Не матиме на меті.

По-справжньому вільною є та людина, яка живе у демократичній країні, де її слухають і, головне, чують. Коли людина це відчуває, вона вірить у власну свободу, має почуття гідності. Збудувати вільну державу нашої мрії – у наших силах. Почнімо хоча б із дітей. Новому поколінню змалку потрібно дати зрозуміти, що люди мають право на слово, а школа – не концтабір, де всі мають зробитися однаковими. Варто пояснити дитині, що вчитель хоче її вислухати, почути і дати пораду. Адже немає цілком правильних і цілком неправильних думок, кожен бачить проблему по-своєму, «із висоти свого зросту». Яскрава дитяча уява не повинна заганятися в які-небудь рамки, бо світові потрібні чисті, не зіпсовані штампами особистості. Бо свобода – це коли тобі дають собою бути. Не кажуть, що «Вася має бути таким, як Петрик».

Якщо нове покоління змалку відчує себе вільними людьми, країна зможе оновитися сама по собі. Бо не місце утискам і злочинам там, де мешкає свобода.

Робота переможця конкурсу статтей та есе «Свобода. Демократія. Зміни» в рамках медіашколи для молоді FreedomUkraine, організованої Академією української преси за підтримки програми MYMEDIA.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *