Статьи

Вже понад рік з екранів телевізорів та шпальт газет не сходять такі слова, як «війна», «децентралізація» та «реформи». У цьому потоці інформації загубились нові поняття, про які ми могли раніше почути лише від громадських організацій або  науковців. Тепер ці слова лунають ледь не від кожного політика, які вважають за потрібне похизуватись своїми знаннями «вільного й демократичного суспільства» задля підняття рейтингу. Не виключенням стало й поняття суспільного мовлення.

(Статтю, спеціально для журналістського конкурсу про суспільне мовлення від ГО «Телекритика» та Ради Європи, написав Ігор Крижанівський, студент-політолог II курсу спеціальності політологія Національного університету «Острозька академія»).

Для покоління Радянського Союзу, яке виросло в умовах інформаційної блокади, відсутності альтернатив та плюралізму думок, практично усі ЗМІ довгий час були авторитетними джерелами інформації. З часом, усі звикли до того, що якесь твердження можна вважати вірним лише тому, що «так сказали по телевізору». «Монополія на інформацію» тоді була нормальним явищем і це – одна з ключових перепон для становлення суспільного мовлення. Україна – не Польща і не Прибалтика, де вплив радянського тоталітаризму був набагато меншим. Це країна з унікальним населенням, яке довгий час перебувало під впливом пропаганди.
 
Дещо змінилось з настанням гласності, а пізніше й розпадом СРСР. Більшість телерадіокомпаній була так само приватизована, як і прибуткові підприємства в дев’яностих. Україна отримала довгоочікувану свободу слова, а олігархи та політична еліта – легкий та прибутковий інструмент для маніпуляцій. Так ми отримали плюралістичні, але залежні засоби масової інформації. 
 
Наразі ми маємо можливість обирати, який телеканал дивитись і чию точку зору сприймати. Однак ми не можемо бути впевненими в тому, що вона є істиною. За кожною телепередачею, за кожним журналістським розслідуванням та випуском новин можуть стояти зацікавлені в цьому особи – власники медіа концернів та холдингів. Сьогодні кожен солідний олігарх в Україні повинен мати власний телеканал для того, щоб відстоювати власні інтереси на інформаційному полі. А тепер уявіть, що на цьому полі з’являється новий гравець – суспільство. 
 

Якщо запитати в пересічного громадянина, що таке «суспільне мовлення» то в кращому випадку він наведе приклад «Громадського телебачення». Якщо це було  відповіддю більшості, тоді ми могли б говорити про те, що з обізнаністю з принципами демократичного суспільства в Україні особливих проблем не існує. На превеликий жаль це не так і це стосується не тільки суспільного мовлення. Більшість українців не розуміють навіть суті поняття «реформи». Для прикладу, опитування київського міжнародного інституту соціології показало, що майже половина респондентів вважає за реформи зняття депутатської недоторканості та підвищення пенсій і зарплат. І це дуже тривожний сигнал для нашої влади, якщо вони не зацікавлені в поширенні популізму. 

Першим кроком до створення суспільного мовлення в країні повинна бути масштабна інформаційна кампанія. Потрібно поширювати листівки, плакати, відеоматеріали та соціальну рекламу на теле- та радіоканалах, де б містилось чітко визначене тлумачення поняття та необхідності цього явища. Також можна залучати авторитетних журналістів та діячів до цієї кампанії, проводити з ними зустрічі в університетах та прес-центрах ключових інформаційних агентств країни. 
 
Важливо пояснити людям, що суспільне мовлення – необхідність, один із ключових інститутів демократичної держави разом з свободою слова та вільними і конкурентними виборами
 
Найбільш близькими та зрозумілими для українців синонімами буде «народне, громадське мовлення». Тобто таке, що йде від самого народу, громади та суспільства. Саме ці поняття асоціюються у більшості з неупередженістю, незалежністю та силою, проти якої слабкими виявляться не тільки чиновники при владі, але й найвпливовіші олігархи країни. 
 
Чи можливо таке, що з часом в Україні суспільне мовлення буде конкурувати з комерційними медіа за аудиторію? Цілком. Наразі ми маємо можливість залучити іноземних експертів, які займались цим в інших країнах, що дозволить не гаяти час на експерименти, а негайно перейти до реалізації даної ідеї. За принципом найпопулярніших мобільних операторів, більшу аудиторію мають ті, хто мають найбільше покриття та якість зв’язку. Це саме стосується й суспільного мовлення. 
 
Не другорядним фактором у популярності є якість контенту, що прямо залежить від фінансування або ж вигідних зв’язків. Для українського суспільного телемовлення прикладом може стати європейський досвід. Абонентська плата в наших реаліях малоймовірна, а тому виходом залишаються дотації з державного і місцевих бюджетів, а також як варіант: благодійні внески та краудфандинг. В деяких країнах (наприклад, у Франції) суспільними телеканалами також практикується отримання коштів за рахунок реклами.
 

Програма майбутнього суспільного мовлення в першу чергу повинна орієнтуватись на просвітницьку, освітню та культурну діяльність. Звісно, не можна повністю відкидати й розважальне значення теле- та радіоканалів, але не варто забувати, що суспільне мовлення – зброя проти інформаційного поневолення та маніпуляцій свідомістю, а також ще одна важлива сходинка у формуванні повноцінного громадянського суспільства. Ворогам демократії завжди буде легше маніпулювати неосвіченими масами, ніж суспільством, яке здатне мобілізуватись на захист інтересів свободи та гідності.

Комментарии

Републикация
Закрыть
Правила републикации материала
  • 1MYMEDIA приветствует использование, перепечатывание и распространение материалов, опубликованных на нашем сайте.
  • 2Обязательным условием использования материалов MYMEDIA является указание их авторства, ресурса mymedia.org.ua как первоисточника и размещение активной ссылки на оригинал материала на нашем сайте.
  • 3Если републикуется лишь часть материала, это обязательно указывается в тексте.
  • 4Не допускаются изменения содержания, имен или фактов, наведенных в материале, а также другие его трансформации, которые влекут за собой искажение смысла и замысла автора.
  • 5MYMEDIA оставляет за собой право в любое время отозвать разрешение на использование материала.

Вже понад рік з екранів телевізорів та шпальт газет не сходять такі слова, як «війна», «децентралізація» та «реформи». У цьому потоці інформації загубились нові поняття, про які ми могли раніше почути лише від громадських організацій або  науковців. Тепер ці слова лунають ледь не від кожного політика, які вважають за потрібне похизуватись своїми знаннями «вільного й демократичного суспільства» задля підняття рейтингу. Не виключенням стало й поняття суспільного мовлення.

(Статтю, спеціально для журналістського конкурсу про суспільне мовлення від ГО «Телекритика» та Ради Європи, написав Ігор Крижанівський, студент-політолог II курсу спеціальності політологія Національного університету «Острозька академія»).

Для покоління Радянського Союзу, яке виросло в умовах інформаційної блокади, відсутності альтернатив та плюралізму думок, практично усі ЗМІ довгий час були авторитетними джерелами інформації. З часом, усі звикли до того, що якесь твердження можна вважати вірним лише тому, що «так сказали по телевізору». «Монополія на інформацію» тоді була нормальним явищем і це – одна з ключових перепон для становлення суспільного мовлення. Україна – не Польща і не Прибалтика, де вплив радянського тоталітаризму був набагато меншим. Це країна з унікальним населенням, яке довгий час перебувало під впливом пропаганди.
 
Дещо змінилось з настанням гласності, а пізніше й розпадом СРСР. Більшість телерадіокомпаній була так само приватизована, як і прибуткові підприємства в дев’яностих. Україна отримала довгоочікувану свободу слова, а олігархи та політична еліта – легкий та прибутковий інструмент для маніпуляцій. Так ми отримали плюралістичні, але залежні засоби масової інформації. 
 
Наразі ми маємо можливість обирати, який телеканал дивитись і чию точку зору сприймати. Однак ми не можемо бути впевненими в тому, що вона є істиною. За кожною телепередачею, за кожним журналістським розслідуванням та випуском новин можуть стояти зацікавлені в цьому особи – власники медіа концернів та холдингів. Сьогодні кожен солідний олігарх в Україні повинен мати власний телеканал для того, щоб відстоювати власні інтереси на інформаційному полі. А тепер уявіть, що на цьому полі з’являється новий гравець – суспільство. 
 

Якщо запитати в пересічного громадянина, що таке «суспільне мовлення» то в кращому випадку він наведе приклад «Громадського телебачення». Якщо це було  відповіддю більшості, тоді ми могли б говорити про те, що з обізнаністю з принципами демократичного суспільства в Україні особливих проблем не існує. На превеликий жаль це не так і це стосується не тільки суспільного мовлення. Більшість українців не розуміють навіть суті поняття «реформи». Для прикладу, опитування київського міжнародного інституту соціології показало, що майже половина респондентів вважає за реформи зняття депутатської недоторканості та підвищення пенсій і зарплат. І це дуже тривожний сигнал для нашої влади, якщо вони не зацікавлені в поширенні популізму. 

Першим кроком до створення суспільного мовлення в країні повинна бути масштабна інформаційна кампанія. Потрібно поширювати листівки, плакати, відеоматеріали та соціальну рекламу на теле- та радіоканалах, де б містилось чітко визначене тлумачення поняття та необхідності цього явища. Також можна залучати авторитетних журналістів та діячів до цієї кампанії, проводити з ними зустрічі в університетах та прес-центрах ключових інформаційних агентств країни. 
 
Важливо пояснити людям, що суспільне мовлення – необхідність, один із ключових інститутів демократичної держави разом з свободою слова та вільними і конкурентними виборами
 
Найбільш близькими та зрозумілими для українців синонімами буде «народне, громадське мовлення». Тобто таке, що йде від самого народу, громади та суспільства. Саме ці поняття асоціюються у більшості з неупередженістю, незалежністю та силою, проти якої слабкими виявляться не тільки чиновники при владі, але й найвпливовіші олігархи країни. 
 
Чи можливо таке, що з часом в Україні суспільне мовлення буде конкурувати з комерційними медіа за аудиторію? Цілком. Наразі ми маємо можливість залучити іноземних експертів, які займались цим в інших країнах, що дозволить не гаяти час на експерименти, а негайно перейти до реалізації даної ідеї. За принципом найпопулярніших мобільних операторів, більшу аудиторію мають ті, хто мають найбільше покриття та якість зв’язку. Це саме стосується й суспільного мовлення. 
 
Не другорядним фактором у популярності є якість контенту, що прямо залежить від фінансування або ж вигідних зв’язків. Для українського суспільного телемовлення прикладом може стати європейський досвід. Абонентська плата в наших реаліях малоймовірна, а тому виходом залишаються дотації з державного і місцевих бюджетів, а також як варіант: благодійні внески та краудфандинг. В деяких країнах (наприклад, у Франції) суспільними телеканалами також практикується отримання коштів за рахунок реклами.
 

Програма майбутнього суспільного мовлення в першу чергу повинна орієнтуватись на просвітницьку, освітню та культурну діяльність. Звісно, не можна повністю відкидати й розважальне значення теле- та радіоканалів, але не варто забувати, що суспільне мовлення – зброя проти інформаційного поневолення та маніпуляцій свідомістю, а також ще одна важлива сходинка у формуванні повноцінного громадянського суспільства. Ворогам демократії завжди буде легше маніпулювати неосвіченими масами, ніж суспільством, яке здатне мобілізуватись на захист інтересів свободи та гідності.

Копировать в буфер обмена
Подписаться на новости
Закрыть
Отписаться от новостей
Закрыть
Опрос
Закрыть
  • 1Какой стол вам нравится?*
  • 2На каком стуле вам удобнее сидеть?*
    На кресле
    На электрическом стуле
    На табуретке
  • 3Как вы провели лето? *